Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

30 років економічної незалежності: чому Україна не змогла побудувати капіталізм з "людським обличчям"

30 років тому - 3 серпня 1990 року - Верховна Рада УРСР прийняла закон "Про економічну самостійність Української РСР", який, до речі, діє до сих пір. У статті 2 закону перераховані основні цілі нашої економічної самостійності, яка була покликана забезпечити:

  • умови життя народу України, гідні сучасної цивілізації, задоволення його соціальних і культурних запитів;
  • підпорядкування суспільного виробництва потребам та інтересам людини, створення умов для вільної творчої праці і самоствердження особистості;
  • соціальну захищеність кожного громадянина України;
  • зростання національного багатства;
  • розвиток науки, досягнення передового технологічного рівня виробництва;
  • підвищення престижу підприємливості та сумлінної праці;
  • рівні можливості вільного культурного, духовного та інтелектуального розвитку всіх громадян, що проживають на території республіки,
  • досягнення екологічної безпеки, створення здорових і безпечних умов життя і роботи.

Як бачимо, в цих цілях не було нічого надприродного, але, тим не менш, жодна з них так і не була досягнута.

Експерт інституту Growford Олексій Кущ впевнений, що інакше бути не могло, оскільки всі базові документи в той час розроблялися політиками-романтиками, у яких було досить розмите бачення майбутнього країни. Все, що їм було потрібно - це розхитати Радянський Союз і в ситуації нестабільності отримати незалежність. Так що всі їхні сили були спрямовані в минуле, а ось майбутнє було досить туманним.

І це цілком зрозуміло, оскільки базові принципи, закладені в Конституції, Декларації незалежності, реалізовувалися наступні сотні років. У США неможливо уявити, щоб до влади прийшов політик, розгорнув країну на 180 градусів і почав перекроювати Конституцію "під себе". В Україні базова ідеологія була повністю зруйнована, та й батьків-засновників немає: до них не можна віднести ні Кравчука, ні Кучму.

- Цей закон, як і більшість нині діючих, не варто навіть паперу, на якому надрукований, - зазначив економіст Владислав Банків. -Шаблонність мислення багатьом не дозволяє зрозуміти, що економічне життя регулюють не закони, а здоровий сенс і вигода для суб'єктів, і сенс законів лише у врегулюванні спірних моментів. А наші люди ніяк не можуть відійти від пострадянського "заборонено все, що не дозволено" до цивілізованого "дозволено все, за винятком забороненого".

Щось пішло не так…

Як відомо, Україна була всесоюзної житницею СРСР і мала величезний економічний потенціал. Що ж в 90-ті пішло не так?

- Очевидно, що українська економіка відчувала себе набагато впевненіше під час існування СРСР, - погоджується аналітик TeleTrade Сергій Родлер, - І, не дивлячись на те, що у країни були всі передумови для розвитку шляхом структурних реформ, влада воліла "доїти" поступово приходить в занепад радянську промисловість. Якщо в 1991-му український ВВП на душу населення майже не відрізнявся від польського, то тепер він майже в п'ять разів нижче. Або такий факт: спочатку білоруська економіка була відчутно слабша за українську, а тепер вони помінялися місцями.

Звичайно, продовжує Родлер, в радянські роки Україна допомогла лояльна політика з боку Хрущова і Брежнєва, активно розвивали промисловість в УРСР. Завдяки інтеграції союзних республік Україні вдалося трансформуватися з сільськогосподарської країни і постачальника чорного металу в найпотужнішого експортера важкої техніки: на сотнях заводів в країні виготовлялася  майже вся ключова продукція для військових і цивільних галузей Союзу.

- Розвал СРСР призвів до краху всіх узвичаєних торговельних зв'язків, тим більше що у незалежних країн з'явилася можливість купувати товари за більш вигідними цінами за межами СНД, - пояснює експерт. - Поступово всі важливі напрямки, крім виробництва металу, зерна і добрив, "загнулися", і сьогодні будуть потрібні десятиліття, щоб країна могла повернутися до показників 1991 року. Саме це стало причиною найголовнішої проблеми сучасної України - кредитної залежності.

"Неправильні" олігархи

Основну причину подібного перетворення країни Сергій Родлер бачить в олігархії, представникам якої немає ніякого діла до розвитку. У міру виснаження ресурсів в інших галузях вони стали перебиратися в єдине життєздатне сільське господарство, а й там важко помітити будь-які реформи чи модернізацію.

- Ми не побачили економічне диво з тієї простої причини, що замість адекватної економічної політики, заснованої на прагматизмі, вирішили слідувати спрощеним економічним теоріям Сакса і Фрідмана (американські економісти).  які абсолютно не враховували наявність величезного тіньового капіталу в СРСР, - говорить економіст В'ячеслав Ільченко. - Це і призвело до провалу приватизації та створення суперкласу олігархів. Крім того, ми оперували помилковим уявленням про саморегулювання економіки і помилковою концепцією глобальної економіки.

При цьому Владислав Банків вважає, що радянські показники не мають ніякого відношення до реальної економіки, оскільки добробут народу вимірюється не кількістю балістичних ракет і танків, а рівнем споживання звичайних громадян. Минулі уряди допустили багато помилок, головна з яких - відсутність реальних дій по викоріненню пережитків планової економіки, говорить економіст. В результаті ми отримали гібридну чиновницько-олігархічну економіку з елементами ринку.

А Олексій Кущ назвав кілька ключових помилок, скоєних Україною в 90-ті, які і привели нас до нинішньої безрадісної ситуації.

Модель приватизації, що породила олігархічну систему, яка потім взяла під контроль політичну систему. В результаті ми буквально зжираємо  найдорогоцінніший ресурс, який є у будь-якої країни, - час, і на сьогодні в Україні вже три втрачених покоління.

Не було створено кореляційної  залежності  між приватизованим економічним потенціалом і соціальним ефектом для населення. Не можна було допускати ситуацію фрустрації, приреченості, та ще й продовжувати це десятиліттями. Народ повинен був бачити, що, хоча підприємства і належать приватним власникам, частина грошей переходить до кожного за рахунок зростання добробуту і соціальних гарантій - як в країнах Перської затоки щодо нафти.

Чи не був проведений обмін ядерної зброї і закриття Чорнобильської АЕС на пакет інвестицій, пільг, компенсацій і т.д. Але ж ми могли розраховувати на пакет, який можна порівняти з польським, а це десятки мільярдів доларів.

Україна не скористалася існуючої унікальною моделлю економіки, яка нам дісталася. В СРСР при плановій економіці продуктивні сили розміщувалися відповідно територіально-економічним районуванням. Все, що потрібно було зробити, це трансформувати ці територіально-виробничі комплекси в цілісні територіально-економічні кластери і перевести їх з планової економіки на рейки ринкової економіки.

Олексій Кущ констатує: в Україні хотіли побудувати капіталізм з "людським обличчям", а в результаті вийшла найжорсткіша форма мануфактурного капіталізму.

- Це капіталізм XIX сторіччя, описаний в романах Чарльза Діккенса, з жорсткою експлуатацією безправних найманих працівників, низькими зарплатами, непрацюючими профспілками і т.д., - пояснює експерт. - Цей мануфактурний капіталізм занурив країну в колосальні борги в інтересах кількох олігархічних сімей. І якщо на Заході відбулася модифікація капіталістичної системи, оскільки тамтешні олігархи зрозуміли, що їм вигідніше поділитися, ніж потім все втратити в результаті революції, то наші ділитися не збираються, оскільки їм завжди є куди бігти. Більш того: вони як знімали мільярдні ренти з економіки, так і продовжують знімати, не зупиняючись навіть під час кризи. Це як в анекдоті, коли тато, який втратив роботу, повідомив дитині, що пити він не поменшає - просто синові тепер доведеться менше їсти. Точно так само не стали "ужиматься" і олігархи, замість цього стало менше перерозподілятися соціальних благ на користь населення. Це занурило нас у боргову яму, і на зміну мануфактурного в Україні прийшов фінансовий капіталізм - засилля кредиторів.

У 90-ті  перед новоспеченими олігархами був накритий "шведський стіл", на якому замість їжі були підприємства, призводить образне порівняння Олексій Кущ. І вони, як жадібний пострадянський турист в Туреччині, який повертається до свого столу з горою їжі вище його самого, накидалися на все без розбору, доверху навантажуючи свої "тарілки". В результаті вийшло, що природні ресурси - у одного, а виробничі потужності, які переробляють ці ресурси, в іншого, і питання намагалися вирішити за допомогою олігархічних воєн і рейдерських атак.

Експерт проводить аналогію з шахами. У 90-ті у України була виграшна партія, але замість того, щоб зробити два правильних ходи (плавно перезавантажити економіку і дати їй імпульс за допомогою інвестицій), ми згребли рукою всі шахові фігури з дошки і тепер граємо "в Чапаєва". А ідеальна матриця для розвитку країни виявилася зруйнованою.

 

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com