Головне в притчі про блудного сина

На цю тему розмірковує керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич)

Напередодні Великого посту в храмах читають притчу про блудного сина. Центральний момент притчі, це слова про те, що людина, що пішла від Отця в далеку країну, раптом отямилася (див. Лк. 15, 17). У блудного сина стався таємничий внутрішній переворот. Він гостро відчув себе віддаленим від Отця і захотів повернутися в Отчий дім без всяких умов, нехай навіть і в якості останнього раба. В цьому і є суть каяття.

Покаяння - це не просто формальне перерахування своїх гріхів на сповіді. Це глибинне усвідомлення свого віддалення від Бога і пекуче бажання повернутися в дім Отця. Якщо в людині народжується це почуття, вона не висуває ніяких умов, вона визнає своє падіння і віддає себе в руки Божі. Розповідь про це почуття каяття дуже важливе напередодні посту. Адже піст - це час покаяння, час відкидання гріха і боротьби з гріхом. І тут Церква каже нам, що головне - це правильний внутрішній настрій, а зовсім не зовнішнє дотримання правил.

Цікаво, що в притчі про блудного сина можна бачити певну паралель до притчі про митаря і фарисея. Розповідь починається з фрази про те, що у батька було два сини. І ми бачимо, знову ж таки, два типи взаємин з батьком. Один син пішов, але потім розкаявся і повернувся. А другий нікуди не йшов, постійно перебував у будинку батька. І ось цей другий син, подібно фарисеєві, вважав себе праведником. І коли він бачить, що батько проявляє милість не до  нього, а до грішника, що  кається, він засуджує батька.

Це ще одне важливе нагадування напередодні Великого поста про те, що дотримання правил втрачає сенс, якщо в нашому серці немає любові до ближнього. Якщо ми не здатні радіти, коли бачимо каяття нашого брата, значить ми ще не стали справжніми християнами.