ОЦІНКА НАСЛІДКІВ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ

     Можливе приєднання України до Світової організації торгівлі викликало жваву дискусію про перспективи такого кроку. У ході активних дискусій висловлено різні версії розвитку соціальної сфери й економіки України у результаті приєднання до COT, аналізуючи які завважуєш діаметральну протилежність цих прогнозів.

Так, прихильники вступу пророкують швидке і вічне «економічне диво»; для них цей крок, мов манна небесна. Інші — в основному незалежні експерти — настроєні песимістичніше. До перших, категоричних апологетів вступу, належать представники ліберального крила українського політикуму (що нині при владі); вони з незрозумілих причин, що не можна пробачити, не вважають за потрібне пояснити громадськості причини свого поспіху в цьому питанні, забуваючи, що саме їй доведеться випробувати усі наслідки цього кроку (нині немає жодного глибокого системного аналізу можливих результатів приєднання, принаймні доступного для вивчення).
     Справді, на різні регіони, групи виробників, галузі вступ до COT вплине по-різному. Залежатиме це в основному від етапу розвитку тієї чи іншої галузі, економіки в цілому.

     Що таке Світова організація торгівлі?

     Щоб з'ясувати, чим є для нас вступ до цієї міжнародної (наддержавної) організації — єдиною можливою і необхідною перспективою для економіки України чи однозначною загрозою національним інтересам, — потрібно розібратися, що ж таке COT. Питання про створення міжнародної торгової організації вперше було порушено у 40-х роках минулого століття. Тоді, на тлі ослаблення європейських держав і СРСР внаслідок Другої світової війни й одночасного піднесення економіки США, глобалізаційні процеси почали стрімко розвиватися й обростати організованими інститутами глобалізації (читай — втручання в політико-економічні простори держав задля встановлення їхньої залежності від єдиного центру). Було створено три основні з них: МВФ, МБРР, Міжнародна торгова організація (яка 1995 року прийняла організаційно-правову форму нинішньої COT), покликані здійснювати координацію (управління) валютної, кредитної і торгової політики окремих держав.
     Головне завдання COT — регулювання світової торгівлі через механізм стримування односторонніх (протекціоністських) дій, торгових війн, попередження інших міждержавних конфліктів у сфері міжнародної торгівлі. Фактично цю організацію створено світовим урядом для консервації структури економіки у країнах світу. Передусім у країнах з недостатньо розвиненим промисловим сектором, аби ті залишалися сировинним придатком індустріально-розвинених країн. Ось чому організаторам COT дуже вигідний вступ до неї країн з багатим ресурсним потенціалом і неконкурентною промисловістю. Тоді ці країни (зокрема й Україна) будуть приречені на збереження властивої їм структури економіки. Розглянемо деякі характеристики економіки України, деякі аспекти її зовнішньоекономічної діяльності, що дасть змогу точно спрогнозувати наслідки нашого приєднання до COT за конкретних нинішніх умов.

Аналіз ситуації

     З 1998 року зовнішньоторговий оборот зріс приблизно на 7%; експорт товарів збільшився на 24,7%; послуг — зменшився на 14,6%; імпортних товарів зменшився на 3,6%; послуг — збільшився на 27,1%. Якщо порівнювати відкритість економіки через співвідношення чистого експорту (експорт мінус імпорт) до ВВП, то відкритість економіки Росії 2002 року - 48,2%, а України — 97,9%.
Тим часом за останні роки рентабельність галузей економіки падає і у середньому становить 4,5% (обробна промисловість — 2,7%, легка промисловість — (-2,6%), деревообробна — (-2,4%), металургія — 2,9%, сільське господарство — у 1998 — 2002 pp. — від (-26,9%) до (-1,6%), що не передбачає якогось запасу міцності у відкритій конкурентній боротьбі з промисловими виробниками західних країн. Негативна динаміка показників рентабельності свідчить про стійку кризову ситуацію в промисловості і сільському господарстві. Якщо узагальнено описати економіку України, то вона, безперечно, є сировинною, добувною (так, за роки незалежності виробництво в обробних, вторинних і третинних галузях економіки знизилося в 2,3—6,2 разу, а виробництво у добувній і первинних галузях — зросло на 1,8-3,8 разу).
     Ще одним важливим індикатором стану народного господарства країни є ступінь зношення основних фондів. В Україні стан виробничих фондів в економіці характеризується критичним ступенем фізичного і морального зношення. Так, співвідношення вартості основних фондів 2002 року до 1996 року показує, що ступінь фізичного зношення основних фондів у промисловості становить 57,2%; у сільському господарстві — 74,6%; у будівництві — 61,9%.
     Схожа ситуація з кількісними показниками виробництва сільськогосподарської продукції: індекс валової продукції сільського господарства у співвідношенні обсягів 2002 року до 1990-го становить 59,9%; наразі затрати у сільськогосподарському виробництві на паливо зросли на 57%; на електроенергію -84%.

     Таким чином, різко негативна динаміка рентабельності економіки при вступі до COT (зниження ввізних тарифів з 7,02% (2002 року) до 5,66% (2005 року) призведе до зниження на внутрішньому ринку цін на імпортні товари, а це, своєю чергою, — до скорочення обсягів виробництва, внаслідок, безумовно, низької конкурентоспроможності більшості видів вітчизняних промислових товарів. Ввергнення економіки країни за такого варіанта розвитку у ще глибшу кризу очевидне.
     З цих даних простежується чітка сировинна спрямованість нашої економіки, яка свідчить про її екстенсивний розвиток і подальше скорочення можливостей з виробництва високотехнологічних товарів кінцевого вжитку (це підтверджено і динамікою імпорту високотехнологічних товарів в Україну в 1998-2002 pp.: від'ємне сальдо коливається в межах 705-1 717 млн дол. США). Така структура виро бництва вирізняється надзвичайно високим ступенем нестійкості, а в разі вступу до COT ці фактори ризику збільшаться, бо будуть помножені в умовах тотальної відкритості економіки на ступінь коливання ко-н 'юнктури світових ринків. Імовірність втрати ринків вітчизняними виробниками підтверджується наведеними вище показниками негативної тенденції зміни вартості основних фондів, яка не забезпечує зростання продуктивності, необхідної в умовах конкуренції відкритого ринку. Стан сільського господарства України характеризується зменшенням врожайності за останні 12 років на 40%, що також не вказує на підвищення конкурентоспроможності продукції цієї важливої для України галузі — і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках. До того ж вступ до COT і проведення торгових операцій за вільного товарообігу є для такої аграрної держави, як Україна, особливо загрозливими, адже в ЄС щороку фіксують перевиробництво сільськогосподарських товарів у середньому (млн т): вершкове масло —  1,2; яловичина — 0,6; ячмінь — 3,5; пшениця — 7,3. Вочевидь, їх перевиробництво    в    умовах відкритості ринків призведе до вимушеного скорочення виробництва і без того стагнуючої най-традиційнішої галузі народного господарства України.
     Перспективи розвитку вітчизняного фінансового сектору також не тішать: про яку конкуренцію йдеться за кредитних ставок вітчизняних банків у 18—25% і Європейських —  2,0—2,5%? Аналогічна й величина кредитних ставок Федеральної резервної системи США, а ресурси Японії наразі взагалі менше  1%. Таким чином руйнування внутрішнього ринку фінансових послуг за вільного доступу в Україну західних і азійських операторів (страхові компанії, банки, інші фінансові інститути) можна спрогнозувати з високим ступенем імовірності.

Висновки

     Звісно, в умовах взаємної інтеграції світової економіки питання участі в міжнародних організаціях стає особливо актуальним. Необхідність такої участі очевидна, однак не менш очевидним є і той факт, що сучасна структура світових господарських зв'язків формується під певним впливом малочисельної групи найрозвинутіших в економічному сенсі країн і в їхніх інтересах. Тому принципово важливим є питання про забезпечення національних економічних інтересів України в разі вступу до таких організацій. Найнебезпечнішим завжди є вступ до організацій, які керуються наддержавними органами управління (ЄС, COT). Саме звуження державного суверенітету індустріально менш розвинених країн домагаються країни — економічні лідери, переконуючи ліберальних прозахідних політиків цих держав теоріями про неминучість встановлення єдиного економічного простору в умовах створення інформаційного суспільства. Проаналізувавши це, стає очевидним, що будь-яка інтеграція передбачає партнерство, а партнерство буває рівним лише за умови рівних сил (економічних, фінансових тощо). Тому першим завданням для України нині є не інтеграція, а підтримка розумного рівня закритості економіки для підесення конкурентної промисловості, сфери послуг, фінансового сектору, сільського господарства, науки й освіти, створення гідного рівня добробуту населення. Тільки після цього (у 10—15-річній перспективі) можна говорити про можливість інтенсивнішого економічного інтегрування, однак уже на зовсім інших — рівних і не ризикових для нас — умовах.