ЗАМІСТЬ СВІТЛА ЗНОВУ СУТІНКИ...

Заява Президента України Віктора Ющенка про затримання справжніх вбивць Георгія Гонгадзе викликала більше здивування, ніж полегшення з нагоди «торжества справедливості». Однак лише суд може точно встановити причетність чи непричетність певної особи до скоєння злочину. Мимоволі спадають на думку паралелі зі «справою Ве-редюка», який начебто також зізнався свого часу у вбивстві журналіста Ігоря Александрова. Щоправда, згодом його виправдали...

      У цій новій хвилі «розкриття вбивства Гонгадзе» вразило інше: повна профанація генерального прокурора України Святослава Піскуна, якого багато-хто звинувачує у «підставі» Президента. Зокрема, мати загиблого журналіста Леся Гонгадзе в одному з інтерв'ю сказала: «Мене не полишає відчуття, що все це політика, а не реальне розслідування справи». «Якби Ющенко був прокурором, слідчим чи експертом, то він, безумовно, довів би цю справу до кінця. Він порядна і чесна людина і хотів би розкрити злочин. Та всі документи йому подає Генпрокуратура, граючи в свою гру. Віктор Ющенко сказав, що жахнувся, прочитавши про останні хвилини життя мого сина... Та робити висновки тільки з того, що дає Генпрокуратура, — несерйозно. Генпрокуратура — лукава і підла, вона чотири з половиною року цинічно знущається наді мною, над моєю родиною, над моїми дітьми і над усією Україною. Уже не один «убивця» проходить у цій справі. Десятки трупів навколо, десятки підозрюваних — усе це мусується протягом чотирьох з половиною років, а конкретного нічого немає. «Конкретне» в тому, що Генпрокуратура хоче викрутитися, зняти з себе відповідальність. Я не втомлююся посилатися на факт, який підтверджено документально: 17.07.2000 року Генпрокуратура одержала від мого сина відкритого листа і мала відреагувати. Проте вони і пальцем не поворухнули, що призвело до тяжких наслідків», — розповіла Леся Теодорівна.
      Вражає, як Святослав Піскун намагається створити іміжд «білого і пухнастого». Чого вартий лише його виступ на прес-конференції: «Якби мене не звільнили, я розкрив би (вбивство Гонгадзе. — Ред.) ще у жовтні 2003 року. Хоч, можливо, це коштувало б мені життя». Однак щось занадто останнім часом активізувалися «надійні джерела», підкидаючи журналістам явну «дезу». У попередньому номері ми наводили слова журналіста Олега Єльцова про знайдення голови загиблого журналіста й арешт колишнього начальника столичного УБОЗу генерала Миколи Астіона. Зрозуміло, такі сенсаційні новини вмить облетіли всі інформагентства. Проте вже за кілька годин їх було спростовано. Хоча теж якось недо-луго: мовляв, у водоймищі біля Білої Церкви знайшли лише «барсетку» Гонгадзе. Натомість колега загиблого журналіста, редактор інтернет-видання «Українська правда» Олена Притула запевнила, що Гонгадзе ніколи не носив «барсеток» — це був не його стиль. А у вечір свого зникнення мав при собі сумку. Із здивуванням дізнався про свій «арешт» і Микола Астіон, який уже звик до таких заяв. В інтерв'ю інтернет-виданню «Обозреватель» він зазначив, що інформація про начебто його причетність до цієї справи вперше з'явилася у серпні 2002 року. І якщо не зламала життя, то відчутно вдарила по кар'єрі. Можливо, приводом до такої версії стали слова вже покійного лідера «банди перевертнів» Ігоря Гончарова. «Мене перевели з Києва до Ялти. Там я мав час подумати, кому було вигідно направити розслідування вбивства Гонгадзе по «липовому» сліду. Вочевидь, якась інформація просочувалася, та й на моєму рахунку участь у розкритті далеко не однієї резонансної справи. Коли я задумувався, куди ведуть стежки — не повірите, навіть мені стало моторошно», — розповів він.
      Очевидно, найближчим часом ми станемо свідками нових версій у цій справі. За понад чотири роки клубок цього злочину так заплутався, що розв'язати його буде вкрай важко. Утім, має право на існування й та версія, що роблять усе це зумисне — аби змусити нервувати, а звідси й робити помилки, справжніх винуватців трагедії...