Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
СТАТИСТИЧНІ ДАНІ БЕЗ ДИНАМІКИ - ОБМАН ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ(Епілог до п’ятнадцятирічної роботи Верховної Ради України) Статистика відображає кількісно будь-яке явище, процес, що відбуваються в природі, суспільстві, економічних системах. Тому прикро, що деякі політологи, економісти, політики, журналісти маніпулюють вирваними з контексту цифрами, показуючи свою некомпетентність або наводять плітки в чиїхось інтересах, адже кожна статистична цифра має минуле, сучасне і майбутнє, за кожною стоять конкретні люди, партії, владні структури, які керують процесами. Головні управлінці в Україні - Верховна Рада, яка розробляє і затверджує закони – правила поведінки для всіх, зокрема і для Президента - гаранта законності в державі, і Прем’єр-міністра, який очолює уряд, чиновників і громадян. Нині здійнято багато галасу про розвал економіки, особливо КПУ Симоненка, СПУ Мороза, Партією регіонів Януковича, СДПУ(О) Медведчука, Народною партією Литвина, мета якого - запаморочити розум виборця й отримати його голос. Основним показником, що характеризує стан економіки загалом, є ВВП - створений (точніше реалізований) валовий внутрішній продукт. Його зростання або спад характеризуються відношенням рівня ВВП на цей час до торішнього рівня. Перед аналізом соціально-економічних процесів, що відбулися в Україні під керівництвом влади, зазначимо, що не М.Горбачов розвалив Союз. З 1980 року (саме тоді співпрацював з ученими Інституту економіки Сибірського відділення АН СРСР) в соціально-економічному аспекті СРСР став банкрутом. Компартія деградувала. Комуністи, яких налічувалося 20 млн, перестали вірити партноменклатурній верхівці. Люди почали вірити, що є Бог, що Бог створив людину – не “раба Божого”, а людину-помічника, яка має допомагати Йому творити гармонію у світі, сіяти добро, злагоду, а не брехню, ненависть і зло. Не допомогла СРСР продаж за безцінь тюменської нафти, що знизило ціну на світовому ринку з 26 до 14 доларів за барель, і інтенсивні запозичення. Згідно з даними Банку міжнародних розрахунків (Базель), зовнішній борг СРСР на 1987 рік становив 33,43 млрд доларів, у червні 1989 року він збільшився до 39,614 млрд, а в грудні 1989 року вже становив 44,499 млрд доларів. Мільярди доларів давали капіталісти, щоб СРСР не розвалився за югославським сценарієм (загинули б мільйони людей у братовбивчій війні), щоб атомна зброя не потрапила в руки пройдисвітам. Коли СРСР розпався, Росія першою оголосила себе незалежною державою і правонаступницею СРСР, аби при розподілі народного добра зіграти роль першої скрипки. Зазначимо, дефіцит матеріальних благ породжує хабарництво, корупцію, а дефіцит інтелекту - відсталість держави, розгул бандитизму. У Росії й Україні ці ганебні явища започатковано за царизму, розвивалися вони в радянські часи, а в часи Кучми розквітли. ЗМІ стверджують: у Верховній Раді за голос, потрібний для ухвалення закону в чиїхось інтересах, дають від 200 тис. до 3 млн 300 тис. дол. хабара. У зв’язку з тим, що правила поведінки суб’єктів в державі розробляє і затверджує ВР України, для наочності розглянемо роботу влади за періодом її скликання. У таблиці 1 видно, що у 1990 - 1994 рр. ВВП знизився більш, як удвічі (попри те, що було продано зброї на суму понад 10 млрд грн), тоді як Балтійські республіки, де народ не допустив до влади партноменклатуру, спад виробництва було зупинено вже 1993 року. Таблиця 1. Комуністична більшість продовжувала блокувати запропонований
Верховна влада в Україні в 1990–1994 роках, її досягненняНародним рухом України Закон про будівництво Одеського нафтового терміналу, щоб Україна не могла вийти на світовий ринок нафти й надалі платила Росії за нафту в 4,5 разу більше за світову ціну. У 1990 - 1994 рр. у закордонних банках опинилося понад 25 млрд доларів, вкрадених у різний спосіб в Україні. Легка промисловість перестала існувати, її частка в обсязі всього промислового виробництва скоротилася з 12,3% до 2,7%, різко впали обсяги харчової, хімічної та машинобудівної промисловості, тобто тих галузей, що визначають добробут громадян. І навпаки, не в національних інтересах, за підтримки керівництва активно збільшується виробництво в енергомістких галузях, що нищать довкілля, наприклад, у чорній металургії (вивезення товару за кордон дає змогу безпроблемно нагромаджувати долари в іноземних банках). Попри скрутне становище ні президент Л.Кравчук, ні уряди, ні комуністична ВР України за чотири роки, згідно з “Угодою про принцип і механізм обслуговування внутрішнього боргу СРСР”( підписаною в Москві 13.03.1992 року главами урядів держав СНД, зокрема Росією і Україною), не поставили перед Російською Федерацією - правонаступницею СРСР - питання про повернення заощаджень громадян України в сумі 150,5 млрд доларів. До речі, уряди Балтійських республік витребували від Російської Федерації заощадження своїх громадян з Ощадбанку СРСР. 2000 року Фракція Української народної партії (голова Юрій Костенко) своєю наполегливістю змусила ВР України розглянути питання про повернення заощаджень, щодо зовнішнього боргу та активів колишнього СРСР (українська частка 26 млрд доларів), але більшість, зокрема фракції КПУ Симоненка, СПУ Мороза і “Яблуко” Бродського, проголосували 1.06.2000 і 19.10.2000 проти інтересів народу. Можливо, ці гроші давно розділили без нашого відома. Наголосимо: щороку трудівник вносив у Позиковий Фонд Розвитку Господарства СРСР місячну зарплату (частка України в ньому понад 200 млрд дол.). Отже, українців у 1990 - 1994 роках солідно пограбували завдяки діяльності президента Л. Кравчука і 72,8% нардепів ВР - людей, які нами керували в радянські часи до 1990 року. Вина й на виборцях, які обрали цю владу. Нині соціалісти, комуністи, регіонали кричать, щоб заощадження виплачували з бюджету - тобто із заробленого нами зараз нам повернуть наші заощадження. На виборах 1994 року комуністи і соціалісти (соцпартію, за твердженням Н.Вітренко, було створено, аби легалізувати Комуністичну партію) обіцяли пограбованому народу підвищити пенсії і зарплати. Більшість громадян клюнула на обіцянки і віддала свої голоси (див. Таблицю 2). ВР України очолюють соціаліст О. Мороз і аграрій О. Ткаченко. У червні комуністична більшість ВР України підвищила пенсії - з 400 000 крб до 1 200 000 крб надрукованими 70 млрд крб без товарного забезпечення, що посилило інфляцію і подальший спад виробництва. До виборів пенсіонер за 400 000 крб міг купити, наприклад, 10 кг сала, то за 1 200 000 крб – тільки 4-5 кг (ціна сягнула з 40 до 250 тис. крб за кг). Реальну пенсію було зменшено вдвічі за купи папірців. Тобто тільки пенсіонерів обікрали “підвищенням пенсій” у 1994 – 1995 роках на суму 225 трлн крб. Знаряддям грабування трударів стали і бартерні операції, і заборгованість із зарплат, пенсій і стипендій за умови їх розміщення у банках під 60-80 відсотків річних. У цей період відбувається нищення цукрової промисловості, а разом і буряківництва через завезення дешевого тростинного цукру-сирцю. Сотні тисяч людей залишилися без роботи. Відбувається розвал ринку сільгосппродукції у результаті нищення споживчої кооперації. Навіть було ліквідовано єдиний в Україні в Полтавському кооперативному інституті заготівельний факультет, щоб продукцію закуповувала не кооперація, а ділки з олігархічних структур. Таким чином відповідальність за знищення сільського господарства повинні були взяти на себе президент Л.Кучма, голова ВР О.Мороз, його перший заступник О.Ткаченко і пропрезидентська більшість у ВР на чолі з КПУ, СПУ і АГРАРІЯМИ. На виборах 1998 року у ВР України комуністи і закамуфльована партноменклатура під численні “демократичні” партії знову опинилася у більшості (див. Табл. 3). 1999 року ми знову обрали Л.Кучму з марною надією. За уряду Пустовойтенка тільки на одному товарі – зерні нас обікрали на 18 млрд грн. Збір врожаю 1999 року розпочався закупівлею зерна за безцінь – по 90-150 грн за тонну, а продавали по 900-950 грн. За п’ять місяців було вивезено за кордон понад 6 млн тонн зерна. Таблиця 2. Верховна влада в Україні 1994 – 1998 роки, її досягнення
У результаті створено дефіциту зерна. Уже в грудні 1999 року хліб подорожчав удвічі. Порахуймо: ділки на закупівлю зерна витратили 3,6 млрд грн (урожай 24 млн тонн по 150 грн), а отримали від продажу 21,6 млрд грн (24 млн тонн по 900 грн.). Різниця в сумі 18 млрд грн осіла на рахунках олігархів. Можна думати, що ця оборудка здійснювалася згідно з обіцянками Симоненка, зафіксованими у листі за №93/401-К від 13.10.1998 першому секретареві ЦК КПРФ тов. Зюганову, де в пункті 1 сказано: “С помощью коммунистов-членов правительства и работников администрации Президента Украины подготовлена передача безвозмездной продовольственной помощи братскому русскому народу на сумму 1,5 млрд долларов”. Чи відчув простий росіянин цю допомогу? До речі, в цей час адміністрацію президента Л.Кучми очолював нинішній голова ВР України Литвин. Це і є період фінансової кризи в Росії. Українські бізнесмени, що здійснювали розрахунки в рублях, зазнали збитків до 30%. Спосіб руйнування українського села схожий на його знищення Голодомором 1932-33 років. Таблица 3.Верховна влада в Україні у 1998 – 2002 рр., її досягнення
Так дограбувалися, що нічим було погасити поточні борги за мільярдними кредитами. Кредитори пригрозили оголосити Україну банкрутом, а це перекрило б бізнесменам доступ на зовнішні ринки. Будь-який товар за кордоном могли заарештувати і продати в погашення боргів. У Верховній Раді почалася позірна боротьба навколо питання, кого ставити Прем’єром для “залатування дірок”. Фактично це була боротьба депутатів, які розуміли: назріває вибух, народ і армія не дасть себе й надалі безсоромно грабувати (це підтверджує Помаранчева революція). Замість О.Ткаченка головою ВР став І. Плющ, Прем’єром для порятунку України перед кредиторами Верховна Рада затвердила В.Ющенка, відомого як висококваліфікований фінансист, який може владнати проблеми з кредиторами. А якщо не зуміє, то можна звалити відповідальність за злиденне життя народу на людину, яка не належить до олігархічних кланів. Як це робили за радянських часів - керували колегіально, а щоб відволікти увагу народу від справжніх винуватців зниження життєвого рівня, звалювали на одного Малєнкова, Хрущова чи Шепілова. В.Ющенко не тільки домовився з кредиторами про реструктуризацію боргів, а разом з Юлією Тимошенко і фаховою командою перекрив бартерні оборудки, інші канали грабування. У бюджет замість фіктивних коштів почали надходити живі гроші, які одразу ж було спрямовано на погашення заборгованості з пенсій, стипендій, заробітних плат, на підвищення мінімальної пенсії удвічі (з 46 до 96 грн) і на погашення зовнішнього боргу в сумі понад 2 млрд доларів. І це без жодного долара нових кредитів. Саме віддані в руки трударям гроші, за які люди почали купувати товари, призупинили спад виробництва і сприяли зростанню ВВП на 6%. Було відновлено і завершено будівництво Одеського терміналу, щоб Україна мала доступ до світового ринку нафти. Тільки єдиний Прем’єр В. Ющенко (не комуністи, не соціалісти, не аграрії) подумав про сільських дітей, знайшов живі гроші на комп’ютеризацію сільської школи. Уперше команда В. Ющенка заклала фінансово-організаційний підмурівок розвитку сільського господарства, якісно засіяно восени 2000 року озимі й навесні 2001 року - ярі зернові (без галасу про брак пального і запчастин). У результаті держава отримала 40 млн тонн зерна. Уряд В.Ющенка планував: якщо селяни отримають за вирощений урожай зерна понад 20 млрд грн, то їх використання селянином для закупівлі товарів повсякденного ужитку і сільгосптехніки створить понад мільйон нових робочих місць у різних галузях економіки, знизиться рівень безробіття. Уряд В.Ющенка не дав можливості олігархічним структурам покласти в закордонні банки понад 20 млрд грн, навіть шахтарі не ходили в Київ вирішувати свої проблеми. До речі, нашим шахтарям бажано подивитися, в яких умовах і на яку заробітну плату працюють шахтарі в Польщі, за кілька кілометрів від Львівсько-Волинського басейну, коли їх ніхто не обікрадає. Якби уряд В.Ющенка існував і донині, у нас мінімальна зарплата була б не менше 1 500 грн. Такий хід речей олігархам не сподобався (до олігархів – найбагатших людей України - належать: М.Азаров, П.Симоненко, В.Янукович, Р.Ахмедов, В.Пінчук - зять Л.Кучми, Г.Суркіс, В.Медведчук, О.Волков...), тож вони за допомогою симоненків, вітренків і пропрезидентської більшості ВР України усунули уряд В.Ющенка, відкрили простір для грабування народу. Це підтверджується тим, що після збору великого врожаю уряд Кінаха не зміг протистояти спрямованому олігархами зниженню закупівельної ціни до 250 грн за тонну. У результаті громадян знову пограбували, тільки на товарі – зерні - на суму понад 20 млрд грн. (40 млн тонн х 950 грн за тонну) - (40 млн тонн х 250 грн) = 28 млрд грн. Ні КПУ Симоненка, ні СПУ Мороза не поспішали захистити селян. На виборах 2002 року блок В.Ющенка “Наша Україна” отримав найбільшу довіру громадян, але Стоян, Щербань, які входили до блоку, як і більшість мажоритарників, забувши обіцянки, перейшли до фракцій, що захищають інтереси олігархів. І знову ВР України не стала українською. Втрата підтримки виборців спонукала Мороза - Симоненка - Медведчука поставити питання Конституційної реформи, щоб, і надалі залишаючись у ВР, працювати не в інтересах народу України. Було створено уряд олігарха В.Януковича (див. Табл. 4), де міністром фінансів став другий олігарх - М. Азаров. У таблиці показано, що ВВП зріс чи то на 9 чи то на 16%. Такі дані фігурують у засобах інформації з 1 лютого 2004 року. Зазначимо, що останніми роками в Україні ВВП не може слугувати об’єктивним показником стану чи розвитку економіки України, бо 40 – 60% економіки в залишаються в «тіні», частина коштів від продажу товарів не повертається в Україну і не впливає на добробут громадян, навіть навпаки - це так зване зростання знищує довкілля (вже маємо в Донбасі і на Півдні України серйозні проблеми з питною водою і повітрям). І нині олігархи замість інвестувати невикористані гроші, отримані від перепродажу Криворіжсталі, в сільське господарство, вугільну промисловість, машинобудування, намагаються збудувати Ворскласталь. Їх не цікавить Україна разом з народом. Вони мають добрий навар навіть від експорту за цінами на 40 - 50% нижчими за світові, бо платять селянинові і робітникові в 10 - 20 разів менше, ніж отримує трудівник у країнах ЄС (година праці в Данії оплачується 22,7 євро або180 грн). Ці дані фігурують навіть у дипломних роботах студентів економічних ВНЗ. І бюджет можна солідно поскубти маніпуляціями з ПДВ (свіже підтвердження: митники Полтавщини викрили експортну оборудку, за якої було б поцуплено з бюджету 40 млн гривень). Тому олігархам СОТ не потрібен, адже доведеться працювати прозоро, не обікрадаючи трударів і Україну. Саме тому КПУ Симоненка, СПУ Мороза, Партія регіонів Януковича, СДПУ(О) Медведчука, Народна партія Литвина (під цією привабливою назвою заховалися аграрії і багато кучмістів) та інші захисники олігархічних інтересів доводять, що наш селянин у разі вступу в СОТ не витримає конкуренції, що сільське господарство збиткове, що Україну розкуплять американці. Це безсоромна брехня. Село грабують 13 років. За 13 років фракції Симоненка, Мороза, Литвина, Януковича (нині більшість в ВР України) в догоду олігархам не створили справедливого ринку сільськогосподарської продукції. Видатки при виробництві зернових на 1 га становлять 1 200 – 1 300 гривень. Це означає, що навіть при нинішніх цінах на пальне й урожайності 30 ц/га прибуток становитиме 200 – 300 грн/га (французи, не маючи чорноземів, отримують зернових 70-80 ц/га і готового цукру 90-100 ц /га). Коли б ми вкладали 2 000 грн, то прибуток становив би 2 500-3 000 грн/га (так, цього року фермери Черкащини отримали 78 ц/га). Післявоєнний канцлер Аденауер і прем’єр Ерхард обмежували витрати чиновництва, закликали громадян обмежувати свої надпотреби і вивільнені кошти направляти на розбудову Німеччини. У результаті єдності дій народу і влади держава за 15 років стала багатою країною, де ветерани праці і війни отримують пенсію 3-4 тис. євро в місяць (18–24 тис. грн). Наша ж комуністична більшість ВР України “побєдітелям” встановила пенсію в межах прожиткового мінімуму, а собі і партноменклатурі - 12-15 тисяч гривень у місяць!!! До речі, Німеччина не стала американською, хоч використовувала для розвитку кредити із США та інших держав, а також рекомендації Інституту економіки США, керівником якого тоді був російський емігрант В.Лєонтьєв. Отож, шановні, комуністи, не лякайте народ, що Америка розкупить Україну - ви вже її дали розграбувати без купівлі. Яскравий доказ того: з перепродажу Криворіжсталі бюджет України отримав на 20% грошей більше, ніж за продані тисячі підприємств за влади товаришів Кравчука, Кучми, Симоненка, Мороза, Ткаченка, Литвина, Медведчука, Януковича. І не звинувачуйте Ющенка і Тимошенко, за продаж Криворіжсталі. Дуже добре зроблено, бо товар має певну ціну залежно від обставин. Для України, яка не увійшла в СОТ, обставини невтішні, для неї світовий ринок металу буде закритим, тож через п’ять років за Криворіжсталь вона не отримали б і 1 млрд грн. Це можна зрозуміти, якщо, крім історії КПРС, мати знання з макроекономіки, маркетингу і глобальних напрямів світових соціально-економічних процесів. А що ж до села, то потрібно дати українському селянинові цивілізовану можливість працювати, не обікрадати його - і проблем з конкурентоспроможністю не буде. Таблиця 4 Верховна влада в Україні 2002 року, її здобутки
Далі все відбувається на наших очах. Рік тому народ України сказав: “Досить брехні, досить грабунку”. І армія стала на бік народу. До речі, в Німеччині, щоб не кортіло пройдисвітам стати новими гітлерами, статут дозволяє солдату не виконувати наказ командира (який продався, зрадив народ або коли наказ суперечить Конституції). Новій владі у спадок дісталася Україна, яку за 14 років правління попередньої влади перетворено в країну злиднів, де 7 мільйонів наших співвітчизників стали рабами в європах, америках, щоб, заробивши мізер (порівняно з оплатою праці у цих країнах), віддати вдома багаторічні борги за комунальні послуги, лікувати батьків, навчати дітей. Щороку 15 тис. жінок гине від побутового насильства, у в’язницях сидять понад 100 тис. жінок, 70% зареєстрованих безробітних – жінки, більше мільйона з них за кордоном “на сексуальній роботі”. Ми вже пожинаємо страшні плоди створеного попередньою владою феномену заробітчанської еміграції і штучного сирітства – нечувано зросла злочинність серед молоді. До цього призводять і неподобства в системі освіти. Це злочин, за який потрібно судити народним трибуналом. Нині з Міносвіти чуємо, що освіта - основа розвитку економіки. Однак ці красиві слова від персон, які сиділи і сидять ще в міністерстві, у ВР, які розробляли і ухвалювали закони, що перетворили її в розсадник хабарництва і корупції. Нині викладач і завідувач кафедри працюють на бюрократів, а не задля високого інтелектуального рівня молодого покоління, не задля розвитку науки. Дуже прикро, що серед соціалістів Мороза не знайшлося кваліфікованішої людини, здатної до глибокого аналізу освітянських і економічних процесів у державі, аніж Ніколаєнко. Маю повне право так говорити, бо роботу вищої школи аналізую з 1972 року і конференція з питань освіти, що відбулася в Київському університеті в лютому 1992 року, схвалила мою модель реформування вищої школи України і запропонувала Міносвіти здійснити експертизу. Якби до моїх пропозицій (а їх схвалила громадськість, за що мені присвоїли звання «Кращий освітянин України» 1998-го і 2000 років) було залучено пропозиції інших освітян, вчених, українська вища школа піднялася на якісно вищий рівень. Однак. Степко, начальник управління вищої школи Міносвіти, і його колеги в Комітеті освіти і науки ВР впроваджували свою багатоступеневу модель освіти. Нашивання нових латок на стару одежину не робить її новою, і доки освітою керуватимуть ті, хто її нищив, до тих пір не буде вирішено освітянських проблем, до тих пір мільярди гривень з бюджету і кишень батьків йтимуть на вітер. І найнеприємніше: урядові Ющенка–Тимошенко дісталася проолігархічна, прокучмівська ВР України, де більшість депутатів цікавляться грошима, а не долею простих українців, росіян, татар, поляків..., які вважають Україну своєю батьківщиною. Мають слушність українець Юрій Костенко, голова Української народної партії, і росіянин Георгій Щокін, президент Міжнародної Кадрової Академії і Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова Української консервативної партії: «Щоб краще жилося в Україні, потрібна УКРАЇНСЬКА ВЛАДА». Добре, якби і в Росії була справжня російська влада. Вважаю, що економічний блок уряду Ю.Тимошенко працював ефективно. І замість допомагати урядові впоратися з негативами, залишеними урядом Януковича, фракції КПУ, СПУ, СДПУ(О), Партії регіонів, Народної партії Литвина, ускладнювали вирішення проблем, щоб перед виборами показати себе захисниками інтересів народу і вітчизняного товаровиробника. А відомі особи вносили в урядову команду розбрат, переслідуючи особисті інтереси. Тільки вони забувають, що дітям і внукам мають залишати не тільки гроші, а честь і добре ім’я, адже ці імена та їхні справи вже в інтернеті, підшивках газет, журналів. І бізнесмени мусять працювати за американським прислів’ям “Чесний бізнес – найприбутковіший бізнес”. Правильність моїх висновків легко довести нинішнім станом речей. Так звана енергетична криза має політичний характер. Росії не вдоволена обранням В.Ющенка Президентом України, тож вона порушує домовленості. Забула, як ми в 1993-95 рр. платили їй за нафту в 4,5 разу дорожче за світову ціну, як з 1946 р. газопроводами Дашава–Москва, Дашава–Ленінград викачували безплатно український газ, якого Україні вистачило на сто років. Та Росія стане на силі тільки тоді, коли міцно стоятиме на ногах Україна, коли будуть справді добросусідські відносини. Так звані м’ясна і цукрова кризи - результат нищення тваринництва, цукрової промисловості, і створені вони проолігархічною більшістю ВР. Уряд Ю. Тимошенко в березні просив ВР дозволити імпортувати м’ясо з ЄС (де кг свинини коштує близько 1 євро), щоб імпортер продавав його громадянам по 12 – 15 грн за кг. Однак фракції КПУ Симоненка, СДПУ Медведчука, СПУ Мороза, Партія регіонів Януковича, Народна партія Литвина проголосували проти. Результат – м’ясо завезли контрабандою і з кожного купленого споживачем кілограма до 20 грн пішло на хабарі. Надлишок контрабанди знизив ціну на м’ясо порівняно з ціною на 1 січня 2005 р. на 20-30%. Така сама ситуація із цукром, тільки в ній ще відчувається присмак саботажу. Нині ці фракції те саме чинять з бюджетом. Кабмін розрахував бюджет: 120,3 млрд грн доходу і 130,2 млрд витрат за дефіциту 9,9 млрд грн, у 1,4 разу більший, ніж ухвалений ВР бюджет уряду Януковича на 2005 рік. Здається, ще можна вимагати? Однак щоб сподобатися виборцям, Бюджетний комітет пропонує затвердити бюджет на 2006 рік: 122,7 млрд грн доходу і 203,2 млрд витрат з дефіцитом 80,5 млрд грн. Не можна народ вважати дурним, він добре розуміє, що не можна ділити те, чого немає. Дефіцит в 9,9 млрд можна перекрити покращенням роботи митників, заощадженнями, виведенням економіки з «тіні». А на перекриття дефіциту у 80 млрд є три варіанти: 1) надрукувати гривні, що викличе інфляцію і в такий спосіб обікрасти громадян, як це зробила ВР, підвищивши пенсії 1994 року; 2) олігархи (пани Янукович, Ахметов, Азаров…) з іноземних банків у бюджет перераховують 16 млрд євро, тобто з доброї волі повертають їх селянам, робітникам, шахтарям (але це утопія); 3) брати кредити під відсотки (якщо їх дадуть), за них розплачуватимуться діти (відомо, що ні один долар з кредитів, узятих попередніми урядами, не потрапив до кишені трударя, все осіло в олігархічних структурах). То чиї інтереси захищаються? Звісно, не народу і не товаровиробника. Депутатів цих фракцій цікавлять гроші, а не доля громадян України. Ще один доказ того - голосування 3 листопада 2005 року. Того дня міністр фінансів В.Пинзеник запропонував ухвалити закон про обмеження максимального розміру пенсій для депутатів і партноменклатури до 3 960 гривень, але депутати цих фракцій не підтримали закону. Отож добре запам’ятаймо цих “борців за добробут народу”. За зниження надвисоких пенсій (12-15 тис. грн у місяць) до 3 960 грн проголосували фракції Української народної партії Юрія Костенка, Партії «Реформи і Порядок» Віктора Пинзеника, Народного Руху України Бориса Тарасюка, більшість “Нашої України”. Запам’ятаймо, ці депутати прийшли у ВР не задля грошей, а задля України. І від нашого голосування залежить, чи буде більшість таких депутатів у ВР України. Не було б заперечень проти надвеликих пенсій, якби депутати України напрацювали мінімальну зарплату в 600 євро, як напрацювали її депутати Литви, Латвії, Естонії. Нищити – не будувати. Те, що розкрадалося упродовж 14 років, за рік надзусиль нової влади відновити неможливо. Кожен громадянин України має це зрозуміти і допомагати Президентові В.Ющенку розбудовувати заможну демократичну Україну.
Юрій ЖУК
заслужений діяч науки і техніки,
доктор технічних наук, професор кафедри товарознавства та експертизи товарів, Полтавського університету споживчої кооперації України |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |