Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
ФАНТАСТИЧНЕ СВЯТО ДЛЯ ФАНТАСТІВ, І НЕ ТІЛЬКИЦього року Україні випала честь приймати в себе високоповажних та відомих на весь світ гостей-літераторів. Йдеться про справжнє свято всіх любителів фантастичного жанру художньої літератури — 28-й Європейський конвент наукової фантастики «Єврокон —2006», який щойно відбувся не десь, а в нас, у Києві. Чи не вперше Європа прийшла до України в гості, зазначили в одному з інтерв’ю відомі не тільки на Батьківщині, а й у всьому світі фантастичні письменники Марина та Сергій Дяченки. Рішення про місце проведення «Єврокону—2006» приймалося на 26-му конвенті у Пловдиві (Болгарія) в серпні 2004 року. Тоді представники 17 європейських країн зупинили свій вибір на Києві, віддавши йому більш як 90% голосів. Отже, Україну ще раз визнали в Європі. Важливу роль у цьому відіграла перемога українського літературного часопису «Реальність фантастики» (Видавничий дім «Мій комп’ютер»), визнаного найкращим фантастичним виданням 2004 року. А 4-8 серпня 2005 року в Глазго відбувся 63-й Всесвітній та 27-й Європейський конвенти наукової фантастики, де Україна ще раз довела вірність прийнятого рішення. Дві з шести головних європейських нагород в галузі фантастики дісталися нашим представникам: найкращими письменниками визнано Марину та Сергія Дяченків, найкращим художником оголошено Сергія Пояркова, диплом за найкращий дебют отримав Ілля Новак. На «Єврокон—2006» з’їхалися представники більшості європейських країн — Бельгії, Болгарії, Білорусі, Угорщини, Великої Британії, Німеччини, Данії, Ірландії, Італії, Іспанії, Молдови, Латвії, Литви, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Португалії, Росії, Словаччини, Туреччини, України, Фінляндії, Франції, Хорватії, Сербії, та Чорногорії, Чехії, Швеції, Швейцарії, Естонії. Почесним гостем Єврокону став відомий своїми фантастичними циклами «Сталевий пацюк» та «Неприборкана планета» американський письменник Гаррі Гаррісон. На його творах зросло не одне покоління сучасних письменників. Не менш одіозною та визнаною постаттю, присутньою на святі, був польський письменник Анджей Сабковський, відомий своїм багатотомним фентезійним серіалом про Відьмака. У рамках фестивалю письменники провели зустрічі з українськими шанувальниками їхньої творчості і поспілкувалися з видавцями щодо продажу авторських прав на переклади своїх творів. Сабковський також провів довгоочікуваний майстер-клас «Мініатюри» для письменників-початківців. Гостями і господарями фестивалю стали письменники, добре відомі шанувальникам фантастично жанру: Марина і Сергій Дяченки, Андрій Валентинов, Марія Галіна, Еллін Ганн, Олег Дівов, Генрі Лайон Олді, Леон Арсенал, Олександр Зорич, Анатолій Штипель, Роберто Квалья, Ерік Сімон, Томас Мільке, Атанас Славов, Єн Вотсон, Джеймс Хоган, Олексій Пехов, Ольга Громиш та багато інших. Також на Євроконі було помічено Елен Детлоу — редактора, яка відкриває нові «фантастичні» зірки. Отже, ви вже трохи зрозуміли наскільки серйозним та масштабним дійством став «Єврокон— 2006». Тому розповімо про все по черзі. Як відомо, «Єврокон— 2006» проводився в рамках уже традиційного Київського міжнародного книжкового ярмарку. Варто сказати, що завдяки такій кооперації книжковий ярмарок напевне виграв. А ось той самий «Єврокон» радше залишився мінімум, при своїх інтересах. Причин тому кілька. По-перше, Київський книжковий ярмарок як дві краплини води чи, якщо вам завгодно — два брати Капранови, нагадував свого осіннього попередника, навіть стенди видавництв були розташовані точнісінько там, де й минулого разу. Кількість видавництв-учасників, до речі, також була приблизно такою самою. Звичайно ж, були презентації, круглі столи, автограф-сесії письменників. Однак не можна сказати, що торік ярмарок не мав таких заходів. Одне слово, якби не «Єврокон», то, відвідуючи київське книжкове свято, вже увосьме, до речі, гості спізнали б стійке відчуття дежа в’ю. Проте, на щастя, дежа в’ю не сталося, хоча тінь його й бовваніла десь за рогом експоцентру «Спортивний». Урочисте відкриття «Єврокону—2006» відбулося в четвер о 14:00 в ак-товій залі експоцентру. Перше, що впадало у вічі, то це веселий, вкрай під-несений настрій гостей та учасників, що зібралися на відкриття. За атмосферою це дійство справді можна назвати святом — святом однодумців, святом людей, які роблять одну справу, до того ж свято вірячи в неї. Лунає Гімн України. Всі встають. Іноземці також. Приємно усвідомлювати, що нарешті «Єврокон» відкривається нашим гімном. Коли всі посідали, почалося відкриття. Виступив міністр культури і туризму Ігор Ліховий, який нагадав, що Україна — перша з країн СНД, якій випала честь приймати стількох іменитих літераторів на своїй землі в рамках Єврокону. Також він зазначив, що Україна сама недавно пережила фантастичні події, коли наприкінці 2004 року український народ виборов для своєї країни право бути демократичною. Також Ігор Ліховий сказав, що Україна має давні традиції фантастичної літератури, варто лише згадати Гоголя, Булгакова і — чомусь — Шевченка. До чого тут Булгаков і Шевченко — не зрозуміло, проте все одно приємно, що ми маємо такий міцний фантастичний базис. Після промови нарешті настав час для урочистого відкриття конвенту. Цю справу доручили подружжю Дяченків як переможцям минулого «Єврокону». Оскільки попередня промова дублювалася англійською мовою (спеціально для іноземних гостей), то Марина і Сергій одразу почали говорити трьома мовами —українською, англійською і російською, постійно переходячи з однієї на іншу і дублюючи одне одного. Виходило смішно. Вони сказали, що не варто забувати про читачів, без яких важко собі уявити письменника. Також Дяченки закликали колег з усією серйозністю ставитися до своєї діяльності, адже книжка може містити в собі величезну силу — варто лише згадати Біблію чи Коран. Тому, творячи книжку, важливо закладати в неї позитивну енергію. Далі на підтвердження своїх слів Марина та Сергій розповіли дотепну притчу. Якось помер один письменник та й потрапив до пекла. От сидить він, смажиться у казані й бачить у сусідньому казані такого собі татуйованого вуркагана. Чорти, які там за всім наглядали, ставилися до того поблажливо і через кожні десять хвилин випускали вуркагана то на перекур, то в туалет, а письменника на пускали нікуди. От набридла йому така несправедливість, він підізвав до себе одного дідька та й питає: чому, мовляв, ви так по-різному до нас ставитеся? «Е-е-е, чоловіче, — відповів чорт, — бачиш, той душогуб тільки десятьох чоловік за все своє нікчемне життя загубив. А твої книжки отруїли мільйони...» Гаррі Гаррісон, живий патріарх західної фантастики, запам’ятався тим, що аж просльозився, розчулений теплим прийомом. Американський фантаст згадав виступ Ігоря Ліхового, в якому той називав Дяченків національним надбанням, і пожартував: «Тут щось говорили про національне надбання... Так ось, хочу нагадати: світове надбання — я». Зал вибухнув сміхом. Харківська делегація фантастів нагородила Гаррісона єдиним у світі монокристалом рубіну, що його спеціально для такої події виростили харківські учені. Під час вручення не без гордощів було зазначено, що більше ніде у світі таких кристалів не вирощують, що Гаррі Гаррісон отримав ексклюзив. Вочевидь американець був потішений. Поляк Собковський одразу присік всілякі намагання його перекладати і заговорив непоганою російською мовою. Він заявив, що, на його думку, всілякі премії і відзнаки — річ приємна, але найвищою нагородою він вважає визнання читача і його повагу до письменника. Також Сабковський схвалив рішення проводити Єврокон саме в Україні. Взагалі спілкуватися із Анджеєм Сабковським було надзвичайно цікаво і весело. Наступного дня на двогодинні зустрічі з усіма бажаючими поляк сипав жартами та дотепами, відповідаючи на запитання шанувальників. Так розпочав він зустріч із знайомства: «Звати мене Анджей Сабковський. Це не псевдонім — це моє справжнє ім’я. Хоча краще б воно було псевдонімом. Я шляхтич». Під час бесіди Анджей розповів про себе багато цікавого. З’ясувалося, що все своє жит-тя він пропрацював у зовнішній торгівлі. І вже коли його скоротили, вирішив зайнятися літературою. Він написав коротке фантастичне оповідання для конкурсу, який проводив один з фантастичних часописів. Оскільки в Польщі того часу вся фантастика починалася і закінчувалася, як висловився Анджей, «космічними кораблями, що возять в космос комунізм», він вирішив обійтися без всього цього і переповісти давню польську казку, в якій йдеться про чоботаря, який розчаклував принцесу-упиря й оженився на ній, отримавши, як водиться, ще й півкоролівства. Оповідання «Відьмак» («Вєдьжмін» польською) послугувало в подальшому основою для знаменитого циклу романів про відьмака. Сабковський охоче і багато відповідав на запитання, не забуваючи при цьому присьорбувати з кухлика пиво: — Хто з письменників був для вас прикладом? — Всі, кого я прочитав, а прочитав я їх немало. Я «здирав» у всіх і в кожного. — Чи подобаються вам переклади ваших творів українською і російською? — Хоч би яким геніальним був перекладач — він все одно псує оригінал. Я вважаю свої твори від початку ідеальними, а переклади — невідворотним лихом, з яким доводиться миритися. — Ви добре володієте вісьмома мовами. Чи не намагалися самі перекладати свої твори, якщо вважаєте, що перекладач «псує оригінал»? — Я вважаю, що писати потрібно лише однією мовою — мовою матері, і не інакше. — Як ви ставитеся до екранізації вашої творчості? Я маю на увазі кінофільм «Відьмак»? — Я не хочу лаятися в цій залі. Гадаю, якщо хочеш зняти фільм за якоюсь книжкою, — не завадить цю книжку хоча б переглянути. — Яку пораду ви дасте початківцям? — Навчитися якійсь справді корисній справі. — Хто найбільше вплинув на вашу творчість? — Маю сказати, що без англійця Толкієна не було б письменника-поляка Сабковського. Не менш цікавою подією був майстер-клас «Етнологічна фантастика: моделювання культур» визнаних харківських письменників-фантастів Г.Л.Олді (Громов, Ладиженський). У ході роботи письменники розглянули багато творів початківців. До кожного твору письменники давали розгорнутий коментар, вказуючи на його слабкі і сильні сторони. Часом коментарі, що звучали, були жорсткими, але завжди справедливими і дотепними, що, погодьтеся, набага-то корисніше, аніж безпідставне вихваляння початківців. Під час майстер-класу з’ясувалася також не дуже весела тенденція серед письменників-початківців: дуже багато з них лінуються вигадувати щось своє, а безсоромно беруть за основу своїх творів вже написане кимось з іменитих колег. Найчастіше жертвою такого плагіату ставала творчість Толкієна. До речі, найкращими письменниками цього року було визнано тих таки Олді — другий рік поспіль українці отримують нагороду, що, погодьтеся, приємно. Чи не самим апогеєм «Єврокону—2006» стала ще не бачена в Україні за якістю і масштабністю презентація нового проекту Марини та Сергія Дяченків, а також співачки та новообраного депутата Верховної Ради Руслани Лижичко «Дика енергія. Лана». Чому проект, а не просто книжка? А тому, що «Дика енергія» включає в себе не лише літературну творчість, а й, як було заявлено, новий стиль життя, серію відеопостановок, нових кліпів і пісень від Руслани, зроблених в абсолютно новому й унікальному стилі — стилі дикої енергії. Усі ці елементи пов’язані між собою і взаємодоповнюють одне одного. Тобто це справді масштабний український арт-проект. Книжка вже є — після презентації кожен охочий міг її придбати тут-таки, на виході із зали. Тепер чекаємо обіцяних кліпів та відео від Руслани. Приємно було бачити консолідацію різних напрямів сучасного українського мистецтва — літератури, музики і кінематографу. А якщо казати про загальні враження від «Єврокону—2006», то впадає в око атмосфера справжнього непідробного свята і ще стійке враження, що нарешті в Україні книговидання зрушило з мертвої точки. Процес пішов! Хай поки що не дуже шпарко, але то попереду. Ми побачили, що наші книговидавці вміють не тільки скаржитися на жахливі умови для функціонування галузі в країні, а й дещо можуть робити самі, наперекір всьому і всім. До того ж виходить це в них на досить-таки пристойному рівні. Олексій ЖУПАНСЬКИЙ |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |