Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

"МЕРТВА ПЕТЛЯ" КРИВОРІЖСТАЛІ

Винесений у заголовок авіаційний термін як найкраще відбиває драматичність історії горезвісної Криворіжсталі.

Тут є і відчайдушний набір швидкості, і найвища точка польоту (читай — сподівань), і повернення на висхідну позицію. Єдине, що тепер викликає сумнів, — доцільність цього політичного трюку, адже з економічного погляду він виглядає щонайменше безглуздо.

Налякані свого часу реприватизаційними на мірами Тимошенко, потенційні інвестори, здавалося б, не скоро наважаться на наступні серйозні вкладення у пов’язаний з Україною бізнес. Тим паче — у наше найбільше металургійне підприємство. І хоч такий Міттал знайшовся, самогубця він не нагадував. Адже індійський бізнесмен збив свою імперію саме на тому, що вишукував перспективні підприємства в країнах, що розвиваються, і вкладав гроші туди, куди інші не ризикнули б. Так, приміром, було придбано заводи в Казахстані і Мексиці. Ось і з Криворіжсталлю вийшло так само. Тоді як ошелешені революційним бажанням «помаранчевої» влади повернути народові його багатства іноземні інвестори розбігалися хто куди, Міттал вирішив ще раз випробувати долю. Виграв він чи прогадав — поки що не зрозуміло. Та проблем, очевидно, у нього додалося.

«Міттал Стіл л — Кривий Ріг» та Фонд держмайна продовжують по-різному трактувати вимоги угоди купівлі-продажу Криворіжсталі. Голова ФДМУ Валентина Семенюк офіційно заявляє: якщо керівництво комбінату не виконає свої соціальні зобов’язання — стане можливим його повторний продаж. За її словами, на металургійний комбінат уже нині є покупці, які готові заплатити за підприємство більше, ніж «Міттал Стілл», бо зацікавлені в тому, щоб на європейському ринку не було монополій. А ось нове керівництво підприємства стверджує протилежне. Його генеральний директор Нарендра Чодері каже, приміром, таке: до 2009 року «Міттал Стілл» ще й планує інвестувати в реконструкцію гірничо-збагачувального комбінату майже 250 мільйонів доларів.

Тим часом криза взаємин власника та робітників Криворіжсталі дедалі поглиблюється. Незалежна профспілка комбінату закликала виробничників ігнорувати розпорядження дирекції про скорочення додаткових відпусток. Нові керівники підприємства посилаються на норми законодавства, згідно з якими додаткову відпустку може бути скасовано в разі значного поліпшення умов праці. Однак, на думку профспілок, зміни, що відбулися на виробництві, майже не вплинули на умови праці, які досі є шкідливими для здоров’я працівників.

І це, до речі, без зайвого накручування ситуації мало б стати приводом для занепокоєння в наших державних мужів, якщо їх можна так назвати. Для того є й вагоміші причини. Іноземні власники українського металургійного гіганта відмовилися купувати вугілля в шахт за наявними цінами, оголосивши, що купуватимуть його за кордоном. Цей крок загрожує  поставити українські шахти на межу банкрутства. Головним претендентом на роль постачальника вугілля з-за кордону виявилося дочірнє підприємство «Міттал Стілл» у Казахстані. Без коментарів, як то кажуть.

З іншого боку, Фонд держмайна із самого початку ставився до індійських власників криворізького комбінату не дуже шанобливо. Навіть попри те, що Президент клявся перед іноземними бізнесменами особисто забезпечити сприятливий інвестиційний клімат і всіляко відстоювати їхні права. І справа тут аж ніяк не в інтуїції чи далекоглядності щодо майбутніх непорозумінь. Просто в нашій державі вже давно звикли не реагувати на популістські обіцянки Віктора Андрійовича та його оточення. Однак саме зараз ситуація особливо загострилася. Юрій Єхануров (поки що Прем’єр) дав ясно зрозуміти главі Фонду держмайна, що ще при ньому вона встигне позбавитися своєї посади за незадовільні результати роботи. Заради справедливості зазначимо, що вони і насправді жалюгідні. Власне, після 24 млрд грн від Криворіжсталі ніяких серйозних надходжень від приватизації не було. Так, продовжують чекати своєї черги і Укртелеком, і «Одеський припортовий завод». Однак Валентина Семенюк йти у відставку не збирається, бо знає: якщо піде, то вже назавжди. Тому як послідовна соціалістка і намалювала собі ворога народу в особі злісного індуса. Розрахунок на видноті: якщо ще раз повернути Криворіжсталь у держвласність і знову продати, але дорожче, новий уряд має оцінити належним чином несподівану фінансову «ін’єкцію», а також спритність і дотепність несамовитого «каскадера» від майнового відомства.

Звістка про те, що Фонд держмайна має намір звернутися до суд-з позовом про розрив до говору купівлі-продажу більш як 93-відсоткового пакета акцій ВАТ «Криворіжсталь», миттєво облетіла всі медіа-ресурси. Не жарти: під загрозою опинилася найбільша в історії України угода з продажу державного підприємства! Так ще й вдруге... Причина — невиконання компанією-покупцем Mittal Steel Germany Gmb своїх інвестзобов’язань. Поки що ФДМУ дав індусові Лакшмі Мітталу 30 днів, аби вирішити нинішні питання.

А їх багато. Зокрема недоплата «тринадцятої» зарплати, допомога в похованні померлого співробітника або пенсіонера підприємства, істотне скорочення фінансування природоохоронних і екологічних робіт тощо. Неза-доволеною приходом «Міттал Стілл» виявилася також і частина вітчизняних металоторгівців. Особливо ці настрої посилилися після заяви гендиректора підприємства Нарендри Одері про те, що він планує відмовитися від послуг посередників при збуті продукції комбінату і перейти на прямі кон тракти зі споживачами. Як зазначила Українська асоціація металоторгівців (УАМ), така політика призведе до падіння обсягів реалізації металопродукції в Україні і також розцінюється як порушення взятих при купівлі акцій Криворіжсталі зобов’язань. Отже, «Міттал Стілл» побила горщики не тільки з профспілками і металотрейдерами, а й з державою.

Та не варто нарікати лише на індусів. Багато експертів задовго до прі-снопам’ятного повторного конкурсу з продажу Криворіжсталі, де фаворитом вважався саме «Міттал Стілл», попереджали, що з приходом цієї величезної корпорації на український ринок неприємностей не уникнути. Вони посилалися на сумний досвід поляків (на заводах, куплених Мітталом, на 25% скоротилися витрати на ремонт підприємств, різко погіршилися умови праці і знизилася зарплата), чехів (продаж Мітталу найбільших сталеливарних заводів «Нова гут» і «Витковіце» відбилася передусім на зарплаті персоналу) і особливо казахів — у Караганді і Темиртау дійшло до широкомасштабних акцій протесту.

На практиці це означає, що відбувається згортання соціального складника у витратах підприємства, ско рочення персоналу, економія на оплаті нелегкої праці працівників — загалом, скорочення витрат на всі ті програми, виписані в 19 пунктах договору купівлі-продажу ВАТ «Криворіжсталь» від 28 жовтня 2005 року. А це щорічні програми  оздоровлення трудівників комбінату та членів їхніх родин, будівництво житлових будинків і безплатна передача житла працівникам підприємства, які перебувають на квартирному обліку, відкриття поліклінік для проведення профоглядів і лікування.

Як вважають у «Міттал Стілл», у них є досить підстав для таких дій. По-перше — йдеться про намічену десь на 2007—2008 pp. кризу світового ринку металопродукції, під час якої очікується обвал цін на сталь. Причиною спаду стане Китай, що зараз фор сованими 25%-ми темпами нарощує виробництво заліза. Відповідно, поки цього не сталося, «Міттал» намагається вичавити з Криворіжсталі увесь можливий на сьогодні прибуток. По-друге — зобов’язання протягом найближчих п’яти років забезпечувати дохід (виторг) від реалізації товарів, робіт і послуг у розмірі не нижче 9,5 мільярда гривень на рік. Здійснити це в умовах досить динамічного ринку металу дуже нелегко, а не зробити — означає не виконати інвест-зобов’язання у тій їх частині, що на порядок важливіша, ніж «якесь там» підвищення зарплати.

Проте в «Мітталі» прекрасно знали, на що вони йдуть, погоджуючись на соціальний пакет загальною вартістю не менше, ніж сума, сплачена за сам комбінат. Здається, пан Лакшмі Міттал добре розумів, що задовольнити вимоги договору купівлі-продажу на всі 100% — місія нездійсненна. Однак бажання роздобути в свою корону українську металургійну перлину виявилося сильнішим. А отже, індуси заздалегідь вирішили, що заощаджуватимуть на «соціалці» скрізь, де буде можливо, і навіть там, де це зробити, здавалося б, практично нереально. І було б украй наївно думати, що, зважуючись на таку гру, Міттал не прорахував можливості тиску на нього Фонду держмайна.

Водночас  навряд чи суворість у висловлюваннях пані Семенюк стала для «Міттал Стілл» несподіванкою (втім, не робить вона її і щирим захисником пролетарських інтересів). Зате для інших іноземних інвесторів така агресивність прозвучала доволі чітким застереженням. У разі, якщо справа дійде до судового розгляду, широкого резонансу, то величезного негативного ефекту для вітчизняної економіки не уникнути. Адже прецеденти ще не стерлися з їхньої пам’яті.

Динаміка припливу прямих іноземних інвестицій, на думку експертів, значною мірою залежатиме від приватизаційної активності держави й у поточному році. Зокрема деякі компанії вже поклали око на Укртелеком, Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд, Луганськ-тепловоз, північнодонецький «Азот»... Та навіть якщо всі ці підприємства вигідно продати, що також можна поставити під сумнів, очікується зниження зростання прямих іноземних вкладень порівняно з торішніми. На думку начальника відділу аналітичних досліджень Альфа-банку (Україна) Олександра Печерицина, потенційна привабливість української економіки для інвесторів у кращому разі сягне 3,5 мільярда доларів». (Для порівняння: наприклад, у Китаї він давно перевищив 50-мільярдну позначку.) Однак якщо Фонд держмайна піде на прямий конфлікт з «Міттал Стілл», щоб повернути Криворіжсталь у державну власність, цей показник знизиться на кілька порядків.

Ймовірно, на такий стан речей багато в чому сподівається Лакшмі Міттал: мовляв, якщо і не з Семенюк особисто, то обхідними шляхами з ФДМ удасться домовитися, адже будь-яка нормальна держава не захоче влаштовувати черговий реприватизаційний фарс, хоч би яким морально виправданим і законно обгрунтованим він був. Не менш вагомим аргументом для України буде й необхідність знайти десь 24 мільярди гривень, аби повернути їх «Міттал Стілл». Це вам не 4,5 мільярда, що повернули Ахметову і Пінчуку. Дуже сумнівно, що можливий новий власник українського  комбінату  погодиться викласти за нього такі гроші, не маючи гарантій, що через рік-два кому-небудь не прийде в голову перепродати Криворіжсталь ще кілька разів. Залишити підприємство в держвласності, як того хотіла б Валентина Петрівна,

— теж не вихід. Комбінат має гостру потребу в сотнях мільйонах доларів на відновлення виробництва, державі їх ніде взяти, а на старих домнах довго не протягнеш, та й 56 тисяч працівників навряд чи знімуть свої вимоги щодо збільшення зарплати.

Звичайно, можна згадати ейфорію, що передувала нинішнім подіям. То був справжній злет надій на розумне і раціональне використання одержаних від продажу комбінату коштів. Та минуло зовсім небагато часу відтоді, і міністр економіки Арсеній Яценюк розкритикував їх спрямованість винятково на соціальні витрати. Він практично визнав, що Криворіжсталь просто «проїли». На розширеному засіданні Кабінету Міністрів, де підбивали підсумки соціально-економічного розвитку за перший квартал поточного року, міністр зазначив, що продаж ком бінату не мав жодного стосунку до інвестиційного зростання української економіки. І знову ж таки зазначив, що інвестиційний складник державного бюджету з кожним роком неухильно зменшується.

Кошти, які надійшли в державну скарбницю, повторюся, від найуспішнішої в нашій історії приватизації, було повністю розподілено законами про Держбюджет на 2005-й і 2006 рік. Зокрема, на покриття дефіциту бюджету цього року піде 9 млрд гривень. Окрім того, майже 200 млн гривень буде спрямовано на потреби розвитку Кривого Рогу та на рахунки області для розв’язання нагальних екологічних і соціальних проблем. Спрямування коштів таким чином, як пропонували народні обранці, не забезпечуватиметься реальними фінансовими ресурсами, а том-таке збільшення видатко вої частини держбюджету призведе до його розбалансування.

Повертаючись до теми нашої розмови, зауважимо: війна між ФДМ і «Міттал Стілл» — глухий кут, опинитися в якому ніхто не хоче. Якщо продали підприємство — навчайтеся домовлятися з його власником. Міттал — не ангел; «Міттал Стілл» — не благодійна організація, методи роботи компанії далекі від ідеальних, однак інтереси країни мають стояти вище бажання продемонструвати свою принциповість. За розумного підходу держава завжди зможе знайти спосіб захистити свої інтереси, а також інтереси своїх громадян. На те вона і держава, а не приватна корпорація.

А щодо принциповості — будь ласка, тільки за власний кошт. Бо ж новий інвестор, шановна пані Валентино, який бажає заплатити велику суму за вже вкотре виставлену на продаж Кріворіжсталь, якщо й знайдеться, то лише в одному разі — коли в Україні почнуть поважати його права. А з огляду на все до того ще далеко.

Валерій ГРІНЧЕНКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com