Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

СТРАТЕГІЯ «КЕРОВАНОГО ХАОСУ»
ГОЛОВНИЙ СКЛАДНИК ІНФОРМАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Передусім звернемо увагу на назву конференції «Четверта світова війна». Це не данина моді, а жорстока реальність. Нині видруковано кілька книг, присвячених цій проблемі: в Російський Федерації—книжка відомого письменника й історика Юрія Пєтухова «Четвертая Мировая. Вторжение. Хроника оккупации Восточного полушария» (М.: «Метагалактика», 2004), а також книжка публіциста, історика, журналіста Віктора Філатова «Война: сводки с фронтов иудейской империи» (М.: Алгоритм, 2006); в Білорусі — книжка політолога й аналітика Миколи Гродненського «Четвертая мировая: США в войне за мировое господство» (Мн.: Изд. Ильин, 2004); в Україні — книжка Миколи Сенченка «Четверта світова «інформаційно-психологічна» війна» (К.: Вид. МАУП, 2006).

Автор Ю.Петухов пише, що Четверта світова війна розпочалася 24 березня 1999 року з масованих бомбардувань незалежної Югославії об’єднаними силами США і НАТО. Блок агресорів, не задовольнившись перемогою в Третій світовій війні, розчленуванням СРСР, переділом сфер впливу і ринків збуту, колосальними контрибуціями і репараціями, отриманими від переможеної сторони, і одночасно «розвиваючи успіх», напав на Югославію, Афганістан, Ірак... задля повного захоплення і окупації Східної півкулі, зокрема Євразії, і як кінцевої мети — абсолютного підкорення Росії.

«Новий тип світових війн, — пише Петухов, — здійснюється піддезінформаційними вивісками «боротьба з міжнародним тероризмом», «боротьба з нерозповсюдженням ядерної, хімічної і бактеріальної зброї»... «політика
знищення тоталітарних режимів і демократизація країн колишнього Східного блоку та країн Третього світу». Інформаційна пропаганда призводить до того, що значна більшість населення земної кулі не розуміє, що насправді відбувається.

Генерал В.Філатов, в минулому головний редактор «Военно-исторического журнала», за останні роки був на всіх фронтах перманентної війни проти народів, країн-лідерів — «осі зла» так званої «світової спільноти». Він зустрічався з Саддамом Хусейном, Слободаном Мілошевичем, Муамаром Каддафі та ін. і вважає, що воюють не солдати США чи НАТО, а «солдати Ротшільда», долари, які під вивіскою Федеральної резервної системи (ФРС) друкує Ротшільд, щоб потім продати свої «зелені папірці» вартістю 3 центи (саме стільки грошей потрібно витратити, щоб надрукувати 100-доларову купюру) уряду США за захмарними цінами. Бізнес Ротшільда призвів до того, що США винні ФРС (Ротшільду) майже 9 трильйонів доларів. Долари Ротшільда — це його солдати і вони, використовуючи стратегію «керуванняхаосом», можуть знищити економіку будь-якої країни. Це й було продемонстровано під час Третьої світової холодної війни, коли розвалився СРСР. «Влаштовує Ротшільд свої «великі проекти» в Росії кагалом: Group MENATEP, ЮКОС, — пише В. Філатов. — У тому ж загоні — колишній держсекретар США Кіссінджер, він же головний спец у Ротшільда із зменшення населення через війни, голод, епідемії, організовані катаклізми. Ідеться про «золотий мільярд» ідіотів». Тому з питаннями про вимирання росіян, українців слід звертатися до Кіссінджера / Ротшільда. Солдатом Ротшільда в Україні є Сорос під «дахом» фонду «Відродження».

Білоруський автор М.Гродненський вважає, що Четверта світова війна ведеться США за встановлення нового світового ладу, де тільки одна країна — США— пануватиме над світом, виконуючи волю своїх закулісних господарів — фінансових олігархів.

Концепцію «Четвертої світової війни» було запозичено у «видатної людини», за висловом екс-директора ЦРУ Джеймса Вулсі, єврея Еліота Когана, професора Школи сучасних міжнародних відносин. Саме Вулсі, виступаючи в Лос-Анджелесі перед студентами Каліфорнійського університету, заявив, що США «влізли в Четверту світову війну, яка триватиме багато років».

Чому остання книжка має додаток до назви «Четверта світова», що означають слова «інформаційно-психологічна» війна? Така назва, на наш погляд, найповніше відображає все, що відбувається в світі. До цих слів треба було б ще додати й «економічна» війна. Провідні країни світу давно зрозуміли суть цієї війни і значно активізували свою діяльність в інформаційній сфері.

Чому саме Четверта світова війна?

Офіційно Четверту світову війну ніхто не оголошував. У цьому її відмінність від Першої (1914 — 1918 pp.), Другої (1939 —1945 pp.), і навіть Тре-тьої (1946 —1991 pp.) світових війн. Формальним початком Третьої світової війни, широко відомої як холодна війна, прийнято вважати виступ колишнього прем’єра Великої Британії Черчілля у Фултоні (1946 p.), коли він у присутності американського президента Трумена оголосив «хрестовий похід» союзу англомовних націй проти комунізму, проти Радянського Союзу. Тим самим Черчілль визначив тоді нову епоху в міжнародних відносинах. За аналогією з Третьою світовою війною за точку відліку Четвертої світової війни можна вважати 1991 рік, коли президент США Буш-старший після перемоги над Радянським Союзом заявив про необхідність встановлення нового світового порядку. Доктрину нового світового порядку, починаючи з 70-х років, розробляли американські геополітики. Уперше— 1991 року — її озвучив президент Сполучених Штатів Америки Джордж Буш. Після закінчення війни в Перській затоці президент Джордж Буш і радник з безпеки генерал Брент Скаукрофт проголосили кінець війни як початок нового світового порядку. Практично президент США публічно заявив, що загибель Кувейту не була такою вже суттєвою. Єдине суттєве досягнення — це пришестя нового світового порядку. 29 січня 1991 року президент Буш звернувся до свого народу і Конгресу США зі словами: «На карту поставлено дуже багато, значно важливіше, ніж одна маленька країна. Це велика ідея нового світового порядку, в якому розрізнені нації з’єднаються воєдино, поставивши перед собою велику спільну мету: досягти головної мрії людства — миру і безпеки, свободи і справедливого закону. Такий мир вартий нашої боротьби, вар-тий майбутнього наших дітей»1.

Четверта світова війна — це невидима війна світових правителів з країнами і народами за скорочення населення (бо ресурсів на всіх скоро не вистачатиме), перетворення сучасної людини на своєрідного біоробота, поведінку якого можна запрограмувати й промоделювати на комп’ютерах. Мета війни — створення нового світового порядку, в якому контроль над країнами і народами здійснюватиме світовий уряд, а населення Землі буде значно зменшено.

У рамках планів майбутнього замість узгодженого розвитку природи і суспільства світові правителі висунули рецепт скорочення чисельності населення. їхнє головне посилання полягає в тому, що нині на Землі живе 6,5 млрд людей, а довкілля можна зберегти тільки за кількості населення, що не перевищує 1-1,5 млрд. Крім того, за останні 150 років за зростання населення вчетверо навантаження на біосферу збільшилося в 100 разів. Завдання полягає в тому, щоб гуманно прибрати ці «зайві» 5 млрд людей. У такий спосіб світовий уряд намагається вирішити проблему врятування людства як єдиного цілого. Коли будуть ліквідовані надлишкові 5 млрд населення Землі, виживуть люди, які належать до цивілізованого громадянського суспільства.

Це краще, ніж загине світова цивілізація через екологічні проблеми, зв’язані з перенаселенням планети.

Отже, світова закуліса намагається повернути собі важелі управління через знищення понад 5 мільярдів людей.

Однак як визначатиметься цей «золотий мільярд»?

До нього увійдуть найпристосованіші до матеріалістичної цивілізації особи, які нині становлять керівний склад держав і мають великі особисті капітали. Тобто якщо той чи інший правитель хоче потрапити до «золотого мільярда», він мусить виконувати плани світового уряду зі знищення власного народу. Якщо ж правителі не виконують цих планів, їх змінюють, використовуючи стратегію «керованого хаосу» і різні види інформаційно-психологічної та економічної зброї.

Види зброї у Четвертій світовій війні

Розроблена спеціальними науково-аналітичними центрами теорія насильства свідчить про наявність трьох видів зброї: модельно-організаційної, інформаційної і матеріальної.

1. Модельно-організаційна зброя грунтується на особових базах даних політиків, державних службовців, бізнесменів, псевдо- і ксеноеліти країни-противника. Ці бази збирають за допомогою різних міжнародних організацій, благодійних фондів, радників, політологів, підготовлених у США, посольств та розвідувальних служб. У цих базах даних є інформація про рахунки за кордоном, а також компроментуючі матеріали. Особові бази даних використовують для залякування і розкладання політичної та державної «еліти», формування з неї «п’ятої колони».

2.   Інформаційна зброя (ІЗ) є важливим інструментом теорії насильства. На практиці ІЗ проявляється у вигляді різних теорій, що лежать в основі життя будь-якого народу і держави.

Цілеспрямовані дії з використанням інформаційної зброї називають інформаційною агресією.

Основою об’єднання народів у держави й цивілізації є подібність і не суперечливість теорій, що лежать в основі їхнього буття. Такими теоріями є світоглядна й ідеологічна доктрини. Впровадження в один із народів держави теорії, що відрізняється від теорії інших народів, може зруйнувати державу й цивілізацію, призвести до знищення цих народів.

Усі операції (об’єднання чи руйнування) відбуваються у певній хронологічній послідовності й піддаються мас-куванню спеціально підібраними фактологічними знаннями.

Класифікацію інформаційної зброї може бути проведено за двома ознаками:

— якістю інформації;

— носієм інформації.

За якістю інформації, згідно з теорією насильства, інформаційна зброя класифікується таким чином:

— концептуальна — методологічна зброя;

— хронологічна зброя;

—      фактологічна зброя.

За носіями інформації інформаційна зброя поділяється на:

—   безпосередній носій інформації — людина;

—   опосередкований чи знаковий носій.

На цьому класифікація носіїв інформаційної зброї не завершується. Так, людина може бути класифікована з погляду отриманих нею знань на представників натовпу, еліти і закуліси.

Знаковий носій інформації можна класифікувати, як графічні зображення, аудіо- і відеоматеріали, електронна інформація, друковані й рукописні матеріали.

Засоби передачі інформації можна класифікувати таким чином: друк; аудіозапис; телебачення і відеоза-пис; комп’ютерні мережі; кіно і театр; культові споруди.

Розглянемо якісні показники інформаційної зброї і дамо приклади інверсного впливу на якість інформації.

Концептуальна — методологічна зброя

До неї належить світоглядна доктрина, яка дає можливість бачити і загальний хід подій, і окремі його частини. Як діє ця зброя? За часів Радянського Союзу марксистсько-ленінська філософія розглядала Всесвіт поділеним на матерію і свідомість. Надалі все зводилося до розгляду того, що є первинним, а що — вторинним. З цих позицій критикували інші філософські концепції і школи, що нарешті дало можливість світовій закулісі заволодіти життям цілих цивілізацій. На базі цих загальнофілософських знань формувалися методологічні стереотипи, які забезпечували ефективність концептуальної зброї. Так, стереотипи поведінки живої природи на базі знань методології успішно переносили в соціологію (закон виживання видів, закон зміни видів у процесі виживання, закон автосинхронізації тощо) і використовували для управління в Глобальному історичному процесі. Саме стереотипи живої природи використовуються соціологією для створення біологічного середовища-провідника—біороботів. З погляду Закону часу концептуальна зброя формує глобальну політичну спрямованість розвитку народів світу на століття. Саме на цьому рівні відбувається створення різноманітних концепцій розвитку суспільств. На базі методологічних стереотипів створюються різні теорії (комунізм, соціалізм, синдикалізм, анархізм, лібералізм) і релігійні течії. Вони прямо впливають на економіку через біороботів і на людину, виховану з дитинства на певних теоріях.

Хронологічна зброя

Інформація хронологічного плану є послідовність фактів і явищ. За умови володіння методологією хронологічна інформація дає можливість розглядати всі явища вкладеними в Глобальний історичний процес (ГІП) і прогнозувати вектор майбутньої політики. Поділ єдиного світу на матерію і свідомість призводить до двох поглядів на Глобальний історичний процес:

1.     Об’єктивний саморегулюючий процес за первинності матерії. Прибічники цього погляду вважають, що ГІП найправильніше описується за допомогою історичного матеріалізму.

2.     Цілеспрямовано керований процес за первинності свідомості. Цей підхід грунтується на ідеалістичних теоріях, зокрема й на теорії світової змови.

З позицій цілісності світу Глобальний історичний процес розвивається цілеспрямовано на великому (сотні, тисячі років) проміжку часу і як об’єктивний саморегульований процес у межах невеликого (до сотні років) історичного відтинку часу. Саме час розділяє і об’єднує ці два наукові погляди. І таким чином можна пізнати фактичну історію.

У цьому зв’язаному процесі минуле пояснює сьогодення, а, відповідно, правильне його усвідомлення дає можливість прогнозувати майбутнє. Інверсія, перекручення інформації на цьому рівні, веде до спотворення майбутнього. Вона полягає і в замовчуванні чи утаємничуванні частини інформації, і в безпосередньому спотворенні історичної інформації.

Так, наприклад, у сиву давнину існувала ціла система опису сьогодення для майбутніх поколінь. В основу цієї системи покладено суворий контроль за документуванням подій того часу за допомогою обмежень у поширенні писемності. І вже тоді окремі факти з життя суспільства подавали не тільки з викривленнями, а й з опусканням причин появи тих чи інших фактів.

Православна релігія замовчує історію Київської Русі до 988 року — року прийняття християнства. Тільки наприкінці XX ст. встановлено, що джерела нашої народності сягають глибокого минулого і пов’язані з арійською цивілізацією. Знав би Гітлер про наше арійське коріння, — може, й хід історичних подій середини минулого століття був би іншим.

Багато працювали над викривленням інформації радянські вчені, які звели революцію 1917 року до того, що «царизм розвалив армію і промисловість, народ повстав і здійснив революцію». Та нічого не сказано про фінансування революції єврейськими банкірами і німецьким урядом, про «рушійні сили революції» в образі єврейських більшовиків, про єврейське засилля в уряді Радянського Союзу. Негативно подається і роль Сталіна. Під його керівництвом Радянська армія врятувала Європу і єврейський народ від поневолення і знищення. Здавалося, євреї повинні поставити пам’ятник Сталіну за це. Однак нині його звинувачують у всіх злочинах, які творили юдобільшовики на території колишньої Російської імперії. Усе це тільки зате, що Сталін отримав перемогу не тільки над гітлерівською Німеччиною, а й над сіоністами, які намагалися керувати СРСР, знищуючи національну еліту і православну віру.

Таким чином кожна соціологія, що перебуває на службі у світової закуліси, завжди намагається показати тільки частину історичних фактів, вибудовуючи з них замовні міфи. Головна роль у цих теоріях належить «біоро-ботам». Радянська наука намагалася створити три міфи: про тяжке минуле до 1917 року, про великі «досягнення» сучасників і про «світле» майбутнє. Вона не намагалася об’єктивно висвітлити Глобальний історичний процес, показавши характер суспільних процесів за часів царизму для прогнозування «світлого» майбутнього. Практич-на історія Російської імперії до 1917 року була викривлена, що не дало можливості прогнозувати розвиток подій у майбутньому.

Фактологічна зброя

До фактологічної зброї належить інформація прикладного характеру: ідеологія, релігія, технології. Описова інформація окремих і загальних процесів. Саме ці види зброї дають можливість розкласти й підпорядкувати собі противника. Перед фактологічною зброєю виявилися однаково беззахисними і багаті, і бідні, і ті, що виграли війни, і ті, що їх програли.

У створенні різних теорій широко використовують підходи, вироблені на перших двох рівнях, зокрема Закон всесвітньої рівноваги з усіма його проявами.

Виникнення християнства народило «християнський світ», а ісламу — «ісламський світ». Ці два світи об’єднали під своїми прапорами велику кількість народів, однак з іншого боку — поділили народи на два ворожих табори. Протягом XIX і XX століть ці концептуальні доктрини практично знищили всі корінні культури на африканському континенті.

Пізніше з’явилися різні світські теорії, які породили «соціалістичний» і «капіталістичний» табори, об’єднавши навколо себе величезну кількість країн. Та, з іншого боку, ці теорії знову поділили людство на два антагоністичних табори. Якуже згадувалося, біля першоджерел теорії насильства стояв Ф.Енгельс. Його погляд на світ грунтувався на матеріалістичному підході — історичному матеріалізмі, який під час розгляду процесів і явищ призвів до проголошення теорії класової боротьби як основного стимулу розвитку людства. За його теорією розвивалися тільки ті суспільства, які поділялися на класи. А як же бути з безкласовими суспільствами сивої давнини? Вони що, не розвивалися?

Отримали розвиток і на-ціоналістичні теорії, які охоплювали певну групу народів. Проте з певних причин ці теорії не змогли розвиватися. Та саме націоналістичні теорії на короткому відтинку Глобального історичного процесу виявилися найпродуктивнішими і найжиттєздатнішими. Проте під дією зовнішних сил ці теорії вульгаризувалися в теорії расової боротьби і просторового чинника. Усе це спонукало до наукового обгрунтування захоплення чужих територій, розселення інших народів і здійснення практики геноциду, щоб звільнити території для життєвого простору «обраних» народів.

Радянська наука, керована світовою закулісою, спираючись на фальшиві теорії, абсолютизувала промисловий чинник у економічному розвитку кожної країни. На практиці це призвело до заперечення екологічних проблем, приниження ролі сільського господарства в економічній могутності країни і розгляду просторового чинника як гео-графічного. Розгляд географії, зокрема й економічної, без зв’язку з історією і політикою призвів до заперечення геополітики і фрагментарності в розгляді проблем розвитку світу.

Усі світоглядні системи стверджують практично одне й те саме, але використовують різні термінологічні системи й детальніше розглядають різні сторони життя, залишаючи поза увагою решту сторін. Тому доцільним є підхід до свого й чужого світогляду — не у стохастичних суперечках про догми віри і заперечення на розгляд тих чи інших питань, а в повноті й детальності розгляду картини цілісності світу, яка з’являється перед людиною в результаті освоєння нею нової для неї світоглядної системи.

Яка із світоглядних систем краща? Безумовно та, на основі якої можна проводити детальне й глибоке прогнозування розвитку тих чи інших процесів і використовувати прогностичну інформацію на практиці.

Носіями інформаційної зброї за наведеною раніше класифікацією є: жива людина (безпосередній носій) і знакова (опосередкований носій).

Безпосередній носій інформації, жива людина, з погляду засвоєних знань може класифікуватися як: представник натовпу, національної еліти, псевдо- чи ксеноеліти, представникзакуліси. Цю класифікацію приведено в загальній теорії управління.

Раніше зазначалося, що прямий інформаційний вплив людини як носія інформації на інших людей чи на суспільство загалом завжди було найефективнішим. Це пов’язано з тим, що за прямого інформаційного впливу проявляється не тільки чинник новизни інформації, що її отримують слухачі, а й чинник прямого впливу на психіку людей.

Відомо, що кожна людина як складна біологічна система не має властивості зберігати й передавати інформацію без викривлення на достатньо великому відтинку часу. Проте вже у глибокій давнині людство навчилося трансформувати частину найважливішої інформації, отриманої людством у сиву давнину у вигляді епічного народного світогляду (казки, міфи тощо).

Саме жерці, слуги культів і різні проповідники володіли мистецтвом виголошення промов, тобто були чудовими ораторами і майже завжди в алегоричній формі ефективно доносили до свідомості людей необхідну інформацію. Саме вони вперше освоїли методи психічного впливу на людей і за необхідності мог-ли підняти суспільство на вирішення багатьох завдань.

Звісно, майже всі світські політики були чудовими ораторами і мали магічні властивості впливу на людей (Ю.Цезарь, Наполеон І, В.Ленін, Л.Троцький, Б.Муссоліні, Й.Сталін, АГІтлер, Г.Насер, А.Хомейні та ін.).

Радіо, телебачення, комп’ютерні мережі практично розширили аудиторію слухачів до світового масштабу, різко підвищили інформаційний вплив на живих людей.

3. Матеріальна зброя поділяється на економічну зброю, зброю геноциду і звичайну зброю фізичного знищення.

Економічна зброя включає засоби економічної боротьби за дезорганізацію структур противника і подальше їх поглинання. Сюди входить вмотування фінансово-кредитної системи країни у світову фінансову систему, що грунтується на лихварському відсотку і в принципі прив’язує країну-противника до боргової ями, з якої надзвичайно важко вийти.

Зброя геноциду включає етнічний геноцид, алкогольний, наркотичний, інформаційно-економічний геноцид.

Звичайна зброя — це та, за допомогою якої ведуть війни США і НАТО проти Іраку й Афганістану.

Вплив на сферу управління

Нині з’явилися якісно нові можливості впливу на суспільні процеси, в результаті чого виникають нові важелі влади. Можна виділити кілька кон кретн их технологі й:

  1. Інформаційно-психологічне управління свідомістю людини. У результаті впливу на розумові процеси багато людей стають маріонетками у спектаклях, запрограмованих закулісними режисерами.
  2. Визначення структур управління суспільством і завдавання вибіркових «точкових» ударів елементам вузлів цих структур. Цим досягається параліч структури.
  3. Використання тимчасових характеристик суспільних процесів, що дає можливість правильно розподіляти дії за часом. При цьому минуле, історія стає полем бою.
  4. Встановлення специфки протиборчих цивілізацій, використання особливостей їхньої ментальності для досягнення поставлених цілей.

Принцип «віруса»

У процесі холодної війни в США було розроблено ефективні методи впливу на керуючі системи противника. Основи наукового підходу розроблено корпорацією РЕНД і випробувано керівником ЦРУ Алленом Даллесом. Ідея полягає в тому, щоб вписатися в природний хід процесів, не протидіючи їм, а змінюючи їх напрямок і швидкість. Для цього використовувався принцип «віруса», що полягав у впровадженні в керівні структури управління і поступовій розстановці на ключові посади своїх людей. Суттєве значення мало збереження зовнішньої оболонки риторики. Понад те, впроваджені люди мали бути досить лояльними, тоді й реальне перехоплення управління залишалося б непоміченим.

Важливий момент нових технологій — методика цілеспрямованого, точкового впливу. її ідея полягає в тому, що удар наносять не на весь об’єкт управління, а тільки на його центральну частину. До точкових ударів можна, наприклад, віднести поступову заміну політичного керівництва, захоплення ЗМІ, використання кредитів на кабальних умовах, коли економіка країни працює тільки на обслуговування зовнішнього боргу. Точкові удари, що мають на-зву «метод персоніфікації», наносять лідерам, не згодним з планами США. На них нападають світові ЗМІ, розпису-ючи їх як злочинців і звинувачуючи їх у всіх смертних гріхах. Через це пройшли Мілошевич, Саддам Хусейн, Арафат, Ка-раджич, Каддафі та багато інших.

Стратегія «керованого хаосу»

Для впливу на країни, що повинні підкоритися світовому уряду, використовується стратегія «керованого хаосу», що полягає в організації нестабільності, кризи у суспільній свідомості, втраті орієнтації. Для організації «керованого хаосу» на території країн колишнього Радянського Союзу та інших держав діє кілька «інформаційних підрозділів спеціального призначення»

США. Вони базуються у Балтії (дві регіональні бази), Польщі (дві регіональні бази), Україні (три регіональні бази і 26 додаткових об’єктів), Молдові (одна регіональна база), Туреччині (чотири бази, п’ять додаткових об’єктів), Грузії (чотири бази, п’ять центрів управління, включаючи посольство США в Грузії, понад 27 об’єктів забезпечення, радіорозвідки і зв’язку), Азербайджані (дві регіональні бази і сім додаткових об’єктів) та інших країнах.

Закордонні джерела інформації стверджують, що важливими центрами організації «керованого хаосу» на території України є посольства США, Великої Британії, Ізраїлю й низки інших країн. З цих територій, захищених дипломатичним імунітетом, діють не тільки організатори терористичних актів, не тільки системи технічного, інформаційного і фінансового забезпечення організації нестабільності—дипломатичним прикриттям користуються самі виконавці «особливо важливої і брудної роботи», які прибувають із-за кордону для виконання замовлення-завдання і залишають нашу країну після здійснення злочину. Не випадково залишається не-розкритою більшість злочинів проти патріотично налаштованих українці в.

Є дві основні мети діяльності цих іноземних наймитів. По-перше, вважається, що для інтересів США, Великої Британії й Ізраїлю є небезпечним і небажаним існування в Україні високоінтелектуальних людей, які мають можливість позитивно впливати на розвиток держави, науки, промисловості, зростання міжнародного впливу України. Об’єктами цілеспрямованої дискредитації, політичного чи замовного судового переслідування можуть стати особи, які реально протидіють роботі напівлегальної агентури впливу іноземних держав. Дуже швидко може бути усунена людина, яка несе загрозу для службової, ділової кар’єри впровадженого таємного іноземного агента, завербованного з громадян України.

По-друге, створити сприятливі умови для політичного, економічного кар’єрного зростання своєї агентури впливу і своїх агентів через «усунення перешкод», що заважають життю такої агентури.

Наприклад, якщо агенту-політику заважають конкуренти, то їх дискредитують, підкупають, вербують, перенацілюють на інші види активності, зіштовхують з іншими політиками чи просто вбивають.

Якщо агенту-бізнесмену заважають бізнесмени-конкуренти, то їх розорюють, провокують їхнє переслідування через прокуратуру, міліцію, податкові органи. Можуть підкинути вибухівку, зброю, наркотики. Його майно може «випадково» згоріти чи його «пограбують».

Якщо агенту-чиновнику заважає конкурент зі служби, то беруть під контроль його керівника чи керівника цього керівника — коштує це не дорого. Після цього тих, хто заважає кар’єрі агента, переводять на інше місце, звільняють, інколи залякують чи компрометують.

Політичні партії, ЗМІ, громадські об’єднання створюють і фінансують іноземці. Або перекупляють. Конкуренти агентам впливу в сфері масової політики підлягають компрометації чи «нейтралізації». Партії і ЗМІ руйнують різними «ненасильницькими способами», знищують майно партії чи редакції.

Іноземні центри активно використовують у своїй діяльності мережі наркоторгівців, організації гомосексуалістів, спільні українсько-іноземні компанії, керівники яких захоплені в тенета іноземних спец-служб. Усім «співпрацюючим зі світовою демократією» особам надається «певна допомога». Торгівців наркотиками рятують від провалів, допомагають завозити наркотики.

До найдійовіших методів впровадження стратегії «керованого хаосу» належить метод розміщення посадовців, які є абсолютно бездарними і не знають сфери управління, якою вони намагаються керувати. Нині така ситуація спостерігається в Україні. За браком часу я не наводитиму прикладів, проте призначення міністром внутрішніх справ Луценка, а Турчинова керівником Служби безпеки України є яскравим свідченням того.

Так діють закордонні спец-служби для створення мережі своєї «п’ятої колони», яка є основою для організації стратегії «керованого хаосу» за командою світової закуліси.

Звідки беруться кошти на утримання «інформаційних підрозділів спеціального призначення»?

За офіційними даними, за час перебування при владі адміністрація Буша витратила 4,6 млрд доларів на програму підтримки «демократичних перемін» за межами США. 2006 року на це планується витратити ще 1,3 млрд доларів, з яких 85 мільйонів виділено Росії і 45 млн дол. Україні. Значну частину цих коштів передбачається направити на розвиток у нас «правильних» політичних партій, на «глибинні соціально-економічні дослідження» і «формування зрілого громадянського суспільства». У реалізації цих програм приймають участь такі політичні гіганти, як Національний фонд демократії, Агентство міжнародного розвитку й Корпус миру. Саме вони відіграють організаційну й координаційну роль у реалізації планів глобального розвитку й просуванні демократії американського взірця.

Інші учасники процессу— Національний демократичний інститут міжнародних досліджень і Міжнародний республ-іканський інститут. Ці структури, очолювані колишнім держсекретарем США Мадлен Олбрайт і сенатором Джоном Маккейном, здійснюють кураторство діяльністю багатопрофільних фондів, центрів і асоціацій, а також безпосередньо фінансують закордонні неурядові організації (НУО).

Саме НУО у Вашингтоні відводять роль законних гравців у політичних процесах «невільнних, тоталітарних чи корумпованих» країн. Експерти американського Інституту передових і політичних досліджень впевнені, що реалізація стратегії США з «розвитку і просування демократії в «сірих зонах Євразії» залежить передусім від ефективності роботи цих організацій.

Тактика «керованого хаосу» як один з атрибутів демократичної стратегії уже апробована в багатьох країнах. На думку директора Центру Ніксона Дмитра Саймса, вона використовується в період передвиборних кампаній у «проблемних» для США країнах. Він вважає, що, створення кризових політичних і соціально-економічних ситуацій, їх розв’язування за допомогою контрольованих виборних технологій, на хвилі охлократії і ціною немалих фінансових витрат дасть можливість організаторам привести до влади підконтрольні сили.

Проте спроби США за допомогою стратегії «керованого хаосу» завоювати домінуючі військово-стратегічні й економічні позиції в регіоні викликають незадоволення не тільки інших суверенних держав, а й найближчих спільників Вашингтона, які вважають, що їхні інтереси ігноруються. Така політика адміністрації Буша викликає неоднозначні відгуки і в США. Так, наприклад, авторитетний конгресмен Рон Пол після революцій у Сербії, Грузії та Україні критикував Білий дім за подвійне трактування норм міжнародного права, своєрідне трактування демократичних принципів, понять свободи слова і волевиявлення народів.

Той самий Саймс визнає, що за законами США НУО не мають права займатися підривною діяльністю, але «в момент гострого зіткнення проблемної для американців влади й опозиції вони не випадково стають на бік опозиції». Не випадково й Вашингтон не зацікавлений афішувати свою причетність до створення і фінансування таких структур.

Разом з тим у США та інших провідних країнах Заходу фінансове й пропагандистське втручання зовні у внутрішньополітичне життя, тіньове функціонування закордонних організацій переслідується. Так, наприклад, у Швеції спроби впливу на суспільну думку, втручання в роботу парламенту чи уряду карається ув’язненням на два роки.

Як же протистояти сторонньому інформаційному впливу і таким чином домог-тися справжньої інформаційної безпеки свого народу? Відповідь на це питання досить проста. Потрібно оволодіти інформаційною зброєю в усіх її виявах і спрямувати її на служіння своєму народу. Однак що ми розуміємо під інформаційною безпекою? Під інформаційною безпекою ми розуміємо такий стан суспільства, коли інформаційна війна проти нього малоефек-тивна, а саме суспільство в інформаційному сенсі здатне інформаційною зброєю повністю дезорганізувати, розкласти і підкорити своїй волі агресора, тобто суспільство повинне на свідомому рівні мати інформаційну перевагу над ким завгодно. Необхідно виробити життєздатну і національно орієнтовану концепцію розвитку свого народу, що грунтуватиметься на світоглядній доктрині та національній ідеології. Вони мають охоплювати в інформаційному сенсі ефективну концептуально-методологічну базу, визначення коріння свого народу та перспектив його вписування в Глобальний історичний процес. Потрібно на грунті національних особливостей системи ідеологічних поглядів свого народу прийняти самобутню ідеологію, здатну сформувати систему просвіти українського народу задля зруйнування натовпно-елітарного суспільства і побудови повноцінної концепції матеріальної безпеки народу; сформувати національну доктрину інформаційної безпеки.

Як бачимо, основними у формуванні доктрини інформаційної безпеки є світогляд та ідеологія.

Четверта світова — це війна, на якій ми повинні довести, чи мають українці право на існування. Це війна на виживання, що випала на долю українців. Саме так, нам випало не воювати з іншими народами, а лише рятуватися, відстоювати своє право на життя, право на життя наших дітей, внуків і правнуків. В Україні здійснюється геноцид корінної нації.

Однак є резолюція ООН, де чітко прописано, що геноцид—це злочин. І є українці, які поважають усі народи без винятку, зокрема й власний, українці, які вважають, що геноцид— навіть у «найгуманніших» формах — все одно геноцид. Для них залишається єдине гасло: «Четверта Світова війна: перемога чи смерть!»

Узявши на озброєння ідеологію антиамериканізації, слід готуватися до стрибка на Захід. Розробляємо плани перебудови Європи і Америки, стратегію і тактику звільнен-ня країн від «п’ятої колони» і мережі неурядових організацій. Готуємо проект дедоларизації і демілітаризації США і створення на їхній території Союзу незалежних національних протекторатів під егідою ООН... Перемога за нами!

Микола СЕНЧЕНКО,
професор, директор
Книжкової палати України
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com