Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ПРОВІСНИК ЗОЛОТОГО ВІКУ

Ніколи не любив розмов про те, що Україна — держава периферійна, такі собі сірі задвірки чи то Європи, чи то Євразії.

Ніколи не сприймав такого терміну, як «хуторянство» у поганому сенсі. Ба навіть трохи обурювався інвективами доктора Донцова на адресу гуцулів. Світ дедалі швидше і впевненіше наближається до загибелі. І на це немає ради. Єдине тішить, що після зіткнення нашої планети з велетенською кометою, коли більшість суходолу ковтнуть мулкі та чорні води нового потопу, вціліють лише горяни — носії сакрального та вічного знання. Сподіваюся, вціліють і гуцули.

На превеликий жаль, українським послідовникам Дмитра Донцова ні про що не говорить ім’я італійського аристократа, барона Юліуса Еволи, який був не лише сучасником та однодумцем хрещеного батька агресивних українських патріотів, — він здійснив своєрідний і дуже важливий духовний переворот. Коли лівим, анархістом, марксистом було модно вважатися (приблизно, як носити наприкінці 2004 року помаранчеві шалики), коли російсько-єврейський більшовизм викликав захоплення в Європі та Північній Америці, коли з аристократії було модно знущатися та кепкувати, а натомість захоплюватися дрібнобуржуазним неподобством та пролетарським хамством, — Евола не побоявся піти проти течії. З часів несамовитого критика французької революції Жозефа де Местра та багатьох мілкіших fous historique вперше з’явилася людина, яка логічною та зрозумілою мовою заявила, що людська історія не прогрес, а повільне й жорстоке занурення у темряву, що марксизм не ідеологія звільнення, а наближення пекла на землі, що контрреволюція також може мати свій романтичний чар і власне контрреволюція теж може бути революцією, але революцією, — спрямованою на повернення Золотого віку. Ю л і у с Евола народився 15 травня 1898 в родині італійських аристократів. Він починав як художник-авангардист. Замолоду йому було притаманно неприйняття християнства та захоплення східними релігіями. Перша книжка Еволи, присвячена дослідженню доктрин індійської йоги, вийшла 1925 року. Авторові було 27 років, але глибокий аналіз та блискуча ерудиція вразили сучасників. Окрім захоплення авангардним живописом та східними релігійними доктринами, які допомогли молодому барону ліпше розібратися у природі духовної кризи, яка так сильно вразила Європу, Евола захоплювався й тим, що згодом назвали Традицією. Його приваблювали містичні вчення та доктрини прадавньої середньовічної Європи та їхній порівняльний аналіз щодо аналогічних ідеоло-гем східного світу. Нині італійські гуманісти та постмодерністи на кшталт Умберто Еко насміхаються з Еволи, називають його ідеологію синкретичною, себто мішаною. Звісно ж, ідеологія консервативної революції такою не є, хоча окреслити цю ідеологію двома-трьома словами практично неможливо. Зокрема Евола вказував на те, що історія людства не прогрес, а регрес. Такий імператив перегукувався з індуїстською космогонією та філософськими працями французького філософа Рене Генона. Традиція — це спогад про Золотий вік, найгармонійнішу та майже забуту добу людської історії, від якої ми поволі віддаляємося, перебуваючи власне у Залізному віці. Консервативна Революція — це спроба наблизитися до Золотого віку. Навряд чи консервативні революціонери можуть розраховувати у сучасному світі на щось більше, аніж на поразку. І доля Юліуса Еволи доводить це з цинічною та ясною простотою. Марні намагання Еволи прищепити сучасному йому італійському фашизму тради-ціоналістські ідеї призводили до численних непорозумінь з адміністрацією Муссоліні. Після Другої світової війни, коли на аме-риканських багнетах в Італію було принесено вульгарний капіталізм, Еволу безпідставно звинуватили у співпраці з фашистами. Від ув’язнення його врятувало тільки те, що наприкінці війни під час роботи у віденських архівах він потрапив під бомбардування і внаслідок тяжкої травми хребта став нерухомим. Від того часу до самої смерті у 1974 році Евола був паралізованим. Людина, яка проповідувала повстання проти сучасного світу, зазнала, згідно з філістерськими стереотипами, кари цим жорстоким сучасним світом.

Евола — автор багатьох цікавих праць. Жодну з них не перекладено українською мовою повністю.

1994 року в Москві було видано одну з найпрограмовіших праць Еволи — «Язичницький імперіалізм». Видання цієї праці стало можливим завдяки російському філософу Олександру Дугіну, який з притаманним йому дещо хворобливим сприйняттям світу Божого вставив «свої п’ять копійок» і дещо зіпсував прегарну працю італійського барона. В Україні окремі уривки з праць Еволи виходили друком у тих виданнях, які тоді пов’язували з такою організацією, як УНА-УНСО. Проте широкого розголосу твори розумного і чесного італійця в Україні не знайшли. Українські націонал-патріоти перечитували Донцова, чиї твори, на жаль, позбавлені того потужного езотеричного складника, який є в Еволи. Не розуміючи ідеології Консервативної революції, українські «нові праві» примудрилися наступити на помаранчеві граблі, а деяка частина з українських «нових правих» і досі вбачає в картонних месійках-відьмачках керманичів нації. Твори Еволи не менш потрібні для новітньої парості українства, аніж твори українських борців з виродженням та темрявою. Хотілося б вірити в те, що МАУП та УКП звернуть увагу на творчу спадщину барона Юліуса Евола та заповнять цю прикру пустку в інтелектуальній царині.

Тарас ГУК
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com