ПРОГНОЗУВАТИ, ЩОБ... ПОМИЛИТИСЯ

Одна із старовинних легенд розповідає, що Всевишній, втомившись від людських страждань, вирішив зупинити час на найпрекраснішій з миттєвостей. А на пораду покликав найпрозорливішого з людських пророків, узявши його живим на Небо.

«Як мені зробити, щоб час зупинився, а земні події розвивалися й люди керувалися тільки добром?» — запитав він.

Пророк замислився... Тут із Землі долинув стогін: у вбогій хижці вмирала старенька, й нікому було подати їй води. Забувши, що він розмовляє з Творцем, мудрець кинувся з Неба на Землю, щоб утішити нещасну, й Господнє запитання лишилося без відповіді. Отож майбутнє й тчеться з причин минулого на верстаті сьогодення.

Філософ із Ромнів, що на Сумщині, автор кількох цікавих книжок, зокрема «Пізнання», лікар за фахом Василь Головко, спираючись на ту неспростовну істину, що в основі земного життя на нашій планеті нерозривність розпаду й синтезу речовини, розробив цікаву концепцію рушійного механізму подій як постійної взаємодії Добра і Зла. Відтак умови в нашому світі далекі від райських, але альтернативи йому немає.

Усі природні явища регулюються через петлю зворотного зв’язку: початковий сигнал поширюється так, що кожний епізод впливає на наступний, аж доки кінцевий з них не стане сигналом для першого — процес необхідно зупинити (або ж продовжити). А тепер погляньте, як цей механізм спрацьовує в системі зв’язку між передбаченням майбутнього та його здійсненням.

Наприкінці XX століття австрійський вчений Мальтус прогнозував жахливий голод, який супроводжуватиметься війнами, позаяк кількість людей на планеті зростає в геометричній прогресії, а кількість продуктів харчування — в арифметичній. Не справдилося! Навпаки, в багатьох країнах, особливо європейських, постала проблема підвищення народжуваності. Чому?

Річ у тім, що Мальтус у своїх передбаченнях виходив із ситуації XIX століття, коли жінка була жорстко прикута до дітородної функції; дуже небагатьом вдавалося прорватися до активної участі в суспільному житті. Мальтуса звинуватили в негуманізмі, однак його застереження почули. Більшість країн взяли під контроль приріст населення та приділили увагу жіночій освіті: вона й стала чинником, який його сповільнив. З другого боку, розпочався активний пошук засобів підвищення продуктивності сільськогосподарських рослин і тварин, велика селекційна робота, в основу якої лягли здобутки теоретичної генетики. Відбулася так звана зелена революція, яка великою мірою зняла загрозу голоду й прискорила розвиток раніше відсталих країн. А ось ще один приклад.

«Я весь спрямований на світову революцію», — каже один з героїв твору Михайла Шолохова

«Піднята цілина», свого часу обов’язкового для вивчення в школі на теренах Радянського Союзу. Багато видатних людей на початку XX століття були впевнені, що так має статися: здавалося, ось-ось соціальні події зметуть з лиця Землі власників великого капіталу, утвердивши ідеї свободи, рівності та братства, таки ж і справді дуже привабливі для кожної моральної людини. Саме через великий авторитет комуністичних партій у першій половині минулого століття уряд багатьох країн не відреагував належно ані на голод 33-го року, ані на сталінські репресії.

Та саме доля панівних класів Росії після жовтневого перевороту й дала поштовх розвитку соціальної держави, процесу поступового вростання соціалізму в капіталізм, до якого закликав український економіст Михайло Туган-Барановський. Нинішній європейський рівень життя великою мірою зумовлений гірким досвідом жертв «най-прогресивнішої ідеології» в світі.

Одним з тих, хто дав правильну оцінку прийдешній ситуації, був Іван Франко. У статті «Що таке поступ?» він писав: «...та всеможна сила держави налягла б страшенним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кожного чоловіка мусіли б щезнути, занидібти, бо ану ж держава признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховувати не свобідних людей, а лише пожиточних членів держави, зробилось би мертвою духовною муштрою, казенною. Люди виростали б і жили в такій залежності, під таких доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах немає і мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою... І стара біда — нерівність, вигнана дверима, вернула би вікном: не було би робіт-ників через капіталістів, але була би всевладність керманичів — усе одно чи родовитих, чи вибираних — над мілліонами членів народної держави».

Та слова Великого Каменяра не почули в запалі боротьби за владу — і прогноз його здійснився. Уже після розпаду Радянського Союзу «багато соціалізму» було виявлено в країнах, де щонайменше сподівалися на його утвердження. І то зрозуміло, якщо врахувати, що жорсткий капіталіст Генрі Форд, керуючись не ідеологічними установками, а тільки прагматичними цілями, досягнув того, на що не зважився соціаліст Оуен: встановив восьмигодинний робочий день і зарплату, якої навіть профспілки не сміли вимагати. А все тому, що він відкрив основний закон економіки: головне — не фінансовий успіх окремих під-приємців, а купівельна спроможність цілого населення країни.

Історичний досвід показує: зазвичай сенсаційні прогнози, які суспільство не сприймає, не збуваються.  І саме тому,  що суспільство на них реагує. Збуваються непочуті прогнози — якщо провидець осягає внутрішні рушійні механізми суспільного розвитку, проте самовпевненість або хибні ідеологічні установки засліплюють очі державним керманичам. Справжніх пророків натовп каменує, та сам же за те й розплачується.

У відомій п’єсі Лесі Українки люди із захватом слухають обнадійливі пророцтва Гелена, але не хочуть знати віщувань Кассандри.

Пророцтво як засіб зомбування

Тяжіння людей до незвичайного неподоланне. «Усе, що я бачу, розкидає насіння революції», — повторював мудрий Вольтер. Ці слова сприймали як прогноз. Через одинадцять років після його смерті стався загальновідомий штурм Бастилії, і тоді із забуття виринули катрени Нострадамуса з його досить-таки прозорим описом втечі французького короля Людовика XV.

Та справжня, як тепер кажуть, розкрутка цього імені сталася 1939 року, коли Геббельс звернув увагу на катрен 11.24:

Безумні від голоду звірі
перейдуть річки.
Велика частина поля
битви буде проти Гістера.
Він повезе зверхника
в залізній клітці,
Коли діти Німеччини не знатимуть закону.

Гістер було замінено на Гітлер, дописано кілька рядків про неминучість перемоги німецької армії — і на Францію та Бельгію з літаків почали сипатися листівки, що мали б навіяти населенню думку про марність опору через містичну невідворотність грядущої перемоги армії фюрера.

Пророцтва як засіб зомбування людей використовували одвіку. Траплялося, коли на полі сходилися дві армії, то фахівці цієї справи з одного боку випускали голубів, а з іншого — коршаків, і подальший хід бойових подій визначали залежно від того, чим закінчувалися повітряні бої. Що далі в історію, то більше страху перед лихими пророцтва-ми та довіри їм. Однак і нині цим прийомом політики, зокрема й наші, користуються досить-таки активно.

Так, напередодні виборів президента одразу від двох своїх знайомих я почула про діда-віщуна. Той голосував дорогою; його підібрали і він розповів, що обраний президентом чоловік не проживе і трьох місяців, а після цього гарантом Конституції стане жінка. «Не вірите? Ну тоді самі побачите, що до кінця дня у вашій машині буде мрець», — запевнив дідусь. І що б ви думали! Не встиг за тим дідом прохолонути слід, як добрий односелець сповненого емоцій оповідача підібрав ще одного подорожнього, а той і помер в машині від серцевого нападу. Висновок: якщо дру-га частина пророцтва справдилася, то справдиться і перша. І що ще можна сказати? Мабуть, наш «електорат» зовсім перестав бути народом, якщо претенденти на гетьманську булаву вдаються до таких засобів.

Псевдопророцтв ніколи не бракувало. Наприк-лад, 1862 року з’явилася книжка Чарльза Хейндлі із заримованими передбаченнями такої собі матінки Шиптон, яка нібито жила в XV столітті. І відкрилося їй, що:

Колісниці поїдуть без коней,
І нещасні випадки сповнять світ скорботи.
Думки літатимуть світом
Умить...
Люди гулятимуть під водою
І їздитимуть і спатимуть, і розмовлятимуть.
Люди в повітрі літатимуть...
Залізо у воді не тонутиме,
Як дерев’яний човен.
А в Англії підніметься
Скляний палац.

Науково-технічний прогрес, коли ця книжка побачила світ, набирав обертів. У Лондоні було споруджено Кришталевий палац, відтак англійцям не залишилося нічого іншого як очікувати кінця світу, який матінка Шиптон передбачила 1881 року. Однак задовго до того Хейндлі зізнався, що все це вигадав, аби розбагатіти.

Якщо вже згадано про кінець світу, то його проголошували 500, 1000 року, потім — 1367-го, 1525-го, 1689-го, 1694-го, 1730-го, 1826-го, 1836 року — коротко кажучи, без цього пророцтва не обходилося жодне століття. 1844 року в березні близько ста тисяч «обраних» так перейнялися прозорливістю фермера Вільяма Міллера, що покинули свої домівки і, загорнувшись у білі савани, почали чекати дру-гого пришестя Христа. Не дочекалися! Пророк переніс новий Армагеддон на жовтень, тож поклали собі такою марнотною справою як обробіток землі не займатися. Минув і жовтень. Більшість замислилася, чи не підготували вони самі собі персональний кінець світу в голодну зиму, але частина вирішила ні за що не піддаватися на «сатанинські провокації» й поступово оформилася в нові протестантські організації — свідків Єгови та адвентистів «Сьомого дня». Вони й досі переконують суспільство, що кінець світу не за горами, лише точної дати вже не називають.

У нашому столітті, яке тільки-но почалося, кінець світу мав відбутися 6 червня: збіг трьох шісток означав сатанинське число. Наші депутати навіть сесійне засідання того дня відклали, але обійшлося! Сподіваємося, так буде й надалі.

Коротше, з прогнозуванням треба поводитися обережно: марновірна людина й не встигне отямитися, як гратиме за їхніми сценаріями. Одна моя знайома, почувши від ворожки опис зовнішності ймовірної суперниці, негайно знайшла таку в чоловіка на роботі й вчепилася їй у волосся... Добром це для ревнивиці не закінчилося, відтак будемо вважати, що пророцтво справдилося.

Однак без жартів...

Зірки схиляють

Дитина малює двох русалок і пише над ними загадкове слово: «Ірстя». Через два тижні в Ірпені — річці, яку начебто й курка перебрести може, —тонуть дві дівчинки: одну звали Ірина, другу — Настя. Чому так?

Що керувало Степаном Руданським, коли він писав ці рядки:

... Чорнобилю много.
Схаменіться, люде!
Бог святий лише знає,
Що за день то буде.
Де була калина,
Там нап’ята буда,
Наверху багили
Чорнобильська груда,
І димить чорнобиль,
Заки запалає,
І «вічную пам’ять»
Божий птах співає.

Є кілька пояснень таким фактам — надто чис-ленним, щоб їх можна було вважати випадковими. Згідно з однією гіпотезою, в нашому світі кожна точка часопростору несе відомості про все закодоване в голографічних струк-турах. За іншою, кожне явище сьогодення супроводжує шлейф віртуальних варіантів, які на нього впливають. Та і найфантастичніші припущення не менш дивовижні за встановлений наукою факт, що та сама елементарна час-тинка — електрон — може перебувати у двох різних точках простору. Цілком ймовірно, що й часу.

Та чи завжди можна змінити хід подій? Хто розпізнав би у дитячих фантазуваннях недобрий знак? І хто звернув би ува-гу на одкровення автора «Співомовок» у другій половині XX століття, коли про «мирний атом» не йшлося. Хто згадав би про нього тоді, коли тверезі голоси тонули в хорі запевнень про безпечність реактора, який навіть ре-монтувати можна було «на ходу». Ось він і вибухнув — «на ходу», під час наукового експерименте. Майбутнє звершилося, обумовлене невідворотністю психологічної реакції на тінь, що впала від нього на сьогодення. Це і є рушійний чинник, який має звершитися.

У народі здавна побутував звичай вгадувати долю дитини з того, які пісні вона любить співати, застерігаючи проти сумних. І на те, мабуть, є підстави.

Видатний фізик Сергій Вавілов людську волю мав за матеріальний чинник, що впливає на час і простір: це не рука, яка кидає камінь, а саме камінь, який має у щось поцілити. Уже знайомий вам «принцип невизначеності Вернера-Гейценбергена» полягає в тому, що залежно від власної волі експериментатор отримує показник або маси, або частинки, стаючи не спостерігачем, а повноправним учасником подій на квантовому рівні. Це явище пояснює ефективність «хресних ходів» та колективних молінь у посуху, які часто завершувалися дощем.

В історії залишилися випадки здійснених пророцтв. Зазвичай негативних. А скільки їх не звершилося через людську протидію? Навіть астрологи кажуть, що «зірки схиляють», але ніколи не нав’язують своєї волі, лишаючи достатньо простору для наших дій.

Тепер, коли газетні прогнози стали частиною культури нашого повсяк-денного життя, потрібно пам’ятати, що оптиміст має значно більше шансів ста-ти улюбленцем долі, аніж той, хто боїться прийдешнього.

Навіть наука відмовилася від образу світу як чогось стабільного і визначеного: кінець завжди є початком чогось нового, а поразка — поштовхом до майбутніх перемог. Життя цікаве у своїй неоднозначності, у сплетінні темних і світлих смуг з елементом несподіванки.

Не марно кажуть, що треба самому полюбити власну долю, хай би хоч якою вона була, аби вона полюбила тебе.

Наталя ОКОЛІТЕНКО