Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ВИПАДКОВА ЗАГИБЕЛЬ ЛЮДИНИ-ВОВКА

Повідомлення про загибель Шаміля Басаева загубилося у нетрях українського телевізійного ефіру.

Чи майже загубилося. Вітчизняні засоби масової інформації більше переймалися громадянським протистоянням помаранчевих та біло-синіх, харчовими отруєннями в провінції та іншими українськими реаліями. Та й взагалі, про Чечню згадувати не прийнято. Після кривавої лазні в осетинському містечку, спричиненої непрофесійністю російської влади та незлагодженими діями російських спецслужб, Басаева прийнято потрактовувати ледь не як царя Ірода. Хоча дещо дивно, що достоєвський імператив про сльозу дитини стосується лише загиблих у Беслані російських та осетинських дітей. Про те, що чеченських дітей замордовано впродовж останніх дванадцяти років значно більше, говорити не прийнято. Ми купуємо у РФ газ. Ми слухаємо улюблену групу російського президента «Любе» і дивимося незліченні російські фільми — пародії на «Рембо», де хвацькі рязанські та ярославські спецназівці винищують звіроподібних чеченців. Ми трохи хворіємо на нещирий малоросійський панславізм у дусі Інокентія Гізеля. Ми не шукаємо третього шляху поміж євроатлантичною Сциллою та московсько-китайською Харибдою, на якому мусульмани могли б стати нашими союзниками. Проте маємо бути вдячними саме чеченцям, зокрема покійному Басаеву, за те, що залишилися живими і можемо преспокійно вправлятися у недолугому провінційному панславізмі та слухати групу «Любе».

1990-ті припадають пилом швидкого та незаслуженого забуття. То були роки не лише встановлення шахрайського капіталізму — саме в цей час реанімувалася стара як світ, але призабута за часи холодної війни теза про співіснування народів як про нескінченну та криваву учту людожерів. Зникнення СРСР привідчинило потаємні брами хаосу на неозорих і строкатих просторах Євразії. Народи,про існування яких західніше радянського кордону зна-ли лише поодинокі вчені-енциклопедисти, раптом гучно та несамовито почали нагадувати про своє існування. Хоча пересічний європеєць і досі дивується, чому заробітчанина з Коломиї не розчулює до сліз «Калінка-малінка». Саме в цей час ліберали з колишніх радянських ревізіоністів роззброювали Україну, а інші ліберали-прагматики, технократи з оточення Єльцина, планували остаточне вирішення «українського питання» — небуденним свідченням цього є план збройного вторгнення в Україну під кодовою назвою «Грім-94», вчасно здобутий українською військовою розвідкою. На перешкоді здійсненню заповітних мрій цих гаркавих розумників стала Чечня — невеличка гірська провінція, упокорена, здавалося б, ще за Сталіна. Війну спричинили не шмарклі російськомовних севастопольців, а Велике Чеченське Повстання. Війна почалася не в Криму і не на Донбасі, а майже в передмістях Ростова-на-Дону.   Нечисленний, проте дуже пасіонарний і згуртований етнос, чиїм тотемом слугує вовк, розпочав криваву — власне, вовчу — війну проти Російської Федерації. Внаслідок цієї війни значною мірою послабився тиск єльцинської плутократії на Україну. Ми здобули безцінні дванадцять років, необхідних для відновлення пасіонарного генофонду та проведення бодай не завжди правильної, але відверто української пропаганди, внаслідок чого маємо нове покоління гайдамак-шибайголів. За ці ж дванадцять років чеченська революція пройшла складний та відверто сумний шлях від романтичного націонал-соціалістичного буття до прагматичного ісламського фундаменталізму. Разом з дев’яностими поглинається забуттям візит до Києва кількох че-ченських інтелектуалів-напівкровок, які щиро захоплювалися співпрацею чеченців з Третім рейхом та відшукували арійські корені свого народу. Найвірогідніше, вони, як і їхній співвітчизник Шаміль Басаев, уже небіжчики.

На тлі тодішньої жорстокої війни на Північному Кавказі навіть югославське братовбивство нагадувало бійку хлопчиків з церковного хору. На тлі  військово-партизанських дій Шаміля Басаева так само блідо виглядала й уся чеченсько-російська війна. Захоплення російського повітового містечка Будьоновська (колишній Святий Хрест), озброєні рейди до Дагестану та інших російських провінцій на Північному Кавказі, виняткова відчайдушність на межі беззастережності та підкреслений спокій робили Басаева прикладом для наслідування молодших чеченців та викликали лють у Луб’янки. Басаев нагадував і вовка, і дервіша. На жодному з вцілілих телевізійних записів Басаев не посміхається. Хіба що щириться. Так щириться вовк, коли мисливець замість нього потрапляє до паст-ки. Зазвичай його обличчя відрізняється крижаним спокоєм суфія, який вислуховує настанови Сяючої Безмежності. Він знав, що загине. Він знав, проти кого та за що воює. Він знав, що сучасна партизанська війна, сучасне протистояння енергетичній та хижій імперії має бути агресивним, жорстоким та зухвалим. Сучасна РФ — РФ Путіна та нафтових магнатів — людяна лише тоді, коли їй протистоять з нелюдською жорстокістю. Вовчою жорстокістю. Російські спецслужби полювали за ним, але загибель Басаева була найвірогідніше загибеллю випадковою. Дарма так тішився Путін, коли чиновник-керівник спецслужби доповідав йому про загибель Басаева. Заслуги лубенських пацанів тут не має. Натомість нове покоління чеченських партизан, яке на відміну від Басаева, який навчався у Москві та трохи знав Росію, продовжить басаєвський стиль герильї з її відмороженістю, помноженою на сприйняття РФ як на сто відсотків чужої держави. Отож невдовзі кремлівським буде знову не до Ук-раїни.

Звісно, любі читальники, вас цікавить, яким має бути висновок з життя, боротьби та загибелі Шаміля Басаева для нас. Про те, що велике чеченське повстання дало нетривалий, але вкрай вигідний перепочинок для України, ми вже казали. На жаль, час перепочинку збіг. Про це свідчить узурпація влади в Україні промосковським фінансово-політичним формуванням, яке чомусь називається «антикризовою коаліцією». Молодим українським патріотам, не залежно від того, хто переможе в нинішньому довколовладному протистоянні, треба затямити: ворог перестає бути ворогом лише після застосування сили, адже зухвалість є добрим засобом у боротьбі не лише з московською, а й з вашингтонською п’ятою колоною.

Богдан ВИШНЕВЕЦЬКИЙ
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com