БІДНИЙ, БІДНИЙ ВОВІК

Незнання Закону не звільняє від відповідальності. Цього не може не знати головний редактор видавничого дому «CN-Столичные новости» Володимир Кацман.

Як і те, що журналістське посвідчення не звільнить його від відповідальності за порушення Закону. Але, схоже, Володимир Наумович аж занадто повірив у свою винятковість. І коли настала пора відповісти за свої вчинки, він почав в увесь голос волати про своє переслідування. «Переслідування» ж полягало в тому, що, як вже писав «Персонал Плюс», Печерська державна виконавча служба наклала арешт на майно Кацмана та очолюваного ним видавничого дому.  Оскільки цей громадянин не виконав рішення Печерського суду столиці, який визнав усі так звані «журналістські розслідування» щодо діяльності найбільшого вищого навчального закладу України Міжрегіональної Академії управління персоналом, надруковані в  керованих ним ЗМІ, такими, що не відповідають дійсності. Або простіше – наклепом. І, відповідно позивним заявам МАУП, присудив  Володимиру Наумовичу сплатити певні  суми за нанесені ним моральні та матеріальні збитки. До речі,  вже не вперше. Всі ж гроші, які змушений був сплачувати за свої пасквілі  видавничий дім «CN-Столичные новости», перераховувалися на потреби українських дитячих будинків. Тож жодної матеріальної вигоди від процесів МАУП не мав. Цього ж разу Кацман, який з усіх сил намагається виглядати «законослухняним і порядним громадянином», просто проігнорував рішення суду. Вочевидь, сподіваючись на те, що його шеф – сумнозвісний Вадим Рабинович – витягне його з цієї неприємності. Не вийшло. Зрозумівши, що справи кепські, Кацман пішов у контрнаступ. І навіть спромігся написати відкритого листа до керівників держави, народних депутатів, керівників ЗМІ та колег-журналістів. Мовляв, люди добрі, допоможіть хто чим може, захистіть мене від нападів «злих антисемітів, ксенофобів та розпалювачів міжнаціональної ворожнечі з МАУП». Чим неймовірно здивував. Адже саме подібного роду твердження суд визнав наклепами! Тобто в черговий раз став на ті ж самі граблі. Що породжує підозри у схильності Кацмана до морального мазохізму. Наводити повністю текст листа не буду. Бо по суті він є «збірною солянкою» з раніше надрукованих матеріалів у газетках «Столичные новости», «Столичка» та подібних Інтернет-сайтів, що також  належать Вадиму Рабиновичу.  А ще, виявляється, ці видання відомі «правдивими розслідуваннями про бандитизм, корупцію та хабарництво». Залишимо таку саморекламу на совісті Кацмана. Адже в журналістських колах давно вже скептично ставляться до «об’єктивності» тієї ж самої газети «Столичные новости», яка прославилася тим, що обслуговує владу, незалежно від того, якого вона кольору. Та й «розслідування» – ніщо інше, як тупе копіювання праці інших журналістів. Лише під ними ставляться прізвища писак Рабиновича-Кацмана. Свого часу на це звертали увагу журналісти відомого видання «Обком». Найгучнішою ж справою був спір про порушення співробітниками видавничого дому «Столичные новости» авторських прав відомого інформаційного агентства УНІАН. До речі, й до нині триває ця суперечка. Утім, для Кацмана плагіат – справа звична. У книзі «Свобода» проти України» журналіст і письменник Роман Кухарук згадує величезний скандал, дійовою особою якого став Кацман. «Олексій Капуста – кореспондент київського бюро радіо «Свобода» – брав повідомлення власкорів на місцях і передавав їх Володимиру Кацману, який під своїм прізвищем  розміщував їх у «Киевских Ведомостях». – пише Кухарук. Все б нічого, якби не помилка, що вкралася у матеріал дніпропетровського кореспондента Гени Сахарова. Цю помилку продублював Кацман – а у Дніпропетровську газету читали і висловили незгоду. Почалися пошуки винного – слово за словом – і виявився дует з радіо «Свобода». То ж чи варто згадувати, що після цього випадку довіра до Кацмана серед колег різко впала? До речі, і його підлеглі дозволяли у своїх матеріалах ледь не «босяцьки» висловлюватися на адресу журналістів з видань, які не до вподоби їх начальникам Рабиновичу-Кацману.  Називаючи їх то «фашистськими», то «відмороженими». Коли ж з Володимиром Наумовичем у квітні трапилося нещастя – невідомі побили його у під’їзді власного будинку, завдавши, як сам говорить потерпілий, «важкі черепно-мозкові травми, струс мозку, численні рани на голові й руках». Хоча з нападом також не все зрозуміло – занадто дивним він був. І багато хто з журналістів висловив версію про те, що напад на Кацмана – це своєрідний сигнал Рабиновичу від тих, хто давав чималі гроші на парламентські вибори, але до Верховної Ради так і не потрапив.  Утім,  що там було насправді – має розібратися слідство. Щоправда, коли воно дійде до логічного завершення, Кацману та його «групі підтримки» доведеться також відповідати у суді. Адже вони постійно звинувачують в організації нападу…МАУП! Що вже схоже більше на манію переслідування. При цьому, за нашими даними, сам Володимир Наумович під час розслідування справи про напад на нього,  розповідає не всю правду про свою діяльність слідчим. Натомість дуже обурюється, чому це колеги-журналісти не стали на його захист. Такий собі Сергій Ковтуненко,  оглядач «Столичных новостей» і головний редактор «Столички» навіть розродився гнівною статтею. Мовляв, чого це сотні журналістів стали на захист знімальної групи телеканалу СТБ, а  за Кацмана обмежилися лише сухими інформаційними повідомленнями. Мовляв, де ж журналістська солідарність? Згадувалася в цьому сенсі й Незалежна-медіа профспілка України. Недавно на популярному сайті «Телекритика»  була опублікована відповідь голови Київської НМПУ Михайлини Скорик. «Персонал Плюс» вирішив повністю надрукувати цей матеріал аби наші читачі змогли переконатися в тому, що не лише журналісти газети мають свої претензії до пана Кацмана.

«Оглядач «Столичных новостей» Сергій Ковтуненко – людина, яку я ніколи не бачила в нашому офісі на вул. Великій Васильківській, 54. Так само її не бачив тут голова Незалежної медіа-профспілки України Сергій Гузь, який ось уже четвертий рік веде профспілковий рух серед українських журналістів. Як не бачили ми в профспілкових лавах Володимира Наумовича Кацмана. Це й не дивно. Адже організація створювалася, коли Кацман уже став головним редактором і видавцем, тоді як Медіа-профспілка об’єднала не топ-менеджерів, а представників трудових колективів.

19 липня 2006 року «Телекритика» оприлюднила претензійні звинувачення Ковтуненка, зокрема і на нашу адресу. Тоді, коли журналістська спільнота демонструвала небачену досі солідарність, підтримуючи колег із телеканалу СТБ, пан Сергій плюнув в обличчя громадським організаціям й окремим ЗМІ своєю жовчю, натренованою за час роботи у «Столичных новостях». Тобто нарешті показав усім «правду життя».

Правда, за його версією, полягає в тому, що інші журналісти не стали на захист головного редактора «Столичных новостей» Володимира Кацмана, якого побили 8 квітня у його власному під’їзді. Справді не стали. Ковтуненко переконаний: тому, що комусь «слабо», тому, що українські журналісти «не звикли думати про одного конкретно взятого журналіста», а можливо й тому, що «багатьом з нас наплювати».

Хоча за фактом побиття було одразу порушено кримінальну справу. Її взяли на особистий контроль і Президент Віктор Ющенко, і держсекретар, і Генпрокурор, і міністр внутрішніх справ і обидва секретарі РНБО – нинішній і колишній – це майже дослівна цитата з тексту Ковтуненка.

Професіонали, які мають справу з правоохоронцями, розуміють, що далеко не в кожному разі побиття українського журналіста під його будинком справа набуває такої пильної уваги з боку перших осіб держави. У випадку з Кацманом сталося інакше, бо він не просто журналіст. Він і політик, який балотувався у кількох списках як кандидат у депутати до Верховної Ради, і громадський діяч, який опікується сіоністською проблематикою, і головний редактор кількох газет та Інтернет-видань, загалом не найбідніша серед представників журналістської спільноти людина.

Ми вважали, що Кацман має достатньо фінансових і медіа-ресурсів, щоб постояти за себе сам. Ми вважали, що, як давній член Національної спілки журналістів України,  організації, яка об’єднує багатьох головних редакторів, він має всі можливості скористатися спілчанською системою корпоративної безпеки. Принаймні за допомогою до Медіа-профспілки ні зараз, ні раніше, коли виникали схожі проблеми, Кацман не звертався. Так само, як не звертався від його імені й пан Ковтуненко.

Ми спробували знайти на Інтернет-ресурсах «Столичных новостей» та MiGnews повідомлення на підтримку інших журналістів, що постраждали через професійну діяльність і якими опікувалась профспілка. Нічого. Можливо, пошукова система спрацювала не ідеально. Але за чотири роки було багато повідомлень, тож важко повірити, що жодне з них не потрапило до цих ресурсів.

Поясніть мені чому, на якій підставі, не доклавши зусиль до зміцнення корпоративної солідарності, не виділивши жодної копійки на укріплення організації, оглядач «Столичных новостей» вважає, що він має право у чомусь її звинувачувати? Як голові Київської незалежної Медіа-профспілки мені це не зрозуміло і я сподіваюся почути додаткові пояснення.

Щодо конкретної допомоги у «справі Каймана» – постукайте і вам відчинять. Приїдьте до нас в офіс, дізнайтеся, хто і чим тут займається, і, можливо, у вас відпаде бажання висувати голослівні звинувачення на адресу єдиного незалежного професійного об’єднання журналістів. А краще одразу вступайте у Медіа-профспілку. Бо якщо вас не влаштовуватиме наша робота, ви можете зробити її замість нас. Звичайно, якщо журналістська спільнота підтримає на з’їзді вашу кандидатуру на відповідну посаду.

За своє життя я зустрічала багато людей, які живуть за принципом: «Ми вам не допоможемо, бо ви не допомогли нам».  Переконана, що саме через них журналістам бракує корпоративної солідарності. Але парадокс життя полягає в тому, що таких людей справді знищували і будуть знищувати. Тільки тому, що це зробити просто. Тоді як систему корпоративної безпеки вибудувати складно. Журналісти на чолі з Сергієм Гузем, Андрієм Шевченком, Єгором Соболєвим та багатьма іншими її будували й будують в Україні. І вона спрацювала як у листопаді-грудні 2004 року, так і в липні 2005-го.  Спрацювала вона й нещодавно, коли Калашніков брутально зачепив журналістів СТБ. Переконана, що спрацьовуватиме система й надалі, не зважаючи на окрему невдоволеність життям окремих журналістів з окремих газет. А гірше чи краще – то вже залежить тільки від журналістів».

Коментарі зайві.