Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ПРИХОВАНИЙ КУЛЬТ

Ритуальне вбивство довго було однією з тих тем, що їх рідко обговорюють у приватній бесіді, але цей культ все ще існує, як і деякі інші жахливі речі.

У фільмі Кінокомпанії «Неймер Хісторікал Відео» охоплено незліченні матеріали досліджень з цієї темної і жаскої теми, показано деякі з найжахливіших актів, що були здійснені як вираження релігійного фанатизму як божевільних убивць протягом декількох тисячоліть.

Це відео унікальне в своєму роді, у ньому не тільки демонструються сотні рідкісних ікон, статуй, скульптур та інших творів, що стосуються згаданої теми, а й відтворення декількох жахливих злочинів. 

Cупроводжувальний текст, який надала кінокомпанія до відеофільму, редакція публікує не розгляд читачів.

Через безсумнівну правдивість афоризму – «Правда страшніша за вигадку» – іноді виникає відчуття безвиході.

Коли на шпальтах газет розповідають про жахливі дії, вчинені неначебто достойними людьми, про яких такого ніколи б не подумав: матері, які вбивають своїх дітей; батьки, які спалюють своїх близьких; навіть про дітей, які вбивають рідних, влаштовують криваву різанину. Такі факти говорять лише про сутність деяких людей і спричиняють праведний гнів у цивілізованому суспільстві.

Однак, є ритуал, що стоїть над усіма через свою жорстоку і нелюдську природу – зухвалі акти людського жертвоприношення.

Багато людей знають про такі обряди, і про те, що вони відбуваються в непроглядних джунглях Африки та Південної Америки, але тих самих людей охоплює шок, коли стає відомо, що так звані «цивілізовані» члени суспільства теж удаються до них. Такі акти ненависті найчастіше здійснюють екстремісти, чия ідеологія ґрунтується на тому, що є в природі таких вчинків.

Упродовж усієї історії людства такі екстремісти існували в більшості релігіях, і це не завжди залежало від приналежності до віросповідання, адже деякі суворі вчинки роблять ті, хто на перший погляд є найбільш ревними.

Це стосується також іудейської релігії з незапам’ятних часів. Хоча єврейські ритуальні злочини всіляко маскувалися і замовчувалися, виявлювана жорстокість  жахала народи світу.

Все ж, такі злочини не можуть існувати зараз, чи не так?

Повернення до проблеми ритуального вбивства

Певно, що старішим за винайдення писемності є ритуальні жертвоприношення людей – це те, за що постійно обвинувачували єврейських екстремістів упродовж віків. Для більшості людей це все ще чорна пляма. Зрозуміло, якщо це не щоденна і нагальна тема, багато людей скептично ставляться до таких ексцентричних звинувачень, що висять тягарем над усім єврейством вже принаймні дві тисячі років.

А багато хто не хоче навіть думати про таке, вважаючи це просто антиєврейською пропагандою. Отже, і самі євреї навперебій твердять, ніби це брехня, яка існує вже багато століть підряд. Однак, є й інша думка з приводу цієї проблеми: згідно з нею, єврейські ритуальні вбивства є не просто словами, а правдою, що мала жахливі наслідки в суспільстві.

Відповідно, ґрунтовний та об’єктивний аналіз може змінити скептиків на поборників так званої „Проблеми крові”. Не секрет, що євреї багатьом людям, які проводили дослідження з цієї проблеми приклеїли ярлик «антисеміта» – термін, що використовують іудеї для придушення дискусії на будь-яку тему, що критикує їх. Звичайно, приміром,  хтось із тих, кого євреї назвали антисемітом, скаже, що небо синє в сонячний день. Та чи стало це небо менш синім від того, що про це сказав так званий «антисеміт»? Саме це стає основною проблемою у цій справі. Якщо деякі люди насправді були антисемітами, проводячи розслідування, інші стали такими через факти людських жертвоприношень, до яких вдавалися іудеї. Зрештою, не антисеміти практикували людські жертвоприношення, відомі зараз як єврейські ритуальні вбивства. Якраз євреї, в першу чергу, таврують тих людей, які лише говорить про ці обряди, зображаючи їх в набагато гіршому вигляді за фанатиків, причетних до вбивств.

Відомо, що людські жертвоприношення практикувалися в минулому серед різних сект. Наприклад, ацтеки зберігали людську кров в своїх храмах. Багато невинних людей зустріли свою смерть саме коли їм вириали серце з тіла. Ритуал під назвою «Саті» в Індії, коли жінки жертвували собою, кидаючись у вогонь, і досі існує в деяких частинах країни, яка налічує більше мільярда мешканців, здебільшого індусів. У Мексиці ще декілька років тому було виявлено таємний культ, прибічники якого приносили у жертву людей, зокрема було вбито американського студента Джима Кілроя. Відомі факти здійснення таких обрядів у сучасній Африці та в деяких регіонах Південної Америки. Якщо просто подивитися в Інтернеті, це насправді можна усвідомити – зараз все ще існують групи людей, що вдаються до варварських актів людського жертвоприношення.

Чи вдавалися біблійні іудеї до таких жахливих актів у минулому? І чи можуть існувати деякі секти серед єврейства, безперечно екстремістського напряму, які й по сьогоднішній день не гребують тяжкими злочинами, пов’язаними з ритуальними вбивствами? Більшість євреїв, звичайно, непохитно заперечують навіть наявність будь-яких свідчень про ритуальні вбивства. Ймовірно, що вони щирі, бо не знають правди. А якщо деякі з них, за наявності реальних і беззаперечних доказів, насправді ненавидять тих, хто проводив криваві жертвоприношення, то їх, напевно, дуже мала кількість. Постає запитання: чому саме ці злочини виділяються серед інших актів жорстокості людини до людини в минулому? Відповідь не буде приємною. Згідно з описами не таких вже далеких подій, дітей, яких приносили в жертву єврейські окультисти, піддавали найжорстокішим і найстрашнішим смертельним тортурам, які тільки можна уявити. Як відомо, після такої церемонії євреї прибирали кров жертви, вимокаючи її папером або тканиною, щоби потім використовувати її у своїх різноманітних обрядах. Окрім звинувачення євреїв у вчиненні ритуальних вбивств, здійснюваних із надзвичайною жорстокістю, є одна закономірність, яка вирізняє ці злочини від інших. Коли розкривається такий злочин, не тільки місцеві євреї, а й євреї усього світу намагаються заперечити і спростувати його. У минулому євреї навіть організували спеціальний фонд, щоби приховувати саму цю дію. Однак, вдаючись до цього, вони стали, як сказали б у поліції, співучасниками злочину. Час від часу вони кидали виклик тим євреям, які відступили від їхнього «царського» народу і зізнавалися в тому, що згадані злочини справді відбувалися. Хоча випадки зізнання й не поширені серед євреїв, проте вони були документально зафіксовані. І лише через це не можна звинувачувати усіх без винятку євреїв. Справді, деякі євреї – молоді й старі – розповідали про ритуальні злочини в судах, писали про них в книгах, обговорювали їх під час дебатів тощо. Усе ж, більша частина євреїв заперечують такого роду звинувачення. Вони навіть вигадали фразу для таких звинувачень: «Брехня про кров». Цей термін використовують як виклик серед єврейських кіл.

Давайте розглянемо першооснову цього питання: коли це все почалося, і чи є докази того, що це відбувалося регулярно. Зазвичай, коли розмірковуєш про євреїв та людські жертвоприношення, на думку спадає Старозавітний інцидент, що стався між Авраамом та Ісаком, коли Авраам вірив у те, що Бог хотів, аби він приніс у жертву свого сина. Доки не з’явився янгол і не переконав його в іншому. На цьому прикладі багато людей помилково вважають, що жертвоприношення серед євреїв закінчилися ще в давні часи. Але задумайтеся про це хоча б на мить. Ось Авраам готується принести в жертву свого молодого сина. Згідно з легендою, Авраам зупинився. Але ж як щодо інших євреїв? Чи запинялися вони? Наявні чіткі докази доводять протилежне.

Доктор Гарел Роум, дослідник і письменник:

«Єврейські жертвоприношення, про які розповідається у Старому Завіті, траплялися в набагато більшій кількості випадків порівняно з відомою історією про Авраама, що мав намір принести у жертву свого сина Ісака. Багато персонажів Книги Судій, цар Агас, цар Манаса, Гербоам вдавалися до цієї пекельної справи.»

«Тофет»

Дітей приносили в жертву, зазвичай спалюючи у ямі, що називалася «Тофет». Гуркіт барабанів мав заглушити дитячий плач. Така практика була притаманна євреям, проживаючим близько трьохсот років до н.е., які сповідували культ Ваала. Навіть сьогодні за допомогою пошуку в Інтернеті можна знайти раввінів Ваала. Коли битва під Сіракузами було майже програно, майже п’ять тисяч дітей кинули до величезного Тофета, як жертвоприношення Ваалові. Іноді дітей клали до бронзового бика, під яким горіло полум’я. Ті, хто вдавалися до таких тортур, давали можливість вогню поглинути дитину. Рівень жорстокості таких вчинків не знав меж. Певна деталь, яка може на перший погляд здаватися дивною, є мавзолей, що використовувався євреями для зображення людських жертвоприношень. Вони називали його Холокост. «Холокост» – єврейське слово, яке використовувалося для змалювання процесу відправлення дитини в полум’я як жертвоприношення. Наскільки це може для деяких здаватися дивним, на сьогоднішні євреї надали цьому слову зовсім іншого значення. Та якщо погортати старі словники, можна побачити ще більш дивні перевтілення.

Д-р Гаррел Роум, дослідник та письменник:

«Холокост є насправді дуже цікавим терміном. Дослівно він означає жертвоприношення у вогні. Сучасні євреї хочуть, аби люди уявляли при цьому  спалювання під час Другої світової війни. Але насправді історія цього слова поринає своїм корінням часів стародавнього семітського бога Молоха, який вимагав жертвоприношень немовлят, яких спалювали заживо в страшенному храмі, побудованому на його честь. Поклоніння Молохові було поширене під час іноземних завоювань Соломона і міцно встановилося в давній Іудеї.»

Античні історики, такі як Апіон, Демокрит і Поседоній описували випадки єврейських ритуальних убивств. У 169 році до Різдва Христового Апіон повідомив про жертву, що її було навмисне обрано. Це була доросла людина, яку знайшли в єврейському храмі. Єврейський історик Іосиф Флавій не погоджувався зі знайденими згадками, які було перекладено і опубліковано в книзі «Іосиф» Текерея. Текерей повідомив про Антиохуса, якого знайшли в храмі. Цей чоловік відразу уклінно привітав царя, як тільки той увійшов. Впавши до ніг царя, він простяг праву руку і почав благати, аби цар подарував йому свободу. Цар втішив його і запитав, хто він насправді такий, чому він там жив, і що означав той скажений страх. Жалісним тоном, пронизаним зітханнями та сльозами, чоловік розповів про своє горе. Він розповів, що є греком, і коли від подорожував цими землями у пошуках заробітку, його зненацька було захоплено людьми незрозумілої народності. Його підвели до храму і замкнули там. Тоді служники храму, що доглядали за ним, розповіли йому про один із законів єврейства – ритуал, що відбувався щорічно в усталений час. Вони ловили іноземця-грека, відводили до лісу, де потім вбивали, приносячи його тіло у жертву за певним ритуалом, їли його плоть, імітуючи грека, нецензурно викрикували і проклинали, висловлюючи ненависть до греків. Рештки жертви кидали до ями.

У першому тисячолітті нашої ери, в 300 році, єпископ Вайсебій з Цесареї сказав, що євреї серед усіх спільнот вдавалися до ритуальних убивств християн під час їхніх свят.

У 415 році Сократ Коластикос розповів, що євреї повісили неєврейську дитину на хресті і кололи її, аж поки вона не померла.

У 425 році Баронеус розповів про те, що євреї розіп’яли дитину.

У 614 році монах Антіокус Стратегос повідомив: коли Єрусалим впав під навалою персів, євреї купили одного «невірного», якого захопили перси, і вбили його, мов вівцю.

У 1067 в Празі стало відомо, що шість євреїв пили кров трирічної дитини. Також стало відомо, що вони давали кров цієї дитини іншим євреям.

У 1096 році людину на ім’я Єстратій було знайдено вбитою, і, як потім стало відомо, це було ритуальне вбивство в стародавньому Києві. З часом убієнного возвели в ранг святих.

У німецькому місті Магдебург у 1115 році, за день до єврейської пасхи місцеві жиди замучили до смерті п’ятеро дітей і використали їх кров для своїх окультних ритуалів. Інцидент було розслідувано, євреїв визнали винними і покарали відповідним чином. До того часу більшість попередніх інцидентів було скоріше за все забуто. Надзвичайно ймовірним є те, що більшість записів про такі випадки цілеспрямовано знищували євреї.

Невеликій кількості євреїв у 1089 році дозволили приїхати до Англії аби ті допомогли королю у збиранні податків. А вже в 1144 році мешканців Лондона охопив праведний гнів, який змінив історію, а євреїв зненавиділи надовго – за ритуальне вбивство дитини на ім’я Вільям, який був родичем освіченого монаха – Томаса з Монмота.

Д-р Гаррел Роум, дослідник та письменник:

«У 1144 році католицький монах Томас з Монмота написав велику книгу про ритуальне вбивство Вільяма з Норвіджа – маленького хлопчика, якого для єврейського ритуального культу було вбито. Його возвели в ранг святих католицької церкви – першим з 25 святих, які вважаються католицькою церквою християнськими мучениками».

Нещастя, яке сталося з Вільямом, як і більшість подібних випадків до цього, могло залишитися таємницею у пітьмі. Томас хотів, аби увесь світ дізнався раз і назавжди про ці жорстокі та злісні акти, можливо маючи надію покласти їм край. Його книгу було написано латиною, а потім її переклав англійською в ХІХ столітті доктор А. Джесоп. Томас з Монмота описав, як євреї закатували дитину. «Поголивши його голову, – писав він, – вони проколювали його тіло великою кількістю шипів, що залишали рани, з яких стрімко текла кров. І були вони жорстокими і такими завзятими в завданні болю. Важко сказати, були вони жорстокішими чи винахідливими під час тортур». Томас описав в усіх деталях це дійство: як дитину зв’язували, як мучили, як давали хабара шерифові і багато іншого. Намагання Томаса якомога детальніше змалювати цей окультний ритуал вбивства невинної дитини певно й стало причиною надання їй святості. І його пам’ятають до сьогодення: доки як церква заборонила розповсюдження таких «політично некоректних» фактів. Томас справді зробив багато для всього світу, намагаючись припинити жертвоприношення дітей, розповівши про те, що сталося того чорного дня 1144 року.

Це повідомлення про єврейські ритуальні вбивства не стало останнім. Доктор Арнольд Ліз, який написав книгу на початку ХХ століття про єврейські ритуальні вбивства, навів деякі  факти, що їх супроводжували. «Новонавернений єврей на ім’я Теобальд з Кембриджу зізнався, що євреї щороку брали кров християнської дитини, тому що вважали, що це був їх єдиний шанс отримати свободу і повернутися до Палестини. Вони кидали жереб щоби вирішити, звідки брати кров...»

Опис жахливого вбивства безневинного Вільяма стало прецедентом. Завдяки Томасу з Монмота і його книгам, інші почали писати про подібні жорстокі дії фанатичних євреїв. У 1243 в місті Кісінген, що в Баварії, суд засудив євреїв після того, як вони зізналися, що використовували кров «невірних» для своїх окультних ритуалів під час єврейського свята Пасхи.

У 1255 році знову ж таки в Лондоні безневинну дитину на ім’я Хью було знайдено вбитою внаслідок ритуалу. Його закатоване тіло було знайдено на території єврейського помешкання. Після збору доказів суд визнав винними 18 заможних євреїв і засудив їх за скоєння цього злочину. Дитину пізніше канонізували. До того як католицька церква стала сподвижницею «політичної коректності», вже було більше 20 загиблих внаслідок ритуального вбивства дітей, що їх пізніше було канонізовано.

В Оксфорді, що в Англії, в 1290 році єврея Ісака Депуле було заарештований за ритуальне вбивство неєврейської дитини. Напевно, цей момент став вирішальним. Через місяць євреїв було надовго вигнано з Англії. Багато з євреїв втекли до Німеччини та інших європейських країн. Тільки через чотири століття, коли самого короля Англії було вбито лордом Кромвелем, євреям дозволили в’їжджати до країни.

У 1331 дитину, що мешкала в німецькому місті Губеліні, було вбито євреями з ритуальною мето.. Євреїв визнали винними і жорстоко покарали за цей вчинок – спалили заживо.

Документально зафіксовано, що у 1345 в Мюнхені (Німеччина) євреї завдали більше шістдесяти ран дитині на ім’я Генрі, після чого дитина померла від втрати крові.

Відповідно до місцевих записів у 1420 році у Венеції (Італія) євреї вдалися до жорстокого ритуального вбивства дитини, і були страчені за цей нелюдський злочин.

У 1462 році в селищі Рин, поблизу Інсбрука, що в Австрії, стало відомо про ритуальне вбивство дитини на ім’я Андерл, що євреї вчинили на великому камені. Дитина стала святою, пам’ять її вшановують і нині. Навколо цього каменя побудували церкву. А місто стало називатися Юденштайн – «Єврейський камінь».

У 1997 році, професор Роберт Прантнер з теологічного коледжу в Австрії сказав таке про ритуальні вбивства: «Євреї мають вибачитися за ті скорботні злочини... проти католицьких дітей, таких як Андерл фон Рин, перед дорослими напередодні Великодня... і за кров вбитих християн, пролиту руками євреїв».

Євреї були дещо збентежені, коли Папа зустрічався з професором Прантнером.

В 1475 році в Тренті, Італія, євреї вчинили ритуальне вбивство хлопчика на ім’я Симон. Під час процесу вони також зробили обрізання хлопчику. Це був один з відомих інцидентів серед багатьох інших, хоча, ми не вважаємо, що це було необхідною вимогою в процесі кровопускання. У цієї дитини також по всьому тілу були сліди проколів. Дитину потім зробили святою.

Доктор Гарел Роум:

«Симона з Трента було вбито 1475 року в Італії в його рідному місті – прекрасному місті епохи Відродження. Його взяли на вулиці члени культу, діючи так, як діє сьогодні більшість убивць-педофілів: його пригостили цукерками, а потім відвели і вбили на знак жертвоприношення перед єврейською пасхою та отримання крові для ритуалів. Це був дуже і дуже відомий випадок того часу, що став причиною канонізації мученика Симона. Цей випадок згадується в книзі «Кривавий ритуал» як у контексті справи, яка пізнала багато вироків. Вона пройшла декілька судових закладів. Єврейські злочинці мали гроші і вплив. Тому в справі було кілька апеляцій. Її також слухали у Варокані, або конгрегації, що  розглядала справи особливо детально. Симона канонізували, і він став найвідомішою святою дитиною Європи в ті часи аж до 1965 року, коли католицька церква прийняла рішення про його деканонізацію.»

У книзі «Життя святих», написаній отцем Альбаном Батлером, цю дитину змальовано як мученика. Батлер також описав події, що супроводжували це вбивство.

«Евреї міста Трент вирішили дати волю своїй ненависті, вбивши християнську дитину перед іудейською пасхою; один із них, Тобіас, аби обманути жертву, побачивши усміхненого хлопчика на ім’я Симон, який грався біля будинку, без нагляду, Тобіас погладив щоку малого і вмовив дитину взяти його за руку. Хлопчик, якому ще не було двох років, спочатку зробив це; та потім почав плакати і гукати свою матір. Тоді Тобіас заспокоїв його і провів малюка до свого будинку. Серед ночі на Великий Четвер свята Вознесіння почалася робота м’ясників. Заткнувши дитині рота, вони тримали її руки у формі хреста, проколюючи тендітне дитяче тіло шилом та шпильками, вдаючись до богохульного висміювання... Після години тортур маленький мученик підняв очі до небес, і невинна душа покинула його. Жиди викинули його тіло до річки. Та їхній злочин був викрито і покарано, а святі мощі зберігалися у Церкві Святого Петра, що в Тренті...»

У 1485 році ще одну дитину спіткало так ж горе. Папа Бенедикт XIV канонізував дитину, яка стала відомою як Святий Лоренсіно, і назвав дитину мучеником. Єпископальний суд Падуї, що в Італії, підтвердив правдивість цього інциденту. Незважаючи на невеликі розбіжності, багато інших релігійних лідерів визнали ці факти вбивства іудеями дітей. Кардинал Гангенеллі, який пізніше став Папою, писав: «Я визнаю правдивим факт Святого Симона, що його вбили євреї Тренту... Я також визнаю правдивість іншого факту, який стався в 1462 році в селищі Ринн в особі Блаженного Андерла – хлопчика, якого у варварський спосіб убили євреї...»

Доктор Мартін Лютер, основоположник лютеранської церкви, коротко описав ці факти у своїх тезах «Євреї та їхня брехня»:

«В історії їх часто звинувачують в навмисному зараженні колодязів, викраденні дітей та їх знівеченні, як це було в Тренті, Вайсцензее тощо. Звичайно, вони заперечують це. Хай там як, все одно, я добре знаю, що в них вистачає волі, яку вони змогли перенесли в дії: таємні або відкриті. Знайте це й дійте відповідно».

У 1492 в Лугвадії, що в Іспанії, дитя на ім’я Кристофер було ритуально вбито євреями. Незабаром після цього, іспанська королева Ізабелла видала наказ про вигнання євреїв з країни назавжди. Указ діяв майже до 1967 року, коли євреям офіційно дозволили знову в’їжджати до країни. Вигнання євреїв мало під собою багато причин, таких як за загальна злоба. Та одна причина була особливо значуща. Це буди серйозні й огидні злочини. Як зазначив відомий історик Вільям Уолш у своїй книзі «Ізабелла – Королева Іспанії», що саме таким злочином було вбивство Кристофера, якого потім возвели в ранг святих.

Доктор Гарел Роум:

«У 1490 році сталося викрадення маленького християнського хлопчика, якого викрали з селища Лагардії, що неподалік від сучасного міста Толедо, Іспанія. Викрали в горах і привели до печери, де хлопчика було жорстоко вбито групою ритуальних убивць. Це надзвичайно відома справа. Відлуння того болю можна побачити навіть у різних іспанських енциклопедіях. Суд відбувся 1491 року. Усі конспіраторів було належно обвинувачено у суді, що значно посприяло королеві Ізабеллі та королю Фердинанду прийняти рішення, в якому вони були досить впевнені. Коли згадану справу обнародували, реакція суспільства змусила їх прийняти рішення про вигнання усіх євреїв з Іспанії.»

У 1502 році в Празі єврея звинуватили у вбивстві неєврейської дитини для отримання її крові.

У 1574 році стало відомо, що в селі Пона, Литва, євреї до смерті замучили немовля в окультному ритуалі.

У 1598 в Любліні, Колі та Кутнії, Польща, повідомлялося, що євреї вбили трьох дітей в цих трьох містах. Коли інцидент дійшов до суду, усіх євреїв, які мали стосунок до справи, було визнано винними. Згідно з книгою російського письменника доктора Володимира Даля, та його нотатками про ритуальні вбивства, «...Важко сказати, скільки окультних вбивств в історії вчинили євреї».

Мондег’ю Саммерс, відомий і поважний історик, змальовує певні власні спостереження у своїй книзі «Історія чаклунства»: «Будучи тісно пов’язаними з цим стародавнім чаклунством, таких ритуальних вбивств, з яких Премонстратензійський Канон Вілтіна Адріана Кембтера, 1745 року, налічує не менш, ніж 250, останнє з них трапилося в 1650 році, коли в Кадані, Богемія, Маттіас, хлопчика віком чотири роки, було вбито раввінами, які завдали йому декілька ран. У багатьох випадках докази дають можливість зробити висновки, що тіло, а особливо кров жертви, використовувалися з магічною метою».

У 1663 році в Кракові, Польща, раввіна Мататіа Калахора звинувачували у вбивстві дитини задля своїх окультних ритуалів. Його судили, і зрештою винесли смертний вирок за вбивство.

У 1669 році біля міста Метц, Франція, єврей Лі Вай викрав дитину, яку пізніше знайшли мертвою в лісі. Обвинуваченого засудили до страти. Деталі цієї справи подано у невеликій французькій книзі під назвою «Підсумки суду проти євреїв Метца», 1670 року.

У 1690 році, став відомий факт вбивства дитини на ім’я Гаврил в Білорусії. Вбивство було ритуальним. У 1997 році білоруське телебачення зняло документальний фільм про це.

Лише за 23 роки до проголошення незалежності США від Англії, доктор Даль описав інцидент, що стався в 1753 в Житомирі:

«У п’ятницю 20-го квітня, 1753 року, у селі Маркова Вольніца євреї схопили трирічного хлопчика Степана Студицького і забрали його... У неділю євреї зібралися в будинку, перев’язали дитині очі, закрили рота щипцями, потім, тримаючи дитину в діжці, проколювали її з усіх боків гострими цвяхами, повертаючи її в різні боки, аби зібрати якомога більше крові. Після смерті дитини, труп забрали до лісу, де його знайшли наступного дня. За свідченнями, дві єврейки Брейна та Фруцха  розповіли про факт їх участі в цьому вбивстві. Вони також спокійно видали своїх чоловіків, які теж зізналися. Потім було затримано інших людей, яких примушували приєднатися до тортур. Ці інші також зізналися і дали настільки детальний опис цього злочину, що сумніву у їх вині не було. Євреїв, які були причетні до цього, стратили... Було намальовано картину дитячого трупа, на якій зображувалося тіло з проколами у багатьох місцях. Ця картина зберігалася у Львівського архієпископа».

1791 у Тазнаті, Угорщина, іудеїв знову звинуватили у вбивстві неєврейського хлопчика. У цій справі згадується дитина одного з учасників тортур, що бачила всю процедуру.

У 1797 у Галаці, що в Румунії, євреї вчинили ритуальне вбивство дитини.

За матеріалами ЗМІ
(продовження у наступному номері)

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com