«БЕЙТАР»: ЩО В ІМЕНІ ТВОЄМУ

У минулому номері «Персонал Плюс» розпочав розповідь про одну з найвтаємничених і найнебезпечніших міжнародних сіоністських організацій – «БЕЙТАР».

Настільки загадкової, що не важко сплутати, де в її історії правда, а де міфи. Можливо у цьому винна прищеплена нам звичка не звертати увагу на подібні організації з відверто фашистською ідеологію через небажання отримати клеймо «антисеміта» та «ксенофоба». Та, на превеликий жаль, від «діяльності» пройдисвітів різних мастей страждають насамперед люди, які потрапили під їхній вплив. Особливо небезпечно, коли це – молодь. Не маючи відповідних знань з історії, а тим паче – життєвого досвіду, юнаки й дівчата стають жертвами «пророків» та «поводирів». Вони готові робити все, що їм накажуть їхні «старші колеги».

Україна свого часу була шокована діяльністю сумнозвісного «Білого братства».  Та якщо зусиллями правоохоронних органів діяльність секти була припинена, то діяльність вже згаданого «БЕЙТАР» не лише не припиняється, але, схоже, набирає обертів. Можливо й тому, що деякі з покровителів українського відділення цієї всесвітньої єврейської павутини займають високі посади або мають добрі стосунки з представниками влади, які крізь пальці дивляться на існування в Україні відкрито фашистської організації. А щоб упевнитися, що це справді так – варто зайти на сайт представництва цієї організації в країнах СНД та України. Вони стверджують, що «БЕЙТАР» – це молодіжний сіоністський рух за відродження національної самосвідомості, за повернення в Ерец-Ісраель. При цьому ідеологи руху забувають нагадати, що згідно з Резолюцією ООН від 10.11.75 р. сіонізм визнали як форму расизму та расової  дискримінації.

Далі розпочинається ще цікавіше. Виявляється, метою організації є: систематична робота над проблемою репатріації єврейського народу й особливо єврейської молоді до Ерец-Ісраелю (чи не в ролі «гарматного м’яса» – авт.), залучення єврейської молоді до традиційних національних та сіоністських ідеалів, виховання в неї відданості ідеалам, які заповідали творці сучасного політичного сіонізму – творець організації Зеєв Жаботинський та його сучасники й послідовники, виховуючи повагу до заповітів Тори та намагання повністю втілити їх в життя. (Деякі з цих заповітів відкрито закликають до знищення представників інших національностей, тобто є класичними ксенофобськими проявами – авт.). Далі в ліс – більше дров. Один з пунктів стосується відношення членів цієї структури до держави, де вони мешкають, а також політичних партій та громадських організацій. Мовляв, всі бейтарівці мають поважати закони держави, окрім тих, які є «антисіоністськими та антиєврейськими». Тобто варто засудити військову агресію ізраїльтян проти того ж таки Лівану, унаслідок якої загинули сотні мирних жителів, як одразу автоматично потрапляєш до лав «ворогів єврейського народу». Однак дивуватися не варто.

«БЕЙТАР» – настільки «мутна» організація, що самі її керівники облудно ніби досі не розібралися, що ж вони хочуть і як збираються діяти. Принаймні, вони в цьому зізнаються – «душа «БЕЙТАРу» все ще «таємниця» для його послідовників, для маси бейтарівців та її вождів».  Що до вождів, то одразу пригадується, що такі «особи» були лише в диких племенах. Підсвідомість дає про себе знати? Але це лише початок. Чим далі читаєш своєрідний «кодекс бейтарівця», тим більше переконуєшся у подібності їх ідей з ідеями німецьких нацистів. Чого лише варте твердження, що «роль «БЕЙТАРу» проста і нелегка: створити новий тип єврея, якого потребує нація для створення єврейської національності у найкоротший термін і в найбільш досконалій формі. Тобто: створити «нормального» та «здорового» громадянина». Після цього чомусь одразу пригадується мрія Гітлера про «чистокровних арійців». Це й не дивно. Адже ті, хто був добре знайомий з фюрером, у своїх спогадах писали, що 1930 року Гітлер захоплювався здатністю євреїв зберегти свою расу за допомогою релігії та суворих правил. Вагнер згадував такий пасаж Гітлера: «Через Моісея єврейський народ отримав правило на все життя, яке виросло до статусу релігії, повністю погоджувалося з расовою сутністю й просто без догм та сумнівних вірувань, тверезо й абсолютно реалістично включає в себе те, що служить майбутньому й самозбереженню дітей Ізраїлю. Все підпорядковано благополуччю свого народу. Ми повинні з захопленням визнати цю неймовірну силу, з якою євреї зберігають свою расу». До речі, і це вже доведено, саме сіоністи підтримали прихід Гітлера до влади. Адже вже 1932 року лідер італійських ревізіоністів (одна з течій сіонізму) Леоне Карпі відкрито заявив про незгоду з думкою, що між сіонізмом та фашизмом є великі відмінності. На п’ятому світовому конгресі ревізіоністського руху, який проходив у Відні, Карпі заявив, що всі члени цього руху одночасно є членами фашистської партії. Чим це закінчилося – всім відомо.

Стосовно ж «БЕЙТАРу», то порівняння з сектою недаремне. Якщо вірити уставу, то це – «нове покоління юнаків, які присвятили своє життя єдиній ідеї – побудові єврейської держави і які не визнають інших ідеалів». То ж чи варто при такому підході говорити про якісь можливі порозуміння? Звісно, що за традицією легше звинувачувати всіх, окрім себе. А між тим, існування підрозділів цієї організації в інших країнах дуже небезпечне для останніх. Адже, як вже було зазначено вище, це напіввійськові формування, мета яких – «перетворити «БЕЙТАР» в міжнародну організацію, члени якої будуть здатні виконувати одночасно вказівки центру в усіх країнах». Отримавши команду, бейтарівські бойовики можуть здійснити і державний переворот. Принаймні підготовку в таборах вони проходять серйозну.

На одному з ізраїльських інтернет-форумів довелося знайти своєрідне зізнання «бейтарівця». Ось, зокрема, що він розповідав своїм одноплемінникам та потенційним членам організації (подається мовою оригіналу): «…Основные формы и методы деятельности: воспитание еврейской молодежи еврейскому менталитету, в частности обучение ивриту, соблюдению традиции еврейской культуры; организация агитационно-пропагандистской работы: подготовка к созданию в будущем поселений советских бейтаровцев на «территориях» – землях, где высокая численность арабского населения, с целью переломить демографическое положение в пользу евреев; подготовка в военно-спортивных лагерях в Литве, Грузии, Подмосковье молодежи, владеющей приемами рукопашного боя (каратэ, кун-фу и т. д.), «воспитание в них израильского менталитета» для обеспечения безопасности и защиты еврейского населения в рамках сионистской самообороны (в настоящее время охрана распространителей сионистской литературы, проведение различных мероприятий, оказание помощи по заявкам лиц еврейской национальности и др.); оказание помощи в выезде, юридическое консультирование, ксерокопирование анкет, участие во всееврейском комитете по репатриациям. В работе организации участвуют сторонники в возрасте от 13 до 30 лет. Отделения «БЕЙТАР» есть более чем в 50 городах. Наиболее сильные его местные организации в Харькове, Вильнюсе, Москве...». А ось кілька витримок з клятви бейтарівців: «Я присвячую своє життя відродженню великої єврейської держави, більшість мешканців якої – євреї , які живуть по обидва боки ріки Йордан.

Для користі державного будівництва я готовий пожертвувати собою, своїм домом та своїми принципами.

Якщо «БЕЙТАРу» знадобиться моя допомога для битви або праці, для повернення до Сіону або служби в галуті, далеко чи близько, я прийду на поклик.

Будемо слухняні законам «БЕЙТАРу» та наказам командирів й голосу совісті, оскільки закони «БЕЙТАРу» співпадають з прагненнями моєї душі, а командири – її посланці».

Незважаючи на недолугість подібних слів, на превеликий жаль, вони діють. Більш того. Деякі з чільників руху намагатимуться перетворити його в потужну політичну силу. Наприкінці минулого року організацію очолив ізраїльський бізнесмен, виходець з СРСР (а точніше – з України), а нині президент  Конгресу єврейських релігійних організацій  та об’єднань Росії  Аркадій Гайдамак. Керівництво «БЕЙТАРу» пояснило свій вибір великим внеском Гайдамака у розширення діяльності організації по всьому світу. Його ім’я пов’язували з одним із фінансових скандалів в цій країні. Свого часу, як повідомляли ЗМІ,  його розшукував Інтерпол, підозрюючи у незаконному продажу російської зброї Анголі. При цьому сам Гайдамак стверджував, що був радником президента цієї африканської країни. А ось з цього місця розпочинається найцікавіше. Адже варто згадати, що сумнозвісного голову Всеукраїнського єврейського конгресу Вадима Рабиновича свого часу також звинувачували у контрабанді зброї. То, природно, виникає запитання – чи не був він компаньйоном Гайдамака? Про те, що вони добре знають один одного, можна судити і з наступного моменту. Влітку минулого року Рабинович купив у російського олігарха Леоніда Невзліна відомий російський тижневик «Московские новости». Власником цього видання він був недовго. І згодом продав його... Гайдамаку. При цьому підтвердилися прогнози журналістів, що у цьому випадку Рабинович виступив всього лише в ролі «весільного генерала». Але перед продажем він заявляв, що продаватиме газету зовсім іншій людині. Малоймовірно, що Вадиму Зіновійовичу запропонували більшу суму. Швидше за все, він просто вирішив надати послугу Гайдамаку. З розрахунком на «плідну майбутню співпрацю». І пов’язана вона аж ніяк не з засобами масової інформації. Хоча Рабинович стверджує, що жодним іншим бізнесом, окрім медійного, він не володіє. Та вірити Вадиму Зіновійовичу – себе не поважати. То ж чи не є черговим бізнес-проектом Рабиновича-Гайдамака створення, а точніше подальший розвиток в Україні підрозділів «БЕЙТАРу»? Час покаже. Але, про всяк випадок, коли з’явиться інформація про те, що ізраїльський бізнесмен-фінансист Аркадій Гайдамак готовий вкласти чималі кошти в «розвиток української економіки», нашим спецслужбам не завадило б ретельно перевірити ці «проекти». В іншому випадку це може призвести до не передбачуваних наслідків. «БЕЙТАР» – антиукраїнська організація.