НЕВМИРУЩИЙ ДОВЖЕНКО

Ім’я Олександра Довженка добре відоме в Україні й далеко за її межами.

 Його фільм «Земля» увійшов у 12 найкращих фільмів усіх часів і народів. Це німе кіно 1930 року збирало великі кінозали в усьому світі, а в Союзі було заборонено і довго валялося на полицях, але не було знищено, як багато чого українського в минулому столітті. Дивовижно, але сталінський режим не знищив і самого Олександра Довженка.

Про те, як жилося і працювалося цьому великому Українцю, говорилося на мистецькому заході 14 вересня 2006 року в МАУП, присвяченому 112 річниці від дня народження Олександра Довженка.

У кіноконцертному залі МАУП «Україна» студенти та гості переглянули фільм О. Довженка «Земля» — саме той фільм, який зберігся не переробленим, не порізаним. Таку можливість надав нам Архівний відділ Національного центру Олександра Довженка. За що ми йому дуже вдячні.

Лауреат Шевченківської премії Микола Шудря, презентуючи свою книжку про О. Довженка «Геній найщирішої проби», розповідав про трагічний життєвий шлях геніального кінорежисера.

Цікаво про О. Довженка розповідав і академік Петро Кононенко, який особисто був знайомий з кінорежисером.

Я ознайомив присутніх з рукописом Олександра Довженка «Материні пісні» і проспівав кілька цих пісень, яких 1943 року з голосу своєї матері Одарки Ярмолаївни записав син. Це унікальні твори, на яких мати виколисала-виплекала генія для України і всього світу. Я понад десять років розшукував ці пісні. А 1994 року мій брат Володимир, кандидат історичних наук, практично викрав їх з архіву Москви.

Виступив на цьому зібранні й відомий вчений, ботанік і садівник Михайло Курдюк. Він розповідав про ті сорти яблунь, які колись садив на території кіностудії Олександр Петрович.

Я вже їздив з ним до Сосниці, де у дворі стоїть босоногий Сашко — робота видатного скульптора Анатолія Фуженка, якому за життя так і не присвоєно Шевченківської премії.

1974 року я співав у Сосниці на відкритті цього пам’ятника в день 80-річчя з дня народження мого славетного земляка. Я тоді й не помітив, що Сашко стояв у чоботях. Тодішня влада заборонила Анатолію Фуженку ставити босого Сашка у дворі. Казав Петро Тронько, що за розвинутого соці­алізму босоніж ходити не дозволяли. Тоді й виготовив скульптор робочий варіант — Сашко у чобітках, який простояв у дворі понад рік, аж доки його не замінили на Сашка справжнього — босоногого.

Стоїть тепер Сашко біля своєї хати. А пам’ятника за документами не існує. Так ніби він нікому тут і не потрібен. Цього пам’ятника нема серед експонатів музею. Отже, й ціни йому немає. А може, воно так і треба, бо фільми і кіноповісті Олександра Петровича безцінні.

Їздив я з Михайлом Григоровичем і до Інституту садівництва УААН, де радилися, як омолодити старий сад, який садив Олександр Довженко на території кіностудії, досадити сад біля Довженкової хати в Сосниці на Чернігівщині та започаткувати сад Довженка в «Українському саду» у МАУП, де згодом поряд з Тарасом Шевченком, Григорієм Сковородою, Богданом Хмельницьким, Лесею Українкою, Іваном Франком та іншими геніями українського народу постане і пам’ятник Олександру Довженку.

Може, доживемо до тих часів, коли «Зачаровану Десну» та інші твори Олександра Довженка вивчатимуть наші дітки з першого класу? Бо щоб жити щасливими і багатими на своїй землі, треба її так любити, як Олександр Довженко. А щоб любити Україну, треба добре знати свою славну історію, свято берегти святині Вітчизни, її традиції.

Кобзар-лірник
Василь НЕЧЕПА