Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«ВІН У НАС ОДИН, ЙОГО НАМ НЕ ЗДОЛАТИ?»

Помаранчева революція давно вже стала надбанням історії. З часів цих безпрецедентних подій громадянського опору минуло вже майже два роки, але які сталися позитивні зміни?

Скільки людей обдурено, скільки надій поховано під гранітом Майдану! Підрубано під корінь ідеали, за які 2004 року народ був ладен стояти на смерть. Серед тих, кого і колишня, і нинішня влада змусила прокинутися, — вчителі, рядові службовці, журналісти, лікарі, викладачі, й, мабуть, передусім студенти.

Одначе ми знову маємо бити на сполох і активно діяти. В Запоріжжі, Одесі, Дніпропетровську, Києві на старих місцях сидить старе многогрішне керівництво, яке заплямувало себе зловживаннями під час виборів-2004, виборів-2002, а дехто навіть виборами-1999(!). Прикро, але у цьому списку першим є Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

В КНУ і досі триває стагнація. Окрім дуже незначних «тактичних» кадрових перестановок, нічого докорінно не змінилося. Ректор шанованого навчального закладу, як відомо — В.Скопенко, друг екс-президента Кучми, помічений під час різних порушень протягом ледь не всього часу перебування на посаді ректора. Серед таких порушень є просто неприпустимі з погляду не лише закону, а й елементарної людської моралі. Доречно, мабуть, навести перелік тих, які нині опинилися на поверхні й стали відомими загалові.

Найпершим, найбільш обговорюваним, є політична заангажованість пана ректора. Здавалося б, що з того, хай підтримує кого схоче. Але Скопенко аж надто затято намагався нав’язати свої погляди адміністрації, студентам, викладачам. Наприклад, під час виборів у парламент 2002 року він активно заохочував до агітації за провладний блок «За єдину Україну!». Це і не дивно, бо у списках блоку пан Скопенко був під п’ятим номером. Зрозуміло, за агітацію на користь блоку партій «За єдУ!» адміністрація факультетів і університету не карала, натомість могла оголосити догану за спробу агітації за іншу політичну силу, а надто — за тоді опозиційну «Нашу Україну». Сумнозвісні президентські перегони 2004-го в стінах університету були позначені неабиякою активністю пана В.Скопенка. Зокрема, на початку вересня деякі друковані видання, а переважно ті, які мають безпосередній стосунок до вищої освіти, розмістили на своїх шпальтах відкритий лист академіка Скопенка, в якому останній закликав освітян, зокрема, викладачів, науковців, а також студентів підтримати на виборах провладного кандидата. Дату і підпис, що-правда, проставили не всі видання, але сумніватися в тому, що саме завдяки скопенківському лобі цей лист пішов у друк, не доводиться. Отже, цілком очевидно, що ректор Скопенко займався політичною агітацією у вищому навчальному закладі, що суперечить положенню Закону України «Про вищу освіту», а також, власне, статуту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Тепер розповімо ще про один факт зловживань Скопенка та його адміністрації, факт, який викликає у нормальних людей щире обурення. Минуло більш як два роки, відколи на Скопенка подав у суд громадянин В.Бабак. Його доньку, неодноразову переможницю олімпіад різного рівня, зокрема всеукраїнських, вперто не зараховували студенткою, тоді як за положеннями університету переможці всеукраїнських олімпіад зараховуються без вступних іспитів. Щоб якось замести сліди, адміністрація університету знищила всю документацію, в якій було прописано ці положення, зокрема й в університетському архіві. Цікаво, що суду вже вдалося встановити факт незаконного знищення документів, але оголошення остаточного вердикту в цій справі відтягується вже більш як рік, не в останню чергу завдяки панові Скопенку.

Ще один «коник» ректора КНУ — переслідування «незручних» викладачів, студентів, науковців. Уже давно будучи людиною пенсійного віку, Скопенко витіснив багатьох шанованих професорів, які, досягнувши такого ж віку, університету стали непотрібні. Так з університету пішли професори Кіщенко та Муковський, які працювали на історичному факультеті; була спроба цькування працівників Центру українознавства, що функціонує при університеті, через опуб-лікування ним статті про політика, який дуже не подобався панові Скопенку. Політик цей — нинішній Президент України.

Торік Скопенко взявся за ще одного історика, доктора історичних наук, професора Віктора Короля. Ректорові не сподобалося, що в своєму інтерв’ю газеті «Україна молода» (№ 99, 2005 р.) Віктор Король оприлюднив дуже неприємні для Скопенка факти про його, Скопенка, діяльність на посаді ректора. Ректор подав до суду і на шанованого історика, і на газету.

А ви знаєте, як 2004 року Скопенка переобирали на посаду ректора? Його переобрали з порушенням норм статуту університету. Так, за положеннями статуту, ректор обирається (принаймні на той час обирався) таємним голосуванням. Скопенка обрали, чи то переобрали, відкритим, що засвідчив особисто професор Халимоненко, який входив тоді до Вченої ради.

І ось після всіх цих порушень Скопенко чудово почувається на посаді ректора найпрестижнішого ВНЗ. Навіть більше — він затіяв чергову аферу із незаконним будівництвом на території студентського містечка КНУ. Все відбувалося за таким сценарієм: два роки тому ректор КНУ імені Тараса Шевченка звернув увагу на те, що в комунальній власності міста ще є чимала територія — 6 га на вулиці Ломоносова, 73–75. Тоді це був суцільний зелений сад (понад 1 000 дерев). Не зупинила ректора й урочисто встановлена на території саду велика гранітна брила з написом про те, що на цьому місці буде впорядковано парк на честь викладачів та студентів університету, загиблих під час Великої вітчизняної війни. Карфаген має бути зруйновано.

Цю ділянку університет отримав в користування 2004 року і вже до 2005 року віддав її під комерційну забудову, знехтувавши правилами забудови земель комунальної власності в Києві. Статус університету було злочинно використано для масштабного дерибану цінних міських територій. До речі, саме на цій земельній ділянці давно стоять житлові будинки, прибудинкова територія яких, згідно із Земельним кодексом України, належить їхнім співвласникам, але територіальну громаду про це землевідведення під забудову ніхто не запитував. Останнє, зокрема, послугувало приводом для протесту на відповідне рішення Київради заступником прокурора Києва (№ 07/1/1-136 від 25.05.06).

2004 року, під час винесення Київрадою рішення про надання університету в користування цієї земельної ділянки всіх депутатів обдурили — було дано дозвіл про вирубування лише незначної кількості зелених насаджень і невеликого житлового будівництва (і то за умови проведення громадських слухань!), а вже потім, на підставі прийнятого рішення Київради, узгоджено в кілька разів більший обсяг вирубування дерев і будівництва.

Цікаво, що всі узгодження надавали одні й ті самі особи з підрозділів Київської держадміністрації. Громадських слухань взагалі не було, обмежилися зборами «партгосп-активу» університету, залучивши до нього частину студентів, залежних від адміністрації, не киян, які мешкають в прилеглих гуртожитках тимчасово. Точно в такий самий спосіб Київраду ввели в оману, замовчавши, що на тій території вже 20 років тому закладено меморіальний парк, а знесення таких парків, згідно зі ст.150 Земельного кодексу України, потребує узгодження з Верховною Радою України. Отож його знищили без всяких узгоджень. Нині дерева парку вже не повернеш, але як щодо знущання над компетенцією Верховної Ради?

Одне слово, пан Скопенко й нині творить, що хоче, а деградація вищої освіти в університеті його буцімто не обходить. Торік Українська студентська спілка, Молодіжний Націоналістичний Конгрес та молода «Пора» спробували скинути Скопенка з посади ректора, знайшли силу-силенну доказів порушень, провели прес-конференцію, написали листи президенту, прем’єру, віце-прем’єр-міністру з гуманітарних питань, зверталися до різних політиків... Однак ніхто не зголосився допомогти! Одні просто не вірили, що можливо зняти Скопенка, бо пам’ятали досвід покоління початку 90-х — тоді ректорові інкримінувалися набагато тяжчі порушення, проте зняти його з посади не вдалося, — інші просто не хотіли сваритися з керівником КНУ (зокрема Юрій Павленко та Микола Томенко — випускники університету). Зараз ширяться чутки, що Томенку ледь 2005 року не вдалося завершити справу зі звільнення нечистого на руку ректора, відсторонивши його на певний час від виконання службових обов’язків (за незаконне виділення під забудову земель КНУ!). Однак все марно, історія ця набуває нових обертів.

Зараз Скопенко опосередковано керує університетом. Дедалі частіше можна почути розмови про його наступника. На почесне місце ректора пророкують і колишнього випускника історичного факультету, донедавна спікера, Володимира Литвина, і екс-міністра освіти й науки Василя Кременя. Та, схоже, Скопенко збирається сидіти до кінця, тобто до 2007 року, коли закінчується в нього контракт. А, можливо, сидітиме й ще довше.

Нині в університеті, по суті, ані студради (за словами самих студентів), ані профспілок. Студенти й надалі живуть у препоганих умовах у своїх гуртожитках, зазнають утисків адміністрації студмістечка, комендатури «общаги». Але що найприкріше — студенти не виявлять власної ініціативи для поліпшення свого становища. Студенти бояться діяти рішуче. Чи ж зможуть вони і всі ми подолати цю апатію і невіру у власні сили? Чи здатен нинішній «нащадок Помаранчевої революції» вийти знову на площу або принаймні на кафедру в конференц-залі та оголосити рішуче «ні!» діяльності ректора власного ВНЗ? Чи цьому нас навчив досвід беззбройного громадянського опору дворічної давнини?

Сергій БАГРЯНИЙ
Всеволод АНДРІЄВСЬКИЙ

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com