ПАРТІЯ-ДЕРЖАВА «ПОЛЯ СМЕРТІ» ПОЛ ПОТА

Саме Камбоджа, невелика південноазійська країна поблизу В’єтнаму, стала полігоном для найстрашнішого і найбезглуздішого зпоміж усіх геноцидів, якими так рясніє ХХ століття.

Втілюючи в життя шкідливі марксистські комуністичні ідеї про соціально рівне комуністичне суспільство, за чотири роки у кривавому геноциді було знищено чверть населення Камбоджі.

У квітні 1975 року після п’ятирічної громадянської війни загони червоних кхмерів (воєнізовані стру-ктури комуністичної партії Камбоджі) взяли під свій контроль столицю Камбоджі Пномпень і скинули уряд генерала Лон Нола. Під керівництвом генерального секретаря партії Пол Пота (справжнє ім’я Салот Сар) почали реалізовувати утопічну ідею створення суспільства, яке становили б лише селяни і яке було б цілком незалежним від зовнішніх сил. Але це не заважало червоним кхмерам при-ймати економічну і вій-ськову допомогу від комуністичних Китаю і Північної Кореї.

Марксистські комуністичні фанати — за мовчазної згоди всього світу — квітучу, з традиціями стародавньої культури і шанобливим ставленням до віри країну сплюндрували перетворили в однин величезний цвинтар.

Прийшовши до влади, уряд Пол Пота оголосив заборону на гроші. Та не лише на грошові знаки. Було заборонено комерцію, промисловість, банки — все, що збагачує. Новий уряд оголосив своїм указом, що суспільство знову стає аграрним — таким, яким воно було в середньовіччі. Жителів великих і малих міст насильно переселили у сільську міс-цевість, де вони займалися тільки землеробством. Членам родини не можна було жити разом — мовляв, діти не повинні потрапляти під вплив «буржуазних ідей» своїх батьків. Їх забирали і виховували в дусі відданості новому комуністичному режиму. До виповнення повноліття забороняли читати будь-які книжки. Понад те — книги спалювали. Діти з семи років працювали на державу червоних кхмерів.

Для нового аграрного класу встановили дванадцятигодинний робочий день, запровадили каторжну працю й обов’язкове «перевиховання» в дусі ідей марксизму-ленінізму під керівництвом нових хазяїв. Ті, хто симпатизував попередньому ладу, не мали права на життя. Винищенню підлягала інтелігенція, зокрема вчителі, професура, навіть просто грамотні люди, які могли прочитати матеріали, ворожі ідеям марксизму-ленінізму та поширювати крамольну ідеологію серед трудящих, перевихованих на землеробстві. Духовенство, політики всіх видів, крім тих, хто поділяє погляди правлячої партії, людей, які нажили капітал за попередньої влади, теж знищували. Згорнули торгівлю і телефонний зв’язок, зруйнували храми, заборонили велосипеди, дні народження, весілля, ювілеї, загалом свята. Усі мали лише трудитися задля «перевиховання», інакше — тортури, муки і смерть.

Увесь цей абсурдний жах у масштабах цілого народу, цілої країни почали практикувати, тільки-но Пол Пот зі своїми соратниками здобули владу в Камбоджі. Вони повернули час назад, знищивши цивілізацію, намагаючись втілити в життя своє збочене бачення безкласового суспільства. «Поля смерті» були всіяні гниючими трупами тих, хто не вписувався в рамки «прекрасного нового комуністичного світу». За часів пол потівського режиму в Камбоджі загинуло близько 3 000 000 людей. Багатостраждальне населення Камбоджі придумало країні нову назву — «Країна ходячих мертвяків».

Трагедія в Камбоджі є наслідком в’єтнамської війни, що вперше спалахнула на уламках французького колоніалізму, а потім переросла в конфлікт з американцями. З 1969-го до 1973 року американські бомбардувальники Б-52 методом «килимового бомбардування» скинули на цю крихітну країну стільки тонн бомб, скільки було скинуто на Німеччину за останні два роки Другої світової війни. В’єтнамські бійці — в’єтконгівці — використовували непрохідні джунглі Камбоджі для облаштування військових таборів і баз під час операцій проти американців. Ці опорні пункти й бомбили американські літаки.

Про самого Пол Пота відомо небагато. Це була людина з обличчям святого старця і серцем кривавого тирана. Він виріс у селянській родині в камбоджійській провінції Кампонгтом і отримав початкову освіту в буддійському монастирі. Пол Пот два роки був монахом. У 50-х вивчав електроніку в Парижі і, як багато студентів того часу, втягнувся в лівий рух. Тут він почув про іншого студента — Кхієу Самфана, чиї суперечливі плани «аграрної революції» й підігрівали великодержавні амбіції Пол Пота.

За теорією Самфана, щоб досягти прогресу, Камбоджа повинна була повернути назад, відректися від капіталістичної експлуатації, жируючих вождів, вигодуваних французькими колоніальними правителями, відмовитися від девальвованих буржуазних цінностей та ідеалів. За збоченою теорією Самфана, люди мали жити в полях, а всі спокуси сучасного життя потрібно знищити. Завдяки Пол Поту цю теорію було втілено в жахливі реалії.

Повернувшись до Камбоджі, Пол Пот взявся за революційну діяльність. З 1970-го до 1975 року «революційна армія» Пол Пота перетворилася в Камбоджі на потужну силу, яка взяла під свій контроль багато аграрних районів. 17 квітня 1975 року війська Пол Пота, маршируючи під червоними стягами, ввійшли в столицю Камбоджі Пномпень. Через кілька годин після перевороту Пол Пот скликав нараду свого нового Кабінету міністрів і заявив, що віднині країна називатиметься Кампучією. Також він виклав свій план побудови нового суспільства і заявив, що його реалізація — справа всього кількох днів. Пол Пот оголосив про евакуацію всіх міст під керівництвом новопризначених регіональних і зональних вождів, наказав закрити всі ринки, знищити церкви і розігнати всі регіональні громади.

Першими знищили чиновників попереднього Кабінету міністрів і функціонерів попереднього режиму Лон Нола. За ними — увесь офіцерський корпус старої армії. Усіх їх поховали у братських могилах. Вбивали й лікарів через їхню «освіченість». Потім почалася евакуація міст і селищ.

Буддійські храми плюндрували, перетворювали на солдатські борделі, а то й просто на скотобійні. У результаті терору з 6 000 монахів у зруйновані храми повернулося лише 3 000.

Декретом Пол Пота фактично викорінювалися етнічні меншини. Використання в’єтнамської, тайської і китайської мов каралося смертю. Проголошувалося суто кхмерське суспільство. Насильницьке викорінення етнічних груп особливо тяжко відбилося на народності чан. Їхні предки, вихідці з сучасного В’єтнаму, населяли давнє королівство Чампа. Чани мігрували в Камбоджу у XVIII столітті, займалися риболовлею на узбережжях камбоджійських рік та озер. Вони сповідували іслам і були найзнач-нішою етнічною групою в сучасній Камбоджі, зберігши чистоту своєї мови, національну кухню, одяг, зачіски, релігійні й ритуальні традиції.

Молоді фанати «червоних кхмерів», мов сарана, накинулися на чанів. Спалювали їхні поселення, самих чанів виганяли на москітні болота. Збиткуючись, їх насильно примушували вживати свинину, що заборонялося їхньою релігією. Духовенство безжально знищували. За найменшої спроби спротиву знищували цілі громади, а трупи, скинувши у величезні ями, заливали вапном. З 200 000 чанів живими залишилося менше половини.

На думку Пол Пота, старше покоління було зіпсуте феодальними і буржуазними поглядами, заражене симпатіями до західних демократій, які він оголосив ворожими національному способу життя. Міське населення зганяли з обжитих місць у трудові табори. Там сотні тисяч людей замордували нелюдською працею.

Жили у величезних таборах без будь-яких зручностей, сама солом’яна підстилка замість ліжка, миска рису наприкінці робочого дня — в таких умовах, яким не позаздрили б і в’язні нацистських концтаборів часів Другої світової війни, трудилися торгівці, вчителі, під-при-ємці, які вижили лише тому, що їм вдалося приховати свої професії.

Ці табори було так організовано, щоб шляхом «природного відбору» позбу-тися старих та хворих, вагітних жінок і малолітніх дітей. Люди гинули сотнями і тисячами від хвороб, голоду і виснаження під кийками жорстоких наглядачів. Без лікарської допомоги, за винятком традиційного лікування травами, тривалість життя в’язнів цих таборів була надзвичайно короткою.

Вранці людей відправляли на малярійні болота, де вони по дванадцять годин щодня розчищали джунглі під нові посівні території. Увечері, коли сонце сідало, шикувалися в шеренги й під штурхани охоронців поверталися в табір до своєї миски рису, рідкої баланди і шматочка в’яленої риби. Потім, попри страшну втому, їм ще потрібно було відсидіти політзаняття з марксистської ідеології, на яких виявляли і карали невиправних «буржуазних елементів», а всі інші, неначе папуги, мали повторювати фрази про радість в новій державі. Через кожні десять робочих днів був один вихідний, на який заплановано 12 годин політзанять. Жінки жили окремо від своїх чоловіків. Їхні діти починали працювати з семи років або їх віддавали в розпорядження бездітним партійним функціонерам, які виховували з них фанатичних «бійців революції».

Час від часу на міських площах влаштовували величезні кострища з книжок. До цих кострищ зганяли натовпи нещасних, яких примушували скандувати хором завчені фрази, тоді як вогонь поглинав шедеври світової цивілізації. Влада організовувала уроки ненависті, на яких людей періщили батогами перед портретами керівників старого режиму.

У віддалених куточках країни все ще збереглися масові захоронення безіменних жертв, над якими німим докором вивищуються кургани з людських черепів.

У грудні 1978 року в’єтнамські війська, які протягом багатьох років конфліктували з «червоними кхмерами» через прикордонні райони, вступили на територію Камбоджі. Країна настільки занепала, що через брак телефонного зв’язку бойові донесення доводилося доставляти велосипедами.

На початку 1979 року в’єтнамці зайняли Пномпень. За кілька годин до цього Пол Пот покинув сплюндровану країну на білому броньованому «мерседесі». Кривавий диктатор поспішав до своїх китайських хазяїв, які надали йому притулок. Залишки «червоних кхмерів» відійшли у прикордонні райони на північ країни, де продовжили партизанську війну.

Загалом за три з половиною роки правління «червоних кхмерів» було знищено 25% міського і 15% сільського населення країни. Всього приблизно 1,7 млн людей.

1997 року на базі організації «червоних кхмерів» було створено Партію національної солідарності. Екс-соратники здійснили показовий суд над Пол Потом і помістили його під домашній арешт. У квітні наступного року Пол Пот помер, а невдовзі після того урядові війська розгромили залишки загонів «червоних кхмерів».

1999 року за звинуваченням у скоєнні злочинів проти людства було заарештовано двох лідерів «червоних кхмерів», але закон про організацію спеціальних трибуналів з геноциду 1975—1979 рр. остаточно прийнято у Камбоджі лише 2004 року. Проте процеси над винуватцями не почалися ще й досі, головним чином через протидію деяких політичних кіл США. Крім того, останнім часом в американських ЗМІ здійснюється кампанія з реабілітації іміджу «червоних кхмерів», видаються книжки, в яких заперечуються або значно пом’якшуються злочини полпотівського режиму.

Олексій ЖУПАНСЬКИЙ