Міністр йде в атаку

Кризовий стан, який виник через некомпетентність міністра освіти С.Ніколаєнка в очолюваній ним галузі, викликав адекватну реакцію в студентських колах. Недавно кілька студентських профспілок та ініціативних груп висунули пакет вимог міністрові й оголосили про готовність провести всеукраїнський страйк.

 Нагадаю: краплею, яка переповнила чашу терпіння, були плани щодо зменшення й без того замалої стипендії, скасування осінніх канікул у загальноосвітніх школах, жахливі умови проживання в студентських гуртожитках, неспроможність забезпечити студентів і викладачів підручниками та технічним обладнанням. Не залишилися поза увагою й факти нецільового використання МОНУ бюджетних коштів. Проблем більше ніж достатньо, і не реагувати на них — означає стати співучасником злочинної діяльності. Навряд чи п.Ніколаєнко не дає звіту своїм вчинкам. Він чудово розуміє, наскільки згубними є наслідки його діяльності. Але прагнення будь-що зберегти посаду, а з нею і всі привілеї спонукають його створювати видимість в існуванні «незалежних від нього причин», які заважають йому належним чином виконувати посадові обов’язки.

Загальновідомо, що найкращий захист — це напад. Усвідомлюючи невідворотність студентських хвилювань, міністр освіти вирішив ударити першим. Формально з ініціативи високопосадовців у актовому залі Національного університету харчових технологій відбулася зустріч міністра зі студентами кількох вищих навчальних закладів Києва. Більшість присутніх «делегатів» мало розуміли причину зібрання й, судячи з опитувань, майже всі були делегованими ректоратом в наказному порядку. А якщо ректор вимагає, то чому ж не скористатися нагодою й не прогуляти кілька годин навчального процесу?

На сцену п.Ніколаєнко вийшов під фонограму урочистих фанфар. Його двадцятихвилинна доповідь не була оригінальною і конкретною.

— За Союзу ми мали 20% кінцевої продукції, решта — сировина. Зник Союз — і ми стали бідними. Але зараз від стагнації ми перейшли до стабілізації. Раніше на освіту виділялося 17 млн гривень, а зараз — 33 млн. Незабаром уряд укладе угоди з Росією щодо постачання газу — і в нас все налагодиться.

Ось так. Виявляється, клята Росія, погрожуючи перекрити газопостачання, заважає міністрові освіти повноцінно виконувати покладені на нього обов’язки. І взагалі, шкодувати за Союзом і стверджувати, що всі негаразди саме від цього — абсурд. Закономірні процеси освіти не руйнують. Її руйнують ті, хто не хоче бачити Україну незалежною і могутньою. І ви, пане міністре, як колишній комуніст і сповідник чужого менталітету нашого народу — соціа­лізму, належите до тих, для кого постання незалежної України стало нагодою лише задовольнити власні амбіції.

З доповіді Ніколаєнка випливає, що вища освіта поза межами Києва просто не може бути якісною. Отже, всі філії потрібно позбавити ліцензії. Ця заява (попри суворий підбір студентської аудиторії) здебільшого викликала сміх і незгоду. Але Ніколаєнко не зважав на реакцію зали. Єдина камера фіксувала обличчя тих, хто був поруч, а кадри, відзняті на початку, мали б створити в телеглядачів враження демократичної атмосфери й цілковитого порозуміння.

Покінчивши з нудним монологом, міністр відрекомендував сусідів за столом президії. Тут був ректор навчального закладу, в якому відбувалося це дійство, кілька представників кишенькового студентського парламенту, керівництво якого нікого, окрім себе самого, не репрезентує, представник парламенту і заступник міністра освіти Михайло Степко. Кожен виступаючий (попри брак акторських здібностей) докладав титанічніх зусиль, аби сподобатися студентам. Пан Степко розповів геть не смішний анекдот, а міністр не соромився лаяти виступаючих, переривати їхні виступи власними коментарями. Було таке враження, що всю вину за той незадовільний стан речей, який виник в освітньо-науковому середовищі, Ніколаєнко намагається перекласти на них. Мовляв — погляньте на цих бюрократів. Ось винуватці ваших негараздів. Ну, я їм дам! Як альтернативу власним підлеглим виступи представника Студентського парламенту та голови молодіжної філії Партії регіонів, п.міністр слухав з позірною цікавістю. Певно, прагнув переконати, що думка молодих для нього є важливою й авторитетною.

Дешевий номер, пане міністре. Риба гниє з голови. Якщо ваші підлеглі не виконують покладених на них обов’язків, то куди ви дивилися раніше? А створений з вашої ініціативи слухняний вам студентський парламент жодним авторитетом у студентських колах не користується. Не вірите? Поцікавтеся в самих студентів, чи знають вони, коли, хто і де обирав цей парламент? І як прізвище особи, яка його очолює?

Після доповідей сусідів за столом президії Ніколаєнко заявив, що немає часу: «Я оце з однієї конференції і на іншу. Задавайте швидше запитання». Знайомі прийоми. Пригадую, аналогічну заяву зробив і ваш заступник під час прес-конференції з нагоди «розкриття» вами «чергової афери МАУП». Він також скаржився на перезавантаженість, що мусить мчати в державотворчих справах у відрядження. Нещасні урядовці. Як же ви стомлюєтеся на міністерській ниві! Шкода, що позитивних результатів від вашої непосильної праці ніхто не бачить.

Спілкування з журналістами не входило до планів міністра. Сам факт їхньої з’яви викликав у нього бурхливий протест: «Сядьте, ви не студент. Я не відповідатиму на ваші запитання».

 Попри упереджений підбір учасників зустрічі спілкування з представниками кількох навчальних закладів переконали мене в тім, що старання Ніколаєнка марні. Студентських заворушень йому не уникнути. Тож за всі свої вчинки доведеться давати звіт. Або в судовій залі, або з ганьбою полишити міністерське крісло.

Роман Стяг