Від слів до дій

Спримітизоване сприйняття подій і явищ суттєво гальмує людський поступ. Нерозуміння (або незнання) суті явища сприяє формальному узаконенню суспільних аномалій. Негативні наслідки ніколи не змусять себе довго очікувати.

Кількасотлітня бездержавність українського народу, насильницьке приєднання України до чужинських тоталітарних держав суттєво викривили в загалу сприйняття реалій. Давши змогу задекларувати на папері незалежність та повірити в неї, космополіти змусили загал захлинутися вседозволеністю і, сприйнявши її як демократію, не заважати їм привласнювати корисні копалини, матеріальні цінності, здійснювати цілковитий контроль у всіх царинах людського буття. Радійте подарункам від доброго дядечка Сема або його побратимів, але втручатися в політико-економічне життя — зась.

Окупація — це поневолення. Але вона не завжди здійснюється відвертою агресією. Винахідливий на різні витівки лукавий навчився маскувати власні злочинні забаганки маскою благодійності. Про «вовка в овечій шкурі», громадянина Нігерії Сандея Аделеджу сказано чимало. Довільно, на власний розсуд тлумачачи Біблію, він за короткий термін зумів зібрати біля себе чималу паству. Богослужіння в очолюваній ним «Церкві Посольство Боже» (себе Сандей проголосив «послом Божим») відбувається в кращих традиції африкансько-шаманських культів вуду. Істеричні верески й незрозумілий для будь-якої людини набір звуків назвали «сходженням Святого Духа» й новозаповітньою «гласолалією» (вмінням розмовляти ангельською мовою), а плескання в долоні й пританцьовування — формою прославлення Творця. Вибачте, але український народ має більш як тисячолітню християнську культуру, й вивищення чужинського не сприяє його духовному зростанню, як і щирій любові до ближнього. Скориставшись неабиякими матеріальними статками, отриманими з пастви десятини, Сандей розпочав активну фінансову й громадсько-політичну діяльність. Найвдалішим «місійним проектом» на далеко не Божій ниві є сприяння психічно неврівноваженому громадянинові Чернівецькому, аби той посів крісло столичного голови. Про деструктивну діяльність «чорного пастора» та цілковито підконтрольної йому тоталітарної секти засоби інформації згадували неодноразово. Прикро, але одразу знайшлися й заступники. Нині важко назвати причини, які спонукали цих можновладців стати на його захист, але подейкують, що всі вони керувалися далеко не альтруїстичними переконаннями.

У націоналіста за слово завжди підтверджується чином. Зрозумівши, що замало слів, аби зупинити знахабнілого чужинця, патріоти вдалися до конкретних дій. 19 листопада члени Української Консервативної Партії, Української націонал-трудової партії, Руху проти нелегальної міграції й не просто люди з активною життєвою позицією організували біля київського спортивного манежуі (саме там відбуваються режисовані Аделаджою «богослужіння») пікет. Учасники пікету не ставили за мету образити паству — цим людям можна лише поспівчувати. Йшлося про необхідність нагадати загалові й владним челядникам про потребу захищати національні інтереси. Усі присутні мали нагоду вкотре переконатися в деструктивній діяльності Аделаджі. Якась огрядна екзальтована бабуся з сандеєвих послідовників танцювала на сходах, жваво плескаючи в долоні й вигукуючи «Са-а-нде-ей нас всіх любить!». Одні погрожували судовою розправою, інші переконували, що серед них чимало міліціонерів й колишніх кримінальних і знищити пікетувальників для них геть не складно. Бог суддя вам. Задля об’єктивності варто зазначити, що не всі проявляли агресію, тож присутність міліціонерів цього разу була зайвою. Наприкінці дійства делегація патріотично налаштованої молоді передала присутнім послідовникам Сандея в’язку бананів, аби вони передали її їхньому духовному вчителю. Нехай згадає смак Батьківщини.

Під час пікетування. Фото Олени Білозерської

Того ж дня контрольований чужинцями телеканал НТН виригнув в ефір сюжет про пікетування. Зрозуміло, що всі події було подано в спотвореній формі. Чоловік, який назвався Миколою Коханівським, стверджував, що він український націоналіст і водночас вірний церкві Аделаджи. Дивний симбіоз. Але ще дивнішими виявилися висунуті ним звинувачення учасникам пікету: «Це все рука Москви. Це москалі їм гроші платять, аби вони псували дружні стосунки між народами України».

Ось так. Пробач, друже Миколо, але мушу тебе розчарувати. 4 листопада ці юнаки й дівчата не дали москвинським шовіністам влаштувати в Києві імперський марш, тож зараховувати їх до московської агентури абсурдно.

У будь-якому разі захід досягнув запланованої організаторами мети. Нагадавши про існуючу проблему, засвідчивши, що зловживати нашою гостинністю — злочин, було вирішено одним пікетом не обмежуватися. Зробивши один крок, рушимо й далі.