Доктрина дестабілізації

Цілком очевидно, що ми «розбудовуємо державу» за добряче застарілими ідеологічними рецептами. Намагання схрестити неолібералізм з націоналізмом — все одно, що оголосити іржавий «Запорожець» колишньої УРСР ледь не «мерседесом» міфічної «європейської України» — приречені на поразку. Ми майже звикли до доволі-таки дивної геополітичної моделі власного існування, яка зводиться до протистояння між Сходом та Заходом. Під Заходом, звичайно ж, слід розуміти майже міфічну «євроатлантичну цивілізацію» (про особливу циві­лізаційно-культурну окремішність Центральної Європи, цієї легендарної землі, згадувати в Україні, чомусь, не прийнято). Під Сходом мається на увазі Російська Федерація (про те, що це державне утворення повільно, але неухильно заковтується Китаєм, згадують неохоче). Якось призабулося, що «холодна війна» стала такою ж історією, як і хрестові походи. Не хочеться думати про те, що так званий світовий уряд, який ще донедавна вважався вигадкою психічно нестійких змовознавців, діє відкрито, щоб не сказати нахабно. Здавалося, лише наївні, або дуже наївні, люди можуть вірити в те, що в сучасному світі, у «суспільстві видовища» можливе зіткнення «наддержав за перерозподіл сфер впливу». Не менш наївним було б вважати, що «світовий уряд» є спільнотою відвертих ра­ціоналістів, яка прагне лише встановлення планетарного ринку. На жаль, часи раціоналістів спливли за водою. Ті люди (якщо це — люди), які керують «світовим урядом», здається, планують лише загибель людства. І, на жаль, на це немає ради. Чи майже немає.

Небуденним свідченням того, що залаштункова, суто деструктивна діяльність «світового уряду» останнім часом пожвавилася, можуть слугувати, зокрема, події 4 листопада не лише в Києві, а й у деяких інших столицях колишніх радянських республік. Мається на увазі проведення так званого імперського маршу, скерованого на відновлення надпотужного державного утворення. Воно мало б включати в себе колишній СРСР та сучасну КНР. Організатори такої маніакального політичного утворення — люди, згуртовані в так званий міжнародний євразійський рух та його молодіжне крило — євразійський союз молоді. Ці політичні формування недвозначно пов’язуються з нинішнім найвищим полі­тичним керівництвом Російської Федерації. Принаймні установчі збори міжнародного євразійського руху відбувалися 2005 року в Москві в приміщенні доволі-таки герметичної структури — клубу ветеранів спецслужб та спецпідрозділів. Євразійці вбачають у США свого головного ворога. Держави, які постали внаслідок розпаду СРСР (окрім Російської Федерації та Білорусі), розглядаються як союзники США та потенційні об’єк­ти знищення. Євра­зійський союз молоді проводить свого роду провокаційні акції на території республік колишнього СРСР (головним чином України), аби дестабілізувати суспільно-політичну ситуацію та спричинити в Україні громадянську війну. Про це говориться відверто на сайті євра­зійського союзу молоді. Проте акції цих відморожених зухвальців наражаються на постійний і доволі-таки жорсткий опір україн­ських ультраправих та націонал-соціалістичних організацій. Той факт, що імперський марш у Києві було розігнано не укра­їнськими спецслужбами, а власне патріотично налаштованими киянами, свід­чить про те, що реанімація імперської потвори не буде легкою. Дивно, чому Київська міська державна адміністрація дозволила проведення імперського маршу, але дослідження таких збочених витівок Аделаджи—Черновецького виходить за межі нашої статті. Нас цікавить інший факт: громадянська війна в Україні, яку безугавно та вперто, неначе дощ під час посухи, викликають євразійці та їхні українські полічники-маргінали на кшталт «Русского блока» та ПСПУ, поставить кривавий та жирний хрест на тій концепції «енергетичної наддержави», яку плекає оточення Путіна. Адже будь-який потужний збройний кон­флікт на території України означатиме лише одне — безперебійне постачання російських енергоносіїв до Європи накривається по повній програмі. Безперечно, є альтернативні шляхи прокачування нафти та газу, але вони не такі потужні, як українські трубопроводи, тому ЄС, який міцно сидить на російській так званій енергетичній голці, неодмінно зазнає потужної економічної дестабілізації. Економічна криза (до того ж значно серйозніша за так званий великий обвал 1998 року) не обмине і Російської Федерації. Про нашу Батьківщину, яка стане ареною кривавого бо­йовища, можна буде говорити, як і про колишню Югославію — мовляв, була така країна. Зиск від такого економічно-геополітичного неподобства матимуть не США та КНР, яким дістанеться та ласа здобич чи то у вигляді Сибіру, чи то у вигляді знесиленої та неконкурентоспроможної Європи, а вже згаданий світовий уряд. Коли ж західна Євразія зануриться у темний вир хаосу, настане черга КНР та США, для чого згодяться добре підгодовані ісламістські (у разі КНР) та афро-расистські (у разі США) екстремістські рухи. Можливо, такі дії «світового уряду» хтось називатиме бо­же­віллям, але варто па­м’ятати, що божевілля — це лише гра, правил якої ми не знаємо.