Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЗА РЕЦЕПТАМИ НЄІЗВЄСТНОГО

Свого часу відомий скульптор Ернест Неізвєстний створив пам’ятник Микиті Хрущову в чорно-білому обрамленні. Але то було в державі, якої вже понад 15 років не існує. Проте й нині в незалежній Україні на кожному кроці бачимо в меморіально-монументальному мистецтві рецидиви минулого, яке за принципом «гоголівської шинелі» хапає нас, нинішніх... Звернув на це увагу, споглядаючи з вікна вагона електрички «Київ — Рівне».

Першим таким мемо­ріалом став маленький паровозик у Боярці з текстом на табличці про звитягу київських комсомольців, оспіваних М.Островським у романі «Як гартувалася сталь» за подароване тепло в роки післяреволюційної розрухи. Нехай, подумав, адже заготівля палива для зимового Києва не мала якогось ідеологічного забарвлення, мерзли тоді всі — і робітники «Арсеналу», і буржуї.

Однак не минуло й сорока хвилин, як на фронтоні фастівського вокзалу побачив меморіальну табличку з написом: «Бригада Першої радянської повстанської дивізії, командиром якої був герой громадянської війни М.О.Щорс, 19 лютого 1919 року визволила місто від петлюрівців».

 «Ну то й що? — скаже хтось із читачів. — Хіба мало було встановлено таких знаків по всіх вокзалах України? І не лише на них». Справді, за 70 років тоталітаризму лише па­м’ятників Леніну в колишній радянській імперії було встановлено понад два мільйони; тачанки з кон­армійцями є не лише в степу під Херсоном, а й досі на Галичині коло Радивілова.

Однак дива починаються рівно за сорок метрів від місця, де на справжніх рейках встановлено спра­вжній пасажирський вагон тих літ, коли уряд Центральної Ради підписав Акт злуки обох частин України в єдину незалежну державу. Ті самі петлюрівці (найвищого — VIP-гатунку!), проти яких «геройствував» улюбленець Й.Сталіна і оспіваний О.Довженком в однойменній кінострічці Микола Щорс... Ернест Нєізвєст­ний відпочиває!

Поєднання непоєднуваного не обмежується теренами Київщини. У Кременчуку, на місці, де колись козацька паланка заснувала майбутній індустріальний центр, стоїть величезний пам’ятник вождю, про який місцеві туристичні гіди вам з гордістю скажуть, що він найбільший в Україні, а вулиця його імені чи не найдовша (до 11 км) у всій Євразії. Та вже в Запоріжжі обурені росій­ськомовні нащадки слав­них кошових заперечать, що саме їхня вулиця Леніна найдовша в світі, а його кам’яна копія на її кінці біля греблі Дніпрогесу дасть фори навіть кременчуцькому монстрові.

Якщо таке бачимо на козацьких землях, то чого дивуватися, що досі антиукраїнські рейвахи регулярно проводяться в Луганську коло пам’ятника К.Ворошилову, в Донецьку — біля підніжжя Артему та й у Києві на Бессарабці, де текстом на постаменті вождь і досі погрожує: мовляв, загнетеся без тісного союзу з російськими пролетарями. У цьому контексті я вже не картаю своїх земляків із с. Солобківці Ярмолинецького району Хмельниччини, які заборонили зносити гіп­совий пам’ятник В.Леніну через ностальгію — він на­гадував їм дні дитинства, коли тут їм пов’язували піонерські галстуки. І додам, що не одними монументами і бюстами обмежується проблема.

Погляньмо, приміром, на назви наших не лише невеличких населених пунктів, а й великих міст. Останній «Адміністративно-територіальний устрій» пропонує нам аж 64 пункти з іменем Леніна. А на Одещині є навіть Ленінське перше і Ленінське друге. Так само й на Кіровоградщині, де вже назва обласного центру викликає принаймні здивування, бо, як Ленін ніколи не бував в Україні, так і Сергій Миронович Костріков (Кіров — його партійний псевдонім) ніколи не був у Єлисаветграді. 53 міст, містечок, райцентрів, сіл названо на честь першо­травневого свята, а найбільше таких на Харківщині (11), Сумщині (6), Житомирщині (5). Лише на Запоріжжі таких чотири. А ще ж 34 Первомайські! І майже сотня — з коренем «жовтневий». Сім Жовтневих на Одещині просто скніють перед однією в цій області Жовтневою Революцією. Десяток Жовтневих на Полтавщині, але до рекорду на Слобожанщині це все одно далеко — їх там 16.

Однак рекорд належить назвам зі словом «червоний» — це означає «більшовицький»: таких в Україні нарахував понад 330. Особливо мене потішили не лише Червоні Шляхи, Лани, Слобідки, Маяки, Гаї, Озера (?!), Знамена, а й Червона Хвиля на Харківщині, Червоний Дуб на Дніпропетровщині, Червоний Пахар на Сумщині й два таких самих — на Чернігівщині. Хоча є й Червоні Плугатарі (на Дніпропетровщині, Житомирщині й Чернігівщині). А ще Червоний Тік на тій же Січеславщині. Але як вам ... Червоні Вишки на батьківщині нашого Президента? Лише Червона Стінка на Одещині дає принципової фори сумським більшовикам, яким, щоб бути, як казав Корнійчуків Галушка, зверху, залишається тільки сказати: «Ваше слово, товариш Маузер!».

Проте є й інші, як би сказав той самий В.Маяковський, «географічні новини»: Червоний Київ — на Миколаївщині й Червоне Поділля — на Херсонщині... А чому б не Жовто-блакитне Єнакієве чи Краснодонський Тризуб? А ми ще не згадали про 104 поселення з основою «красний». І той самий Кіровоград у нас не єдиний: є Кіровськ, Кірове, Кіровка, всього — 47 назв. Дев’ять Орджонікідзе, шість Артемів, дванадцять Артемівок, два Артемівських, одне Артемове. Від Сергєєва не відстає «заліз­ний Фелікс»: Дзержинських, Дзержинівок з Дні­продзержинським маємо 13. Наступникові Фелікса — Менжинському тут не пощастило: тільки одне селище. А ось Щорсів і Щорсівок — вісім. Куйбишевок в Україні — 15, хоча обласний центр на Волзі росіяни ще років п’ятнадцять тому перейменували.

Хоча ми й повернули назву Маріуполь місту на Азовському морі, але нікуди не поділися набагато менші Жданівки, Жданови тощо. Півтора десятки Калініних, дванадцять Котовських різко виокремлюються на тлі чотирьох Кар­лів Лібкнехтів та ві­сьмох Карлів Марксів. 23 «пролетарських», 14 «пар­ти­занських» населених пунк­тів, але жодного гайдамацького, січового, упівського. Здається, радше Мелітополь перейменують у Судоплатове, ніж з’явиться в Україні Коновальцеве чи бодай Петлюрівське, Махновське, Винниченкове. Не пройдуть вони крізь частоколи «комунарів» (31 назва), «комісарів» (7), «більшовиків» (5), «інтернаціоналістів» (2), «кому­ніс­тів» (2). Зате немає жодного Святослава Хороброго в назві наших міст, лише пам’ятник біля воріт МАУП нагадує нам про власне безпам’ятство і меншовартісність. Бо інакше й не назвеш це малоросійство, хоча б з огляду на заштатний райцентр Калинівка Вінницької області, де майже 70 вулиць названо іменами більшовицьких катів та їхніх прислужників.

Є у нас, в Україні, сім Пушкіних, але спробуйте знайти на мапі Лесю Українку, Марію Заньковецьку, Марка Вовчка, Соломію Крушельницьку, княгиню Ольгу, Марію Приймаченко, Катерину Білокур, якими захоплювався світ. Та що там казати, коли Пророк нації удостоївся честі бути пом’янутим на залізничній станції Сміла та в Корсуні — через рисочку...

Однак полишмо соцзмагання (є, до речі, таке на Харківщині) з назвами комуно-ідолів на наших теренах. Не порівнюймо цю пошесть з мізерною кількістю наших національних святинь на паралелях та меридіанах, адже все одно програємо, бо в Соцнаступ (на тій самій Слобожанщині) одразу підуть під проводом Фрунзе (17 назв) Фурманови й Чапаєви (38 найменувань!), Чкалови (13) під знаменами Третього Ін­тернаціоналу (на Кіровоградщині) й Зорею Комунізму (Дніпропетровщина) а рушать Шляхами Незаможника (на Херсонщині), щоб ЩАСЛИВИТИ (10 назв) Заповітами Ленінськими (в Криму) українців, які вже традиційно й ментально не пам’ятають власного коріння, тому й прогинаються досі перед Іллічами (2), Свердловими (12 пунктів) та Мануїльськими (на Хмельниччині), забуваючи, що громили наші предки Хазарію й Візантію, вкривали славою українську зброю під Хотином, Батогом і Конотопом, в загонах січовиків й УПА. А ми так і не спромоглися увіковічнити цих велетів у топонімах Святослав, Сагайдачний, Калнишевський, Чупринка... Або ж освятити таким чином й ім’я лейтенанта Береста, який першим встановив прапор на Рейхстазі. Чи генерала К. Дерев’янка, який поставив підпис, а відтак — останню крапку в Другій світовій війні на лінкорі «Міссурі».

Юрій Брязгунов
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com