Хто розв’яже Кримський вузол?

Спонукали на ці роздуми останні події у Криму та стаття новоспеченого «політолога» Остапа Кривдика на сайті «Україн­ська правда».

Минулого тижня на полі, що орендує одна із сімферопольських фірм, відбулася бійка. Орендатори намагалися відгородити свою ділянку. Згідно з повідомленням Центру громадських зв’язків Го­лов­ного управління МВС України у АРК, 18 січня у чергову частину Сімферопольського міського уп­равління міліції надійшла інформація про те, що ТОВ «ОльвіКрим» має намір огородити орендовану ним ділянку. Її виділили торік під будівництво житлового комплексу, однак з березня 2006 року землю захопила ініціативна група кримських татар під керівництвом Даніяла Аметова (цього ж року він став радником кримського спікера). Близько четвертої ранку співробітники ТОВ прибули на місце та почали встановлювати огорожу. Про самозахоплення повідомили координаторам акції. На місце з’їхалися представники кримськотатарської спільноти. Ті намагалися перешкодити працівникам ТОВ, а потім полізли у бійку з робітниками. Втрутилася міліція. Без постраждалих не обійшлося. Кожна зі сторін залишалася на своєму: кримські татари вважають, що їхні дії спричинені бездіяльністю влади, орендатори ділянки — що це чергова спроба протизаконного захоплення землі.

Через кілька днів на майдані навпроти Ради Міністрів зібралася велика група кримських татар. Про їхній збір стало відомо щонайменше всьому центру Сімферополя, позаяк пікетники били палицями об металеві діжки. Їхні вимоги були традиційними — земля, і ще раз земля. Напевно, ніколи, як кримчанка у другому коліні, не забуду слів однієї літньої татарки: «Мы много не требуем. По десять соток земли каждому» (цікаво, сама дійшла такого висновку чи меджлісівці навчили?). Від цієї вимоги аж волосся на голові заворушилося. Якщо нині на півострові 27 000 кримських татар (а меджліс планує повернення ще 250 000), то де взяти стільки землі? Наведу невелику довідку по Криму.

 Загальна площа півострова — близько 26,10 тис. км². 1999 року загальна площа заповідних земель становила 1415,3 км², 44% з них займають чотири державних запо­від­ники; 2,4% — 87 державних пам’яток природи; 1,4% — 10 державних заповідних урочищ; 0,7% — 27 пам’яток садово-паркового мистецтва. Крім того, планується створити Наці­о­нальний парк «Таврида», площею 250 — 300 тис. га. Протяжність Кримських гір — близько 150 км.

Сільськогосподарські угіддя займають 63% загальної площини Криму. З них приблизно 64% — рілля, 8,7% багаторічні насадження, 22% — пасовища та 0,1% — сінокоси.

Якщо вирахувати із загальної площі містами, селищами, селами, річками, солончаками та степом, то мало що залишається. Порахуємо, скільки треба землі кримським татарам, якщо видавати їм по 10 соток. Нині, як зазначалося, у Криму живе близько 270 000 кримських татар, отож 270 000 х 10 = 2 700 000 соток, або 27 000 га (270 км²). Вибачте, але у Криму не має стільки вільної землі, придатної до життя. Чи влада заради миру в автономії піде на зменшення площі заповідних зон? Останні події свідчать, що такий варіант вирішення земельного питання вже розглядається. Голова Верховної Ради Криму Анатолій Гриценко запропонував Ющенку вивести зі складу Ялтинського гірсько-лісового заповідника 800 га землі. За його словами, Ялта та селища Південного берегу Криму не мають можливості для реалізації великих інвестиційних проектів через брак вільних земель. Цікаво, що це інвестиційні проекти? Навіть якщо жодна сотка з дорогоцінної заповідної зони не дістанеться кримським татарам, бажання місцевої влади заробити спонукає їх ще активніше самовільно захоплювати землі.

Про «відкушування» зе­млі від заповідників Криму слід розповісти детальніше. Ідея з дерибаном заповідників з’явилася ще за часів президентства Кучми. У жовтні 2004 року з подачі Леоніда Даниловича Рада Міністрів Криму намагалася скоротити площу Ялтинського заповідника на 350 га, роздавши ці землі шести комерційним структурам. До речі, пов’язували їх з ім’ям Максима Курочкіна. За підрахунками заступника Генерального прокурора України Тетяни Корнякової, ця оборудка поклала б у чиюсь кишеню 450 млн доларів. І це за цінами 2004 року. Нині ж вартість однієї сотки підвищилася в кілька разів. У Ялті, наприклад, одна сотка землі коштує від 15 до 20 тис. доларів. Окрім шматка Ялтинського заповіднику, кримські чиновники планують віддати міфічним інвесторам 19 тис. га у західній частині Криму та 20 тис. га — у східній. Найцікавіше у цьому «розподілі» те, що за весь час нинішнього керівництва автономії жоден інвестор так і не з’явився на горизонті кримської економіки.

У земельному питанні з’явилося ще кілька аспек­тів. 14 грудня минулого року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки» (30 грудня на нього було накладено вето президента), згідно з яким, самовільне захоплення землі карається виправними роботами на строк від півроку до року, або штрафом від 100 до 250 неоподаткованих мінімумів прибутку громадян. Якщо такі дії скоєно за попередньою змовою групою осіб, то воно передбачалося позбавлення волі строком від трьох до п’яти років. Також за цим законом, за групове самовільне захоплення земельної ділянки, а також особисту участь у груповому захопленні землі на порушників чекав арешт строком від півроку до трьох років. За заподіяння значної шкоди підприємствам, установам, організаціям та окремим громадянам закон передбачав покарання у вигляді позбавлення волі строком від п’яти до шести років.

Президент пропонує за самовільне захоплення земельної ділянки, яким завдано значну шкоду її законному власнику, встановити покарання у вигляді штрафу від 200 до 300 неоподаткованих мінімумів прибутків громадян або арешту строком до 6 місяців. За самовільне захоплення земельних ділянок раніше засудженою особою або групою осіб, або за захоплення особливо цінних земель — у зонах охоронних, санітарно-захисних або особливого режиму використання — президент пропонує встановити покарання у вигляді обмеження волі строком від двох до чотирьох років або позбавлення волі строком до двох років. За будівництво на самовільно захопленій земельній ділянці — покарання у вигляді штрафу від 300 до 500 неоподаткованих мінімумів або ув’язнення строком до шести місяців, або обмеження волі строком до трьох років. Якщо таке правопорушення скоїть особа, раніше засуджена, то на неї чекає ув’язнення від одного до трьох років.

За гучними політичними подіями поза увагою залишилося засідання уряду, яке відбулося 24 січня цього року. На ньому було схвалено проект постанови «Про утворення Комісії при Кабінеті Міністрів України з питань повернення майна релігійним організаціям». Головою комісії призначено віце-прем’єр-міністра України Дмитра Табачника. Проект постанови уряду враховує резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи №1466 (2005 р.) щодо повернення релігійним організаціям церковного майна. Зокрема, йдеться про повернення їм понад 300 колишніх культових та інших церковних будівель, з яких у 2005-2006 рр. не було  передано жодної. Слід додати, що пан Табачник як голова комісії має право вносити зміни до її складу. Ця постанова є першим кроком до закону про реституцію. І меджліс не упустить шанс отримати якийсь клаптик землі, де колись стояла мечеть або інша будівля культового призначення. Я толерантно ставлюся до кримських татар, але коли йдеться про загрозу дерибану української землі (навіть якщо вона в Криму), не можу бути спокійною. І не лише з цієї причини.

Показовий той рівень уваги, який отримують кримські татари. З високих кабінетів тільки й чути — кримських татар потрібно захищати, треба надавати допомогу тим, хто повертається на свою історичну Батьківщину. Нічого проти повернення людини на землю своїх батьків не маю. Але у випадку з кримськими татарами є кілька суттєвих аспектів.

Позаяк у сфері репатріації ще багато невирішених питань, до Криму повертаються не лише ті, кого справді вивезено з автономії. Згідно з прийнятими нормами, спадкоємцем насильно вивезеного вважається людина, яка народилася в містах спеціального поселення до 1956 року. Зараз іноді можна бачити таку картину: коли людина (особливо це властиво кримським татарам) років 30 б’є себе у груди з криком: «Я депортований!». То що Україні приймати всіх кримських татар, які нині мешкають в Узбекистані та інших країнах, яких меджліс закликає до повернення на «історичну землю»? Так не вистачить ані грошей, ані землі.

Кримськотатарська гро­мада перебуває під сильним впливом меджлісу та релігійних організацій. Саме це робить її проблеми небезпечними для збереження нестійкого міжнаціонального миру в автономії.

Ці аспекти кримськотатарського питання не повинні наштовхнути на думку, що кримські татари це зло, з яким треба боротися будь-якими методами. Але треба бути обережними у використанні визначень та враховувати історичні аспекти. Не можна допусти вирішення кримськотатарського питання шляхом, запропонованим Остапом Кривдиком: «З часом визнати кримськотатарську як державну мову автономії, на одному рівні з українською та російською — від вивісок до шкіл (наприклад, вивчати цю мову з перших класів; третину предметів у кримських вищих навчальних закладах викладати кримськотатарською)».

Інакше й надалі у Криму триватимуть торги між місцевою та центральною владою і кримськими татарами, дерибанитиметься багатство всіх народів Криму, використовуватися національний аспект у чиїхось інтересах.