Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ХТО Ж НАМИ КЕРУЄ І ЧИЇ ІНТЕРЕСИ ЗАХИЩАЄ ПРЕЗИДЕНТ?..

Програмування психіки

19 листопада 1991 ро­ку «Независимая газета» розмістила на своїх сторін­ках матеріал, підготовлений В.Щепіловим, спеціалістом науково-дослідного комплексу Центру «Еніотехніка». Цей матеріал стосується нашої теми і заслуговує не неабияку увагу.

В.Щепілов справедливо зауважує, що роботи зі створення методів зомбування та управління психікою і свідомістю були породженням холодної вій­ни. Мета цих досліджень була передусім військово-прикладного характеру. Найглибші розробки в цих сферах здійснили США, Франція, Ізраїль і Японія. Цікавість до цих питань проявляють і тоталітарні режими в Азії та Латинській Америці.

Аналогічні дослідження, повідомляє В.Щепілов, здійснювали і в Китаї та СРСР. Що ж до останнього, то як і було заведено, весь обсяг робіт поділявся на кілька наукових тем, які розробляли різні виконавці. Результати підсумовував замовник. Тільки він мав повне уявлення про весь обсяг робіт і його кінцеві результати. За­мов­никами були Міністерство оборони, ЦК КПРС і КДБ. Куратори цих розробок у КДБ — п’яте («захист Конституції») і шосте управління (науково-тех­ніч­ні розробки).

З посиланням на закриті джерела В.Щепілов повідомляє, що в останні три-чотири роки ця проблема для радянської контррозвідки стала надто важливою, позаяк серед тих, хто повернувся, виявляли людей, підданих програмуванню психіки. «Якщо раніше в результаті жорстокого програмування отримували практично біороботів, мало схожих на нормальну людину, — зазначає В.Щепілов, — то сьогодні «зомбі» часто може виявити лише спеціаліст — їхня поведінка досить звична і не викликає підозр. Розробки в галузі психотроніки і психопрограмування, хочемо ми того чи ні, триватимуть й надалі». Конфлікт з правами людини матиме вже інші масштаби.

Несподіваний слід секти Хабад

А тепер інформація для тих, хто вважає секту Хабад мирною організацією юдеїв, які тихо собі живуть на території України і на яку чомусь нападають «антисеміти».

Уважно читайте, «захисники» секти Хабад, і зробіть висновок, на кого працює президент Ющенко і його оточення.

Ось що пише з цього приводу Едуард Ходос у книжці «Еврейская рулетка, или Пир во время Кучмы» (2002 г.): «…є ще одне «місце прикладання» зусиль Хабаду, яке до цього часу все ще залишалося за кадром. Йдеться про… науковий аспект хабадських досягнень. Він найзаконспірованіший — відповідно, викликає в нас особливу цікавість… Наведу одну з публікацій єврейської газети «Геула» (№12, лютий-березень 1996 р.).

«Людина ребе в Пентагоні. Нафталі Берг — рабин, письменник, директор Департаменту наукових досліджень Пентагону.

Із технічної біографії д-ра Берга, надрукованої на сторінках видання Військової дослідницької лабораторії США: «…Норман Берг отримав вчені ступені бакалавра й магістра в Іллінойському інституті технології в 1965-1966 роках. 1975 року захистив докторську дисертацію з електрофізики в університеті Меріленду. Професор Берг працював у трьох основних галузях: вплив радіації на електронні матеріали і прилади, акустико-оптичні сигнали, з’єднання інформаційних, сенсор­них і сигнальних процесів для військових тактико-бойових дій. Своїми працями з поверхнево-хвильових акустико-оптичним приладів доктор Берг відкрив нові обрії для досліджень…».

У попередніх поколіннях багато людей вважало, що між релігією і наукою існує протиріччя. Раціоналістичне розуміння і беззастережна віра здавалися антогоністичними. Проте з часом більшість дійшла висновку, що релігія і наука не виключають одна одну. Стало зрозуміло, що науковий метод може підтримувати віру і що віра і духовний досвід зможуть розширити обрії науки. Більшість змогла справед­ливо оцінити сплав віри й науки, але мало хто застосував цей принцип у своєму житті. Одним з них був доктор Нафталі (Норман) Берг.

Нафталі Берг виріс у нерелігійній єврейській родині в Чикаго. Дитиною він відвідував Любавичівську синагогу. Рабин Довід Мокше Ліберман звернув увагу на щирість хлопчика і його допитливий розум і почав проводити з ним регулярні заняття. Незабаром дотримання єврейських законів стало невід’ємною частиною життя Нафталі. Він почав ставити запитання. На окремі рабин Ліберман відповідав сам, а на деякі він порадив Нафталі звернутися до Любавичівського ребе Менахема-Менделя Шнеєрсона. Так зав’язалися стосунки, що продовжувалися все життя. Якось Нафталі сказав: «Ребе був для мене духовним батьком. Я звертався до нього за порадами з усіх питань, навіть тривіальних…»

Отримавши диплом з відзнакою, Нафталі почав шукати роботу, доки не отримав запрошення від Міністерства оборони, де питання дотримання суботи й свят не стали перепоною… Доктор Берг швидко досяг професіонального успіху й отримав безліч різних нагород. Його посада — директор Депар­таменту наукових досліджень у Міністерстві оборони — свідчить про його високе суспільне становище… Доктор Берг помер 1994 року — йому було 54 роки. Справи Нафталі Берга пережили його…»

Далі Едуард Ходос пише про своє знайомство з доктором Бергом в 1991 році, під час його візиту в штаб-квартиру Хабаду в Нью-Йорку, яке йому організував Іцик Скобло — людина, наближена до Любавичівського ребе. Останній і розповів Ходосу про «суперзброю». Ось як це описує Ходос у книжці «У края могилы»:

«Пізно ввечері, коли ми, нарешті, виявилися вдома, я почав допитуватися в Іцика, що він мав на увазі, коли називав Берга «нашою Суперзброєю». Тоді Іцик повідомив мені, що Нафталі Берг є не тільки вченим світового масштабу, а й «мозковим цен­тром» Пентагону, автором відкриття в багатьох наукових галузях, які активно використовуються військовим відомством Сполучених Штатів.

— А зараз, — Іцик понизив голос, — Нафталі готує такий «сюрприз», рівних якому не було, немає, і радше не буде. Це справді СУПЕРзброя. Ребе його вже благословив…

— Чи не гіперболоїд це доктора Берга? — пожартував я.

— Який там гіперболоїд… Уяви: жодного пострілу, жодного вибуху, нічого такого, що можна було б охарактеризувати як військові дії. Коротко: ніхто навіть не зрозуміє, що ВОНО вже «хлопнуло», зате повір, мало не здасться. Найцікавіше — коли навіть хтось випадково на нього наштовхнеться, то зроду не зрозуміє, що в нього перед очима супермогутність, здатна перевернути світ…

Переглядаючи останнє травневе (2002 р.) число «Комсомолки», — пише далі Ходос, — я випадково наштовхнувся на інтерв’ю з російським вченим, якого автор публікації представив так: «Олександр Плаксін. Спеціальність — військовий геофізик. Кандидат технічних наук. З 1979-го до 1992 року працював у спеціальній лабораторії з вивчення аномальних аерокосмічних явищ 22-го Центрального науково-дослідного інституту Міноборони СРСР. Зараз — у центральному апараті Міністерства оборони РФ». Визнаю, що відомості, оприлюднені військовим геофізиком Олександром Плаксіним, викликали в мене шок.

Ось уривок з цього інтерв’ю:

— …У Штатах уже створено суперзброю.

— Якийсь гігантський лазер?

— Ні. 1997 року на Алясці почала діяти радіоелектронна станція HAARP з дуже потужною випромінювальною системою. Уявіть: 180 антен на полі, загальною площею 13 гектарів!

— І що з цього?

— Пентагон запевняє, що це науково-дослідна станція. Але військових вчених туди не допускають. І є докази, що американці побудували потужну геофізичну зброю, про наслідки застосування якої вони самі не знають.

— Це ж чому?

— Бо ще не врубали його на всю котушку. Бояться. Уявіть: потужність установки — три з половиною мільйони ват. Антени дають змогу сфокусувати короткохвильове випромінювання на іоносфері і розігріти його до утворення високотемпературної плазми. Така глобальна мікрохвильова піч. У ній легко можуть підсмажитися ракети, що їх запустять з території Росії в США. Заодно зруйнується радіозв’язок на величезній території. Але ніхто не підраховував усі наслідки застосування цієї штуки, її впливу на екологію планети. Спеціалісти вважають, що можливі непередбачувані реакції магнітного поля планети аж до зміни магнітних полюсів. Посухи й повені, збої й аварії в енергомережах цілих регіонів, одночасне виверження десятків вулканів по всьому світу. Це сильніше атомної бомби. За допомогою HAARP Штати зможуть поставити на коліна економіку цілої держави, й ніхто нічого не зрозуміє.

— Щось мені не по собі…

— А стане ще страшніше, якщо згадати, що через місяць Договору про протиракетну оборону вже не буде і Штати зможуть відкрито випробовувати HAARP. Багато російських військових аналітиків вважають, що саме ця система на Алясці стане ключовим компонентом НПРО США…» («Комсомольская правда в Украине», 31 травня, 2002 р.).

Мене як струмом вдарило: невже це ВОНО? Суперзброя доктора Берга?»

Залишимо на деякий час суперзброю секти Хабад і розглянемо деякі питання, пов’язані з оточенням України, Росії й Білорусі системою радіолокаційних станцій.

Сучасні війни — це не обов’язково стрілянина й ракетні удари. США надають перевагу розгортанню нових військових баз, які в підсумку заганяють потенційного супротивника в безвихідь. Все це ознака війн нового типу, а саме — психотронних.

У районі естонського міста Раквере за 70 км від кордону з Росією офіційно відкрито стаціонарну радіолокаційну станцію (РЛС) FPS-117, призначену для спостереження за повітряним простором найближчих сусідів (з дальністю до 450 км). До системи ППО НАТО підключено регіональний центр «Балтнета» (системи ви­світ­лення повітряної обстановки країн Балтії), розташований у Латвії, що дає змогу контролювати небо не тільки над Балтикою, а й над повітряно-космічним простором над Білоруссю, Україною й значною частиною Росії. США розгорнули в Східній Латвії сучасну й потужну тривимірну радіолокаційну станцію повітряного спостереження. РЛС змонтовано на одному з колишніх радянських об’єктів з добре розвиненою інфраструктурою під Даугавпілсом. Після проведення випробування з налагодження бойової програми РЛС підключено до глобальної мережі спостереження й сполучено з развідувально-інформаційним центром у Менвіс-Хілл (Велика Британія), що кодує всесвітню систему збору інформації «Ешелон».

У найближчі роки Пен­тагон планує розмістити в Балтиці на базі колишніх радянських військових об’єктів ще дві такі станції. Під гаслом розширення балтійського співробітництва вважається перспективною ідея формування нового угруповання — об’єд­наних балтійських військово-морських сил за участі Німеччини, Данії, Польщі, Литви, Латвії й Естонії. У регіональному командуванні об’єднаних збройних сил НАТО «Північ» розробляються плани зі створення в Естонії ресурсної бази й системи забезпечення прийому сил посилення НАТО, тобто з використання території цієї республіки як військового плацдарму.

Недавно в пресі з’явилася інформація про роботи з розвитку латвійського військового аеродрому в Лієлварді, а також про те, що альянс інвестуватиме у військову інфраструктуру порту в Лієпаї. Роботи в Лієлварді НАТО планує почати через півтора-два роки, а завершити до 2015 року. У Ризі стверджують, що аеродром можна буде використовувати для потреб військової авіації НАТО, наприклад, під час патрулювання повітряного простору країн Балтії. Але російські експерти припускають, що літаки альянсу базуватимуться тут постійно.

Якщо взяти Польщу, то тут під егідою НАТО почато будівництво мережі радіолокаційних станцій далекої дії. У цей проект, за повідомленням польської преси, НАТО має намір інвестувати 210 мільйонів євро, встановивши на кордонах Росії, України, Білорусі шість радіолокаційних станцій, дальність дії яких становить 440 км. Ще 120 мільйонів євро буде спрямовано на будівництво в Польщі шести пунктів контролю повітряного простору подвійного призначення. Якщо додати до цього РЛС у Норвегії і на Алясці, то неважко зрозуміти, що Росія, Україна і Білорусія перебувають в оточенні мережі радіолокайних станцій подвійного призначення.

І ця мережа може бути використана як психотронна зброя.

Операція «Помаранч»

Наприкінці 2004 року в Україні відбувався політичний катаклізм, що не мав собі рівних, — пам’ятні для всієї Європи президентські вибори.

Усі пам’ятають це недавнє минуле, час, коли всі ми зациклилися на двох прізвищах — «Янукович» і «Ющенко». Збігав другий термін президентства Кучми, і він, як водиться в східноєвропейських державах, сам обрав собі спадкоємця (ні для кого не секрет, що Путін у Росії став президентом завдяки протекції Єльцина). Їм виявився Віктор Янукович, проросійськи налаштований політик. Янукович був призначений прем’єром, а потім його урочисто висунули кандидатом у президенти. Рейтинг Януковича був винятково високий. Навіть російський президент Путін — розумний і обережний політик — спілкувався з ним як з майбутнім главою держави.

Його суперником був Віктор Ющенко. Ющенко говорив про необхідність «особливого шляху» України, про те, що необхідно вийти зі сфери впливу Росії, вступити в НАТО і ЄС, що Україна повинна стати сильною і могутньою...

На президентських виборах наприкінці 2004 року Янукович офіційно набрав більшість голосів. Ющенко, як водиться, заявив про підтасування, втім, так роблять усі кандидати, які програли — така політична традиція. Тому ніхто не сумнівався, що цим справа й закінчиться. Однак хвиля протестів почала бурхливо розростатися, а прихильники Ющенка почали збирати багатотисячні мітинги в Києві. Рух на підтримку кандидата, який програв, набрав такого розмаху, що його навіть назвали Помаранчевою революцією. Ця «революція» перемогла — Ющенка визнали президентом.

Для всіх більш-менш незалежних спостерігачів було зрозуміло, що Захід фінансував Ющенка, до того ж гроші вкладалися немалі. Зробити Україну, найближчу сусідку Росії, своїм плацдармом — про такий успіх стратеги НАТО колись не могли й мріяти. Тому в касу Ющенка потекли долари.

Офіційний звіт ЦРУ про цю операцію надрукували деякі газети Франції, де, зокрема, говорилося:

«Під час всієї операції було задіяно більш як тисячу наших співробітників. Вони організовували народну кампанію на підтримку кандидатури Ющенка. Мітингувальників звозили з усієї України, переважно із західної частини країни. Витрачені кошти становлять, за приблизними підрахунками, близько 2 мільярдів доларів. Значні зусилля докладено для дискредитації Януковича. Вирішальним для успіху всього підприємства виявилося проведення операції «Помаранч», що блискуче здійснив відділ «Б» Міністерства оборони».

Відділ «Б» — це відділ перспективного озброєння. Незабаром після цього до нас потрапив звіт про діяльність департа­мен­ту «П» за 2005 рік, де, зокрема, значилося:

«На початку 2005 року департамент підбив підсумки операції «Помаранч», під час якої широко використали експериментальні розробки. Останні показали себе з найкращого боку, продемонструвавши високу ефективність і забезпечивши кінцевий успіх всієї операції».

Що ж це за операція «Помаранч»? Якби ми почули цю назву раніше, то ризикнули б припустити, що так названо секретне фінансування перемоги Ющенко. Але у звіті ЦРУ фінансові вливання відокремлено від операції «Помаранч», та й у звіті депар­таменту «П» йдеться про якусь експериментальну таємну зброю.

Слід зауважити, що «Відділ перспективного озброєння «Б» поділяється на два департаменти: департамент «К» і департамент «П». У департамент «К» входили: метеорологічна служба, група зв’язку з промисловістю, група спеціальних розробок, будівельний загін і ще кілька підрозділів. До відділу «Б» входили два крейсери військово-морського флоту США «Вірджинія» і «Вісконсін». Перший належить до департаменту «К», другий — до «П».

Навесні 2003 року крейсер «Вісконсін» був у Перській затоці у складі американського флоту, який підтримував операцію «Шок і тремтіння». Наприкінці 2004 року корабель перетнув Атлантику, ввійшов у Середземне море, а звідти, через Босфор і Дарданелли, в Чорне море. Це сталося 17 жовтня 2004 року. Корабель увесь час тримався між румунським берегом і Кримом.

Докладніше вивчивши події на Україні наприкінці 2004 року, ми дійшли однозначного висновку: навіть найщедріше фінансування не могло б забезпечити перемогу проамериканських сил. Можна скупити ЗМІ, але скупити всіх людей — це занадто навіть для США. Створювалося враження, що хтось впливав на свідомість людей.

Ідея, звичайно, божевільна, але так само божевільним здавався всім здогад про психотронну зброю. Підтвердити або спростувати її можна було тільки одним способом: опитавши учасників тих подій. Опитавши своїх знайомих, які брали активну участь у Помаранчевій революції, ми отримали вражаючі результати.

Ось типовий лист прихильника Януковича: «Так, я голосував за Януковича, оскільки розумів, що тільки так Україна зможе врятуватися від загибелі. Я був готовий захищати цю позицію. А коли почалася Помаранчева революція, я немов перегорів. Настала якась дивна апатія, я подумав: «Хай що буде!».

А ось що писали учасники «помаранчевих» подій: «Чесно кажучи, у мене не викликав особливої симпатії жоден з кандидатів. А потім — немов біс у мене вселився! Якесь роздратування, бажання щось змінювати... і головне, не залишатися осторонь від того, що відбувається. Я немов відчув, що від мене щось залежить, до того ж глобально. Я повірив у Ющенка, взяв участь у його революції...».

Можна помітити, що жодна сторона не в змозі пояснити своє поведінку раціональними мотивами! Таке враження, що хтось впливав на їхню свідомість — точніше, навіть не на свідомість, а на емоції. А це дуже важливий доказ на користь нашої версії.

Наступні кроки були цілком логічними: ми попросили згадати, чи не ба­чили у Києві у великій кількості дивних ретрансляторів? І кілька людей справді повідомила нам, що для забезпечення безперебійного «стільникового» зв’язку за тієї масовості народу було встановлено численні додаткові ретранслятори, які після перемоги Помаранчевої революції демонтували. Поступово стає зрозумілим призначення корабля «Вісконсін» у Чорному морі — він міг випромінювати сигнали, що впливали на учасників Помаранчевої революції.

Отже, цілком можливо, що департамент «П» провадить «психологічу війну» — впливає на психіку населення.

Ірак-2003

Та повернімося до іракських подій 2003 ро­ку. Очікуючи серйозного опору іракського народу проти окупантів, американські військові заздалегідь підготувалися до «психологічної війни». У країну різними шляхами доставили сотні (якщо не тисячі) ретрансляторів, які встановили в місцях масового скупчення людей, передусім — військових. Частину цих приладів виявили іракські спецслужби.

Коли операція «Шок і тремтіння» почалася, до узбережжя Перської затоки підійшов крейсер «Вісконсін». Він випромінював якісь хвилі, які ретранслятори підсилювали. Вони впливали на свідомість людей. Очевидно, для їхньої дії треба було якийсь час, тож спочатку опір був запеклим. А може, янкі просто не змогли одразу налаштувати свою апаратуру. Коли випромінювання почало діяти, іракську армію й населення охопила дивна апатія й роздратування проти влади. Вплив виявився таким сильним, що іракці, немов зачаровані, практично без опору дозволили американцям захопити ключові пункти їхньої оборони й навіть взяти столицю. Лише деякі найфанатичніші або нечутливі від природи до дій хвиль продовжували опір. Але їхніх сил було занадто мало.

Але тільки-но крейсер «Вісконсін» відійшов від іракських берегів (а відбулося це через місяць після завершення операції), іракці почали «просинатися» від чарів. Ми не можемо навіть уявити їхніх емоцій. Хтось вирішив скоритися новій владі, але багато хто розгорнув партизанський рух. Саме тому стомлені від диктатури і прихильники демократії раптом після перемоги цієї самої «демократії» почали підривати танки й збивати гелікоптери «визволителів». Американці в Іраку сьогодні нагадують мисливця з російської приказки, який піймав ведмедя, але не міг його ані здолати, ані відпустити.

Але чи можливий такий вплив на психіку? Може, ми справді захопилися фантазіями? Але послухаймо фахівців: «Давно помічено, що за допомогою хвиль різних довжин і діапазонів тваринам можна вселяти певні емоції (страх, лють, апатію), і в такий спосіб контролювати їхню поведінку. Так, нині широко використовуються ультразвукові прилади для відлякування пацюків. Експериментуючи з різними довжинами хвиль, ми встановили певну їхню послідовність. Вони цілком підкоряють піддослідних тварин нашій волі. Ці експерименти необхідно продовжувати, оскільки вони можуть набути щонайширшого застосування в сільському господарстві. Щоправда, необхідно встановити, наскільки серйозно ці хвилі впливають на мозок тварини, його ін­стин­кти, на генетичний код».

Вчені не припускали й думки, що заокеанські завойовники від експериментів на тваринах давно перейшли до експериментів на людях.

«Чому ж американці не можуть постійно контролювати Ірак? — запитаєте ви. — Якщо вони знищили в такий спосіб іракську армію, то чому ж вони не можуть впоратися з повстанцями?» Відповідей мо­же бути кілька.

По-перше, в американців, схоже, лише одна така установка — на крейсері «Вісконсін», вона вважається експериментальною. Постійно тримати її в одному місці нераціонально й невигідно. По-друге, ми не знаємо, наскільки добре їм вдається керувати людськими емоціями. Поки що вони непогано викликають ворожість до діючої влади. Але діюча влада в Іраку проамериканська! Тому використання приладу може викликати зворотну реакцію — всенародне повстання.

Але все це справа часу. Можливо, незабаром американська еліта за допомогою масонів отримає контроль над потужними й численними установками, які обплутають всю земну кулю. І тоді всі ми перетворимося в тупих тварин, діями й емоціями яких керуватиме цинічна й властолюбна меншість.

Справді, за сучасної психотронної війни зовсім не обов’язково знищувати людей. Який сенс вбивати майбутніх рабів? Краще вплинути на їхню свідомість так, щоб вони жили за написаним для них сценарієм, навіть не відчуваючи того, що стали маріонетками.

Втім, дечого ці меншості домоглися й без установок. Адже в їхніх руках перебуває дуже потужна й ефективна зброя, про яку, власне, уже давно відомо. Я маю на увазі засоби масової інформації.

Чиї інтереси захищає президент України?

Щоб відповісти на це запитання, треба уважно відслідковувати всі заяви і дії «всенародно» обраного президента. Його дії проявляються в невиправданому прагненні вступити до НАТО, потім до Європейського Союзу, відкрити кордони і добитися продажу землі. Кому на користь ці дії, слід детально проаналізувати. Але то не є метою цієї публікації.

На що ми хотіли б звернути увагу, то це на зовсім не зрозуміле намагання продати українське зерно за кордон. Вивчаючи це питання, ми дійшли цілком обгрунтованого висновку, що його дії шкодять народу.

Президент України Віктор Ющенко заявляє: «Україна зніме обмеження на експорт зерна».

Прем’єр-міністр України Віктор Янукович в листопаді зазначив: «Я зернотрейдерам пояснив, що ми знімемо питання квотування тільки тоді, коли забезпечимо на 100% продовольчою пшеницею нашу державу».

Водночас посли Республіки Німеччини, Королівства Нідерландів та Сполучених Штатів Америки в Україні вважають, що дії уряду України щодо обмеження експорту зернових безпідставно зруйнували нормальне функціонування ринків. «Вважаємо, що ситуація на україн­ському ринку зернових є критичною, й радимо негайно зняти обмеження на експорт зерна», — йдеться у спільній заяві послів ФРН, Нідерландів та США, оприлюдненій 9 листопада 2006 року.

Послів непокоїть непрозорість процедури ухвалення рішень українським урядом щодо розподілу квот серед трейдерів, борг з відшкодування податку на додану вартість (130 млн дол.), збитки зернотрейдерів у портах, де простоюють зафрахтовані судна, тощо.

Не будемо говорити про те, що це втручання у внутрішні справи країни — ми вже звикли до цього. Однак виникає запитання: чому все це непокоїть представників країн «золотого мільярда»?

Звернемося до фахівців: «З України повним ходом вивозиться пшениця висококлейковинного ІІІ класу, а ввозиться V–VI класів, з низьким вмістом клейковини. Здобрена ве­ликою кількістю поліпшувачів, закордонне борошно низьких сортів подається довірливому населенню України як високоякісна. Тільки користь від такого хліба сумнівна», — пише православний лікар В.Закревський у журналі «Спасите наши души!» (№ 11 (91), 2006).

Різниця між класами, що виражається у твердій валюті, осідає на рахунках бізнесменів одного народу. Це приклад економії на якості борошна. А застосування різноманітних розрихлювачів дає можливість зменшити питому вагу муки в хлібині і зберегти попередній об’єм.

«Потрапляючи в організм людини, «дутий хліб» розрихлює органи й живу тканину, перетворюючи людей на одутлих гіпертоніків. Широко розрекламований дешевий хліб для пенсіонерів став таким через додавання до нього соєвого борошна, яке отримують в результаті переробки генетично модифікованої сої, від якої відмовилося більшість країн світу. Споживання соєвих продуктів призводить до посиленого утворення каміння в організмі, особливо в нирках і жовчному міхурі, — пише В.За­крев­ський. — У процесі виготовлення хліба — від моменту збирання врожаю до появи хлібин на прилавках магазинів — у тісто вносять до 10—15 видів різ­них харчових домішок і вітамінів. Наглядним прикладом може слугувати перелік домішок для випікання хліба, які застосовуються на одному з найбільших хлібозаводів України: Дріжді сухі «Soft Evro» фірми Femipan (Нідерланди), штабілаза — для поліпшення якості борошна (суха клейковина), ацетат кальцію, екстракт солоду «Глофа», карамельний барвник, корнекс овочевий чи картопляний, суміш для хліба «Корент Європа», поліпшувач «Рогаль» — домішка проти картопляної палочки борошна», — пише В. Закревський.

І це далеко не увесь перелік хімічних домішок, що застосовуються у випіканні хліба. Усе це осідає в шлунку й інших внутрішніх органах дорослих і дітей, викликаючи алергії і бронхіт, гіпертонічні хвороби і пухлини. Можна скільки завгодно підвищувати пенсії, знаючи, що пенсіонери довго не протягнуть. Все одно більша частина пенсії повертається через аптеки й лікарні в кишені одного народу.

«Жінки президентів взялися за мемуари»

Саме таку назву має стаття у газеті «Патріот» (№ 27, 2006 р.), де повідомляється, що «Дружина Михайла Саакашвілі Сандра Елізабет Рулофс презентувала в Україні свою книгу «Перша леді Грузії. Розповідь ідеалістки». Передмову до неї написала Катерина Ющенко, де, зокрема, зазначено: «Вихід у світ мемуарів моєї подруги Сандри — велика радість. Це надихає й мене на створення книги, в якій я опишу події останніх років у республіці та роль у них мого чоловіка-президента».

Але про що ж писатиме перша леді України? Може, про страшну реальність нинішньої України — системне тотальне знищення українського народу.

Офіційні зведення Держкомстату цілком офі­ційно повідомляють, що нинішня Україна — це Україна не для українців! Україна майбутнього — Україна без українців! А ще Держкомстат цілком офіційно повідомляє, що протягом ХХІ століття український народ гарантовано зникне!!!

То до якого ж народу, ви, президенте, належите?

Микола Сенченко,
доктор технічних наук, професор

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com