Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА: СВИНЯ У НАКОЛОТИХ АПЕЛЬСИНАХ

ПРИМАНКА У ПАСТЦІ

На початку лютого 2006 року міністр Міністерства закордонних справ України Борис Тарасюк виступив з урочистою заявою про те, що вже наприкінці березня 2006 р. (читай — напередодні виборів) могла б бути підписана угода з Європейським Союзом про спрощений візовий режим для українських громадян. Тут не обійшлося без натяку, за кого слід голосувати, щоб отримати цей приз. Нам пропонувалося тріумфувати з цього приводу. Але це змахувало на приманку в пастці.

Спрощення мало торкнутися спортсменів, журналістів і бізнесменів. Нарешті, і на них поширився привілей отримання євровіз без запрошень і обтяж­ливих формальностей. Що ж до можновладців, багатіїв і політиків, то вони мали полегшені процедури і раніше, не кажучи вже про мафіозі, дипломатів і шпигунів, у яких налагоджено зв’язки в усіх розвідках і посольствах світу. Це полегшення ма­ло реально забезпечити право представникам цілої низки вільних професій мати необмежену кількість закордонних паспортів, які одночасно перебувають у процесі заочного отримання віз, тоді як сам власник з іншим закордонним паспортом вояжує далеко від Батьківщини. І нічого більше: ні права на безперешкодне мешкання й працевлаштування, ні права на вільне перебування й пересування...

Здавалося б, збулася віковічна мрія українців (нових і «наших») про возз’єднання із старенькою Європою. Але зраділи, дізнавшись про деякі подробиці, цьому черговому прориву вітчизняної дипломатії далеко не всі. Засмутив доважок до цього «подарунка». Виявляється, у пакет зі спрощенням візового режиму для окремих категорій українських громадян було вкладено, як у привабливу обгортку, інший документ — Угоду про реадмісію (тобто — висилку) до України всіх нелегалів, які потрапили до Європи через дірявий український кордон міграційними стежками. Віднині за цією угодою, до України чи не з усієї Європи відправлятимуть виявлених нелегалів. Для цього досить буде встановити, що до Європи вони потрапляли через Україну. І ось чому.

Вважається, що, пройшовши півсвіту, багато нелегалів з Азії і Африки перед тим, як потрапити до Європи, останню межу із ЄС пересікають саме в Україні. Тому Європа, виявивши їх, повертатиме назад. Але не прямо на їхню батьківщину, громадянами якої вони формально залишаються, а до України. Поближче і подешевше. Після цього вже Україна має думати, що з ними робити далі. Таким чином, в обмін на фіктивне полегшення отримання віз для небагатьох на всіх громадян України перекладається подальша відповідальність за натовпи нелегалів, проблеми, пов’язані з їхнім утриманням, охороною і видворенням.

Чому йдеться про видворення? Передусім тому, що коли Україна не займатиметься видворенням виставлених з Європи нелегалів, то перетвориться через своє географічне положення у світовий відстій з нелегалів з Азії і Африки. Таким чином Європа знімає із себе дуже гостру проблему і перекладає її на Україну, яка до її вирішення абсолютно не готова.

Але ж Україна — не стан­ція Хацапетівка, далі якої потяг не йде. І до України нелегали теж потрапляли із суміжних країн. Наприклад — з Росії. Чи не можна їх передати по етапу туди? Виявилося, не можна. Практично всі вони переходять кордон між Україною і Росією. Кордон, якого, скажімо так, насправді не існує. Його до цього часу навіть не делімітовано. Це факт. Але Росія не бажає підписувати з Україною жодних документів про реадмісію. І вплинути на неї неможливо. Ось і все — ланцюжок, по якому можна було б позбавлятися нелегалів, урвався на Україні. Про це в Києві чітко було сказано Ющенку під час двогодинної зустрічі з Путіним напередодні Нового року. То хто й кому намагався підкласти у Рік Помаранчевої Свині свиню з реадмісією: Ющенко Путіну чи Путін Ющенку? Свиню Ющенко підклав і собі, і нам усім. І на Путіна нічого валити... Бо як можна було підписувати домовленості про реадмісію з Європою, заздалегідь не підписавши їх з Росією?! Та тільки за це не лише напівміністра закордонних справ Тарасюка, який мало не в ролі самозванця вояжує тепер Європою, а й усю президентську камарилью з президентом на чолі, яка так ратує за цього недолугого євроінтегратора, треба гнати з як зрадників національних інтересів України. А може, поселяти нелегалів у їхні приватні розкішні латифундії і утримувати там їхнім же коштом (у нас краденим). Ми вже не запитуємо, що вони особисто отримали від Європи за цю свиню, підкладену Україні...

До речі, Європа насправді не стала українцям ближча. Адже їздити туди українцям можна тільки з однією метою: залишати там гроші. Тоді як для європейців діють зовсім інші правила, в односторонньому порядку впроваджені тим же Ющенком. Наприклад, безвізовий в’їзд. То це отака рівноправність?

Втім, у повідомленні, зробленому тоді міністром закордонних справ України Борисом Тарасюком, не було маловідомих українському суспільству подробиць цього проекту століття.

ЗАМІСТЬ АРМІЇ — НЕЛЕГАЛИ?!

За конфіденційною інформацією, отриманою наприкінці 2005 року неофіційним шляхом, в Україні щонайменше з літа 2005 року під прийом висланих з Європи нелегалів ще задовго до підписання угоди переобладнувалися... спорожнілі військові містечка. Джерело повідомляло, що фактично упорядковано військові містечка, вивільнені внаслідок планомірного скорочення Збройних Сил України, у прискореному режимі перетворено на табори для нелегалів і біженців з усього світу.

На обгрунтованість таких повідомлень вказують непрямі докази. Так, зобов’язання за таким договором передбачають готовність до утримання висланих з Європи осіб. Отже, поки готувалися ці спокусливо упаковані у візові спрощення угоди, в Україні мали здійснювати зустрічні підготовчі роботи, направлені на його забезпечення. Офіційно прозвучало, що на боротьбу (саме так і було сказано!) з нелегальною міграцією Євросоюз виділяє Україні аж 4,2 млн євро. Перше, що спадає на думку: ці кошти мали б піти на посилення охорони наших дірявих кордонів. Та де там! Витрачатимуться ці мізерні кошти не на латання дір у наших кордонах, а на прийом і утримання нелегальних мігрантів у таборах. На ці гроші поспіхом буде перетворено перші українські військові містечка, без бою залишені військами на поталу орді. Звісно, сума не відповідна масштабу завдання. Цих грошей забракне навіть на колючий дріт, не кажучи про апетити чиновників... Отже, замість армії — нелегали?!

2006 року планувалося скоротити армію України ще на 50 тис. осіб. Це перетворить на покинуті і розграбовані мародерами руїни ще десяток-другий містечок. Ще вчора не знали, що робити з 1 200 таких містечок-примар, хоча ще раніше їх було понад дві тисячі... І це в країні бомжів! Ось і виникає спокуса перетворити їх на цивілізовані... концтабори. А Україну — на зону. Тільки не на Єврозону. Не слід плутати!

Поселити у таких містечках своїх громадян, які потребують житла і коштів для існування, за відсутності в них роботи, не вигорає, розвивати програми розміщення виробництв у таких містечках ліньки — чуже горе не болить. А ось качати з них грошву, нічого не створюючи, а тільки поставивши вартових і натягнувши колючий дріт, щоб і самим жити як міжнародний наглядач — це по-нашому. Схоже, україн­ська верхівка за спинами у народу і відповідальних політиків просто-таки змовилася з Європою і продала інтереси України за невідомі нам привілеї. Ціл­ком ймовірно, що і за можливість користуватися тим мізерним фінансуванням, яке виділила на рішення такої гострої для себе проблеми Європа, навчена етнічними і культурними конфліктами. Відтепер вони стрясатимуть Україну. І Україна, ще навіть не увійшовши до Європи, порадівши якийсь час незалежності, яка тимчасово врятувала її від чеченських подій, втягнеться в наймасштабнішу з усіх — після Чорнобиля — катастроф. І без того безправна в державницькому розумінні українська титульна нація повісить собі на шию ще одну страшну проблему, після якої проблема російської мови як офіційного і політичного нашестя донецького клану на столицю здаватиметься нудним комариним дзижчанням. Бо це була хоч і огидна, але все-таки колотнеча у власній сім’ї.

УКРАЇНА — КОНЦТАБІР І НУЖНИК ЄВРОПИ

Наприкінці 2006 року стало відомо про ще одну ганебну попередню до­мов­леність української влади з Європою. Виявляється, Міжнародний трибунал у Гаазі, який зганьбив себе процесами над сербськими лідерами, який не розглядає реальних злочинів проти людяності, що їх скоїли союзники по НАТО проти сербів, проти іракців, провина яких виявилася надуманим приводом для розправи, проти палестинців, українців, які постраждали від СРСР (список може бути дуже довгим), цей, даруйте на слові, мало не найвищий на планеті суд придумав для України ще одну дуже почесну місію. Радійте! Відтепер Україна зможе пишатися своїм місцем у Європі: їй знову виявлено високу довіру — запропоновано стати не тільки концтабором для нелегалів всіх рас, країн і народів, а й в’язницею для тих, кого цей дивний самопроголошений суд з наддержавними пов­новаженнями, це судилище бездушних переможців над розчавленими переможеними, ця новітня інквізиція для юридичного оформлення приниження і переслідування власних жертв, яка фінансується з каламутних джерел, відправлятиме до України для відбуття строків ув’язнення. І як на найбільший глум першими в’язнями мають стати брати українцям по крові і вірі — серби. А Україна, забувши про священний закон крові, нібито погоджується. Заради чого? Невже тільки заради грошей? Адже роль табірного наглядача і тюремника для нормального народу просто принизлива! Та що народ про це знає?!

Є ще один аспект проблеми. Чи не підтверджуються давні чутки про те, що Україну і раніше з відома владної верхівки використовували для таємного утримання особливих категорій в’язнів спец­служб тих країн, які пре­тен­дують на світове панування? Адже шукали їх в Україні кілька років тому і не знайшли. А зараз і шукати не треба. Все офіційно! Таємне завжди стає явним. Ось і Україна перетворюється з таємної на цілком офіційну в’язницю — Гуантанамо Європи. Дивно все ж таки: чому засуджені цим міжнародним судилищем, притулок якому дала Європа, не можуть відбувати строк ув’язнення у країнах Європейського Союзу? Чому необхідно підключати Україну, яка і до Європи не входить?! Для ще більшого приниження і роз’єднання слов’ян? Для членства у Європі, бачте, Україна рилом не вдалася, а ось для в’язниці чи свинарника — саме те, що треба... Яке ж тоді справжнє місце України у Європі, до якої вона так прагне? В якій ролі її бачить Європа? Якими очима на неї подивиться решта світу? І яку ціну можна сплатити за ту інтеграцію?

Навіщо ворожити, якщо і так все зрозуміло. Європі Україна потрібна як смітник, відхоже місце за великим і чистим Європейським Домом. Нічого кращого поки що наші ліберальні і демократичні вожді там для нас не виклопотали. Та й ми, якщо терпимо їх, на інше не заслуговуємо.

Тарас КІНЬКО,
директор БФ «Місія інтелектуальних ініціатив»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com