Володимир Мономах — захисник Києва від жидівської сваволі

Добігає повноти тисячоліття від дня народження Великого князя всієї Русі Володимира Всеволодовича Мономаха, а 2005 року 19 травня минуло 880 років, як великий державотворець осиротив Руську землю, що так потребувала його владної руки і світлої голови.

У «Повістях врем’яних літ» під роком 1053 зроблено єдиний запис: «У Всеволода народився син Володимир від цариці грецької». Додамо: з роду візантійської династії Мономахів, через що і князя Володимира стали називати Мономахом. Із роду Мономахів була і прабабуся князя Володимира — дружина Володимира Великого. Ім’я Володимир Мономахові дав його дід — Ярослав Мудрий.

Гадаю, запис про народження зробив літописець Никон Великий (Іларіон), а через 73 роки інший літописець із Видубицького монастиря, розбудованого батьком Володимира Мономаха — Всеволодом, запише: «У рік 1126 (насправді 1125 р. — В.Я.) преставився благовірний князь, христолюбивий Великий князь всієї Русі Володимир Мономах, що просвітив Руськую землю, наче сонце промені пускаючи, і слава його розійшлася по всіх землях. А найбільше страшним він був для поганих, цей братолюбець, і нищелюбець, і добрий дбайливець за Руськую землю.

Преставився він (місяця) травня в дев’ятнадцятий день і, спрятавши тіло його, положили у Святій Софії, коло отця його Всеволода, співали належні співи над ним. Священнослужителі ж, жалкуючи, тужили по святому і доброму князеві, а весь народ і всі люди за ним плакали, як ото діти за отцем або за матір’ю. Плакали по ньому всі люди і сини його Мстислав, Ярополк, В’ячеслав, Юрій, Андрій, і внуки його.

І тоді розійшлися всі люди з жалобою великою. І так само й сини його розійшлися кожен у свою волость Із тугою великою, туди, де ото він кожному з них роздав був волості».

Інші джерела яскраво доповнюють образ одного з найбільших після Володимира Великого і Ярослава Мудрого державотворців Руської землі — України-Русі: »...і любили його всі навколишні і підвладні йому. Він не був гордим, не возносився у своїх добрих ділах, а славу і честь за всі побіди воздавав насамперед Богові, на нього одного надіявся і за те Бог йому престол помимо інших дарував і багатьох супротивників покорив. До всіх він був милостивим і щедрим на пожертви, у пра_восудді додержувався законів, і хоча винних карав, але частіше зменшував їхню вину і прощав. З лиця був гарний, очі великі, волосся рудувате і кучеряве, чоло високе, борода широка, на зріст не вельми високий, але міцний тілом і сильний. У ра-тях вельми хоробрий і вмілий виладнувати війська. Він багатьох своїх ворогів переміг і покорив, сам же один раз біля Треполя* був переможений, про що ніколи згадувати не міг, почасти від жалю за братом Ростиславом, який втопився якраз тоді і якого він вельми любив, а почасти від сорому, що нелад Святополків його до цього спонукав. Володів Руссю 13, а всього жив 73 роки».

У Лаврентіївському списку «Повістей врем’яних літ» запис про смерть Володимира Мономаха значно повніший:

«1125. В літо 6633, індикта 3-го року. Преставився благовірний князь великий руський, син благовірного батька Всеволода. Прикрашав його добрий норов, прославлений був перемогами, від нього тремтіли всі держави і всіма землями йшла слава про нього.

Оскільки він всією душею возлюбив Бога, то і ми стараємось молити Бога, прагнемо заповідей його дотримуватися, тоді постанемо перед Богом, люблячи його: «Любіть же мене, заповіді мої бережіть». Цей же дивний князь Володимир зобов’язався Господні зберегти заповіді, маючи завжди в серці страх Божий, пам’ятаючи слово Господнє про що й сказано: «Пізнають вас усі люди, бо є моїми учнями, коли любите один одного, і любите ворогів своїх, і добро творите тим, хто ненавидить вас».

Автобіографічна сповідь у «Повчанні» наштовхує на дещо інші висновки: не любив князь Володимир ворогів своїх і ворогів Русі, не творив їм добра, хоча іноді дарував життя, і ніколи не підставляв лівої щоки, коли діставалося по правій, а у відповідь бив і по лівій, і по правій щоці недруга. Згодом цей відступ від християнської настанови гармонізовував у каятті і молитві. Він знищував ворогів, а потім просив у Господа прощення і знову наводив жах на зовнішніх і внутрішніх ворогів свого народу.

Так, 1113 року помер Великий князь київський Святополк, який за життя оточив себе жидами-радниками і дав їм великі права і свободи, чим вони і скористалися і довели киян до відчаю через різоїмство (лихварство), втрату торгівлі і промислів. Після смерті Святополка жителі міста підняли бунт, потрощили дім київського воєводи і почали громити лихварів.

Тільки після третіх запросин на київський стіл Мономах погодився, залишивши свій Переяслав, але одразу в Київ не ввійшов, а зупинився в князівській резиденції на Берестовому і, зібравши навколишніх воєвод-тисяцьких та представників інших князів, прийняв низку законів, які обмежували жидівську сваволю в Києві, не тільки впорядкував і обмежив лихварство, а й вигнав жидів з Русі. За історією Татищева: «Киевляне просили его всенародно об управе на жидов, что отняли все промыслы христиан и при Свя-тополке имели большую свободу и власть, через что многие купцы и ремесленники розорились; они же многих прельстили в свой закон и поселились домами между христиан, чего прежде не бывало!«**

Наступного року на Видубицькому зібранні князів Мономаха схиляли перебити жидів, але князь не пішов на це, відповівши: «Не будемо руські мечі поганити жидівською кров’ю», і підтримав перші санкції на українській землі «об изгнании из земли Руськой всех жидов». У рішенні князів було записано: «Вигнать жидів із землі Руської з усім їхнім майном і в майбутньому їх не приймати. А якщо тайно ввійдуть, то вільно їх убивати і грабувати». Цього права ніхто і ніколи не скасовував, але скористалися ним лише за часів Хмельниччини, коли жидів було вдруге вигнано з України, а понад 300 лихварів, шинкарів, орендарів страчено. Отож постанова Володимира Мономаха стала юридичною підставою для гетьмана Богдана Хмельницького.

За князювання Володимира Мономаха було укладено «Статут Володимира Всеволодовича», який завершив формування широкої редакції «Правди Руської», започаткованої ще Ярославом Мудрим.

З передмови проф. В.Яременка до книги: Володимир Мономах. Повчання. Статут Володимира Мономаха. — К. : МАУП, 2006

Книгу можна придбати в магазинах «Бібліон».
Тел. для довідок: 490-95-17