Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Третього шляху в нас немає

Кількасотлітня бездержавність та нинішнє безрадісне сіре буття надовго атрофували в байдужої до власного минулого й майбутнього отари зомбованих плебеїв (яку помилково нарекли народом) найелементарніші почуття.

Політичні, економічні та владні пертурбації (як і в будь-якому напівтоталітарному суспільстві) сприймаються як один з безкінечних багатосерійних серіалів. Загал відучили вірити у власні сили, і він, мов той безвольний віл (не полінуюся нагадати, що це продукт кастрації, можливо, навіть дуже брикливого бугая) мовчки споживає коли лукаво запропоновану, а коли й брутально нав’язану отруту. На щастя, гени незнищенні. Попри тривалі терор та репресії, нація, яка подарувала світові таких геніїв, як Іван Франко, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, наразі не здатна вилонювати небайдужих до долі співвітчизників й усього людства героїв. Останні завжди ставали об’єктом переслідувань тих, хто прагнув безмежної влади. Їм дано зрозуміти, що нинішній змаг ведеться в духовному вимірі. Легіон воїнів лукавого нав’язує нам, певно, найстрашнішу і найжорстокішу з самого початку існування людства війну за душі. Духовно поневоленим байдуже, чи перетворять землю на товар, від кого народжуватимуть їхні доньки,  який відсоток кисню залишиться в повітрі.

Для когорти свідомих власного призначення - наразі ще не настільки численної, аби мати змогу здійснити докорінну революцію - розуміння того, що після фізичної смерті доведеться давати звіт за кожен свій вчинок і навіть найпотаємнішу думку, є великим стимулом до праці на національній ниві. Залякування, погрози, в’язниці, оббріхування, навіть фізичний терор їх не спинять. Вони не знають страху, окрім Божого.

   Роздратування, з яким нинішня постколоніальна, постокупаційна, посткомуністична, постсовєтська, напівтоталітарна адміністрація сприймає будь-які неініційовані й неконтрольовані нею спроби вплинути на нинішній стан речей, як і для кожної злочинної й антинародної системи, є логічним і закономірним. Ну що ж… Лютуйте кати. Недовго залишилося.

Та віртуозність, з якою можновладці змушують загал брати на себе відповідальність за її злочини, й мовчки (невдоволене буркотіння в ліжку або на кухні не в рахунок) сприймати сумну реальність, просто вражає.

Газета вже писала про побутові проблеми кияни, викликані функціонуванням під автострадним мостом біля метро «Шулявська» так заного ринку дешевого одягу. Та стаття була спробою привернути увагу і челядників відповідних відомств, і загалу до ненормального стану речей. Є проблема – треба її вирішувати, а не чекати доки вона або розростеться до загрозливих масштабів, або сама собою вирішиться, завдавши безліч прикростей. З сумом і болем в серці констатую, що можновладці жодним чином не відреагували. І геть не тому, що лінуються взяти до рук газету, наклад якої становить понад 100 000 примірників. Паразити з гіперболізованою самозакоханістю не бачать у тому жодного матеріального зиску. Радше навпаки: торгівля завезеними в Україну під виглядом гуманітарної допомоги обносками потребує формального й юридичного узаконення. Це, звісно, не мільярдні, і навіть не мільйонні, та все ж прибутки. Чому ж від них відмовлятися? Про національного товаровиробника та таку чесноту, як гідність нації вже давно забули.

Заявка про мітинг активістів київського осередку УКП з вимогою навести лад для багатьох став громом серед ясного неба. Нічого, не вперше вас трусить, панове.

Протидія була шаленою. Ваш покірний слуга (й автор цих рядків) узяв на себе невдячну місію з підготовки цього дійства. Про захід було сповіщено кілька партій та організацій, які зараховують себе до числа патріотичних і націоналістичних. Зокрема, інформацію про захід розмістили на кількох сайтах. Гасла, листівки, оповіщення ЗМІ… Рутинна робота відбирала багато часу, але усвідомлення необхідності додавало сил. І ось… Декілька моїх знайомих раптом засумнівалися в доцільності такого заходу. Інші були відвертішими: їм телефонували (з деким навіть не полінувалися зустрітися) працівники СБУ,  погрозами змушуючи відмовитися від участі. В інтернеті з’явилася інформація про причетність до мітингу відверто провокативних середовищ, а серед ймовірних учасників ширилися чутки про майбутній погром. Втручання нечистої сили відчувалося щокроку. Не сприйміть як самовихваляння, але відмовлятися від запланованого не в моїх правилах. Забобонність трактую як тяжкий гріх.

Аби уникнути судової заборони на проведення мітингу, заявку подали менше ніж за добу, в обідню пору. Звісно,  моє ім’я там вказувалося як відповідального за дотримання законності й цілковитого порядку. За годину мені зателефонували працівники СБУ і в ультимативній формі «запропонували» зустрітися. Нехай не дивує вас оперативність, з якою челядники апарату Черновецького  настукали «компетентним органам». Практика засвідчила, що це єдине, з чим вони справляються на «відмінно». Сама зустріч відбулася в малопривабливій як для людини, яка себе звикла шанувати, кав’ярні, за склянкою вишневого соку. Окрім брутальної лайки, звинувачень у безмірному нахабстві та деструктивній діяльності, довелося вислухати й погрози про порушення кримінальної справи.

«Придумаємо, за що, не віднєкаєшся. Сумніваєшся?» - допитувалися в мене. Ні, не сумнівався - їхня фанатична  відданість заповідям садиста Дзержинського загальновідома. Мусив запевняти їх у цілковито мирних настроях, що в наших планах немає заходів, спрямованих на виловлювання й негайну депортацію торгашів семітсько-хамітського походження.

Мітинг справді не виходив за рамки закону й пристойності. Заярмлені СБУшниками бійці спецпідрозділу «Беркут» нудьгували. Ніхто нікого не бив, не було широко анонсованого підпалу й очікуваних журналістами закликів ксенофобського змісту. Близько сотні присутніх задекларували власне обурення ненормальним станом речей, одностайно підтримали резолюцію з вимогою припинити, врешті-решт, функціонування ринку в  непридатному для того місці, й мирно розійшлися по домівках.

Покінчивши з імпровізованою прес-конференцією, я запропонував журналістам пройтися торговими рядами, аби наочно пересвідчитися, що викладені в статті «Гадючник» («Персонал Плюс», №7(210) ) та під час мітингу факти правдиві. Побачене й відзняті кадри мали б змусити прокуратуру здійснити належну перевірку. Вихідці з Африки, Близького Сходу, Середньої та Передньої Азії нецензурно лаялися, погрожували, демонструючи недвозначні жести. Глядачі 5 каналу мали змогу почути й побачити коментар чорношкірого псевдопідприємця, який, стоячи серед купи лахміття й затягуючись цигаркою, доводив, що міст міцний і вогонь жодним чином йому не зашкодить. Панове можновладці! Благаю вас, не очікуйте четвертої пожежі.

Того й наступного днів я вкотре переконався в продажності й безпринципності української журналістської братії. Контрольований юдеями Фуксманом і Роднянським телеканал «1+1» виригнув в ефір сюжет, де замість висвітлення порушеної проблеми глядацьку публіку шокували звісткою про перший в історії України расистський  мітинг, організований «радикальними націоналістами». Чи ви блекоти хлопці наїлися?! Побійтеся Бога! За брехню і зраду маєте давати звіт. І не лише в цьому дочасному світі - в пеклі не одну розпечену пательню доведеться вилизати.

З вашого, мої читачі, дозволу, кілька слів про нині широко пропаговану «необхідність солідаризуватися та координуватися». Мені не зрозуміло, чому, окрім членів УКП та непричетної до жодної з політичних партій та організацій молоді, ніхто не взяв у тім заході участі. Дякую, побратими й посестри, за моральну підтримку (вірю в її щирість), але де ви були того дня? Злякалися погроз СБУшників? Чи повірили у провокативне призначення пікету, в таємні - нерозголошені ні вам, ні широкому загалу -  плани організаторів? Можливо, ви увірували у власну месіанську роль та непомильність, тож будь-які не ініційовані вами заходи (навіть тоді, коли їх організовують близькі за духом і світоглядом) вважаєте приреченими? Якщо так, то ні на що інше, окрім сотні стьобів батогом з волячої шкури, не заслуговуєте. Виняток становить лише УНА-УНСО. І геть не тому, що бульварно-брутальна гезетка «Сегодня» через свій низький інтелект (а, можливо, через генетичну підлість кореспондента Абрамова) приписала цей захід вам. Знаю, що у вас за непокору зверхникові карають буками. Насолоджуйтеся. А коли серйозно, то зрозумійте: всі партії та організації дочасні. Завтра на зміну вам з’являться нові. Ще радикальніші, й суттєво самовпевненіші. Вони, як і ви, на радість ворогам, намагатимуться розколоти,  ослабити націоналістичний рух. Так було колись, то ж чи не час покласти цьому край? Чи мені вам пояснювати, що в єдності - сила народу, що гуртом і батька товкти легше? Сподіваюся на ваше розуміння й дієву підтримку в майбутньому.

Почуватимуся карасиком, витягнутим рибалками сіттю на сушу, коли не порадую вас обнадійливою звісткою. Згадувана мною непричетна до жодної з політичних партій та організацій молодь вкотре довела власну безкомпромісність у справі поборення брехні, зла, несправедливості. Я нікого не просив розвішувати листівки й розповсюджувати газети - вони самі знайшли мене, самі запропонували свої послуги. Розсилання у всі інформагенції прес-релізу - теж справа їхніх рук. Меркантильним киянам (особливо вічноп’яним студентам) дивною і незрозумілою видається участь молоді в непроплаченому якимось дядечком заході. Не вірите в існування ідеалістів? Даремно. Ті, хто 4 листопада минулого року за тридцять срібних  погодилися створити масовку для євразійців в «Імперському марші», за власне безвір’я жорстоко поплатилися.

Вкотре пересвідчуюся в безальтернативності обраного багато років тому шляху. Питання стоїть руба: або ми, або нас. Або ми залишимося українцями, зберігши власну ідентичність, й виконавши покладену на нас Творцем місію, або безслідно зникнемо. Третього шляху, себто безугавного нарікання на недолю та вічного пошуку виходу з лабіринту негараздів, не передбачено. Шулявський гадючник – це крапля в безмежному і бездонному океані нинішніх проблем і негараздів. Але крапля камінь точить. Головне - не зупинятися. Бо хто борець, той здобуває світ.                                                             

Вахній Олесь
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com