Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Ми — Країна спраги? Становище, що склалося в Україні з водою, потребує невідкладних заходів

Колись про Україну казали мрійливо: «На ясні зорі, на тихі води...» Та немає вже ясних зірок. І тихих вод немає. Минулося. Утопії настав кінець. Почалося з води...

Водна криза? Так, водна криза! І ця криза вже набрала цілком реальних загрозливих обрисів. Уже час осмислено протидіяти їй, про що доречно на повен голос нагадати на- передодні Всесвітнього дня води, який рішенням ООН відзначається 22 березня.

22 березня 2005 року ООН ініціювала в масштабах планети проведення «Десятиліття заради збереження води». Цим самим ООН фактично розпочало запровадження на планеті надзвичайного водного стану на подальше ХХІ століття.

Що ж до цього спонукало?

«Вода — перша жертва некерованого прогресу. І людство розплачується за це: питної води не вистачає для 1,4 млрд людей на планеті, 5 млн людей помирає щороку через те, що споживають воду, непридатну для пиття. Якщо людина і далі черпатиме воду з природних джерел, не замислючись над їхнім поповненням і очищенням, — ситуація різко погіршиться», — застерігає впливова французька газета «Фігаро».

Справедливість висновку можна переконливо проілюструвати на прикладі України.

За запасами питної води на душу населення економічна комісія ЮНЕСКО зарахувала Україну до країн з обмеженим водним ресурсом.

Наскільки актуальною є порушена проблема, свід­чить статистика.

На початку ХХІ століття проблема збереження вітчизняних водних ресурсів набула такого лиховісного розмаху, що визнана як реальна загроза національній безпеці України.           За оприлюдненими да­ними РНБОУ, 80% поверхневих водойм Вітчизни вже непридатні для постачання питної води...

Щорічна нестача питної води на цей час становить в Україні 400 000 000 кубічних метрів прісної води.

Понад половина з 450 українських міст мають значні труднощі з водопостачанням. Тільки за останні роки їх кількість зросла з 240 до 260.

1 228 українських сіл постійно постачаються привізною питною водою, але їхня кількість зростає через локальні техногенні катастрофи, що призвели до втрат джерел місцевого водопостачання...

Порушення рослинного покриву й літосфери викликало небувалі за силою повені й підтоплення, які спричиняють подальшу втрату місцевих водних ресурсів. Надмірне сільськогосподарське освоєння земель обертається катастрофічною водною ерозією. Штучні водосховища й видобування корисних копалин призводять до підтоплень значних територій і втрат джерел водопостачання.

Структура української економіки зайшла у непримиренну суперечність з водними запасами української землі, які витрачаються значно швидше, ніж встигають відновлюватися.

Через різке зменшення річного стоку, насамперед, Дніпра, який надмірно розбирається на потреби населення й господарства, стала зростати солоність Чорного моря. Тепер не Дніпро тече у море, а море піднімається річищем Дніпра, що ставить питання про термінове спорудження нової греблі у Дніпрово-Бузькому лимані, яка б не дала морю заходити у Дніпро і нищити прісноводні запаси...

Витрати води на одиницю продукції в економіці України у 4,6 раза вищі, ніж у сусідній Європі.

За станом своїх водойм з урахуванням технічного стану водоочисних споруд серед 122 країн світу Україна посідає лише 96 місце.        

Тривалий час Україна, у якій на 0,3% суходолу планети живе менше 1% жителів Землі, утримувала 6 місце у світі за розмірами свого внеску в забруднення Землі.

Україна зробила один з найбільших у світі внесків у створення парникового ефекту, що призвів до глобальної зміни клімату! Це створило загрозу і для самої України: в недалекому майбутньому вона може перетворитися на зону пустель і напівпустель у зв’язку з переміщенням кліматичних зон на 400 км пів­нічніше і зменшенням кількості опадів. Бумеранг завжди повертається!

Сумарний обсяг шкідливих речовин, які потрапляють на 1 квадратний кілометр території України, у 6,5 разу більший, ніж у США, і в 3,2 раза більший, ніж у Західній Європі...

З такими показниками йти у світове співтовари­ство не можна.

Але небезпечно стає навіть просто жити в Україні, що підтверджується катастрофічним наростанням загроз для жителів України. Зокрема, це простежується в динаміці зниження показників здоров’я населення і погіршенням демографічних показників.

Більшість громадян сучасної України вже народжуються з серйозними вадами здоров’я. Вони закладаються ще в утробі матері. Призовні військові комісії відзначають значне погіршення стану здоров’я призовників. Навіть у Києві, де умови життя вважаються одними з кращих в Україні, не в останню чергу й завдяки показникам якості питної води, які теж цілком заслужено критикують, юнаки, придатні за станом здоров’я для служби у Збройних Силах, становлять тільки 40%.

Показово, що за царату і радянської влади саме українські призовники були традиційними кандидатами в елітні частини й роди військ. Так, за царату практично весь матроський склад флоту комплектувався з рекрутів, набраних в Україні. Тільки вони за станом фізичного здоров’я були придатні служити тривалий час, практично довічно, у винятково тяжких умовах вітрильного, а згодом і парового флоту. Та сама тенденція відзначалася і в СРСР. На жаль, цю першість за показниками парубоцького здоров’я Україна втратила.

Не кращий стан і з дівчатами та жінками. Тривалість життя скорочується. Лише один з трьох середньостатистичних чоловіків в Україні доживає до 63 років і може скористатися пенсійним забезпеченням.

Однією з головних причин руйнування здоров’я нації стало стрімке забруд­нення довкілля, яке призвело до погіршення якості питної води як основного харчового продукту. А на додаток до всього ще й хибний шлях, яким пішов промисловий, господарчий і економічний розвиток України, далекий від стандартів стійкого розвитку, який давав би змогу відновлюватися природним ресурсам, призвів до виникнення й подальшого загострення національної водної кризи на тлі водної кризи глобальної. Цей шлях веде до катастрофи. Це шлях в нікуди.

Водна криза з далеких країв, які першими зіткнулися з її грізними проявами, на початку ХХІ століття прийшла і в Україну.

«...Питання захисту й збереження планетарних запасів питної води проголошено ООН найголовнішим завданням століття, — пише президент Української водної асоціації Л.Добрянський. — Україна зарахована до держав з обмеженими водними запасами».

За запасами прісної води на одного жителя Україна посідає одне з найостанніших місць в Європі і передостаннє місце серед країн СНД.

Становище, що склалося в Україні з водою, потребує невідкладних заходів. Чи можна щось протиставити негативним процесам?

Саме про це і має йтися. Мало тільки апелювати до статистики. Слід частіше звертатися і до позитивного національного, і до успішного міжнародного історичного досвіду водокористування, до перевіреного історичного досвіду предків, які жили в гармонії з природою, до сучасної світової практики раціонального господарювання і невикористаних сприятливих історичних можливостей. Вивчати їх і застосовувати на практиці.

На наш погляд, слід активніше поширювати відомості про обов’язки, які нинішній стан покладає на кожного жителя України зокрема і на усіх загалом, але робити це спокійно, переконливо і розважливо, винятково на реальних фактах і неспростовних наукових і статистичних даних, виважено, доказово, по-діловому і без паніки. І головне — систематично. Власне, саме цим і займаються створені в Харкові, а потім і в Києві водно-інформаційні центри. І хоча їх відвідування платне, туди стоять черги відвідувачів.

Громадськість України помалу прокидається. Довкола проблеми води формується потужний екологічний рух. Сотні молодіжних, жіночих, місцевих, регіональних і міжнародних організацій з різним статусом активно заходилися обстоювати свої права на чисту воду. Виникли навіть політичні екологічні партії, які конкурують за те, щоб очолити громадський демократичний рух. На жаль, найуспішніші з них здійснюють свою діяльність чомусь тільки за отримання іноземного фінансування.

Цією тематикою професійно почав займатися і Благодійний Фонд «Місія інтелектуальних ініціатив», не випадково зареєстрований 22 березня — у Всесвітній день води. Він без усякого фінансування багато років поспіль концентрує й аналітично опрацьовує інформацію з цього питання. Є й перші результати — книги, які надійшли у більшість бібліотек України.

Не випадково напередодні планетарного Дня води йдеться не тільки про водну кризу а й про українську книгу. «Бо, як казали наші предки, книги це ріки, які наповнюють Всесвіт мудрістю...» І про українські ЗМІ.

Якщо перша книга дилогії «Земля — планета спраги. Україна в контексті глобальної водної кризи» дає глобальний огляд проблеми, де Україна представлена у макропоказниках на тлі планетарних проблем, успішно вийшла друком і розподілена між бібліотеками (запитуйте!), то друга книга, тематично зосереджена винятково на детальному висвітленні сотень локальних проблем України в царині водопостачання і захисту вітчизняних водних ресурсів, зіткнулася з перешкодами. Вона не випадково називається «Кінець Утопії. Україна в контексті глобальної водної кризи». Бо відкриває очі на реальні запаси водних ресурсів та становище у водопостачанні, що склалося в Україні наприкінці ХХ — початку ХХІ століття, документально підтверджує особливості складного історичного й екологічного моменту. На жаль, загалом завершена друга частина, присвячена саме водним проблемам України, чомусь тричі поспіль виграючи тендери, так і не дістає фінансування... Мимоволі виникає підозра, що існують сили, які не зацікавлені в інформуванні про правдивий стан водозабезпечення в Україні і штовхають на нелегкий пошук коштів на завершення видання за межами України.

На широкому науковому, статистичному, історич­ному, культурологічному матеріалі створені нами книги дають правдиве і широке уявлення про стан водних запасів та водопостачання — і в світі, і в різних регіонах України, про структуру водоспоживання в світі і в Україні, про склад питної води, про небезпеку для здоров’я населення від тривалого вживання незбалансованих за складом місцевих вод, про законодавство, яким регулюється водокористування, захист і витрачання вод, про стан прісноводних водойм і морів, про боротьбу учених і екологічної громадськості за збереження водних ресурсів України, про економічні і політичні аспекти проблеми водопостачання, про проблеми приватизації джерел питного водопостачання й водовідведення, про політичні проблеми, пов’язані з водопостачанням, про загострення протистояння між соціально безвідповідальним великим бізнесом та охороною довкілля, про марнування води населенням, про державні стандарти якості води, про застосування й впровадження світових стандартів водокористування, водоочищення й водопідготовки, про перехід до басейнового принципу управління транскордонними водотоками, про колосальні загрози для вод України від мільйонів тонн небезпечних промислових відходів, що нагромадилися за добру сотню років у межах України як держави з потужною видобувною і переробною промисловістю, про технічну деградацію систем водопостачання й водовідведення, про людей, які виявляють професійну готовність не тільки утримувати ситуацію в державі на прийнятному рівні, а й робити все залежне від них для її стабілізації і поліпшення, про перші зіткнення України зі спробами інших держав перерозподілити води транскордонних рік на свою користь і на шкоду Україні, про міжнародну підтримку, надану Україні, в проведенні водоохоронних заходів... Справа за малим: допомогти зібраним і опрацьованим матеріалам своєчасно зустрітися з людьми. Бо хто поінформований, той озброєний.

Нові плани промислової розробки надр України, нові амбітні й екологіч­но загрозливі плани енер­гетиків-атомників, підприємців у металургії й хімії, катастрофічний стан водопостачання й водовідведення, складне становище, в якому опинилося в перехідній економіці комунальне господарство країни, загрожують нашим національним водним запасам, які, й без того вкрай обмежені, оголошені зоною екологічного лиха. Наскільки все це актуально, свідчить та ж статистика.

Велику небезпеку для водних запасів становлять, зокрема, ті ж промислові відходи.

Нині в Україні накопичилося 30 000 000 000 тонн відходів. Це понад 600 тонн відходів на кожного середньостатистичного жителя України.

І все це негативно позначається насамперед на якості води. А якість води одразу ж позначається на людському здоров’ї.

Сьогодні вже час спробувати передбачити день прийдешній і створити план дій на майбутнє, яке не обіцяє бути легким.

Тарас КІНЬКО,
директор БФ «Місія інтелектуальних ініціатив»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com