Політичний бодун після деки від Децла

Давно пора отих, які чомусь вважають себе «незалежними журналістами», втопити на глибокому, вчепивши на шиї ті «золоті пера», «смолоскипи Прометея» та інші цяцьки, які вони самі для себе вигадали. За що? А хоча б за те, що створили в суспільстві вельми шкідливу ілюзію — мовляв, уся політика робиться винятково в Києві та Донецьку.

Але це не так! Ось в Кіровограді на сесії міськради депутати не тільки кидалися яйцями, а й товкли один одного писками у спеціально принесені для цього торти.

Хто скаже після цього, що в Україні сутужно з харчами? Та в часи повального дефіциту ніхто просто не дозволив би використовувати продукти не за призначенням.

Але те, що сталося днями в Ужгороді, змушує перейти з жартівливих інтонацій до цілком серйозних. Закарпатська обласна рада 7 березня прийняла рішення (цитуємо) «визнати національність «русин», внести її в перелік національностей регіону і надалі фінансувати з бюджету потреби цієї нацменшини в розвитку мови, освіти, культури, традицій, звичаїв і таке інше».

Наразі в русини записалося близько 10 000 закарпатців. Але, знаючи нашу українську природу, не маємо сумнівів, що невдовзі їхні ряди поповняться перебіжчиками з циганів, москалів і навіть автохтонних українців, вихідців з «Великої України». Бо тільки-но з’являється пільгова халява, та ще казенний кошт, то самі знаєте…

Залишимо за межами цього коментаря науковий аналіз самого поняття «русинство». Зауважимо лише, що не тільки українська, а й світова етнографія не визнає русинів за окремий народ, а їхній діалект — за окрему самобутню мову. Річ у тім, що ще до розпаду Київської Русі та загибелі Галицько-Волинського князівства частина українських земель на Заході опинилася під владою спочатку угорських королів, а згодом — віденських цісарів. Але протягом століть народ, що жив на цих землях, зберігав національну самобутність, віру предків (православ’я) та рідну мову, яку навіть сучасні російські етнографи називають «староукраїнською».

І ще: хоча самі терміни «Україна, українці» вперше зафіксовано на письмі в ХІІ столітті, широкого поширення вони набули після часів Хмельниччини (середина ХVІІ століття). А на одірваному від Рідного Краю Закарпатті люди вживали самоназви (лемко, бойко, гуцул або русин). Короткий період політичного русинства — це куца автономія у довоєнній Чехословаччині (1919 — 1938 роки). Проте вже незабутній Августин Волошин проголосив незалежність цього краю як УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.

Характерно, що ані лемки, ані бойки, ані гуцули не проголошують себе окремим народом і не вимагають пільг від незалежної Української держави. А ось русинів закандзюбило. Спочатку все сприймалося як етнографічний анекдот і чи не єдиним ужгородським русином був колишній журналіст, який під псевдонімом Децл відкрив шинок «Дека (себто сто грамів. — Авт.) від Децла». А тепер маємо нацменшину, яка вважає себе окремим народом, ніяк не пов’язаним з українцями і сучасною Україною. Понад те, вже лунають голоси про автономію з наступним відокремленням в окрему русинську державу. Звідки вітер віє? Колишній міністр закордонних справ пан Удовенко вважає, що з Москви. Додамо від себе: на порядок денний Закарпатської облради вже винесено законопроекти про демонтаж в Ужгороді… пам’ятника Шевченку та заміну регіонального прапора з державною синьо-жовтою символікою російським триколором. І взагалі сучасна Росія Путіна, як відомо, має великий досвід облаштування «самопроголошених» державок.

Але є факти, про які пан Удовенко не знає, а мусив би знати. Політичне русинство на Закарпатті вперше заявило про себе в 1992 — 93 роках. І не випадково. Саме тоді в одній з європейських держав — членів НАТО відбувся такий собі всесвітній з’їзд русинів. Річ у тім, що ще 400 років тому частина закарпатських українців перебралася на землі нинішньої Словаччини (Пряшів), Сербії (Воєводина), Хорватії (Країна) і навіть Італії (Трієст). Тож на згаданому з’їзді йшлося про створення Русинської держави як суб’єкта майбутньої Угорсько-Русинської конфедерації, до складу якої мали увійти, окрім Угорщини, Воєводина, Закарпаття та Пряшівщина. Такий ось Нагірний Карабах у серці Європи.

Тодішня версія русинської державності мала за мету передусім зламати Сербію, а також укоськати лівоцентристський уряд щойно проголошеної Словаччини. З певних причин цей план було відкладено і реалізовано щодо Сербії 1999 року в косовському варіанті. Затихли і наші закарпатські русини. З’ясувалося, не надовго.

Маленька подробиця: подейкують, що згаданий вище шинок «Дека від Децла» виник завдяки гранту однієї зарубіжної сіоністської фундації за начебто літературну творчість головного шинкаря. Серед тих, хто клопотався про грант для русина, був і одіозний Мирослав Попович. Подальші коментарі зайві, зауважимо лише, що будь-яка політична ідея, народжена в шинку — чи то мюнхенському, чи то цюріхському, чи то ужгородському, — неминуче обертається великою кров’ю.

За матеріаламі
www.mignews.org.ua