Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

НЕ ХОЧУТЬ ВІРИТИ

Людей, які поклянуться, що на власні очі бачили щось подібне, в іспанській провінції Галіція знайдеться скільки завгодно. Але першим здибав цю процесію лікар Перейоро, який, прийнявши пологи, успішно повертався додому. Раптом побачив перед собою процесію монахів у високих ковпаках, які неквапно прямували за людиною, що несла великий хрест. Група зупинилася перед одним з будинків, постояла й розчинилася в повітрі. За кілька днів мешканець цього будинку помер від серцевого нападу.

І. пішла гуляти свята процесія галіційськими дорогами та кладовищами, обростаючи подробицями, які обов’язково пов’язувалися з чиєюсь смертю. Водночас з’являлися все нові й нові пояснення цього справді дивовижного явища: гра світла й тіней, проекція психічного стану людини, яка відчуває, що проживе недовго... Так думали реалісти, а для віруючих це було знамення в чистому вигляді, звичайно ж, послане Богом.

Під час нічного чергування на процесію наштовхнувся один з поліціянтів. Відступив, пропускаючи святих отців, і сховався за кущами. А вранці, придивившись до слідів, дійшов висновку, що вулицями шастають не духи, а породження во плоті. А що він давно точив зуби на місцевий криміналітет, то невдовзі з групою помічників і накрив святих провісників смерті, які виявилися групою тютюнових контрабандистів.

Гадаєте, хтось повірив у такий поворот подій? Аж ні!

Таку фабулу використав блискучий білоруський письменник Євген Короткевич у пригодницькому романі «Дике полювання короля Стаха»: учасники примарних ловів виявляються цілком реальними людьми, що займалися розбоєм на місцевості. Мабуть, у різних країнах у різні часи така ситуація не раз повторювалася.

...Під час «помаранчевих» пристрастей аж троє людей з різних кінців Київ­ської області розповіли мені про свою пригоду. Мовляв, підібрали дорогою якогось старого, який сказав, що президент — байдуже, кого виберуть! — проживе не більш як три місяці, а потім влада перейде до жінки з великою косою.

— Не вірите? — спитав дід, виходячи біля якогось ліска. — Ну то знайте, що до кінця дня у вашій машині побуває людина, яка сьогодні ж і помре.

— І що б ви думали! — почула я далі. — Дорогою до мене попросилася якась пані, у неї почався серцевий напад, ну я й мусив доставити її до медичного пункту та здати на руки лікарям. Навіть не знаю, чи вона жива...

З трьох, хто мені це розповів, двоє клялися, що така пригода сталася з ними. Через півроку, коли я поцікавилася, чи збулося пророцтво, вони не зрозуміли, про що йдеться.

Ніна Остерка
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com