Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Демократія на експорт

Не треба бути політичним експертом, щоб помітити: інформаційний простір України постійно піддається зовнішньому інформаційно-психологічному впливу. Серед великого спектру засобів суттєву роль тут відіграють різні «неурядові організації», які провадять «благодійну» діяльність у нашій державі та інших країнах Східної Європи. Вони щедро фінансують опозиційні сили цих країн, їхні численні «радники» надають інформаційну і методичну підтримку.

Колись стародавні римляни попереджали: бійтеся данайців, що приносять дари. Може, і нам слід бути обачнішими стосовно заокеанських добродійників? Тим більше, що результати їхньої роботи на пострадянському просторі часто-густо закінчуються різними кольорово-рослинними революціями, які не тільки не приносять користі народу цих країн, а й взагалі розмежовують суспільство: Помаранчева революція в Україні, де «неурядові організації» фінансували лояльну Вашингтону опозицію, працюючи з Народним союзом «Наша Україна». Ветерани «кольорових» революцій знайшли спільну мову з рухом «ПОРА» (про нього трішки нижче), навчивши діяти за програмою «Участь громадян у виборах в Україні»;

— Революція троянд у Грузії, де інтереси США привели ці організації у Закавказзя. Вони фінансували в Грузії молодіжний рух «Кмара» («Досить») і організували йому поїздку до Сербії до однодумців з «Відсічі». Навички, набуті під час організації масового безладу, рух «Кмара» застосував у Тбілісі, зігравши одну з вирішальних ролей у поваленні влади Шеварднадзе;

— Тюльпанова революція у Киргизії та її наслідки в регіоні;

— наполегливі зусилля в Білорусі. Попри те, що Білорусь практично не має природних багатств, в останні роки вона стала свого роду «міні-противагою» планетних амбіцій, особливо коли заговорила мовою інших «антизахідних» дієвих осіб — Венесуели та Ірану. Напередодні президентських виборів місцева служба безпеки знайшла в офісі підпільної організації «Партнерство» заповнені протоколи опитування виборців, відповідно до яких кандидата від опозиції Мілінкевича підтримували 53,7% виборців, тоді як Лукашенка — тільки 41,3%. Спонсором «Партнерства» був американський Національний демократичний інститут;

— останнім часом стало відомо, що Захід вже виділив кошти на чергову «кольорову» революцію в Росії. Враховуючи те, що 2007 рік в Росії буде політично насиченим, це не викликає подиву. Аналітики зазначають, що вже почався зовнішній інформаційний та психологічний тиск, хоча до думських виборів залишилося ще півроку, а до президентських — рік.

«Безкорисні прихильники демократичних ідеалів» нарощують бюджет. Щорічно бюджет цих організацій зростає. Порівняно навіть з Росією, їхні витрати в Україні зараз в десятки разів більші.

Відзначаючи «величезну роль цих неурядових організацій у «кольорових» революціях, політологи наголошують: «Якщо у ХІХ столітті політичну владу брали шляхом військових переворотів, у ХХ — масовими партіями, то у ХХІ столітті владу беруть через неурядові організації, аналітичні центри і ЗМІ» — тобто завдяки чітко спланованим і проведеним інформаційно-психологічним операціям.

Такі психологічні операції здійснюються за класичною схемою: підготовчий етап — публічні виступи (свіжий приклад — недавня заява глави американського оборонного відомства Роберта Гейтса про те, що Росія фактично стала «віссю зла» й Америці треба готуватися до війни з нею); основний етап — створення інформаційного приводу, активне поширення цільової інформації (наприклад, про розміщення в Польщі і Чехії елементів ПРО США; до цього активно залучається і Україна). Мета таких заходів — переконати «неслухняні країни» у необхідності йти у фарватері західних демократій. Одночасно посилюються інші важелі впливу Заходу — дискусії про розширення НАТО на Схід, євроінтеграції, пов’язування, наприклад, терміну вступу України та Росії до СОТ (який практично стає дедалі віддаленішою перспективою) з їхньою готовністю до впровадження запропонованих їм «демократичних принципів»; вихід з операції — передача влади місцевим лояльним до «добродійників» політичним силам.

Алгоритм діяльності неурядових організацій відомий. Великий китайський полководець Сунь-Цзи у своєму трактаті «Мистецтво війни» стверджував, що «війна — це шлях обману». Сучасне управління кризовими ситуаціями будується на принципі довгострокового обману з використанням певних технологій:

1. Кризове планування (сrisis planning), або наука, як з некризової ситуації зробити кризову. У суспільстві створюється каркас з прихованих конфліктів.

2. Кризовий контроль (сrisis controlling), або як розвинути створену передкризову ситуацію і посилити об’єктивні передумови до кризи, — створення «кольорової еліти» з авторитетним лідером, який влаштовує організаторів кризи (наприклад, дружина Ющенка — американка), і який перебуває в системній опозиції правлячому режиму.

3. Розвиток кризи (сri­sis асtion) за завчасно підготовленим сценарієм і на основі вже наявних передумов. Для цього через ЗМІ поступово створюється стереотип «ворога» (наприклад, «народ проти злочинної влади», де «кандидат від влади» «розкручується» як ідеальний антигерой).

4. Кризове реагування (сrisis reaction). Належить до посткризової ситуації, коли криза відбулася і потрібно закріпити її вигідні наслідки. Прихід до влади потрібної людини, зазвичай, не вирішує всіх завдань замовника. Але цього й не треба — головної мети досягнуто, можна контролювати маріонетковий режим.

Свого часу держсекретар США Г. Кіссінджер сказав: «Жодна велика держава не відступає назавжди. Можливо, Росія спростує це твердження, оскільки за державного правління В.Путіна Росія впевнено відступає. Якщо Україна потрапить в орбіту НАТО, Росія втратить доступ до своїх чорноморських військово-морських баз, а її нафта і газ повинні будуть проходити жорсткий «паспортний контроль» Америки».

Реальним підтвердженням цього є дослід­ження лондонського аналітичного видання «Джейнс» під назвою «Америку приваблює регіон Чорного моря», де повідомляється про «…вироблення американським оборонним відомством нової стратегії присутності США в регіоні Чорного моря». В публікації зазначається, що, окрім важливості для США Чорного моря як енергетичного «…коридора для транспортування енергії з багатих нафтою та газом Азербайджану, Казахстану і Туркменистану до Європи», Вашингтон бачить Чорне море як «…останню ланку між американськими союзниками Болгарією та Румунією і гарячими точками Близького Сходу».

Одночасно розгортається полеміка про недоцільність подальшої присутності в Криму російського Чорноморського флоту. Експерти з цього приводу не сумніваються, що коли це відбудеться, то його місце одразу займе, наприклад, турецький військовий флот.

Згаданий вище Національний демократичний інститут (НДІ), незважаючи на поправки, внесені російським керівництвом до закону про некомерційні (або неурядові) організації, які після перереєстрації вже не можуть безконтрольно роздавати гранти і втручатися у внутрішньополітичне життя країни, дивним чином залишився у списку перереєстрованих організацій. НДІ функціонує в Росії з 1989 року, і як він примудрився за такого сумнівного послужного списку пройти перереєстрацію — невідомо. Подейкують, що за ним на найвищому рівні клопотала колишній держсекретар США Мадлен Олбрайт, яка очолює корпорацію і яка відома своїми антиросійськими поглядами. Повідомляється, що НДІ останнім часом згадується як головний політичний консультант лідера Народно-демократичного союзу Росії Михайла Касьянова.

Довідка. Національний демократичний інститут М.Олбрайт (National Demo-cratic Institute for International Affairs /NDI/ ) — Національний демократичний інститут міжнародних відносин США (НДІ) — американська неурядова організація, створена 1984 р. задля «просування демократії». Штаб-квартира — у Вашингтоні. Головою Ради директорів НДІ є чеська американка єврейського походження Мадлен Олбрайт: з 1993-го до 1996 р. М.Олбрайт обіймала посаду постійного представника США при ООН. Саме вона проводила через ООН резолюції, спрямовані на участь авіації НАТО в громадянській війні в Боснії і Герцеговині (1992 — 1995 рр.) на стороні військ мусульмансько-хорватської коаліції проти боснійських сербів; з 1997-го до 2001 р. обіймала посаду державного секретаря США. У цей період вона підтримувала тісні відносини з Х.Тачі на прізвисько «Змій» — лідером «Армії ви-зволення Косово» (АВК). Національний демократичний інститут фінансував сербську опозицію, зокрема, молодіжну організацію «Відсіч», що відіграла ключову роль у поваленні президента Югославії С.Мілошевіча.

1998 р. адміністрація США офіційно оголосила АВК терористичною організацією, яка фінансується наркомафією.

Однак 1999 р. США і НАТО зробили ставку на албанських терористів АВК і розпочали бомбардування Югославії. До речі, ця організація зробила свій внесок і в роздування політичної кризи в Україні. НДІ здійснював так звану програму лобіювання громадських організацій України. Цікаво, що НДІ головний наголос робить на створенні стану перманентної нестабільності в країнах СНД. Так, після обрання Президентом України Віктора Ющенка НДІ одночасно запропонував союзництво його опонентові Віктору Януковичу. Директор НДІ Д.Детман заявив: «Мій інститут хоче співпрацювати з вами як з лідером опозиції, оскільки опозиція може прийти до влади». Американське фінансування в Україні здійснювалося шляхом багатоходових комбінацій: уряд США за допомогою Агентства з міжнародного розвитку надавав кошти польсько-американсько-українській ініціативі співпраці (PAUCI), якою керує організація «Фрідом Хаус», що базується в США. Міжнародний центр політичних досліджень (International Centre for Policy Studies) фінансується урядом США через PAUCI, яка фінансується також Інститутом відкритого суспільства Джорджа Сороса (в її консультативну раду (advisory board) входить Віктор Ющенко).

В Україні десятки організацій і нині отримують державні гроші США. Показовим є вислів надзвичайного і повноважного посла США Дж. Хербста: «США можуть бути справжніми друзями лише для тих країн, які поділяють не тільки наші інтереси, а й наші цінності».

Тому не дивно, що посольство США в Україні оголосило про початок нової програми академічного обміну. Програма стипендій імені Фулбрайта та Американської асоціації політичних досліджень передбачають стажування українців у Конгресі США. З 1992 року в Україні побувало понад 170 американських науковців, а 250 українських фахівців навчалися у Сполучених Штатах. Щоб отримати грант Фулбрайта, вже не треба мати вчений ступінь. Участь у різноманітних програмах беруть молоді викладачі, аспіранти, а також випускники українських ВНЗ. Знаючи, що США не витрачатиме гроші просто так, мета тут зрозуміла. Як тут не згадати про безплатний сир у пастці для мишей.

Нині для закріплення досягнень американської спецоперації під назвою «Помаранчева революція» зарубіжні ЗМІ намагаються переконати український народ у величезній користі вступу України в НАТО і Євросоюз, нав’язуючи йому головні гасла: «Україна — в центрі Європи. Ми хочемо європейського достатку. Нам не по дорозі з личаковою Росією». Серед аргументів — свідоцтва на кшталт твердження одного з колишніх радянських розвідників, який тепер живе в Новій Зеландії. Однією з причин, що утримують населення України від приєднання до Великої Росії, він називає засилля в її владі «кримінальних авторитетів».

Відомо, що лідери Ук­раїни не раз публічно висловлювали подяку НДІ й особисто Мадлен Олбрайт. Виступаючи на IV Всесвітньому форумі українців в Києві, український Президент сказав: «Ми звертаємося до ЄС, США — Україні потрібна ваша допомога. Ми непохитні на своєму шляху, але Україна за вашу допомогу була б вдячна». І така допомога «завжди приходить вчасно».

Лист В.Ющенка М.Ол­брайт, в якому він висловлює подяку за допомогу.

Зараз фахівці НДІ вирішили зробити ставку на команду Ю.Тимошенко. Так, видання «Корреспондент» в публікації «Юлія Тимошенко готова боротися з Росією за американські гроші» поширило заяву лідера БЮТ напередодні її візиту до США, що «…Україні загрожує небезпека знову опинитися під впливом Росії», яку вона аргументує «…вразливістю держави перед енергетичним тиском з боку свого сусіда». Красномовними стали телевізійні кадри її обіймів з Мадлен Олбрайт у США. Не менш показовий вислів Ю.Тимошенко стосовно особистої ролі М.Олбрайт у підтримці «української демократії»: «Ваша позиція завжди була такою ж мужньою і сміливою, як і ви самі».

Принцип такої «допомоги» — встановлення «прямого і стійкого діалогу з виборцями». Головна ставка робиться на молодь. Різноманітні «дослідження на місцях» під виглядом різних соціологічних опитувань мають на меті спрямувати невдоволення жителів регіону нинішньою владою (незадовільна якість роботи місцевого транспорту, погані дороги, сміттєві звалища тощо).

Американські консультанти також пропонують зо­середжувати увагу на розпалюванні суперечностей між регіонами, протиставленні діяльності місцевих урядовців (наприклад, звеличення одних на тлі приниження інших).

Особливо слід наголосити на винахідливості «співробітників» Інституту, які розробили спеціальні програми відстеження настроїв електорату, обробки інформації і відправлення її до США. Для цього їм навіть не треба залишати свої центральні офіси. Оплачена ними кореспондентська мережа, що охоплює практично всі ре­гіони, надає США всю необхідну інформацію.

Пріоритетні напрями їхньої діяльності: розповсюдження освітніх програм, створених для підтримки демократичних інститутів за кордоном — для студентів, політичних діячів з питань зовнішньої політики (тобто підтримки Заходу); підтримка за допомогою програм фінансування демократичного розвитку з урахуванням національних інтересів (гроші в обмін на інтереси і вимоги США); надання стипендій, дотацій та іншої підтримки, яка сприяє досягненню зазначеної вище мети. Така поведінка стосується не тільки Національного демократичного інституту. Сюди можна прирахувати і таку шановану організацію, як Фонд Карнеги «За міжнародний мир». До керівництва цієї організації входять колишні кадрові розвідники — від глави розвідки держдепартаменту США (М. Абрамовіц) до співробітника ЦРУ, який свого часу очолював відділ радянської політики в аналітичному управлінні. Звісно, присутність тут співробітників спецслужб не випадкова (зарубіжні організації постійно збирають інформацію, щоб у критичний момент США були готові до будь-яких кризових ситуацій).

(Далі буде)

Василь Голуб
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com