Колишнього міністра МВС Кравченка вбили за розкриття «справи Гонгадзе»?

Генерала-майора міліції Костянтина Бриля гарно запам’ятали ті, хто був на похороні Юрія Кравченка. Він очолював траурну процесію — ніс портрет загиблого за загадкових обставин колишнього міністра внутрішніх справ. Як з’ясувалося пізніше, Костянтин Бриль був одним з найближчих друзів Юрія Федоровича.

Усі ці роки родина та друзі колишнього керівника МВС не хотіли зустрічатися з журналістами. На це вони осмілилися лише нещодавно, після повідомлення Генпрокурора України Олександра Медведька про закриття — вже вдруге — карної справи за фактом гибелі Юрія Кравченка. Як і минулого разу (нагадаємо, що слідство у справі було поновлено за рішенням Печерського суду 2006 року), прокуратура дійшла висновку, що Юрій Федорович пішов з життя добровільно.

Запитання: Юрій Федорович загинув 4 березня. Цього дня він мав йти на допит у Генеральну прокуратуру України як фігурант у справі про вбивство головного редактора інтернет-видання «Українська правда» Геор­гія Гонгадзе. Є версія, що, побоюючись арешту, Кравченко вирішив вкоротити собі віку…

Костянтин Бриль: Це не правда. Юрій Федорович не збирався зводити рахунки з життям. Я в цьому абсолютно впевнений. Так, в останні місяці життя на нього психологічно тиснули через публікації у ЗМІ. Стільки бруду вилили!

Але він був сильною людиною, а вбити себе може тільки слабкий. Якщо вам потрібні докази — ось вони. По-перше, він неодноразово говорив нам, своїм близьким, що не має жодного стосунку до зникнення та смерті Георгія Гонгадзе. По-друге, 3 березня увечері він сказав, що планує перед поїздкою у Генпрокуратуру заглянути до доньки Ірини. У неї недавно народилася дитина, тож він хотів ще раз подивитися на онука. Якби Юрій Федорович збирався вкоротити собі віку, напевно, зробив би це раніше! По-третє, попри переслідування, він не збирався полишати країну. Знав: той, хто намагається його скомпрометувати, сподівається на його від’їзд…

Запитання: У ЗМІ навіть з’явилася інформація про від’їзд Юрія Кравченка за кордон…

К. Б.: А наступного дня я з Юрієм Федоровичем обідав та вечеряв у ресторані, де завжди збирається політична еліта. Він хотів, щоб всі бачили: він в Україні!

Запитання: Юрій Федорович здогадувався, хто його підставив? Можливо, здійснив власне розслідування смерті Георгія Гонгадзе?

К. Б.: Він був професіоналом і сильним аналітиком (його прогнози завжди справджувалися). Гадаю, він вирахував, хто за цим стоїть. Понад те, він знав правду про смерть журналіста в особах, діях, аж до дати та хвилин. Чого його й убили.

Запитання: Він розповідав про це комусь?

К. Б.: Ні. Нам він нічого не говорив. Усі, хто з ним був близько знайомий, знають — він завжди все тримав у собі. Не тому, що не довіряв сім’ї та друзям, а тому, що боявся за нас. Вірогідно, він вважав, що має самостійно вирішити всі питання.

Запитання: Відомо, що ви збиралися йти разом з Юрієм Федоровичем у Генеральну прокуратуру, щоб підтримати його…

К. Б.: Так. Напередодні увечері я з Юрієм Кравченком, а також з друзями Подоляком, Сорокою та Ходиревим відпочивали на Трухановому острові. Там і домовилися, що приїдемо о 9-й ранку в Генпрокуратуру, а коли Юрій Федорович заходитиме до будівлі, віддамо йому честь — хотіли, щоб він відчував, що ми йому віримо! Понад те, якби його затримали, ми поставили б намет під Ген­прокуратурою й оголосили голодовку.

Запитання: Як ви дізналися, що Юрій Федорович пішов з життя?

К. Б.: Вранці 4 березня я, як і домовлялися, збирався їхати в Генпрокуратуру. Раптом зателефонував В’ячеслав Сорока. І в мене все обірвалося. На годиннику тільки 7 годин 30 хвилин. Отже, щось трапилося! Підняв слухавку і чую: «Шефа вбили!». Потім ми дізналися, що трагедія сталася, коли Юрій Федорович гуляв із собакою. Його дружина Тетяна Петрівна в цей час була в душі. Коли вона вийшла, він був уже мертвим. А лабрадор бігав по двору…

Запитання: Дізнавшись про те, що сталося, ви одразу поїхали до дому Юрія Федоровича?

К. Б.: Я погано пам’ятаю перші 10 — 15 хвилин після розмови — занадто сильним був шок. Так, я автоматично зняв форму, одягнув костюм і поїхав туди (колишній міністр внутрішніх справ мешкав у елітному селищі Золоті Ворота в Кончі-Заспі під Києвом. — Прим. редакції). Коли я приїхав (дорога зайняла хвилин 15), міліції ще не було. Вона з’явилася майже через годину. Її викликав Славік Сорока.

Запитання: Тіло Кравченка ви знайшли в гаражі?

К. Б.: Так. Він сидів на стільці посеред мотлоху, який там зберігався. Таке відчуття, що хтось завчасно розчистив місце для вбивства. На підлозі лежав його іменний дев’ятиміліметровий пістолет «Чізета» з кулею «Люгер» та два патрони.

Запитання: Ви з друзями — професійні слідчі. Не повірю, що не оглянули місце пригоди! Чи була передсмертна записка, про яку так багато писали у ЗМІ?

К. Б.: В’ячеслав Сорока Юрія Федоровича оглянув. Шеф був одягнений у спортивні штани, куртку й футболку. Генпрокуратура стверджує, що записку знайшли в нього у трусах. Навіщо йому було ховати її в труси, якщо на ньому була куртка з кишенями?

Запитання: Багато було розмов і про подвійне поранення Юрія Федоровича…

К. Б.: Куля «Люгеру» має неабияку вбивчу силу. Повірте, я все ж таки професіонал. Я хотів би побачити людину, в якої вистачило б сили вистрілити у себе двічі. Це неможливо! У випадку з Юрієм Федоровичем перший постріл було зроблено в щелепу. Після чого обличчя шефа нагадувало витягнутий хобот, в якому лежала щелепа. І слідство стверджує, що після цього він знайшов у собі сили так вигнути руку, щоб на великій відстані від голови (про це свідчить той факт, що слідів від пороху на шкірі не залишилося) зробити другий постріл? Яка підла брехня! До речі, друге поранення було вхідним. Після другого вистрілу в Юрія Федоровича не стало з лівого боку половини черепа.

Запитання: На ваш погляд, Юрій Федорович знав, що його можуть вбити?

К.Б.: Він відчував небезпеку. Тому весь час носив з собою зброю (нагадаємо, що в колишнього міністра внутрішніх справ було два іменні пістолети — «Чізета» та «Берета». — Прим. ред.).

Запитання: А чому він не вдався до серйозніших заходів для самозахисту?

К.Б.: Бо був дуже впевненим у своїх силах. Може, саме це його й згубило… Не таємниця, що Юрій Федорович у житті часто ризикував. Але він був фартовим і завжди досягав бажаного результату. Шеф сміявся над політиками та чиновниками, в яких була охорона. Казав, якщо захочуть вбити, то вб’ють, навіть десять першокласно підготовлених бійців на джипах не допоможуть. Тому він їздив тільки з водієм Пашею.

Запитання: Є інформація, що в особняку Кравченка не працювали камери відеоспостереження. Невже це правда?

К.Б.: Так. Коли Юрій Кравченко купив цей будинок, вони вже тоді не працювали. Висіли просто для відлякування.

Запитання: Недавно в інтерв’ю одному відомому в Україні виданню слідчий Генпрокуратури з особливо важливих справ Андрій Ральский заявив, що за Юрієм Кравченком не вели зовнішнього спостереження, тоді як раніше повідомлялося, що спостереження було. Як насправді?

К.Б.: За шефом досить довго стежили. Пам’ятаю, на Трухановому острові, де ми любили відпочивати, у «Шкоді» сидів такий екіпаж. Караюся за те, що не зберіг номер цього легковика. Хоча, зізнаюся, тоді «пробивав» через знайомих оперативників у СБУ інформацію. Вони під­твер­дили, що машина належить саме цьому відомству. А ось у загальнонаціональній базі замість «Шкоди Октавії» «вискакував» ВАЗ-2106. Що ж, в органах таке доволі часто буває. А ще я особисто підходив до оперативників, які сиділи на льоду — немов і справді рибалки. Навіть лунку пробили.

Запитання: Ви бачили Юрія Кравченка напередодні його загибелі. Цього дня за ним теж стежили?

К.Б.: Так, коли ми з друзями проводили шефа додому, то помітили машину, в якій сидів «хвіст». До речі, Олександр Турчинов, коли був головою СБУ, не раз заявляв, що у рамках розслідування вбивства Георгія Гонгадзе за Юрієм Кравченком здійснювалося зовнішнє спостереження.

Запитання: Якщо було спостереження, це означає, що останні місяці життя Юрія Кравченка, як то кажуть правоохоронці, «зафіксовано й задокументовано»?

К.Б.: Зрозумійте, вони не тільки його бачили, а й чули. Словом, у них записано інформацію про все, що тоді з ним відбувалося. А ці записи можуть підтвердити свідчення людей, близьких до Юрію Федоровича. Понад те, допомогти відповісти на запитання, хто і чому його вбив. Якби тільки в Генпрокуратури була воля та бажання розібратися у цій трагедії!

Запитання: А ви казали в Генпрокуратурі про те, що велося спостереження?

К.Б.: Казав. І знаєте, що мені відповіли? Що Генпрокуратура запросила ці документи в СБУ, але не впевнена, що їй їх дадуть. І я чув це від представника відомства, яке здійснює контроль за порядком у силових структурах!

Запитання: Після смер­ті Юрія Федоровича на його сім’ю та друзів здійснювався тиск? Чому ви та його родичі раніше не давали інтерв’ю?

К.Б.: Бо тиск на нас був сильним. Тетяні Петрівні вже через кілька днів після загибелі чоловіка зателефонував невідомий і сказав: «Рипнешься — хана тобі та твоїм виродкам!» І вона була вимушена виїхати до своєї доньки Олени, яка мешкає в Англії.

Пресинг також здійснювався на всіх, хто був присутній на похороні Юрія Федоровича. А найближчих друзів — мене, генерала Подоляка, полковника Сороку та генерала Ходирєва — звільнили з роботи. Мене викликав новий міністр Юрій Луценко і спитав: «Що ти робив на кладовищі?!» Після цього мене вивели зі штату МВС. Півтора року не міг домогтися відповіді на запитання, звільнено мене чи ні?

Зізнаюся, я побоювався за своє життя і життя своїх чотирьох дітей. Тому на деякий час теж виїхав з країни. Питання з роботою вирішилося тільки недавно. Мені запропонували посаду заступника керівника управління з боротьби з корупцією ДПАУ. Цю посаду я зараз і обіймаю.

Запитання: Кому було вигідно спочатку скомпрометувати, а потім вбити Юрія Кравченко?

К.Б.: Я не здійснював власного розслідування, тому не можу назвати імен. Відповім словами самого Юрія Федоровича. Він казав: «Це блискуча оперативна комбінація спецслужб, і в нашій країні розкрутити її не могли».

Запитання: У вас є версія вбивства вашого друга? Як людина, яка має досвід оперативної роботи, ви не могли не замислюватися над тим, як це відбулося.

К.Б.: Могло бути дві схеми вбивства: або це зробили за допомогою психотропних та хімічних речовин, які знерухомили Юрія Федоровича і дали злочинцям можливість затягти його до гаража, або нападники поставили генералові жорсткі умови — наприклад, сказали: якщо не пустиш собі пулю в лоб, уб’ємо твоїх доньок. І Юрій Федорович, як справжній чоловік та офіцер, зробив перший постріл самостійно.

Запитання: Але чому в такому разі він стріляв у підборіддя, адже всім відомо, що Юрій Кравченко був естетом?

К.Б.: Напередодні його загибелі ми в розмові випадково згадали, як намагався покінчити життя самогубством керівник УВС Черкаської області генерал Кочегаров (він вистрелив собі в щелепу). І тоді Юрій Федорович сказав: «Хіба так справжні офіцери стріляються, щоб тебе добивали?!»

Знаючи свого шефа, я можу припустити, що в критичний момент він згадав цю розмову й вирішив вчинити так само, щоб змусити зловмисників зробити другий постріл. Словом, залишити нам підказку: мене змусили.

Ще хотілося б зазначити: «Чізета» — 15-зарядний пістолет. У магазині залишалося десять патронів. Два лежали на підлозі, два постріли зроблено в голову, один патрон був у стволі. Слідкуєте за логікою? Може, таким чином Юрій Федорович намагався сказати, що злочинців було двоє?

Запитання: Якщо їх було кілька, то невже вони не залишили слідів?

К.Б.: Їх було двоє або й троє. До того ж усі їхні дії були ретельно продуманими.

До речі, за свідченнями дружини Тетяни Петрівни, усі доріжки навколо будинку були чистими. Але за гаражем лежав сніг, і того дня, коли скоєно злочин, там було дуже багато слідів. Пам’ятаю, як переступав ці сліди, щоб колеги-оперативники могли опрацювати їх. А за гаражем була вільна частина між ділянками, що вела (огорожі там не було) на сусідню вулицю. Думаю, туди й пішли вбивці.

За матеріалами ЗМІ