Президент має рацію?

ВИСНОВОК

наукової політико-правової експертизи щодо конституційності Указу Президента України від 2 квітня 2007 р. №264 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України»

Витяги

І. Політико-правова проблема

2 квітня 2007 р., в умовах гострої політичної кризи в державі, Президент України В. Ющенко видав Указ №264 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України» (надалі — «ВРУ», «Парламент», «Законодавчий орган», «Представницький орган»), яким достроково припинив повноваження ВРУ п’ятого скликання, призначив позачергові вибори на 27 травня 2007 р. та зобов’язав Кабінет Міністрів України (надалі — «КМУ», «Уряд») і Центральну виборчу комісію (надалі — «ЦВК») забезпечити, відповідно, фінансування та проведення позачергових виборів. Народним депутатам України запропоновано продовжити виконувати свої повноваження, що безпосередньо не пов’язані з повноваженнями ВРУ.

В Указі визначено, що підставою для дострокового припинення повноважень Парламенту стали порушення конституційних норм щодо формування депутатських фракцій у ВРУ шляхом масового поповнення складу Антикризової коаліції на засадах індивідуального або групового членства представників опозиції, що спотворює результати народного волевиявлення. Справді, Антикризова коаліція оголосила про намір довести свою чисельність за рахунок опози-ційних фракцій у ВРУ, до конституційної більшості та про своє перейменування в Коаліцію національної єдності (надалі — «Коаліція»). Одночасно Коаліція, маючи більшість у Парламенті, від імені ВРУ оголосила Указ Президента України В.Ющенка таким, що суперечить Конституції України (надалі — «Конституція») і разом з КМУ чинить активний спротив його виконанню. В протистояння втягнуто фактично все суспільство, всі органи державної влади та місцевого самоврядування, суди загальної юрисдикції, міжнародні урядові і неурядові організації. ЗМІ оприлюднюють думки, а фактично прогнози, про можливий розкол України у разі проведення дострокових виборів. ВРУ вимагає від Конституційного Суду України (надалі — «КСУ») в нереально стислий термін надати висновок щодо конституційності Указу Президента України. Політична демагогія і протистояння набувають дедалі більших розмірів.

Правові заперечення Указу містяться в Юридичному висновку Урядового органу — Міністерства юстиції (надалі — «МЮУ»). Аналогічні заперечення наводяться в документах юридично неіснуючої ВРУ, а також КМУ, виступах народних депутатів від Коаліції, членів Уряду та інших посадових осіб. Вони зводяться до наступного: Президент України, відповідно до пункту 8 статті 106 Конституції України, може припинити повноваження ВРУ, однак тільки з підстав, передбачених частиною другою статті 90 Основного Закону, тобто якщо протягом:

1) одного місяця у ВРУ не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до ст. 83 Конституції, тобто за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій партій, чисельний склад яких буде не меншим, ніж 226 народних депутатів;

2) шістдесяти днів після відставки КМУ не сформовано його персональний склад;

3) тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

ІІ. Експертний аналіз політико-правової ситуації

Наведене в розділі І цього Висновку з очевидністю свідчить, що стаття 90 Конституції передбачає тільки процедурно-орга-нізаційні підстави дострокового припинення повноважень ВРУ, від яких залежать започаткування діяльності Парламенту чи Уряду. Однак, поза сумнівом, ще важливішим є сама діяльність ВРУ. Парламент може виконувати свої функції професійно. Однак може працювати і неефективно, чи навіть зраджувати інтереси своїх виборців. Якщо керуватися статтею 90 Конституції, то, щонайменше, до кінця своєї п’ятирічної каденції ВРУ є недоторканною. У цьому разі не буде підстав вимагати від ВРУ, наприклад, належного виконання пункту 3 частини першої статті 85 Конституції щодо врегулювання якісними, системно узгодженими, зрозумілими законами різноманітних суспільних відносин. В результаті може мати місце розбалансування державного механізму, вирішення апаратом держави власних, а не суспільних питань, відсутність верховенства права, ігнорування прав та законних інтересів громадян тощо. Яку ж оцінку ВРУ дають незалежні фахівці? За рік свого існування Парламент виявився найменш ефективним з погляду якості законодавчої діяльності. Він також прийняв низку рішень, кожне з яких в демократичному суспільстві є підставою для дострокового припинення повноважень. Перерахуємо деякі з них.

1. ВРУ повинна будувати свою діяльність, виходячи зі страшного за своєю суттю факту — українці, які займають гідне місце у світовій глобальній історії, є вимираючою нацією. Про це оголошено з високої трибуни Організації Об’єднаних Націй і про це свідчать конкретні факти: за 15 років незалежності населення України зменшилося приблизно на 8 мільйонів. Міністр чинного КМУ А. Толстоухов оприлюднив останній за часом прогноз — за десять наступних років населення держави зменшиться ще на 17 мільйонів («Сегодня», 2006.7.10). Оприлюднено і результати моделювання подальшої демографічної ситуації в Україні — існує загроза зникнення українського етносу («Персонал Плюс», 2006, №47-48). ВРУ, як колективний законодавчий орган держави, і народні депутати України, реалізуючи власні інтереси, цей факт старанно приховують і роблять заяви про майбутній розквіт нації. Представницька влада не здатна об’єднати суспільство і своїм прикладом вивести його із загрозливої соціально-економічної та демографічної ситуації. Особливо аморальним є використання регіонального патріотизму населення Донеччини, інших промислових регіонів, вимирання якого перевищує середні показники по Україні.

2. Антикризова коаліція у ВРУ, в порушення закону, ввела в практику масове залучення в свої ряди народних депутатів опозиційних фракцій на основі індивідуального та групового членства. Як наслідок, спотворюється воля виборців, які, в умовах закритих списків кандидатів у народні депутати, орієнтувалися на певні політичні сили чи їхніх керівників. Специфіка виборчого законодавства України та практика його застосування дає більше підстав говорити, що народними обранцями є певні політичні сили, а не депутати — фізичні особи.

Загроза переформатування політичних сил у ВРУ для прав та інтересів громадян, безпеки держави посилюється невідповідністю складу Парламенту соціально-класовій та національній структурі українського суспільства. Зокрема, близько 80% населення держави — це бідні та злиденні люди. Натомість, у Парламенті в основному чи повністю представлені мільярдери, мільйонери чи просто дуже багаті люди. За психологією, ментальністю більшість з них — це просто схильні до торговельної діяльності громадяни, які, скориставшись владою, капіталом різного походження, зв’язками тощо, захопили частину суспільного багатства і з використанням цих же засобів його утримують та примножують. У середовищі ВРУ навіть не вживаються слова, які визначають загальнолюдські риси, чесноти, культуру людини: «аристократ», «інтелегент», «мораліст», «гуманіст». Їх замінила «еліта», тобто прошарок людей, що відрізняються від решти посадовим становищем та великими матеріальними статками. «Еліта» законодавчо та за допомогою владних і силових методів забезпечує несправедливий розподіл суспільних багатств, поглиблюючи злидні та вимирання народу.

Не представлені у ВРУ робітники і селяни, здатні до парламентської діяльності у відповідних комітетах фахівці — управлінці, військові, діячі культури та науки тощо. Політичні партії не залучають у свої ряди юристів з великим досвідом законопроектної роботи.

Науковці-українці, що володіють методами системного аналізу, прогнозування, моделювання, могли б прислужитися Україні, її народу, але вони розкидані по дослідницьких центрах і лабораторіях світу чи животіють в напівзнищених НДІ. У ВРУ вони майже не представлені.

3. Небезпечною для суспільства є залежність законодавчої гілки влади від виконавчої. Найбільш рельєфно ця залежність проявилася 2006 р. під час затвердження ВРУ конституційною більшістю голосів мораторію на підвищення житлово-комунальних тарифів, а потім у принизливому, в угоду Уряду та в порушення статей 3 і 48 Конституції, скасуванні мінімумом голосів цього мораторію. Як наслідок, Парламент, враховуючи віддаленість у часі наступних виборів, дав старт неконтрольованому, необгрунтованому та одночасному, без випереджувального зростання зарплат і пенсій, підвищенню в 3-4 рази тарифів на житлово-комунальні послуги та глобальному зростанню цін і вартості життя. Соці-ально-економічна криза, зокрема криза неплатежів, охопила все суспільство і не подолана до цього часу. Натомість здійснено перший етап у підготовці до приватизації житлово-комунальної сфери. Проблема тарифів і високих прибутків майбутніх її приватних власників успішно вирішується.

4. 2006 р. ВРУ частково ратифікувала Європейську соціальну хартію (переглянуту). Однак, залишилися не ратифікованими кілька статтей, зокрема норма, яка передбачає право громадян на достатній життєвий рівень. Під час обговорення проекту закону народні депутати зробили наголос, що у разі ратифікації зазначеної норми Україна повинна буде звітувати перед Радою Європи за її виконання, тобто виявили неприховане й абсолютне нехтування правами своїх громадян на достатній життєвий рівень. Тим часом аналогічна норма є в статті 48 Конституції України: «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло». Можна зробити висновок, що виборці, власний народ як єдине джерело влади для ВРУ — вимираюча біомаса, перед якою непотрібно звітувати, а отже, непотрібно виконувати вимоги Конституції.

5. ВРУ не проголосувала за проект Закону України про скасування пільг і привілеїв народним депутатам України та іншим високопосадовцям. Зараз бюджет держави значною мірою через зарплати, доплати, премії, пенсії, компенсації, пільги, надання безплатних елітних квартир тощо використовується в інтересах зазначених категорій осіб. Сумарні річні грошово-матеріальні блага народного депутата можуть перевищувати близько в 60 разів річну зарплату вчителя. Незалежні від влади юристи одностайні в позиції, що астрономічно завищені виплати народним депутатам та іншим високопосадовцям підлягають скасуванню як призначені представниками влади самим собі всупереч волі народу. У ЗМІ наводилися висновки, що протизаконне та аморальне «самогодування» і паразитування влади на злиднях народу є порушенням ст. 3 і 79 Конституції, зловживанням службовим становищем, за що передбачено кримінальну відповідальність. Тому звернення розпущеного Парламенту за допомогою до пограбованого ним народу в суспільстві сприймається як захист своїх привілеїв та хворобливо-ненаситних апетитів.

6. Парламент — єдиний в Україні державний орган, де велике грошове утримання виплачується не тільки тим, хто не працює, а й тим, які навіть формально не з’являються на роботу. «Працюють» не народні депутати, а їхні картки. У напівпорожньому залі пленарних засідань народні депутати, повернувшись спиною до трибуни, розмовляють між собою та по мобільних телефонах, залишають приміщення тощо.

Враховуючи, що голосування народний депутат має здійснювати особисто (ч. 3 ст. 84 Конституції), практично кожен закон може бути визнаний сфальсифікованим та нечинним. Загалом публічна частина діяльності ВРУ п’ятого і попередніх скликань зробила свій суттєвий «внесок» у формування, по-перше, посадового правового нігілізму, який набув ознак своєрідної ідеології бюрократичного апарату держави. По-друге, в поширення серед молодого покоління «бацили» бездіяльності, можливості отримати блага без щоденної праці, навчання. Для цього потрібно потрапити в систему влади та сприйняти правила гри: «думати одне, говорити друге, а робити третє», спираючись на можливості батьків та встановлюючи потрібні зв’язки, використовуючи посадові повноваження. Фахівці вважають, що тільки наступне покоління українців, за належної перебудови державно-сус-пільних відносин, може позбавитися психології пристосування.

7. Порушуючи пункти 5, 6 і 11 частини першої ст. 85 Конституції, ВРУ сформувала Уряд України без схвалення Програми його діяльності, не визначила засади внутрішньої політики, не затвердила необхідні загальнодержавні програми розвитку. Як наслідок, не визначено орієнтири розвитку економіки, яка не має перспективи досягти навіть показників 1990 року. Рівень експлуатації українців — один з найвищих у світі, що забезпечує конкурентоспроможність економіки та високі прибутки приватних власників. Прожитковий мінімум як державний соціальний стандарт занижено в 3-4 рази і може тільки забезпечити можливість вмерти не від голоду, а в результаті хвороб, пов’язаних з повільним виснаженням організму, моральними стражданнями та переживаннями. Влада, зокрема представницька, ігнорує оприлюднені в ЗМІ вимоги пояснити, як можна прожити на 400 — 500 грн, наприклад, мільйонам людей із серцево-судинними захворюваннями, які тільки на ліки повинні щомісяця витрачати 80 — 120 гривень.

Парламент, ігноруючи вимоги ст.3 і 5 Конституції, не передбачив можливість свого, як і предстаницької влади загалом, дострокового усунення за результати діяльності, не прийняв з цією метою навіть узгоджений з Конституцією України Закон про Всеук-раїн-ський і місцеві референдуми. Однак у питаннях владоутворення, особливо тих, які стосуються життєдіяльності суспільства, нації, формування та усунення неефективної чи меркантильної влади, патових правових ситуацій не може бути. В іншому разі проблема влади вирішується революційним шляхом. Для правового вирішення наявних проблем частиною першою статті 8 Конституція встановила, що в «В Україні визнається і діє принцип верховенства права». Відповідно до цього принципу, Конституція України містить правові норми, які дають можливість дострокового припинення повноважень ВРУ. Так, відповідно до ст. 3 Конституції, «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Якщо держава не виконує свої обов’язки перед громадяними, застосовується положення ст.5 Конституції України. Зокрема, народ України як єдине джерело влади має право здійснювати владу безпосередньо у формі і в спосіб, ним визначені, або через той державний орган чи орган місцевого самоврядування, якому довіряє. Правові механізми мирної передачі влади народу Парламент не врегулював. Тому, відповідно до частини другої ст.102 та п.7 частини першої ст.106 Конституції, обов’язок ненасильницької передачі влади народу та його представникам покладається на Президента України як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.

Непрофесійність українського Парламенту, а головне — прийняття ним законів «під себе» для забезпечення непідконтрольної діяльності та необмеженого і безвідповідального панування, обумовили системні патові ситуації в національному законодавстві. Такий полі-тико-правовий стан підпадає під визначення «узурпація влади». Суспільство, захищаючи себе, може скористатися принципом верховенства права, (частина перша ст. 8 Конституції), зокрема свого не-обмеженого права формувати, контролювати і лі-квідовувати органи державної влади (ст. 5 Конституції). Відповідно до цього принципу, Президент України В.Ющенко в конкретних політико-правових і соціально-еконо-мічних умовах держави зобов’язаний керуватися статтями 3, 5, частиною першою ст. 8, частиною другою статті 77, частиною другою ст. 102, пунктами 1 і 2 частини першої ст. 106 Конституції України.

Висновок

1. Указ Президента України В. Ющенка від 2 квітня 2007 р. №264/2007 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України» відповідає Конституції України і підлягає виконанню на всій території України всіма посадовими особами та громадянами.

2. Указом Президента України В.Ющенка № 264/2007 реалізовані повноваження та обов’язки Глави держави, передбачені статтями 3, 5, 8 (частина 1), 77 (частина 2), 102 (частина 2) і 106 (частина 1, п.п. 1,2).

Пропозиції

На думку експертів, наявна політична ситуація в Україні суперечить інтересам народу і держави, а тому необхідно:

1. Без застережень і політичних торгів виконати Указ Президента України В.Ющенка.

2. На цьому етапі суспільного розвитку (занепаду) вважати національною ідеєю народу України боротьбу проти вимирання та за збереження нації, її наступний прогрес. На вирішення цієї проблеми спрямувати діяльність влади, ЗМІ, творчий потенціал народу.

3. Указом Президента України В.Ющенка запровадити в державі режим економії ресурсів, передусім за рахунок ліквідації всіх раніше наданих панівним верствам населення пільг і привілеїв, що відповідатиме ст. 3 та іншим нормам Конституції України.

4. Реалізовуючи волю народу, якому загрожує вимирання, на виконання ст. 15 Конституції України, інших конституційних норм, Указом Президента держави до прийняття відповідних законів заборонити подальшу приватизацію державної, комунальної власності та власності Українського народу.

Використати досвід Китаю, деяких країн Європи, де державна власність є «локомотивом» високих темпів економічного зростання та найвищих стандартів життя народу. Подальша приватизація в Україні може призвести до втрати нею незалежності і прискорення вимирання нації.

5. При формуванні списків кандидатів у народні депутати України від політичних партій і блоків політичних партій виходити з необхідності забезпечити відповідність складу ВРУ в національній і соціально-класовій структурі суспільства, відокремлення влади від бізнесу. Надати переважну більшість місць у цих списках юристам-науковцям, а також науковцям інших спеціальностей у кількості, необхідній для парламентських комітетів.

6. Політичним партіям і блокам політичних партій, які візьмуть участь у дострокових виборах, укласти з виборцями, шляхом опублікування в ЗМІ, односторонні договори, в яких передбачити конкретні цифри і терміни підвищення прожиткового мінімуму, мінімальних заробітних плат, пенсій, оцінювання ситуації та заходів запобігання вимиранню нації тощо. У Договорі мають бути посилання на відповідальність полі-тичної партії (блоку політичних партій) та право кожного виборця на звернення до суду при невиконанні умов договору.

Керівники наукових експертів з політико-правових питань,
кандидат юридичних наук
Василь Перець,
кандидат юридичних наук
Роман ПРИЛУЦЬКИЙ