Українська криза — «інфекція зовні»?

Уже не перший місяць Україну трясе політична лихоманка. Громадянська війна, що ледь не почалася, дострокові вибори, бої навколо прокуратури — ось тільки маленький перелік реалій цього часу. І що глибше заходить «хвороба», то чіткіше видно, що виникла вона внаслідок зовнішньої «інфекції».

Біля витоків конфлікту

Україна перетворюється на майданчик ігор транснаціональних корпорацій і, ймовірно, спецслужб, що підтримують їх, а українські політики вільно або мимоволі виступають лише виконавцями чужого сценарію розвитку подій. Про роль американців, системи ПРО, газового питання тощо в розвитку кризи було сказано немало. Однак про інші таємничі закулісні постаті і процеси ЗМІ замовчують. Зокрема, про роль ізраїльських бізнесменів Леві Леваєва і Аркадія Гайдамака.

Як відомо, криза в Україні почалася 2 квітня, коли Президент Віктор Ющенко підписав перший указ про розпуск парламенту і призначення дострокових виборів. Після цього був і другий указ, і спроби розформувати Конституційний Суд, що розглядав конституційність тих указів, і рокіровки в оточенні Ющенка (змінився секретар Ради національної безпеки і оборони — з помірного бізнесмена Віталія Гайдука на приятеля Ющенка, екс-спікера Верховної Ради Івана Плюща). Також у Раду безпеки введено близького соратника лідера найрадикальнішої антиурядової сили — Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) Олександра Турчинова. Турчинов — права рука Юлії Тимошенко, і під час її прем’єрства 2005 року очолював Службу безпеки України.

Про роль Тимошенко в політичній кризі багато писали українські і зарубіжні ЗМІ. При форматуванні коаліції вона намагалася знову отримати прем’єрський портфель, але програла все. Уряд очолив лідер її найзаклятішого політичного ворога — Партії регіонів — Віктор Янукович. На цю посаду його кандидатуру подала людина, на яку Тимошенко зробила основну ставку в тодішній грі, — Віктор Ющенко. Залишившись без посад, важелів влади, у вимушеній опозиції, без можливості «вирішувати питання» за взятими на себе фінансовими зобов’язаннями, БЮТ опинився у скрутному становищі. З нього почали йти в проурядові фракції депутати, інші «тихо бурчали», не маючи реальної можливості повернути хоч би частину витрачених на вибори коштів.

Але найбільш незадоволеними залишилися зовнішні спонсори. І ті, хто вже надавав фінансову допомогу Тимошенко, і ті, хто її тільки обіцяв. Йдеться про Березовського, Леваєва і Гайдамаку.

Лондон на зв’язку

Про те, що Березовський давав гроші Тимошенко, говорили (і неодноразово) і вороги Юлії Володимирівни, і її союзники. Зокрема, колишній міністр з надзвичайних ситуацій Давид Жванія, який є, або радше був, довіреною особою Березовського в Україні і (разом з братом ще одного соратника Ющенка Романа Безсмертного) ховав у Києві Івана Рибкіна, в інтерв’ю політичному інтернет-ресурсу «Українська правда » прямо заявив: «Березовський давав гроші Тимошенко, і не треба впихати Жванію».

Жванія знав, що говорив. Забігаючи трохи наперед, зазначимо, що відвертість не посварила його з Тимошенко. Навпаки, спонсоруючи виборчий блок колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, який намагається одночасно і дружити з Тимошенко, і пастися на її електоральному полі, він претендує на роль посередника між згаданим вище Аркадієм Гайдамакою і скарбницею БЮТ. Цілком ймовірно, що з комісійних за перекачування грошей через Diamаnd Bank від Гайдамаки до БЮТ Жванія викроїть «шматок» і для Луценка. Не зі своїх же кровних оплачувати дорогий проект?!

Сам Березовський недавно сказав в інтерв’ю газеті «Сьогодні», що готовий підтримувати українську опозицію і розпуск Верховної Ради матеріально. «В Україні нічого неможливого немає. Вважаю, що у Ющенка є всі можливості змінити прем’єра і повернутися до колишньої Конституції, — сказав він і додав: — Проте я не знаю, чи стачить у нього на це волі. Взагалі, наймогутнішою політичною постаттю в Україні, як і раніше, залишається Тимошенко. Її союз із Ющенком міг би змінити ситуацію, але, схоже, Президент боїться Юлію Володимирівну більше, ніж Януковича».

Те, що сподвижництво Тимошенко і Ющенка — це союз собаки з кішкою проти кухаря, видно й неозброєним оком. І тут майстер інтриг Березовський правильно «пронюхав» ситуацію. Тимошенко потрібний реванш. І не тільки для того, щоб нагодувати посадами фракцію: вона явно прицілюється на президентське крісло, яке слабкому Ющенку і його нервовому оточенню довго не утримати.

Авторитет Президента тримається на залишках віри українців в «месію». Коли ця віра зовсім зачахне, народу знадобиться інший кумир, чий образ давно і міцно приватизувала «жінка з косою». Мало хто замислюється, що за цим чином може також бути прихований популярний у Німеччині 30-х і 40-х «чоловік з маленькими вусиками». Дострокові вибори — це можливість для Тимошенко закріпитися на прем’єрському плацдармі, щоб потім повалити Ющенка і зайняти його місце.

План досить авантюрний і дорогий. Але саме тому, що авантюризму в нім більше, ніж розрахунку, знайти під нього фінансування можна лише у таких неоднозначних персон як Березовський. Навіть давній партнер Юлії Володимирівни Джордж Сорос, з яким вона неодноразово зустрічалася в приватній обстановці і який, за непідтвердженими, але достовірними даними, дав кілька десятків мільйонів доларів на другий етап так званої оранжевої контрреволюції, їй у цьому не допоможе.

По-перше, ставлення лідера БЮТ і Сороса вже не такі міцні, як раніше, коли партія виступала з гнівними заявами, що обливання сметаною (або чимось іншим) «ганьбить наша держава», і вимагала негайного припинення переслідування «відомого і авторитетного в світі діяча». Відтоді Сорос помітно змінив своє ставлення до реципієнтів фінансової допомоги в Україні. І до того ж здружився з Віктором Пінчуком, якого Тимошенко ненавидить ще з часів бізнес-діяльності в Дніпропетровську.

По-друге, попри те, що Березовський і Сорос нібито в добрих стосунках, віднедавна вони принципово не підтримують проекти один одного. А БЮТ в очах Сороса — це «шматок пирога», вже «відкушений» Березовським. І доїдати його «філантроп» не буде.

А сам Березовський Юлю, звичайно, не потягне. До того ж йому наразі не можна псувати стосунки з Ющенком, який хоч і не виконав свою обіцянку пустити опального олігарха до України, але може ще стати в пригоді, враховуючи непостійність смаків «вождя українців».

Небо в алмазах

Тому Березовський через своїх людей (зокрема керівника «Фонду цивільних свобод» Олександра Гольдфарба) «передав» Тимошенко Леваєву.

Довідка. Леваєв (Левієв) Лев Авнерович.

За версією журналу Forbes «The World’s Richest People», на 8 березня 2007 року особистий стан оцінюється в $4,1 млрд.

Народився 30 липня 1956 року в Ташкенті, в бухарсько-єврейській сім’ї вихідців з Самарканду, послідовників любавічівського рабе. Батька звали Авнер (на згадку про нього згодом Лев створив навчальну мережу «Ор Авнер»), а матір — Хана. 1971 року сім’я перебралася до Ізраїлю, де він закінчив ієшиву Хабада в Кірьят-малахі. Після військової служби почав працював шліфувальником алмазів на фабриці. Далі в офіційних біографіях написано, що він відкрив свою майстерню, розбагатів і вийшов у мільярдери. Це для наївних.

За відомостями інтернет-сайту «Asiopa.org.ru.», початок шляху бухарського єврея до діамантових мільярдів почався в 80-х років, коли він опинився в Африці як парламентер з нелегальними здобувачами алмазів. Оскільки це були, як правило, воюючі угруповання, то за алмази вони брали зброю. Льові продає зброю, купує алмази, міняє літаки на золото, платину — на насоси, торгує купальниками і презервативами, нафтою і бокситами. Спочатку він працював на когось, хто його найняв, потім — на себе. Точніше, на фірму, яку вони створили з ще одним вихідцем з Радянського Союзу Аркадієм Гайдамаком.

Проте припустити, що молодий недосвідчений хлопець з ортодоксальної єврейської сім’ї виявився таким успішним бізнесменом без солідного прикриття — надто наївно. Звертає на себе увагу той факт, що в Африці він опинився незабаром після служби в армії, а імена його господарів і назви їхніх фірм ретельно засекречено. Це дає всі підстави вірити уривчастим відомостям про те, що в Африці його прикривали ізраїльські спецслужби. Зокрема, відомо, що діамантовим бізнесом займалися такі відомі постаті, як відставні керівники ізраїльської розвідки «Моссад» Дані Ятом і Меїр Даган.

Врешті-решт під дахом спецслужб Леваєв казково розбагатів і втомився від Африки. На той час у нього встановилися особливо дружні відносини з «новими російськими» олігархами — Борисом Березовським і Михайлом Ходорковським. Разом з Гайдамаком вони починають розвивати бізнес у Росії.

Гайдамак на той час врегульовує державний борг Анголи. До того ж таким чудовим чином, що вони з Леваєвим стають співвласниками найбільшого родовища алмазів «Катока». Зараз його фірма Africa Israel контролює в Росії більш як 20 об’єктів нерухомості загальною площею 2,6 млн кв. м, в основному розташованих у Москві. Крім столиці, компанія працює в Санкт-Петербурзі, Волгограді та інших містах.

Річний оборот основної компанії — Leviev Group, за різними оцінками, становить близько $3 млрд, з них більш як $1 млрд доводиться на діамантовий бізнес. До складу групи входять більш як десять гранувальних фабрик у Росії, Індії, Китаї, Південній Африці, Вірменії, Україні. Крім того, Leviev Group має спільний ювелірний бренд з італійською Bvlgari і спільним підприємством для управління мережею ювелірних магазинів у Росії і СНД з H.Stern.

Ми точно не знаємо, коли саме Тимошенко і Леваєв були представлені один одному, але їхня перша офіційна зустріч відбулася 10 березня 2005 року в Києві, незабаром після призначення Тимошенко прем’єр-міністром України. Делегацію Федерації єврейських громад СНД на чолі з її президентом Леваєвим було прийнято з усім пієтетом, на який тільки було здатне протокольне управління Кабінету Міністрів.

Цей візит, окрім претензій Леваєва на лідерство в світовій єврейській діаспорі, мав і практичний характер. Льоваєва цікавлять алмазогранильні підприємства «Кристал» (Вінниця) і «Смарагд» (Київ). Але це за головним, діамантовим профілем. Крім того — будівництво, нерухомість, отримання контролю над родовищами урану і аж до підприємств ВПК. Інтерес Леваєва до України розпалюється ще і його суперництвом з DeBeers. Справа в тому, що на початку 2006 року ірландська компанія Element Six, близька до DeBeers, купила у кіпрських офшорів контрольний пакет акцій найбільшого в Україні «Полтавського діамантового заводу» і почала поставляти полтавську діамантову продукцію для подальшої переробки в місті Шенноні (Ірландія). А оскільки технологія діамантового синтезу, яку використовують на українських діамантових підприємствах, зокрема Полтавському і Бориславському, є дешевшою й ефективнішою, аніж західна, — про конкуренцію на світовому ринку промислових алмазів можна забути раз і назавжди. Якщо не завдати у відповідь удару — збільшити випуск технічних алмазів і знизити на них ціни, у такий спосіб добившись банкрутства De Beers, або не відібрати у діамантового монополіста його українські об’єкти.

Реалізувати цей амбітний проект Леваєву може допомогти Юлія Тимошенко, якщо стане прем’єром, порушить питання про непрозору приватизацію Полтавського діамантового заводу і вижене звідти ірландську компанію. За свого першого прем’єрства Тимошенко вельми ефективно займалася реприватизацією, зокрема — Нікопольського феросплавного заводу, що, зрештою, спровокувало політичну кризу і відставку її уряду (за НФЗ стоїть давній спонсор Тимошенко — ще один єврейський олігарх — І. Коломойський).

Загалом інтереси Леваєва в Україні зрозумілі — він хоче допомогти Тимошенко стати прем’єром. Але це можливо тільки через переформатування парламентської коаліції. А переформатування — через дострокові вибори.

Ізраїльський слід

Саме Тимошенко лютіше за всіх наполягала на дострокових виборах. І почала вона це після двох візитів — січневого до Ізраїлю і березневого до США (нагадаємо, указ про розпуск парламенту Ющенко підписав 2 квітня). В Ізраїлі лідер БЮТ зустрічалася з колишнім послом цієї країни в Україні Наомі Бен-амі, яка зараз очолює організацію «Натів», тісно пов’язану із спецслужбами. І з Аркадієм Гайдамаком — першим партнером Леваєва, який нібито пообіцяв їй серйозну фінансову допомогу.

Довідка. Аркадій Гайдамак (Арье Бар-Лев) народився 1952 року в Бердичеві.

Володіє капіталом близько $5 млрд. Розбагатів на торгівлі зброєю в обмін на алмази (з Леві Леваєвим). В Ізраїлі є співвласником оператора на ринку палива «Сонол». Планує викупити величезну компанію, що володіє активами в хімічній галузі, судноплавстві й енергетиці — «Хевра ле-ісраель» і найбільшу ізраїльську будівельну компанію «Мінрав».

Основні територіальні пріоритети: Росія, Ангола, Ізраїль, Казахстан, Франція. З 1999 року він є власником Цілинного гірничо-хімічного комбінату в Казахстані, а також підприємства «Казфосфат» (Цілинний ГХК є одним з найбільших виробників урану на пострадянському просторі).

Основні бізнес-активи Гайдамака в Росії територіально розташовані в Москві, Підмосков’ї і Башкортостані. Йому належить один з лідерів птахівної галузі в Росії ТОВ «Агросоюз». У Башкортостані він володіє «Регіональним банком розвитку». Також під його контролем інвестиційна компанія «Антанта-капітал».

Має інтерес у будівельному бізнесі. Йому частково належить компанія «Лигастройпроект». Володіє, крім того, ТЦ «Європарк», що на Рубльовському шосе.

У спортивній сфері Гайдамак володіє ізраїльським ФК Beitar Jerusalem і баскетбольною командою Hapoel Jerusalem. Його син Олександр — господар англійського ФК Portsmouth.

У сфері ЗМІ Гайдамаку належать російські «Московські новини», які він викупив у бізнесмена Вадима Рабиновича, видання «Бізнес», FM «Арсенал» і «Бізнес», а також французька газета France Soir.

Не випадково саме Гайдамак і Леваєв підготували частину візиту Юлії Тимошенко в США, де вона побувала в березні цього року, вже після Ізраїлю. Зокрема, Леваєв організував їй переговори з Американсько-ізраїльським політичним комітетом (АРАС). За неофіційною інформацією, під час цих переговорів порушувалося питання повернення землі і власності, націоналізованої 1917 року, єврейським спадкоємцям.

До речі, фірма TD International, яка організувала візит Тимошенко в США і піар, пов’язана з Леваєвим, інвестиційною компанією «Кардинал Ройял Ресоср», Укрнафтою, що намагається викупити нафтові родовища, і медійним бізнесом Гайдамака.

Викладені вище факти і роздуми — лише крихітна частка доказів іноземного втручання в українську кризу з використанням амбіцій окремих політиків. Зрозуміло, це далеко не повна картина, і вона не до кінця відображає стратегічні плани тих, хто втручається. Окрім особистих інтересів транснаціональних компаній і скандальних бізнесменів на кшталт Гайдамака і Леваєва, які заробили на кривавих алмазах, є і глобальні інтереси спецслужб, з якими той самий Леваєв та інші, поза сумнівом, пов’язані, як і будь-який великий капітал пов’язаний з державою і владою.

За матеріалами інтернет-видання «КІД»