Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Замах на відпочинок

Працівники київського заводу «Меридіан» можуть залишитися без місця відпочинку

Курортно-оздоровчі об’єк­ти столичних заводів уже давно не дають спокою рейдерам та іншим охочим поживитися за рахунок чужої власності. Ініціювати законність такого захоплення, як виявилося, не так вже й важко. Достатньо підтримки державних мужів. Схема проста.

Заручившись необхідними постановами та указами, найбільш цікаві об’єкти комунальної або державної власності виводяться з-під управління установи. Потім ця власність входить до складу акціонерного товариства. Під цей ВАТ створюється близнюк, на якого і «скидаються» ліквідні активи підприємства. А попереднє акціонерне товариство діє. Хоча й на папері, хоча й фактично є «пустушкою» без активів. За допомогою такої багатоходової операції власність установи кочує з однієї «фірми» в іншу, доки не осяде там, звідки її вже не повернути жодними судами. А потім її продають за ринковою ціною.

Таку операцію ділки намагаються провернути щодо київського заводу «Меридіан». Відібрати саме підприємство побоялися, адже воно перебуває у держвласності. А ось на соціальні
об’єкти спокуситися не так небезпечно. Серед них — харчовий комбінат, бази відпочинку «Рось» та «Десна», молодіжний табір «Білогородка», дитячий оздоровчий табір «Космос», а також Будинок культури ім. Корольова у Києві. Все це далеко не старі будівлі, деякі побудовано в середині 90-х. Однак здійснити задум із захоплення під­приєм­ства без участі одного із співробітників важко. Основна фігура в цій історії — Василь Сабардін, який працює на заводі ще з радянських часів. Тоді він очолював соціальні об’єкти підприємства.

Звісно, одній людині було б дуже важко. Тож йому вирішив допомогти (звісно, не безплатно) нині вже колишній керівник НАК «Нафтогаз Україна» Ігор Діденко. Хоча з початку історії з «Меридіаном» він протестував проти створення структури Сабардіна і був власником частини акцій заводу. Аналітики вважають саме його одним з «батьків» відчуження власності заводу «Меридіан». Щоправда, власником тоді він не став. Завадила історія з Градобанком, точніше зі зниклими грошима остарбайтерів. Після спілкування з німецькими правоохоронцями і скандалом в Україні він вирішив відійти від цих справ і продав свій міноритарний пакет. На сцені зостався лише Сабардін. Він завів корисні знайомства з чиновниками з Міністерства промисловості і Фонду держмайна. Ці державні мужі, звісно, не безплатно, вирішили допомогти відокремити від заводу його соціальні об’єкти.

Час «Ч» настав 1997 року. Мінпромполітики та ФДМ вилучили 9 об’єктів з власності заводу, змінивши їхній профіль на агропромисловий (підставою такого перепрофілювання стала наявність в одному з навчальних закладів кількох теплиць). Це дало змогу знизити вартість об’єктів до символічної (32 000!) ціни і відокремити їх від заводу. Як пояснювали працівники ФДМ, якщо об’єкти стануть самостійною господарською одиницею, покращиться управління. Що насправді стояло за такою старанністю чиновників, стало зрозуміло згодом, коли один з членів ФДМ став акціонером новоствореного з цих установ ВАТ. Очолив нове об’єднання, звісно ж, Василь Сабардін. Він запевнив робітників, що вони зі своїми родинами й надалі відпочиватимуть у заводських санаторіях. Однак через деякий час забув про свою обіцянку закрив робітникам шлях на
об’єкти ВАТ СПК «Меридіан». Позбувшись опіки заводу, Сабардін 2000 року приступив до другого етапу операції «Мери­діан». Створивши ТОВ з такою ж назвою, він почав вмовляти працівників заводу передати свої акції в його управління. Одним, певно, обіцяв безплатні путівки, інших — змушував підписувати папери не читаючи їх. У різний спосіб невдовзі під контролем «фірми» опинилося 72% акцій заводчан. Тепер тільки залишилося їх оформити у свою власність. А це вже третій етап.

Акції ТОВ діляться на дві частини: перша передається голові Спостережної ради СПК «Меридіан» та куму Сабардіна Анатолію Гордеєвичу, друга продається, знову ж таки ТОВ за символічною ціною. Таким чином, соціальна база заводу стає власністю Сабардіна, щоправда, незаконно. Справа в тому, що він не мав права продавати акції, не спитавши на те дозволу їх власників, адже вони були лише під управлінням ТОВ, а не його власністю. Крім того, акціонери так і не отримали навіть тих мізерних грошей, отриманих від продажу їхніх акцій. А це суперечить уставу акціонерного товариства, яке Сабардін хотів зробити «пустушкою». Згідно з ним, головною метою товариства є отримання прибутку від господарської діяльності. Це також суперечить законодавству України. Обставин для звернення у суд було більш ніж достатньо. Ініціатором судових тяганин став голова правління ВАТ «Меридіан» імені Корольова В’ячеслав Проценко. Побоюючись втратити власність, Сабардін шукає покупця. І знаходить. Ним стала інвестиційна компанія «Інфінменеджмент».

Обставини купівлі зрозуміти не так вже й просто. Як могла компанія не перевірити власника, а також його юридичні права на об’єкти «Меридіану»? Адже з самого початку було зрозуміло, що тут щось нечисто. І все ж, попри ризикованість угоди, її все ж таки підписали. Однак Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку не визнала законною цю угоду і стала вимагати повернення цих акцій ТОВ. З боку заводу почалася судова тяганина з вимогою повернути його активи. Однак суди тривають уже не один рік. І все ж активність заводчан спонукала до дій і саму компанію. За словами директора «Інфінменеджменту» Наталії Гонтар, компанія наразі не визначилася, як чинитиме з пакетом, однак запевняє, що нічого не знає про незаконність придбання акцій Сабардіним. Якщо так, то можна сказати, що компанія «влетіла» на мільйони. Адже якщо завод виграє справу і забере акції назад, її можуть очікувати серйозні фінансові втрати. Однак за «Інфінменеджментом» може стояти більш серйозний покровитель — тоді не варто так непокоїтися. Ним може бути Укргазбанк. Хоча довести, що Укргазбанк і «Інфінменеджмент» пов’язані між собою, нелегко. Але можливо. Передусім на єдність вказує одна й та сама адреса. Якби установи мали різних «хазяїв», то хоча б з міркувань інформаційної безпеки офіси не існували б під одним дахом. Другий доказ на користь зазначеної вище версії — це те, що акції, куплені у Сабардіна «Інфінменеджментом», були і є на рахунках саме Укргазбанку.

Слід зазначити, що «Інфінменеджмент» завжди, у всіх справах був поруч з банком. Він часто є присутнім як співвласник підприємств, де акціонерами виступають підконтрольні Укргазбанку структури. Наприклад, «Інфінменеджмент» — один із співвласників будівельної компанії імені Загороднього. Акціонерами будівельників також є Українська страхова група та УСГ «Життя» структури, афільовані з Укргазбанком. Отже, компанія діє разом з банком, виступаючи співвласником його ж підприємств. У банку заперечують зв’язок з компанією «Інфінменеджмент» — мовляв, це лише клієнт, відповідальності за дії якого вони не несуть. Водночас опитування операторів фондового ринку показує, що «Інфінменеджмент» не є публічною компанією. На ринку цінних паперів вона майже не працює. Всі її дії пов’язані з цінними паперами кількох емітентів. Можна припустити, що це і є акції банку й афільованих з ним структур. Справді, у компанії немає ані сайту, ані хоч би якоїсь інформації про неї на ринку.

Ось таким чином у країні розкрадається державна власність. Певно, невдовзі такі чиновники продадуть і Україну.

За повідомленнями інтернет-видань

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com