Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ПРЕДОК ЮЩЕНКА РОЗСТРІЛЯВ ВЛАСНИЙ ПАРЛАМЕНТ

Президент України В.А. Ющенко запевняє, що його рід йде від останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського. Проте серйозні історики не погоджуються з цим і просять документальних доказів. До того ж, сміються вони, кошевий Калнишевський не був одружений і помер бездітним.

І все ж є щось загальне між кошовим Калнишевським і президентом Ющенком: це ставлення до свого вищого органу влади — Верховної Ради.

Оскільки генетична пам’ять виявилась не жартом, то в США про предків претендента в президенти газети до виборів публікують усю знайдену інформацію до п’ятого коліна. І якщо вона не відома виборцеві, то не бачити такому претенденту Білого дому, як своїх вух. У давній Русі при виборах князя на вічі люди теж «знали, що от цей може претендувати на владу, а цей — ні, тому що його прадід побіг із поля бою, а батько у сусіда коня вкрав».

У Запорізької Січі віче зберігалося до кінця її існування. Правда, отут воно називалося Військовою Радою — вищим органом влади в Січі. Рада щорічно обирала і старшину (командування) Війська Запорізького, і його кошового отамана. Останній звітував перед Військовою Радою. Отож демократія тут була на вищому рівні, а Запоріжжя було козацькою республікою зі своєю неписаною конституцією.

Після розгрому Чортомлицької Січі в 1709 р. військами Петра I кримський хан віддав запорожцям під Кіш урочище Олешки на Дніпровському лимані. Крім того, вони одержали від хана право використовувати як промислові угіддя безлюдні простори від Південного Бугу до ріки Самари — східної притоки Дніпра.

Нова Січ

У 1734 р. за імператриці Анні Іоанівни і кошовому отаманові Іванові Малашевичі запорожці перейшли в підданство Росії, прихопивши із собою цю величезну причорноморську територію.

Під Кіш Нової Січі вибрали урочище Базавлук на річці Підпільній — притоці Дніпра трошки на захід від теперішнього м. Нікополя. Військо Нової Січі стало називатися Військом Запорізьким Низовим і підкорялося російському імператору.

Вільності Коша Запорізького охоплювали землі, що в наш час називаються Дніпропетровською і Херсонською областями, а також частиною Запорізької і Кіровоградської областей. З півдня запорізькі вільності відокремлювалися від Чорного й Азовського морів землями побузьких і ногайських татар. Ця територія була розділена на паланки.

У Нової Січі за укріпленим валом, що оточує її, навколо майдана розміщалися 38 куренів — одноповерхових казарм, критих очеретом. А у відгородженому ще одним валом Коші розміщалися церква, скарбниця і канцелярія. У передмісті розташовувалися лавки, шинки, майстерні, домівки купців.

Кожний козак був приписаний до одного з куренів, навіть якщо жив не в Січі, а на хуторі. Новачок декілька місяців проходив у курені навчання бойового мистецтва, після чого відправлявся як найманий робітник на зимовник (хутір) кого-небудь із заможних козаків.

Бідноти (сіроми) у Запоріжжі було набагато більше, ніж заможних козаків. А козак повинен був на свої гроші купити і годувати бойового коня. У більшості козаків грошей не було. Тому, усупереч поширеній думці про те, що всі запорізькі козаки були кіннотниками, велика частина Війська Запорізького складалася з піхоти, точніше, із морської піхоти, тому що вони ходили в походи найчастіше по Дніпру і морю на козацьких човнах.

У кожному з 38 куренів жило до 100 козаків, в основному сіроми, хоча значилося до тисячі. Годували козаків у куренях за рахунок скарбниці, але на той час, коли там з’явився лубенський полковник Калнишевський, годували усього раз в день ріденькою юшкою. Пішли в літу ті часи, коли годували тричі в день і з чаркою горілки.

За договором із Росією вона зобов’язалася виплачувати на утримання Січі 20 тисяч рублів щороку. Отож на їжу повинно було вистачати. Але замість обговорених грошей царський уряд занадився видавати набагато менше.

Голод змусив козаків на Військовій Раді в 1762 р. обрати кошовим Петра Калнишевського, на той час уже військового суддю (друга посада в Січі після кошового), який запропонував козакам зайнятися сільським господарством. Нагодувавши козаків завдяки розгорнутої їм сільськогосподарської діяльності, він із перервою на 1763-64 рр. ще три рази підряд обирався в кошові до початку в 1768 р. Русійсько-Турецької війни.

Коли козаки повстали проти Калнишевського?

У Низовому Війську Запорізькому траплялися повстання козаків, незадоволених старшиною. Найвідоміше повстання відбулося в 1768 р. Українські історики одностайно пишуть, що це було повстання козацької бідноти, і почалося воно в Січі наприкінці грудня 1768 р. після того, як кошовий Калнишевський 26 грудня оголосив про початок війни Росії з Туреччиною й участі в цій війні Війська Запорізького. Мовляв, багато запорожців були в добрих стосунках із сусідами — турками і їхніми союзниками — кримськими і бужськими татарами, вигідно торгували з ними, тому збунтувалися проти війни.

Але дивно те, що оголошенням війни туркам були незадоволені заможні козаки, які вигідно торгували з турками і татарами, а повстання проти війни чомусь почали козацькі низи, що від торгівлі з турками ніякого «навару» не мали.

Ні, сірома могла тільки привітати початок війни, тому що під час війни козаків і годували краще, і на військовий прибуток вони могли розраховувати.

Але от відомий історик Полонська-Василенко, яка спеціалізувалася на історії Запорозької Січі, пише у своїй книзі, що повстання в Січі 1768 р. спалахнуло на Різдво під час перевиборів старшини, і ані слова не говорить про зв’язок його з Турецькою війною. Може, війни тоді ще не було?

У той же час добре відомо, що Військова Рада для перевиборів старшини і кошового отамана традиційно починалася 1 січня, а не в грудні. А православне Різдво святкували 7 січня, але ніяк не в грудні, коли його святкують католики. Виходить, повстання почалося в січні, а не в грудні. Але в якому році?

Для відповіді на це питання ознайомимося з історією початку тієї війни. 18 листопада 1868 р. імператриця Катерина II оповістила підданих про війну, оголошену Туреччиною, і дві російські армії рушили у бік Дністра, писав відомий історик Скальковський.

Але раніш, ніж вони встигли туди підійти, продовжував він, союзники Туреччини (бузькі татари і ногайці) здійснили на початку грудня 1768 р. набіг на запорізькі землі, перебравшись через Буг вище теперішнього м. Вознесенська по ранньому тонкому льоду. До Нового року вони дійшли аж до Новосербії (тепер це Кіровоградська обл.), розорюючи по шляху запорозькі хутори. Зрозуміло, що першими цій навалі протистояли запорізькі козаки, не чекаючи вказівок Петербурга.

Отож до кінця грудня 1768 р. на Запорожжі вже щосили йшла війна. Зрозуміло, що після цього татарського набігу заможні запорізькі козаки, господарства яких постраждали від татар, уже не могли бажати миру з ними. Ні, запорожці наприкінці грудня 1768 р. вже не могли висловлювати невдоволення призовом кошового до війни з турками і татарами.

До цього треба додати, що на час війни і походів кошовий отаман одержував повноваження повновладного диктатора в Січі, і вибори не проводилися. Не могло бути виборів у Січі в січні 1769 року! Чому Калнишевський протримався в кошових отаманах із 1768 по 1775 рік беззмінно? Тому, що йшла війна, Військо Запорізьке на чолі з Калнишевським було на війні, і виборів у Січі не проводилося.

А версія українських істориків про те, що повстання в Січі почалося наприкінці грудня 1768 року, а не в січні 1768 р., могла з’явитися тому, що ці історики намагалися «відмити» Запорозьку Січ від гріху ініціювання кривавого повстання коліїв, про котре точно відомо, що воно почалося на Правобережній Україні в квітні 1768 року. От історики і перенесли у своїх писаннях повстання в Січі на грудень 1768 року, пов’язавши його з початком Російсько-Турецької війни.

Але от біограф Катерини II А. Брикнер пише у своїй книзі, що ще восени 1767 р. Туреччина зажадала від Росії відводу російських військ від турецьких кордонів, а Петербург не прорегував. Тоді турецький візир був замінений у Стамбулі на більш войовничого. А 25 вересня 1767 р. посол Росії в Туреччині Обрізков був запрошений до нового візира, який пригрозив війною.

Отже, війною повіяло уже восени 1767 р. Зрозуміло, що командуючим військами на південних кордонах Російської імперії, у тому числі і кошовому отаману Калнишевському, уже тоді були послані з Петербурга вказівки готуватися до війни з Туреччиною. От це послання з Петербурга Калнишевський і міг оголосити козакам у грудні 1767 року. Воно дійсно могло викликати невдоволення заможних козаків, які ще не бажали тоді війни з турками Але це було в грудні 1767-го, а не 1768 року.

Підготовка до виборів 1768 р.

Січневе повстання 1768 р. у Січі було не бунтом голодних, а політичним повстанням. Козаки піднялися тому, що залишилися незадоволеними виборами кошового. За правилами, у виборах на новорічній Раді в Січі мав право брати участь кожний козак. Претендентів на посади вибирали голосуванням на майдані Січі. Голосували криком (голосом), як на староруському вічі. (Звідси і походить слово голосування.) На користь якого кандидата був міцніше голос Майдану, той і вважався переможцем.

Петро Калнишевський протримався в кошових із 1765 по 1767 рік. Три роки підряд! Це був рекорд. Ніхто до нього не отаманував три роки підряд. А йому вже 77 років. Старуватий для отамана, інші козаки в такі літа давно вже доживають у монастирі. (У Запорожжя було 2 монастирі для старих козаків.) Що, на Січі вже немає отаманів, спроможних замінити старця? Багато хто давно вже мріяв зайняти його місце.

Та й сам Калнишевський дав маху — перед самими виборами оголосив лист Петербурга про майбутню війну, що не сподобалося заможним козакам, які не бажали війни. Вони тепер теж готові голосувати проти Калнишевського.

Але старість чіпляється за владу як ніхто. Тепер ми добре знаємо, що коли політик не упевнений у тому, що більшість проголосує на виборах за нього, але дуже хоче бути обраним знову, він бере на озброєння «адміністративний ресурс» і «виборчі технології».

У виборах на майдані Січі мали право брати участь усі козаки. Але не в усіх була можливість з’явитися на майдан. Дехто перебував на чатах на далекіх заставах. Туди старшина намагалася спровадити перед виборами незадоволених. Інші не могли приїхати через хворобу. Треті відпрошувалися на Різдво на хутір до сім’ї.

Чим менше козаків збереться на майдані для перевиборів, тим легше буде старшині домогтися переобрання на другий термін. Для цього старшина намагалася підкупити тих, хто нікуди не поїде і прийде на майдан. Це була, в основному, сірома. Для їхнього підкупу звичайно вистачало штофа горілки на брата. А у випадку свого переобрання старшина обіцяла після виборів додати ще стільки ж.

Повстання козаків і придушення його

Вибори відбулися усе ж вдало для Калнишевського: він знову обраний кошовим. Але наступного дня разлючена юрба підкупленої сіроми зібралася біля будинку кошового отамана:

-    Ти ж обіцяв додати після виборів!

-    Я? Я вам нічого такого не обіцяв, і взагалі я з вами ні про що таке не розмовляв!

Дійсно, козаків підкупляв не сам кошовий, а вірні йому люди. Вже до вечора Січ гуділа як розтривожений вулик, а вранці козаки виявили, що кошовий і старшина втекли в темряві до російських військ у Новосічовий ретраншемент, який був поставлений російською владою в 1736 р. прямо біля фортечного вала Січі. От тоді козаки почали ламати все у будинках кошового і старшини і витягати відтіля скарб. Два дні буянили.

Сучасні українські історики не тільки зачисляють ці події до початку 1769 року, але і намагаються зменшити у своїх описах гостроту того повстання. Так, І. Сушинський дописався навіть до того, що на третій день запорожці нібито отямилися і відправили до Калнишевського в Новосічовий ретраншемент посланців просити кошового і старшину повернутися в Кіш.

Але от історик В.О. Голобуцький у своїй книзі писав, що ніякої делегації із Січі не було, що це Калнишевський викликав до себе в ретраншемент «надійних козаків». А в Січ був спрямований нібито для переговорів, а насправді з таємним дорученням, царський капітан Маркович. Він повинний був розвідати обстановку, щоб кошовому і коменданту ретраншемента легше було придушити повстання.

Капітан Маркович постарався за допомогою названих йому Калнишевським людей внести розкол у ряди повстанців. Він звернувся до сіроми, умовляючи її припинити бунт. Обіцяв негайно приступити до повторних виборів: «Ви себе выберете кошевым каво хочете, вам в том запрещать никто не будет» (Як схоже на наші дні!).

Ця обіцянка капітана викликала у козаків зніяковіння. Після нетривалої «дискусії» між собою більшість вирішила приступити до перевиборів.

Кошовим отаманом був обраний Пилип Федоров. Але він був таємним союзником Калнишевського. Агенти Калнишевського висунули його на цих поспішних повторних виборах для того, щоб разом із ним підготувати грунт для придушення повстання.

Як тільки голосуванням на Майдані був обраний кошовим П. Федоров, він наказав усім розійтися з майдану по куренях, пише Голобуцький. Але значна частина козаків не підкорилася цьому наказу. Для розправи з ними капітан Маркович викликав із ретраншемента ряд козаків, вірних Калнишевському, із парочкою російських армійських гармат.

Повстанці відступили в січову фортецю. Капітан Маркович, що прийняв командування каральним загоном, наказав артилеристам вести вогонь по фортеці, а також «палити картеччю по усіх вулицях і сторонах Січі». Карателям удалося ввірватися у фортецю. Під згубним гарматним вогнем повстанці, що не відповідали вогнем на вогонь, покинули фортецю і зникли в плавнях.

Так було придушене повстання 1768 року в Січі. Комендант ретраншемента Лаврентій Микульніш доповідав генералу Ісакову 4 січня, що з-поміж повсталих «побито до смерті чимале число».

Після цього в Кіш негайно повернулися Калнишевський із старшиною і розпочали розшук й арешти учасників повстання. Військовий Суд судив їх не в Січі, а в Новосічовому ретраншементі, побоюючись, що в Січі козаки визволять заарештованих.

Калнишевський був першим кошовим отаманом (президентом Запорозької козацької республіки), який расстріляв свій парламент (Військову Раду) із гармат задовго до Бориса Єльцина, що повторив у Москві цей «подвиг» у 1993 році.

А зараз, як бачите, ця слава Калнишевського і Єльцина не дає спати теперішньому президенту України В. Ющенко. Він вперше в історії вже розігнав Верховну Раду України і призначив її дострокові перевибори. Дай-то Бог, щоб під час цих перевиборів не трапилося те, що відбулося на перевиборах Калнишевського.

Може, саме за це доля жорстоко покарала Калнишевського: він виявився останнім кошовим Запорізької Січі, а решту свого життя (25 років) провів в одиночній камері Соловецького монастиря.

Від Січі — до Коліївщини

Історики завзято замовчувають про те, хто був призвідником і ватажком повстання в Січі 1768 року. Але ж повстань без призвідників не буває. Думаю, що одним із них був козак Максим Залізняк, який незабаром став ватажком Коліївщини.

Знамените повстання коліїв, оспіване Т.Г. Шевченком в поемі «Гайдамаки», почалося навесні 1768 р. у Переяславі-Хмельницькому з ініціативи Максима Залізняка, що перебував там із двома сотнями запорожців нібито на богоміллі. Питається, чи міг загін запорізьких козаків виступити відтіля у військовий похід на територію Правобережної України, що належала Польщі, без дозволу кошового отамана? Ні, не міг, якщо він ще підпорядковувався отаманові. Виходить, він уже не підпорядковувався. Виходить, це був уже загін бунтівників!

Але українські історики вважають, що в квітні 1768 р. бунтівників у Січі ще не було, що бунт почався тільки наприкінці грудня 1768 року. Як бачимо, у цих істориків кінці з кінцями не сходяться.

Ні, загін Залізняка рятуючись із Січі в Переяслав-Хмельницький не на богомілля, а врятовуючись від переслідувань запорізької старшини після січневого 1768 р. бунта в Січі. Це був загін бунтівників. У Переяславі Залізняк зустрівся з ігуменом Матронівського монастиря. Отримавши від нежданих гостей туго набитий гаманець із награбованими в будинках запорізької старшини грошима, ігумен гостинно запросив їх у свій монастир під Чигирином на польському Правобережжі:

— Гостюйте хоч до літа, добрі богомольці!

Залізняк із своїм загоном з радістю поспішив туди, на територію сусідньої держави, де їх уже не могла дістати влада Запоріжжя.

Але ігумену не довелося терпіти до літа небезпечних постояльців. У квітні їх покликала бойова труба в гайдамаки — заступатися за православних Правобережжя, на яких навалилися загони Барської конфедерації і почали вирізувати православних і саджати їх на кіл. Так почалася Коліївщина — знамените повстання селян Правобережної України, очолюване запорізьким полковником Максимом Залізняком.

Але це вже інша історія, про яку я можу розповісти в наступній публікації. А докладніше все це (і багато чого іншого) описано в моїй новій книзі «Кто Вы, мистер Ющенко?», яка вийшла із друку в Україні наприкінці липня 2007 р. Хто зацікавився, може придбати книгу в книжковій лавці МАУП на вул. Фрометівській, 2.

 Леонід Фоминський,
Академік РАЕН 

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com