Кирило Осьмак повертається в Шишаки. Через століття

24 серпня в селищі Шишаки на Полтавщині урочисто відкрили пам’ятний знак видатному шишачанину, великому українцеві, борцеві за незалежність нашої Батьківщини Кирилові Осьмаку.

Камінь з мармуровою табличкою постав у центрі Шишак завдяки зусиллям та коштом місцевих патріотів-ентузіастів. У трагічному 1944-му їхній земляк очолив підпільний парламент воюючої України — Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яка координувала дії частин Української Повстанської Армії, що боролась проти окупантів.

«Я народився в Шишаку. Це сотенне місто Миргородського полку козацької України», — так мені батько написав в одному з листів з тюрми. У цьому його вислові — образ людини історичного мислення, образ людини, яка знала, що таке бути незалежній державі, що таке бути незалежному народові, але яка добре знала, який тяжкий шлях народу, який є у рабстві, який є під гнітом іншої держави, під гнітом іншого народу, до цієї свободи і до цієї незалежності», — цими словами розпочала свій виступ під час урочистого відкриття пам’ятного знака дочка Кирила Осьмака — Наталя Кирилівна Осьмак. Саме вона значною мірою відкрила Кирила Осьмака для нас, нащадків, для української історії, зібравши по краплині батьків життєпис — з його листів, з його статей, зі слідчих справ.

Доля Кирила Осьмака була трагічною й героїчною, як сама історія нашого народу у ХХ столітті. Народившись у Шишаках 1890 року, навчався в Шишацькій народній, Миргородській повітовій школах, Полтавському реальному училищі, а згодом — у Московському сільськогосподарському інституті. «Вибір не був випадковим, — написала у книзі «Дорога до батька» Наталя Осьмак. — В Україні російська царська влада пригнічувала українське культурно-просвітницьке життя, вбачаючи в ньому небезпечний для себе сепаратизм. У російських столицях українцям було більше свободи, ніж в Україні».

Після лютневої революції 1917 року Осьмак опинився у вирі політичного життя України і залишився в ньому назавжди. За його участі в Києві створювалася Центральна Рада, починалося національне відродження, якому судилося вступити в нерівну боротьбу з більшовицьким режимом. Репресивна машина жорстоко пройшлась по родині Кирила Осьмака. Його самого кілька разів заарештовували, приписуючи членство в контрреволюційних організаціях, висилали з України, відправляли до концтаборів. Під колесами паротяга покінчила з життям перша дружина Осьмака, яку змушували свідчити проти чоловіка. За німецької окупації безслідно зникла старша дочка, яка перевозила підпільну літературу.

У вересні 1944-го чекісти востаннє заарештували Кирила Осьмака — на Галицькій землі, де він лікував рану після бою. З ув’язнення він уже не повернувся. «10 липня 1948 року ОСО (Особое совещание при МГБ СССР) винесло вирок про 25 років ув’язнення в тюрмі «за участь у контрреволюційній банді українських націоналістів та активну керівну контрреволюційну націоналістичну ді­яльність». У вироці ні словом не згадано, що це була боротьба за Самостійну Українську Державу, тобто за те, що було продекляроване в Конституції СРСР, а саме: право нації на самовизначення, аж до відділення. Отже, слідство і вирок — це злочин держави, злочин КПРС, яка керувала цією державою,» — такий висновок зробила Наталя Осьмак, вивчаючи батькову справу. У 1960 році Кирило Осьмак загинув у Владимирській тюрмі. Тільки три роки тому, у грудні 2004-го, його прах перевезли до України та поховали на Байковому кладовищі в Києві.

Боротьба за пам’ятник Осьмакові була тривалою вже в незалежній Україні. Довгих шість років, за словами заступника голови облдержадміністрації, шишачанина Сергія Солов’я, шишацькі українські народники домагалися того, щоб селищна рада виділила місце для встановлення пам’ятника. Але тодішні депутати з комуно-соціалістичною ідеологією блокували прийняття позитивного рішення.

Лише 5 грудня 2006 року новий склад селищної ради підтримав пропозицію про встановлення пам’ятника видатному землякові.

Сьогодні пам’ятний знак Кирилові Осьмаку стоїть на вулиці... Леніна. Такий собі історичний парадокс. На 17-му році незалежності українські міста і села ще не звільнились від совєтської ідеологічної спадщини, і місцева влада не поспішає це робити. Українські патріоти в Шишаках переконані, що становлення каменя стало початком великої роботи — відновлення історичної справедливості, історичної пам’яті народу.

А сам пам’ятний знак — це тільки перший монументальний вияв пошани шишачан до свого земляка. Невдовзі на місці каменя має у бронзі постати Кирило Осьмак. Кошти на спорудження пам’ятника вже почали збирати.