Всеїдність суспільства проти демократичного вибору

Кампанія розчарувань, зневіри і відрази. Саме так можна назвати дострокові вибори до Верховної Ради і передчасні потуги Президента Віктора Ющенка та його команди у прагненні поборотися за мандат довіри на майбутні президентські вибори. Щонайменше половина українців не підтримують ідею проведення дострокових виборів до парламенту. Усі розуміють, що вирішити політичну кризу через вибори не вдасться. Боротьбу зосереджено довкола електорату, позбавленого сталих політичних уподобань, який визначатиметься безпосередньо з авторучкою в руках у кабінці для голосування.

Разом з розчаруванням у політиці і політиках, коли Юлія Володимирівна відмовилася від іміджу Жани Д’арк на користь (за влучним висловом одного з політиків) образу сільської вчительки, а Віктор Андрійович, хоч би скільки ліз зі шкіри, так і не може видати свавілля за ознаки мужності, як і Віктор Федорович виправдати свою млявість сумлінням, — у суспільній свідомості дедалі чіткіше вимальовується потреба «сильної руки». Криза політичних інститутів, скомпрометовані державні інститути і дискредитація інституту виборів як засад демократії — суміжні поняття з ім’ям Україна.

Час вибору невпинно наближається. Відрив Блоку Юлії Тимошенко від «Нашої України» — Народної Самооборони дедалі збільшується, а розрив між БЮТ та Партією регіонів помітно зменшується, проте це зовсім не означає, що блок імені своєї лідерки посяде друге місце, а Юлія Володимирівна потрапить у крісло прем’єра. Тимошенко робить заяву, що вона погодиться з вибором народу. Вона розуміє, що втома і зневіра, які панують у суспільстві, зводять нанівець можливості БЮТ виявити свою незгоду з результатами виборів у разі їхньої фальсифікації, адже позбавляють її шансу повернути суспільство до часів «мітингової демократії».

Здавалося б, компроміс виникає ні з чого, сам собою, безвідносно до змови, якою просякнуті стіни на Банковій. Політики завзято, наполегливо і цілеспрямовано розколюють Україну на Схід і Захід, за мовною і конфесійною ознаками, за політичною належністю і внутрішньопартійними особистісними уподобаннями, аби виголосити найближчим часом боротьбу проти означеного і про необхідність створення широкої коаліції, аби запобігти розбрату у державі.

«На всіх вождів народу не напасешся», — вигукує несамовитий Юрій Луценко, утверджуючи свої, а заодно й Ющенкові плани з приватизації назви «націонал-демократична» і знищення партій націонал-патріотичного спрямування під дахом такого собі НУ-НС. Демократичні завоювання незалежної України впевнено перетворюються на авторитаризм двох протиборчих таборів. Лідер, нехай і технічний, НУ-НС, вже не соромлячись, говорить про зміцнення «президентської вертикалі». З цим готові погодитися, якщо не всі, то більшість регіоналів, тільки одна Тимошенко не може визначитися. Вона заважає усім.

На часі формалізація і стилізація подовження терміну президентства Віктора Ющенка. Більшість керівників облдержадміністрацій прямо чи опосередковано задіяні у передвиборній кампанії. Команда Президента нахабно використовує термін «соціальна реклама», агітуючи за НУ-НС. Однак і цього хлопцям з Банкової здається замало. Вони вдаються до відвертого шельмування виборчого процесу і намагаються ловити виборця на живця, яким є безпосередньо сам Ющенко — на посаді Президента підпрацьовує зазивалою до НУ-НС.

Його переконують, що це потужний захід для протидії конкурентам. Йому пояснюють, що це «вирішальний бій», адже програти можна все й остаточно. Для нього влаштовують шоу: в суботу — у Львові, наступного дня — в Івано-Франківську.

Бій барабанів, перевдягання, лицедійство… Юрба, що прийшла подивитися на Президента, напружено намагається зрозуміти, що той намагається сказати. А він, як завжди, блукає коридорами своєї зарозумілості. Йому вельми складно пояснити, чому за умов економічного зростання суспільство має робити інший вибір, на користь його команди. Він говорить, що не допустить у своїй команді повторення помилок минулого, і знову не вірить в об’єднання демократичних сил, висловлюючи побоювання щодо зради. Усі розуміють, що Ющенкові важко доводити свою спроможність й утверджувати командну єдність. Він сам не вірить у те, що говорить. Драйв, що виник під час Народного віче у Львові, змінюється роздратуванням у Івано-Франківську, невпевненість проглядається дедалі більше… Розгублені франківці полишають Майдан віче. Зрозуміло, Ющенка підставляють, змусивши зробити фальш-старт, і дедалі більше втягують у президентські перегони, прищеплюючи його особистий рейтинг до шансів НУ-НС, які тануть що не день. І йому, аби зберегти владу, залишається лише один шанс — невизнання результатів виборів. Секретаріат Президента до цього готовий. Чи проковтне це суспільство?..