Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

СПОВІДЬ ПЕРЕД ЛИЦЕМ БОГА

На дереві християнства є три найпо­тужніші гілки: православ’я, католи­цизм і протестантизм. Розбрат поміж ними з приводу теоретичних засад до­ходив до найжорстокішого братовбивс­тва. Та, окрім небесного Христа, ці три потужні течії єднає й земна людина — АВРЕЛІЙ АВГУСТИН.

Він зумів знайти деякі єдині для всіх істини, живучи в пе­рехідний поміж двома епохами час. Та­кий час випав і на нашу долю. Відтак осо­бливо цікаво дізнатися, об які «гострі ку­ти» билися наші попередники, що жили багато століть тому, і як на низовому ви­тку спіралі суспільного поступу розв’я­зували свої проблеми. А що жодна епо­ха не поставила під сумнів глибину й щирість величезної спадщини Аврелія Августина, то й ми там знаходимо для себе багато цінного.

«Я був жадібний кохання»

Великий релігійний мислитель наро­дився 13 листопада 354 року в північно-африканському містечку неподалік Гіппона: тепер ця колишня провінція Великої Римської імперії входить до Алжиру. Мабуть, за світлої шкіри Аврелій Августин мав негроїдні риси обличчя, бо в йо­го жилах текла кафрська кров. Його ба­тько, на ім’я Патрицій, був язичником, мати Моніка — ревною християнкою, яка лагідно, проте вперто схиляла чоловіка до своєї віри, і той прийняв її уже неза­довго до смерті. Сім’я була заможна, тож у юності майбутній святий зазнав усіх типових для представника його ста­ну радощів: п’яні гульбища у товаристві «жриць кохання», бешкети, одвідування театрів і цирків з їхніми жорстокими ви­довищами. «Я ще не кохавсь, але вже любив кохання, — пише Аврелій Авгус­тин у найвідомішому зі своїх творів «Сповіді». — Я був жадібний кохання аж до глибин мого єства, я ненавидів себе за те, що ним не наситився». Навіть праг­нучи чистого шлюбу, Августин не поли­шав жінки, від якої мав позашлюбного сина.

Як бачте, нинішня сексуальна рево­люція з усіма її наслідками не є чи­мось новим для світу: тим цінніший до­свід людини, котра, маючи все, про що може мріяти сучасний плейбой, почала шукати інші радощі. Причину Аврелій Августин окреслює дуже чітко: чуттєві насолоди лише виснажують, якщо «бра­кує внутрішньої поживи». Той, хто цього не усвідомлює, працює проти самого себе. А жорстокі сюжети навіть талано­витих театральних вистав поглиблюють душевну хворобу, творячи ілюзію пробу­дженого милосердя, бо ж «страждання можна похвалити тільки в деяких окре­мих випадках, але ніколи не можна лю­бити його». За співчуття часто прийма­ють інтерес до страждань інших. Люди­на сам-на-сам мусить пройти важкий шлях у пошуках Божої істини.

І шлях цей для Аврелія розтягується на багато років тяжких і водночас солод­ких роздумів. «Правдо! Правдо! Скільки разів зітхав я до Тебе з глибини моєї ду­ші. Замість тебе подавали сонце й мі­сяць — архітвори твоїх рук, але тільки твори, а не тебе самого, й то не найкра­ще з твоїх творінь. Бо твої духовні твори куди величніші за тілесні, осяяні проме­нями, які вони розсипають на небесах». Дев’ять років життя Августина пов’я­зано з манахейцями — сектою, що сповідувала вчення перса Мана про боротьбу добра й зла, урівнюючи людину з усім сущим навколо неї. Споживання земних плодів пояснювалося необхідністю зві­льнити «частинки світла» для творення янголів та інших вищих сил. Язичництво, за всієї притаманної йому поезії, цей мис­литель від самого початку не сприймав: він не бачив у ньому місця для людської волі. «Це з неба приходить причина грі­ха, і їй опиратися неможливо». «Це зро­била Венера, Сатурн або Марс».

«Тільки не зараз, о Господи!»

Надзвичайно обдарований, Аврелій віддав належне гонитві за примарою слави, або, як він сказав, «за вінками із сі­на». Якось ворожбит пообіцяв йому своє сприяння у здобутті перемоги на од­ному з престижних змагань у риториці, для цього належало принести в жертву тварину. Але Аврелій відповів, що ніякий успіх не вартий життя навіть дрібної кома­шини... Свій внутрішній неспокій він сприймає як Божу милість і водночас не­приховано боїться змін. «Тільки не зараз, о Господи» — лишилася нам його специфіч­на молитва, яку він творив з почуттям гумору.

Завершивши освіту в школах Карфа­гена й Рима, Аврелій Августин викладає риторику в Карфагені, Римі й Мілані, де зустрічає незвичайну людину — єписко­па Амвросія. Під його впливом на тридцять другому році життя здійснює мрію своєї матері Моніки — приймає хрещен­ня. Невдовзі після того професорська діяльність починає його пригнічувати: він повертається до рідного міста, де за­сновує перший монастир. 395 року при­ймає знак єпископського достоїнства, і наступні три з половиною десятиліття живе як Христовий воїн. Слава про його мудрість і святість поширюється далеко, і Аврелій Августин, якого за життя поча­ли називати Блаженним, не відмовляє своїм шанувальникам у зустрічах. Але найбільше цінує самотність, бо теологія повністю поглинає його. На його очах занепадає колись могутній Рим, і філо­соф розмірковує над роллю держави в людському житті — «Земним градом», означеним насильством і гріхом, якому протистоїть Град Небесний. «Вся світо­ва історія пройнята божественною во­лею до спасіння, — пише Августин. — Земна «держава диявола», держава бе­зумства, гордині й властолюбства бо­реться з «державою Бога», що в добрі своєму обмежує сама себе».

Що відчував Блаженний Августин, спостерігаючи, як орди варварів беруть в облогу його рідне місто Гіппон? Помер один із чотирьох стовпів, на яких трима­ються всі християнські церкви, 28 серпня 430 року.

Все — для блага

У «Сповіді» Аврелія Августина вражає насамперед глибина наукового про­зріння, підтвердженого лише за нашого часу. Так, аналізуючи власну поведінку — вирісши в розкошах, він у дитинстві поліз красти чужі груші,— мислитель до­ходить висновку про людську від наро­дження гріховність. Пізніш філософи епохи Просвітництва відкинули цю тезу, назвавши людину «чистою дошкою», на яку соціальні умови накладають свій від­биток. Звідси випливав висновок про можливість зміни людської природи че­рез зміну умов життя, можливість тво­рення нової, досконалої особистості, що привело до кривавого терору минулого століття. Нині генетика дедалі більше підтверджує правоту тверезого погляду Аврелія Августина на людську сутність.

То що ж із цього випливає — Бог сві­домо створив зло? Ні, вся біда у зловжи­ванні людиною даною їй свободою ви­бору поміж добром і злом та сліпотою перед їх відносністю. «Я пізнав, що кож­на річ не тільки займає своє місце, а й своєчасно приходить», — читаємо в «Сповіді».

Давайте трохи поміркуємо над цим аспектом великої і дуже багатогранної творчості Аврелія Августина, котрий, пройшовши складний шлях грішної лю­дини, піднявся до вершин святості. Адже в цьому витоки доступної кожному філософії, яка називається мудрістю. «Хіба людське життя на землі не сама спокуса? — запитує Блаженний Авгус­тин. — Хіба хтось хотів би прикрощів та труднощів? ...У нещасті я тужу за щас­тям, у щасті боюся нещастя... Горе успі­хам цього світу, двічі горе через прихо­ваний у них страх перед невдачею, горе їм через зіпсуття, яке приносять радо­щі!» То яким же шляхом іти, коли страж­дань не можна уникнути?

Найкраще — навчитися будь-яке яви­ще бачити у всіх його особливостях — не лише згубних, а й рятівних. «Все — .для блага», — промовляє народна муд­рість і глибокий погляд у природу речей це підтверджує. Однобічна оцінка будь-якого зла є злом ще більшим.

Поліпшення людської породи було за­про­вад­жено в античній Спарті: новородків із дефектами або ж просто слаб­ких кидали в прірву. Ця антична держава дала досконалих спортсменів, по яких лишилася тільки пам’ять, але не дала ані мислителів, ані митців і фактично культу­ри не створила. І так з усім, бо зло ні­коли не буває абсолютним, і елементи його стають матеріалом для творення добра. Честолюбство — не дуже похва­льна людська риса, але скільки геніаль­них наукових відкриттів, скільки блиску­чих митецьких творів дістало людство завдяки їй? Прагнення наживи вкрай відразливе, але без нього не вдається досягти корисної для всіх ефективності виробництва. Глушити негативну спонуку не можна — її належить замінити на юзитивну, якщо вдається.

«Неможливо один бік людської душі або якийсь один аспект суспільного устрою підняти до порога Царства Божого, в той час, як інші аспекти життя лишаються в царстві зла. Життя особистості є цілісна єдність, і тому правильний шлях вдосконалення потребує гармонійного виховання всіх сил добра. Боро­тьба зі злом може бути палкою, такою, що захоплює всі сили душі.., але за всіх часів вона повинна бути вільною він фа­натичної однобічності, яка неминуче призводить до того, що викорінення од­ного зла супроводжується зростанням якогось іншого. Гармонійне всебіч­не виховання добра є процес повільний, такий, що потребує терпіння й поблаж­ливості у ставленні до слабкості людсь­кої волі», — читаємо в релігійного мис­лителя Миколи Лоського. «Безумство революції полягало в тому, що вона хо­тіла відновити доброчесність на землі, — писав неупереджений свідок жахли­вих наслідків такого прагнення Максиміліан Волошин. — А коли хочуть зроби­ти людей добрими й мудрими, терпи­мими й благородними, то неминуче приходять до бажання убити їх усіх».

Ось чому Церква, продовжуючи тра­диції Блаженного Августина, виро­била складну систему впливу на людсь­ку волю з урахуванням особливостей кожного. Це погроза покарою, обіцянка винагороди, звернення до власної сові­сті в молитві й таїна сповіді перед Богом у присутності священика. Своїх служи­телів вона закликає до делікатності, за­стерігає від грубого втручання в життя пастви. Поблажливість до людської сла­бкості — це не приниження ідеалу, а врахування того, що «одним стрибком» наблизитися до Абсолюту неможливо. Вони хотіли втекти від лагідності Твоєї, а натрапили на Твою справедливість», — застерігає Блаженний Августин.

А це він нам залишив дивовижну у своїй щирості молитву: «Боже, дай мені силу звершити те, що я можу звершити, дай спокій пройти повз те, чого я звершити не можу, і дай мудрість відрізнити перше від другого».

Наталя ОКОЛІТЕНКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com