Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Українська бібліотека як FATA-MORGANA

Звільнення Юрія Кононенка — факт знаковий. Розгром Бібліотеки української літератури триває. Хоча ні, термін не зовсім правильний. Розгром (шляхом реорганізації) не вийшов. Відбувається руйнування бібліотеки. Поки що кадрове.

Дозволю собі ліричний відступ. Я познайомився з Юрком наприкінці 1999 року, тільки-но приїхав до Москви. Наша Бібліотека тоді тіснилася на Автозаводськiй. Ця людина одразу викликала довіру — словом, «людина на своєму місці». Чому? Через блиск в очах, з яким він розповідав про книги та авторів, через особливу ніжність, дбайливість, з якою справжні книголюби перебирають книги...

Взагалі, ніде правди діти, дедалі частіше виникає думка: а може, не варто було з’їжджати з тих тісних кімнаток на Автозаводськiй. Ми, українська читаюча громада, тоді були бідні, але горді. І, найголовніше, непомітні. Ну, зібралася в районній бібліотеці компашка божевільних «хохлів», ну, збирають свої незрозумілі книги, ну організовують суботники. Хто їх бачить? Кому вони заважають? Ніхто й нікому.

Таке враження, що з переїздом у простору і добре обладнану бібліотеку змінилося багато чого. Помітними стали! Облагодіяними! Тобто тут вже автоматично напрошувався варіант: якщо ви не «бідні, але горді», то будьте «багатими, але покірними». Отож, будьте ласкаві, убік всякі там штучки, українську історію розглядайте, як частину великоросійської, українську культуру — як гілку великоросійської. Звичайно, так ось, прямо, ніхто не сказав і не скаже. Але цього і не потрібно, коли під рукою є «місцеві» підмосковні хунвейбіни. Пікети, провокації... І як відповідь на вимоги малограмотних квасних патріотів — апаратні чиновницькі рішення.

Спрогнозувати, що буде далі, неважко. Насамперед жорстока цензура. Цілковита відмова від непростих питань української історії, української культури, українсько-російських взаємин. Замість цього — гламуризація, гопак, шаровари, «садок вишневий коло хати», «гандзя-птичка» і «розпрягайте, хлопцi, коней».

У разі дрібних затримок із цим процесом, якогось опору — повзуче кадрове руйнування Бібліотеки. Людей, які не з чуток знають про українську культуру, говорять українською мовою, замінять «ручні», ряжені українці, які вивчали українську історію за мозаїками на станціях метро «Київська». Цілком можливо, що в пам’яті апарату народиться і варіант цілковитого розгрому бібліотеки з розформуванням її фондів.

Найобразливіше, що цього ніхто й не помітить. Ні в Москві, ні в Росії, ні в Києві, ні в Україні. Обговорюватимуть більш захопливу і, головне, розкручену тему: про утиски російської мови в Україні. І це справедливо. Бо ми, українська діаспора, не можемо домогтися, щоб нас помітили, поважали і до нас прислухалися. А отже, на краще ставлення до себе просто не заслуговуємо.

Що ж залишається? Читайте класику: «Пливе у сірій безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум». Однак, боюся, багато хто не зрозуміє, що це, звідки і про що (і з кожним днем таких буде більше). Тому висловлюся простіше, у дусі нових віянь, протягів і вітрів, що дують навколо нашої (поки ще) Бібліотеки: «Розпрягайте, хлопцi, коней!»

Олег Кудрін,
відповідальний редактор журналу «Имена»
Москва

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com