«ПОВИННІ ПАМ’ЯТАТИ, ЩОБ НЕ ДОПУСТИТИ...» У Франції мають намір визнати Голодомор 1932—1933 років в Україні геноцидом

Українська громада Франції щороку вшановує пам’ять жертв Голодомору-геноциду 1932 — 1933 років. Цьогорічні заходи тривали тиждень і охопили одразу кілька міст країни. Та найпотужніші події відбулися в Парижі. Вони були сконцентровані навколо основних символів французької столиці і привернули увагу простих французів.

Французькі законодавці розраховують на те, що ця увага дедалі зростатиме. Адже це необхідно для ухвалення важливого і довгоочікуваного закону про визнання Францією Голодомору геноцидом українського народу.

Парижани звикли до велелюдних акцій у центрі міста. Тому великий гурт людей з державними українськими прапорами, транспарантами, що закликають визнати Голодомор 1932 — 1933 років актом геноциду проти українського народу, міг би, власне, і залишитися непомітним. Однак багато перехожих зупинялися того дня біля Тріумфальної арки, де відбувалося покладання квітів, що символізують данину пам’яті про тих, чиє життя обірвалося у трагічні 1930-ті. Під аркою, що віддавна є символом Парижа, урочисто пролунали національні гімни України і Франції. До вічного вогню представники української амбасади Франції поклали жовто-синій вінок, а діти — колоски, які символізують життя, що його віроломно відібрали у працелюбних людей.

Покладання вінків збіглося з процедурою підживлення полум’я під Тріумфальною аркою. Такий збіг учасники події розцінили як символ розуміння і єднання між українським і французьким народами. Відтак українці пройшли жалобною ходою від Української греко-католицької церкви Святого Володимира бульваром Сен-Жермен де Пре до Собору Паризької Богоматері. Тут відбулася Служба Божа і панахида за жертвами великого терору і голоду в Україні. Службу Божу в Нотр-Дам-де-парі, яка тривала впродовж двох годин, правив владика Михаїл Гринчишин, екзарх української греко-католицької церкви всієї Західної Європи, який мешкає в Парижі. Панахиду правили двоє владик з усіма священиками — католицькими і православними. Слово «геноцид» рефреном пролунало в проповіді ректора Собору Паризької Богоматері Патріка Жаке.

У найповажнішому соборі Парижа українці незрідка звертаються у спільній молитві до Бога. Тут молилися, згадуючи трагічні наслідки Чорнобиля, тут запалили свічки і на знак вшанування тих, кого скосила люта голодна смерть... Після служби учасники процесії вкрили свічками площу біля Нотр-Дам-де-парі. Лунали зворушливі слова, люди говорили про те, як важливо відновити і зберегти історичну пам’ять свого народу. Вітер шарпав полум’я свічок, воно тремтіло у паризькому надвечір’ї, однак не корилося.

На початку листопада цього року 43-тя Генеральна конференція ЮНЕСКО ухвалила консенсусну резолюцію щодо Голодомору в Україні, визнавши його злочином проти українського народу. Цей документ зобов’язує країни-підписанти включати до своїх освітніх програм розділ про ту історичну правду, яку тривалий час замовчували.

Визнати Голодомор геноцидом мають намір і французькі парламентарі. Хоча процедура ця доволі складна.

Франція вже має досвід такого роду — 2001 року тут було проголосовано закон щодо вірменського геноциду 1915 року.

«Ухвалювати закони, які стосуються історичної пам’яті, у Франції надзвичайно складно, — говорить заступник голови асоціації «Україна — 33» Фредерік Гнида. — Це пов’язано з минулим Франції. Деякі французькі політики побоюються, що порушення таких питань може поставити під сумнів і деякі моменти з колоніального минулого Франції. Але для України в цьому питанні є перспектива. Потрібно щонайменше підняти інформаційну хвилю. Деякі статті в пресі з’являлися, але важко назвати їх масовим явищем. Це питання до громадських організацій, науковців, представників університетських кіл».

Автором пропозиції щодо Голодомору в Національній асамблеї Франції є депутат Крістіан Ваннест, який вже двічі пропонував проект такого закону. У розмові з нами він зазначив, що провести закон буде нелегко. «Є три основні перешкоди, — наголошує французький законодавець. — По-перше, історіографія Франції схиляється радше до лівої інтерпретації, ніж правої. По-друге, ми проголосували низку «законів про пам’ять», які є джерелом конфлікту. Багато депутатів нинішньої більшості воліють обминати такі теми. Але найголовніше — потрібен пресинг громадськості. Українська громада у Франції нечисленна, проте особисто я запрошую всіх українців, які живуть у Франції, створити цей пресинг. Хоча й розумію, що українська громада не є виразником значної частини електорату. Але саме так діяла тут вірменська діаспора. Велика роль у цьому питанні належить медіа, особливо телебаченню. Можливо, варто було б почати з французьких телеканалів історичного спрямування, запропонувавши їм нові документи, які відкривають правду про Голодомор. А завершити державним телебаченням Франції».

Аби питання потрапило на розгляд, необхідно зібрати 100 голосів народних обранців. Наразі документ має 30 підписів. Кілька років тому схожий проект підтримали тільки троє членів Національної асамблеї Франції, ще за деякий час на бік ідеї визнання Голодомору геноцидом стали 10 депутатів. Сподіваємося, це питання вдасться зрушити з «точки ініціатив» і ухвалити відповідний закон.

«Голод 1932 — 1933 років — чорна сторінка нашої історії, — сказав під час заходів вшанування Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції Костянтин Тимошенко. — На щастя, в Україні зацікавилися вивченням трагічних сторінок історії. Важливо, що українські парламентарі визнали Голодомор актом геноциду. Так, це було вбивство нації, і молодші покоління мають усвідомлювати ті жахливі події, аби ніколи схоже не могло повторитися».

Під час дискусії в Національній асамблеї канадський історик, професор університету Квебеку, член Міжнародного комітету з Голодомору Роман Сербин надав французьким колегам нові документи, які підтверджують штучний характер голоду в Україні. Зокрема, доводить він, Сталін відкинув прохання керівництва України у червні 1933 року про допомогу, а на зауваження про те, що селяни коситимуть «зелений хліб», було видано так званий указ про п’ять колосків. У грудні 1932 року Сталін наказав знищувати всіх, навіть комуністів, які чинитимуть опір хлібозаготівлі або не забезпечуватимуть її належним чином.

«Гадаю, всі українці в той чи інший спосіб повинні цікавитися темою Голодомору, — переконаний пан Сербин. — Так само, як усі вірмени говорять про геноцид 1915 року, а всі євреї пам’ятають про Голокост. Коли 1983 року я організував конференцію, присвячену питанню Голодомору в Україні, то не вважав себе компетентним у цьому питанні. А коли почав грунтовно працювати над ним, то відкрив для себе страшні речі... З цими документи варто ознайомити і французьких законодавців, оскільки вони, на мій погляд, мало знають про те, що ж насправді відбувалося на українських землях у
1930-х роках».

Професор Сербин звернув увагу на останню книжку історика Ніколя Верта. Йдеться про збірник статей, де є і розлогий матеріал про Голодомор в Україні. З цього джерела він доходить висновку, що це таки справді був геноцид. Як відомо, раніше Верт уникав такої інтерпретації. «Гадаю, це дуже важливо для Франції, оскільки Верта визнають головним спеціалістом з цього питання», — наголосив Роман Сербин.

У рамках паризьких заходів вшанування пам’яті жертв Голодомору біля Української греко-католицької церкви Святого Володимира відбулося «читання пам’яті» — оприлюднення свідчень очевидців і останніх документів, які відкривають нові сторінки трагічної історії України. Представники французького політикуму поклали вінки до пам’ятника Тарасу Шевченку в Парижі. На церемонії були присутні, зокрема, сенатор Мішель Геррі, мер Шостого округу Парижа Жан-П’єр Лекок, національний секретар політичної партії CNI Олів’є де Тільйєр, історик, член наукової академії моралі і політики Ален Безансон.

Свічки пам’яті палали і на площі біля церкви Сен-Жермен. Їхнє полум’я підтримували українці разом з корінними французами. Учасники акції роздавали листівки із закликами визнати Голодомор геноцидом. «Мої батьки мало розповідали про Голодомор, який пережили в Україні. Тільки тато, коли ми малими вередували і відмовлялися від обіду, казав: ви не знаєте, що таке голод...», — пригадує француженка Лідія Миколенко.

До дівчини, яка роздавала листівки, підійшла жінка старшого віку. Прочитала написане і зізналася: вона не знає української, хоча має родичів в Україні. Пані Марія багато чула про Голодомор і розповідає про цю страшну сторінку української історії своїм землякам. «Я вірю, що правду знатиме весь світ», — замислено каже вона.

Юлія Косинська,
Олег Крук
Київ — Париж

Фото: Юлія Косинська,
Іван Пастернак