Цілюще джерело пречестивого Софронія

З давніх-давен православні монастирі і храми прикрашають собою світ як чудові пам’ятки архітектури, а також, як кажуть святі отці, вони є кораблем спасіння і надії у бурхливому океані життя.

З 20-х рр. на території Росії і України нова влада розпочала політику відлучення людей від віри через атеїстичну пропаганду. На людей, які не підкорялися новим порядкам, чекали заслання в Сибір або розстріл. Православні храми жорстоко руйнували, перетворювали у клуби й бібліотеки. Але, руйнуючи їх, атеїзм так і не зміг зламати могутній дух православ’я. Після закриття всіх монастирів за наказом Й.Сталіна їх знову відкрили, коли на країну прийшла страшна хвороба, яка забрала життя сотень людей. І коли по всій країні залунав церковний дзвін, і кожен день почала правитися свята літургія — біда відступила.

Зараз одним з найкращих монастирів в Україні є Свято-Покровський Красногорський жіночий монастир, що поблизу м. Золотоноші. Щоправда, жіночим він став 1790 р. А історія його виникнення на Черкащині припадає на кінець XVI ст.

Якось одному монаху (ченцю або іноку), родом з Константинополя, з’явилася у сні Цариця Небесна і наказала виїхати в землю Руську, вказавши місце майбутнього подвигу — в горі. Знайшовши по велінню Богородиці те місце, монах вирив невелику печеру і почав молитися. Невдовзі про нього стало відомо хазяїну цих земель — козаку. Він вирішив цю гору перетворити на гору Божу — заснувати тут святий монастир. Новина ця облетіла окремні села і до інока (монаха) почали приєднуватися люди, охочі присвятити своє життя Богу.

Першу ікону Пресвятої Богородиці засновник монастиря вирізьбив на корі дерева. Звідси і назва — «Корецька». Потім образ було розписано фарбами і прикрашено срібною ризою. Після гоніння монастиря у 1922 р. ікону було втрачено.

Цариця Небесна, бачачи старанність і благочестя іноків, благословила і втішила їх образом, явленим на дубі. Тому назвали її Дубенською (цей образ і досі є головною святинею обителі).

Згодом благочестиві козаки привезли ліс і побудували перший храм на честь святого Георгія Побідоносця. У 1980—1987 рр. побудували храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Нинішній кам’яний Покровський храм збудовано 1859 р. за ігумені Анатолії І.

З особливим благоговінням шанує монастир пам’ять святителя Софронія (Кристалевського), єпископа Іркутського та Нерчинського. Його 1918 року було зараховано до лику святих.

Народився святитель у містечку Березань 25 грудня за старим стилем, за новим — 7 січня (на Різдво Христове) 1704 р. у хрещенні нарекли його на честь першомученика архідиякона Стефана. Закінчивши 1727 р. Академію, Стефан, високоосвічений юнак, через три роки приймає постриг з іменем Софроній. Перебуваючи вночі у храмі після постригу, він почув голос: «Коли будеш єпископом, побудуй храм в ім’я Всіх Святих». Так було передбачено шлях його майбутнього служіння. Невдовзі у Санкт-Петербурзі на монаха звернув увагу Святий Синод і його було переведено у Петербурзький Олександро-Невський монастир (майбутню Лавру). Своєю невтомною працею він заслужив до себе особливу прихильність імператриці Єлизавети. Глибокого його шануючи, вона незрідка дарувала інокові єпитрахилі, пояси, поручі, зроблені своїми руками.

У 1753 р. Софроній став єпископом і за наказом імператриці його призначили на Іркутську кафедру, найбільшу в Росії. Вона охоплювала всю Східну Сибір з її чисельним язичницьким населенням. Але новопоставлений Владика ніколи не залишав Свято-Покровський монастир. Неодноразово передавав до нього цінні дарунки. Незадовго до своєї смерті пожертвував велику суму, на яку було возведено у 1767-1771 рр. великий кам’яний Преображенський собор за проектом відомого архітектора І. Григоровича-Барського

Саме тут, у своїй першій обителі, владика сподівався закінчити земний шлях. У 1770 р. він звернувся до Святішого Синоду з проханням виїхати до монастиря. Але так і не отримав відповіді. 12 квітня 1771 р. Софроній назавше спочив у Іркутську.

Однак і після свого відходу святитель не залишає монастиря. Якось для ремонту Преображенського собору знадобилося багато будівельних матеріалів. Об’їздили всі склади, дісталися Києва — все марно. Помолившись, братія відправилися на останній склад. Виявилося, що вночі з Іркутську прибув потяг з гарними лісоматеріалами.

Інше диво сталося під час внутрішнього оздоблення собору. Ніхто не хотів братися за виготовлення віконних рам, бо вони були незвичної форми. І тут раптом відкривається у Золотоноші столярна майстерня, яка працює за домовленістю з Іркутськом. У ній швидко і якісно виготовили рами потрібної форми і… майстерня закінчила свою діяльність.

У 1786 році після виходу царських указів про секуляризацію монастирських земель і скорочення кількості їх населення, монастир було виведено за штат. Але 1790 р. указом Священного Синоду на його місце переведено Київський Іоано-Богословський дівочий монастир. Першою наставницею монастиря стала ігуменя Мокрина. У 1922 році його закрили, а всі святині передали до Черкаського міського музею.

Страшною хмарою по нашій землі пройшла Друга світова війна. Вона забрала з собою мільйони життів, але звернула багато сердець до Бога. І вже в перший рік війни до монастиря повернулися сестри, що залишилися в живих. До них приєдналися нові. У ці роки життя в монастирі було неймовірно тяжким. Незрідка доводилося ходити на заробітки по найближчих селах.

З 1941 р. монастирем правила ігуменя Апаталія, потім — Філадельфа, Євлалія, Лідія, Іларія, Августа. З січня 1997 р. й донині — ігуменя Агнія.

У 2003 р. з благославіння архієпископа Черкаського і Канівського Софронія, за наказом мерії Золотоноші монастирю повернули землю, що належала йому до 1922 р. Нині на них будується новий великий храм на честь Святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова.

Свято-Покровський монастир має багато чудодійних святинь, кілька ікон, джерело Святителя Софронія, вода з якого звільняє від недуг, а молитви сестер і отців Афанасія та Тихона дарують людям зцілення, спокій і натхнення до життя.