Український національний рух у Криму в 1917 році

10. Перша українська маніфестація

Рада енергійно взялася до праці. Бібліотеку й читальню було організовано досить швидко. Театральна комісія організувала кілька вистав. Та замало, здавалося, було праці внутрішньої, усвідомлюваної. Нетерпеливилося, хотілося, особливо молоді, показати свою силу.

За прикладом Києва у перших числах квітня Рада впорядила маніфестацію. Про це широко заговорили на вулицях і площах величезні плакати, за дозволом команданта флоту було поінформовано телефоном всі флотські частини про день, місце і порядок маніфестації.

Ще з ранку з Графської пристані рушили юрби матросів, цивільних і солдатів до Пушкінської школи. Замаячили жовто-блакитні прапори і транспаранти з різними гаслами. Близько 12-ї години похід готовий був вирушити, коли це зі штабу флоту надійша телефонограма про те, що має приїхати командант флоту адмірал Колчак.

За півгодини авто Колчака спинилося на Пушкінській площі перед кількадесятитисячними колонами маніфестантів.

Висока, струнка постать команданта. Адмірал здіймав з голови кашкет. За хвилю він промовляє:

«Мені випала честь говорити з українцями, що зібралися тут, заявити про своє існування, наочно його засвідчити. Чорноморська флота, керувати якою маю за честь, на 90% складається з синів цієї нації. Я не можу не вітати українську націю, яка дала мені найліпших моряків, які тільки є у світі».

Майже такою дослівно була промова команданта, зустрінута гучними вигуками «слава».

Похід рушив. Ентузіазм охопив десятки тисяч маніфестантів і десятки тисяч вуличної неорганізованої юрби. Радісне «слава» веселим весняним громом стрясало усміхнене сонцем бадьоре повітря і пружило душі.

11. Організаційна праця на флоті

Усвідомлення недовершеного чину мрії про український флот з цього дня не покидали жодного учасника маніфестації. У частинах почали виносити резолюції, щоб поповнення флоту здійснювали виключно українці, щоб замінити матросів: українців з Балтійського флоту переправити до Чорноморського, і навпаки. Енергійніше пішла праця в самих частинах. Але їхні організації досі не були об’єднані навколо одного центру, який керував би ними, координував їхні сили і роботу. Кожна організація жила, працювала і чинила по-своєму, окремо. Не було на місці сильної особистості з-поміж українців, ні організації, яка взяла б провід, раціонально, доцільно і вміло повела за собою маси.

Рада Чорноморської Громади, що складалася зі старих членів «Кобзаря», людей з вузьким політичним обширом, заляканих, не готових до активної, рішучої і безоглядної боротьби, а до того ж захоплених несподіванкою, бо Бог їх святий знає, чому вони не передбачили, що примхувата історія може поставити їх перед таким моментом, що відкрив їм усі можливості до цілковитого визволення нації
з-під ярма, яке вони самі так щиро ненавиділи, і створення «своєї хати», «своєї правди і волі», своєї держави, — оця, кажу, Рада жахалася навіть думки про переобрання проводу.

Поволі і несміливо (з пієтету до старших) почала оформлюватися в Раді опозиція з її молодих членів, до яких пристали два-три старші члени. Молоді повинні були стримувати свою енергію і запал, щоб не завалити самої Громади, у створення якої і вони вклали солідну частку енергії і праці, і спинилися на лагідній тактиці повільного, здійснення своїх домагань.

Громада нараховувала тоді понад 4 000 членів. Ресурси її, що складалися з членських внесків, зросли до солідної квоти, помешкання бібліотеки було оплачено наперед, театральна комісія працювала бездоганно. Але... було чимало цих «але». Так, не було можливим частіше скликати загальні збори, бо не можна було віднайти відповідного помешкання на 4 000 людей. Далі, більшість членів становили матроси, які часто через службові обставини не могли бувати на зборах. Часто в силу цих же обставин не могли бути й членами Громади.

Молоді члени Ради за підтримки кількох прихильних старшин внесли на засіданні Ради пропозицію надати президії право скликати на свій розгляд збори делегатів від гуртків, організованих по частинах, і від самих частин. Цю пропозицію ухвалили.

Все ж це давало можливість якщо не керувати флотськими організаціями, то бодай на них впливати.

Перші збори було легко зібрати. Делегатів було по двоє від частини, всього до 60. Зібраних ознайомили з метою Громади, з працею Ради, поінформовано про загальний україн­ський рух, про Центр тощо. Від делегатів ми довідалися і про сили свідомих українців у флоті. Виявилося, що організації скрізь поставали самочинно і вже існують на «Івані Златоустому», «Пам’яті Меркурія» та ін., але на більшості пароплавів їх немає, що свідомих українців багато, але бракує провідників, літератури, не чути зовсім Центру... Досить багато виявилося такого, в чім, безсумнівно, завинила попередня вузько закроєна праця Ради.

Далі перейшли до нарад про форму організації в частинах. Секретар Ради Михайлик зачитав статут школи авіації і запропонував прийняти форму організації за цим статутом. Планувалося, що кожна частина організує у себе всіх українців у громаду, на чолі якої стоятиме рада з п’ятьох членів (голови, заступника, секретаря, скарбника і ще одного члена). На раду покладається проведення культурно-освітньої праці, її завдання — пробуджувати національну свідомість серед несвідомих українців, взяти в свої руки всі можливі відповідальні пости в частині, в разі яких подій, організовано виступати і відповідно чинити тощо.

Передбачалося по закінченні самоорганізації в частинах передати керування загальними справами Раді Чорноморської Громади. Далі, за проектом Михайлика, делегати від усіх військових частин мали обрати керуючий суто військовий орган.

Дехто з присутніх на нараді старших членів, слухаючи такі розмови, хапався за чуба, вважаючи, що йде до розбиття єдності, що на тім потерпить Громада, коли матроси почнуть самоорганізовуватися. Досить гостро виступив Лихоніс зі своїм протестом і немалого труду поклав другий член зі старших — Коломієць, щоб угамувати його.

Делегати ж поставилися до цього проекту захоплено, і проект статуту, запропонований Михайликом, з деякими змінами, прийняли одноголосно. Пізніше розіслали його по частинах.

Від цього часу (середини квітня) починається планова одностайна організація українців по всіх частинах флоту.

Зав’язався добрий контакт частин з Радою Громади, дедалі частіше прибували делегати до Ради — то з інформаціями, то за ними, то за порадами, то для злагодження різних справ, таких як бібліотечні, театральні тощо.

12. Перший Всеукраїнський Військовий З’їзд

Оголошений на 4 травня у Києві І Український військовий з’їзд уже не міг залишитися без відгуку з Севастополя, флоту і армії.

Наприкінці квітня делегатські збори від усіх пароплавів, що стояли тоді у Севастополі (майже цілий флот), та від артилерійських і авіаційних частин ухвалили вислати делегатів на з’їзд. З числа кандидатів обрали двох: матроса Лінника й однорічника Михайлика.

У цей час організації в частинах уже окріпли, бажання і гасла окреслилися.

Наказ делегатам на з’їзд відбивав настрої тих, що їх посилали: найширша автономія України з усіма успіхами незалежної держави, урядом, військом, флотом. Українізація армії і флоту, зокрема, має негайно і планово проводитися, тобто поповнення надалі має відбуватися лише з України. Шляхом заміни українські фахові сили переводяться з чужинних територій на Україну. Заміні матросами, командним складом обов’язково підлягають Балтійський і Чорноморський флоти.

Вважаю за потрібне наголосити, що на зборах делегатів, які укладали наказ, опріч самих матросів і козаків, жодних інших, сторонніх, людей не було.

13. Ставлення Центру

Запис членів до Громади постійно зростав. Вплив Ради непомітно для неї самої став великим. З нею уже рахувалися, хоч Рада, можна сказати, працювала далеко не так енергійно і помітно, як у перші дні. Перший порив, час багатослів’я уже минув, наставав час чину.

Ось для цього чину було замало людей взагалі, а людей здібних і таких, що мали б цілком посвятити себе праці, можна було порахувати на пальцях.

Зростання антагонізму між військовиками та неласкаве око начальства змусили декого із «завзятих» одразу ж прикусити язика, вдати страшно зайнятих людей по службі.

А на черзі назбиралося багато справ. Передбачалися вибори до міського самоврядування, Ради Робітничих і Солдатських депутатів, Установчих Зборів, утворення військового органу, розширення організації в частинах і безліч інших меншої ваги справ, але теж важливих.

Треба було рівно реагувати на всі ті напади, що за прикладом московського центру посипалися, як з мішка на українців, треба було реагувати на всі досить складні політичні справи, що поставали з розвитком подій на цілім Сході Європи...

Рада засідала дуже часто, реагувала відповідними постановами на біжучі справи, праця йшла без перерви і видно було її наслідки. Але видно було й ті вади праці, що виникали з браку сильного проводу і провідників.

Це стало помітно і самим провідникам. Згадаю тут, що голова Ради (В.Лощенко), який був у добрих стосунках з Винниченком, доручив мені при відбутті на з’їзд просити цього потентата, що саме був тоді заступником голови Центральної Ради, прислати до Севастополя когось з видних осіб, що мав би налагодити тут працю, розпочати широку агітацію і взяти за неї відповідальність. А головне — особу, незалежну від будь-якої служби.

Це доручення я виконав у часі військового з’їзду 7 травня. Винниченко познайомив мене з С.Петлюрою. Це було під час виборів до Українського Військового Генерального Комітету, коли було вже видно, що Симон Васильович потрапить до цієї інституції одним з перших.

Я і йому передав справу, просив його побувати особисто у Севастополі і когось прислати.

Та з цього нічого не вийшло. Зайнявши відповідальну посаду голови УВГК, наш майбутній вождь, очевидно, забув про свою розмову з молодим однорічником.

Щоправда, аж у вересні до Севастополя приїхали представники УВГК. Але вони приїхали лише на 2-3 дні. Представники, що мали лише поговорити з матросами і в жодному разі не ставили за мету налагодити відносини з начальством флоту, подати керівні вказівки Раді. Про це представництво йтиметься далі.

14. Друга маніфестація

Як уже згадувалося, перед Радою стояло безліч важливих справ. Надходив момент, коли треба було виступити, взяти участь у виборах і показати свою силу і організованість.

Треба було боротися з агітацією московських партій, які завжди і на кожнім кроці вороже ставилися до найдрібніших проявів українського національного руху. З усіх московських партій лише одні більшовики ставилися до українців прихильно, навіть ставали в їх обороні, звичайно, з неприхованою надією використати цим українські голоси для себе.

Вони вміло використали той антагонізм, який московські есери, есдеки і кадети сіяли між росіянами і українцями в запалі своєї боротьби з Радою, і нарешті досягли свого, їх видні діячі, такі як Островський (кандидат до Установчих Зборів від Чорноморської флоти), стали...

Примітка редакції «Літопису Червоної Калини»

На цьому, на жаль, обірвано цікаві спомини М.Михайлика. Складаємо нашу сердечну подяку Його Ексцеленції Митрополитові, що ласкаво дозволив нам скористатися зі споминів М.Михайлика, які належать до власного Архіву Ексцеленції.

Михайло Михайлик
(Далі буде)

Інтернет-видання Українське життя в Севастополі