Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЛЕДІ-ПІРАТ

Люте око — одне, бо на іншому чорна пов’язка, кошлаті груди й пістоль із шаблею за поясом — такий образ пірата відклався в нашій свідомості. Жінки — тільки на роль прекрасних полонянок або невинних жертв. Однак факти засвідчують, що цим промислом не гребували й дами, котрі своєю зухвалістю лишали чоловіків далеко за чорним, означеним черепом із схрещеними кістками, прапором.

Найпершою залишила слід в історії Жанна де Бельвіль. Під час Столітньої війни французький король Філіпп ІІ звинуватив її чоловіка, лицаря де Классона в зраді й наказав стратити без суду. 2 серпня 1343 р. наказ було виконано. Вражена в саме серце молода вдова продала свою маєтність, купила три вітрильники останньої моделі й найняла команду вивершених головорізів. Років зо п’ять флотилія мадам де Бельвіль-Классон топила все, що насмілювалося виходити у французькі води, аж поки її власниця й сама впокоїлася на морському дні.

Приблизно 1551 року капітан іспанського торгового судна, команді якого вдалося відбитися від піратської атаки, побачив у церкві вродливу молодичку, напрочуд схожу на розлютовану фурію, котра командувала нападом. Тепер вона ревно молилася біля олтаря. Вдруге він зустрів її на прийомі в губернатора поряд із лордом Кілігру. Капітан упевнився, що це та сама особа, однак, зрозумівши, що голими руками таку «птаху» не візьмеш, подався в Лондон добиватися до самого короля. За його розпорядженням було проведено розслідування. І що ж виявилося? Леді Кілігру справді вела подвійний спосіб життя, поміж світськими раутами та балами встигаючи грабувати судна, які заходили в протоку Ла-Манш. Що її до того спонукало? Виявляється, «голос крові». До генетичного дерева цієї особи, що стала аристократкою завдяки вдалому шлюбу, належав пірат Філіпп Стофолк, котрий відзначився особливою жорстокістю. Леді судили й стратили разом із чоловіком: чому дозволяв своїй половині отакі розваги?

Другий випадок чи то передачі у спадок певних рис вдачі, чи то «цехової ситуації» — поведінка Грейн О’Малі, представниці старовинного шотландського роду, що став справжнім «корсарським гніздом». На щоглах кораблів-«пташенят», які з нього вилітали, майорів чорний прапор з написом «Непереможні ні на суші, ні на морі». Грейн дуже рано вийшла заміж і, овдовівши, вирішила заступити останнього з братів, котрий втратив голову на ешафоті. Хоч і мала вдачу амазонки, однак дітей народила дуже багато. З капітанського місточка відлучалася на півгодини і, передавши чергового майбутнього пірата на руки няні, верталася, ніби нічого й не сталося. Аби менше вагітніти, носила жерстяні панталони, але вони їй не допомагали.

А ірландка Мері Ан Блайд потрапила в полон до пірата Едуарда Тайга, відомого як Чорна Борода. Спочатку багато плакала в чеканні викупу, а потім життя під «веселим Роджером» їй так сподобалося, що вона не схотіла полишити судно. Невдовзі дістала в своє розпорядження вітрильник, де так повела справи, що за короткий час награбувала коштовностей на 70 мільйонів доларів, закопавши їх неподалік берега Північної Кароліни. Їх шукають і досі, змагаючись з привидом «кривавої Мері». Але то, мабуть, інша Мері, бо ж Блайд, хоч це й дивно, померла у власному ліжку. 1729 року любителька золотих прикрас і пригод з першого погляду закохалася в свою потенційну жертву — капітана іспанського торгового судна й вирішила замість згодовувати такого красеня крабам вийти за нього заміж. Той виставив умову: наречена має відмовитися від свого промислу й стати доброчесною господинею дому. Мері погодилася. Тиждень на морі панував спокій — команда «до вирубу» пила за родинне щастя своєї отаманші. Потім елегантна леді під руку з вродливим молодиком зійшла з корабля в перуанському порту й послала повітряний цілунок тим, хто лишився на борту. А флібустьєри повернулися до звичного діла.

Традиції пірат-леді продовжила мадам Ванг, нібито китаянка за походженням. Преса багато писала про неї в 60-х роках, однак, надихнувши на сюжет фільму «Пірати ХХ століття», ця особа таємниче зникла. Цього й слід було чекати.

Ніна Остерка
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com