Десант у пекло

26 грудня 1941 року розпочалася унікальна Керченсько-Феодосійська десантна операція, яка за сприятливих обставин могла б відкинути німців від Севастополя, але радянські війська попри героїзм зазнали тяжкої поразки

Наприкінці листопада 1941 Ставка прийняла рішення провести десантну операцію з метою звільнення Керченського п-ова і створення умов для звільнення Криму. Задум операції полягав у тому, щоб силами Закавказького фронту (командуючий генерал-лейтенант Д.Козлов) і Чорноморського Флоту (віце-адмірал Ф.Октябрський) висадити десанти в район Керчі (51-а армія) і у Феодосійський порт (44-а армія), оточити і знищити керченське угруповання супротивника (близько 25 тис. чоловік, 180 гармат, 118 танків, 2 авіагрупи). Головний удар мав завдаватися з району Феодосії.

До складу десантів були включені 6 стрілецьких дивізій, 2 стрілецькі бригади і 2 гірськострілецькі полки (всього 41 930 чоловік, 43 танка, 198 гармат і 256 мінометів). До участі в операції залучалося понад 250 кораблів (2 крейсери, 6 есмінців та група малих кораблів), а також 660 літаків.

Так скупо оповідається про унікальну операцію на берегах Криму в енциклопедіях радянської доби. Хоча відчайдушність (навіть нахабство), з якою вона була проведена заслуговує на окрему розповідь. На той час наші війська на Півдні в основному відступали, стримуючи ворога, і наступ був надзвичайним явищем. Вже сам його факт додавав вій­ськам бойового ентузіазму і змусив битися ще запекліше. Німці ж після поразок під Москвою і Ростовом-на-Дону зрозуміли, що хід війни незабаром може змінитися на користь Червоної армії. Саме це змусило їх дуже серйозно поставитися до вторгнення ЧА на Керченський півострів.

В час, коли планувалася висадка десанту на Керченський півострів, тривала затяжна битва за Севастополь. Німці лютували від невдач під кримською фортецею і кидали у бій нові і нові сили. 17 грудня почався черговий штурм міста. 21 грудня кораблі ЧФ прорвалися до Севастополя і залпами гармат великого калібру підтримали захисників міста: ворог знову зупинився. Радянські транспорти безперервно йшли від берегів Кавказу до Севастополя з метою поповнення його гарнізону людьми і боєприпасами. Втрати німців ставали дедалі більшими.

У цей час радянське командування і вирішило змінити хід подій у Криму на свою користь. Планувалося захопити Керч і Феодосію, оточити і знищити 11-ту німецьку армію на Керченському півострові і розпочати наступ з метою деблокування Севастополя.

План був досить авантюрний і залежав від
примх погоди: подолати штормове у цю пору року Чорне море і висадити десант просто під носом у німців (в акваторії Феодосійського порту) було надзвичайно складно. Така операція не мала історичних прецедентів.

Вночі 28 грудня найдосвідченіші моряки-десантники на сторожовиках рушили через Чорне море до Феодосії з метою захоплення причалів. За ними у повній радіотиші йшов увесь похідний ордер кораблів. Море непривітно зустріло караван: почався сильний вітер і шторм. Скоро спостерігачі зафіксували світлові буї-орієнтири і сигнальні ракети над Феодосією. Стало зрозуміло, що ворог прогавив десантування. Крейсери з відстані кількох кілометрів почали потужну артпідготовку. Уявіть зимову темряву, крижаний вітер, високі хвилі, снопи полум’я від гармат головного калібру, що вивергали тонни смертоносного заліза. Це перевершувало враження від батальних картин Айвазовського. У феодосійському порту стояв суцільний гуркіт від вибухів, вогнений смерч пожеж охопив портові споруди. Дивно було спостерігати, як нордичні арійці в паніці вискакували зі своїх схованок, метушилися і ніяк не могли розпочати організований опір. Під гуркіт корабельної канонади морські десантники на сторожовиках непомітно проскочили у вузьке горло порту (бонові ворота були відкритими!) і зав’язали бій на узбережжі і захисному молу. Спеціальні гідрографічні групи дослідили порт і встановили світлові орієнтири для великих кораблів. Есмінці безперешкодно увірвалися в порт, а крейсери «Красний Кавказ» і «Красний Крим» вже за допомогою коригувальників розпочали вогневе придушення берегової артилерії ворога і місць скупчення живої сили і техніки (згодом за відмінні дії цим крейсерам було надано звання гвардійських). Найважче доводилося есмінцям, що мали на деякий час завмерти перед причалами, аби висадити десантників, гармати і боєприпаси. При цьому вони ставали легкою здобиччю артилерії ворога. Снаряди сипалися на есмінець «Незаможник», який, маневруючи, врізався в причал. Піхотинці відразу почали висадку. На березі зав’язався жорстокий бій, який перейшов у рукопашний. Німці організували оборону і зосередили вогонь по причалах і кораблях. Радянські есмінці били прямою наводкою з усіх гармат: снаряди з пекельним шурхотом проносилися просто над головами десантників і вогненними осами впивалися у ворожі позиції. Земля двигтіла від вибухів. Окремих пострілів вже не було чути — стояв суцільний гул. Великий крейсер «Красний Кавказ» наблизився до причалу: на його борту понад дві тисячи солдатів чекали на висадку. Але шквальний вітер відносив цього морського гіганта від молу, важкий сталевий трос не вдалося подати на берег. Загроза десантникам наростала. Ворог уже пристрілявся по кораблю: на палубі лежали убиті, волали про допомогу поранені. Мінометні міни вили над капітанським містком. Почалися пожежі. Одночасно берегова артилерія ворога вдарила дружним залпом. Один із снарядів влучив у фок-щоглу. Загорілася одна з артбашт. В шахті під нею був боєзапас... Комендори (артилеристи) Покутний, Пилипко і Пушкарєв, задихаючись в диму, голіруч викидали порохові пластини на палубу. Старшина Іван Кріпак вже готувався до затоплення порохового погреба разом з обслугою, але минулося. Пожежу ліквідували героїчними зусиллями і десант було врятовано. Піхоту вдалося висадити лише завдяки катерам і баркасам, що підійшли до борту крейсера. Так само зняли десант і з «Красного Криму».

На світанку німецькі штурмовики «Ю-87» атакували крейсери, але комендори з допомогою потужних 100 мм зеніток поставили неприступну вогнен­ну «стіну». У німців щось явно не залагодилося... Вочевидь дався взнаки брак сил, які розпорошилися між Керчю і Феодосією. Командиром загону кораблів, що атакували Феодосію, був уродженець Херсонщини капітан 1-го рангу Микола Басистий, який тримав свій пост на «Красному Кавказі». О восьмій ранку він повідомив командуванню: «Феодосію взято!»

Мороз, вітер, мокрий сніг, штормові пориви — були і союзниками, і противниками. З одного боку вони не давали діяти ворожій авіації, а з іншого — заважали швартовці. Якщо навіть легко поранений боєць падав за борт, його чекала неминуча загибель від переохолодження. Крім того почалося різке зледеніння кораблів: зброя, механізми, оснастка вкривалися товстим шаром льоду. Попри негоду, в порт, який безперервно обстрілювався, прибували набиті під зав’язку технікою і бійцями нові транспортні судна.

Совінформбюро пові­до­мило радісну звістку про визволення Керчі. Проте опір німців посилювався: вони налагодили активні дії з повітря і потопили великий транспортний корабель «Ташкент», згодом — «Зирянина». Отримав ушкодження нижче ватерлінії крейсер «Красний Кавказ», який лише завдяки героїзму рятувальних бригад дійшов до Туапсе. Згодом радянським зенітникам вдалося налагодити ефективну протиповітряну оборону і дещо вгамувати ворожі штурмовики і бомбардувальники.

Усього на Керченський півострів і в Феодосію з 26 по 31 грудня висадилося понад 40 тис. чоловік, 236 гармат і мінометів, 43 танки.

Радянські війська почали витісняти окупанта з Керченського півострова. Ця загроза була серйозно сприйнята ворогом і він почав швидко перекидати свіжі війська у Крим. Природно, що було затримано рух німців на Кубань і Кавказ, дещо впевненіше тепер почувалися і захисники Севастополя. Успіх десанту був беззаперечний, але...

...Розвинути наступ з Керченського півострова на весь Крим так і не вдалося. Радянські війська після вдалої висадки дуже повільно просувалися вглиб півострова, що давало можливість ворогові оговтатися. Особливо далася взнаки відсутність танків. Відомо, що для створення пролому в обороні противника необхідна велика група середніх або важких танків, які переправити морем на той час було неможливо. Ад­же їх вивантаження в портах потребувало спеціальних механізмів: потужних кранів, естакад тощо.

Попри успішні дії по транспортуванню військ (перевезення бійців і техніки на бойових кораблях) були і серйозні прорахунки, що призвели до уповільнення операції. Це, перш за все, відсутність спеціальних десантних суден, призначених для швидкого пересування морем і оперативного десантування людей і техніки. Згодом на основі феодосійського досвіду, ці кораблі будуть створені. Складнощі виникли і через відсутність баз висадки. Вивантаження і складування спорядження і боєприпасів було погано організовано. Склади боєприпасів, що лежали просто неба зазнавали бомбових ударів з повітря. До речі всі ці прорахунки були взяті до уваги союзниками під час висадки десантів в Африці та пізніше на півночі Франції.

Додамо ще й те, що радянські солдати атакували німців без повітряної підтримки. Нашим літакам не вистачало радіуса дії, бо аеродром Владиславовка розташовувався у самому пеклі боїв і передислокація туди літаків була неможлива. Спеціалісти підрахували, що основних втрат радянським десантникам було завдано саме атаками штурмової і бомбардувальної авіації.

Відомо, що висадці в Нормандії 1944 року передувала потужна повітряна битва, в якій німцям було завдано невідпорного удару. Союзницька авіація у Франції під час десантування почувалася переможницею: американських та англійських літаків було так багато, що вони ледве не чіплялися крилами!

Отаку б підтримку радянській піхоті під Феодосією і Керчю! Але тоді авіація СРСР було у важкій матеріальній скруті і літаками не ризикували.

Командуючий 11-ю німецькою армією Манштейн у своїх спогадах так оцінював обстановку в Криму після десантування поблизу Керчі і у Феодосії: «Це була смертельна небезпека для армії в момент, коли всі сили вели бій за Севастополь. Якби ворог використав свою вигоду і почав рішуче переслідувати 46-ту піхотну дивізію від Керчі, а також вдарив услід румунам, що відходили від Феодосії, то створилася б безнадійна ситуація для всієї ділянки фронту 11-ї армії. Було б вирішено долю всієї 11-ї армії...»

Отож, ворога було витіснено з Керченського півострова, але не знищено. Але перекинувши сюди дві дивізії з-під Севастополя і поповнившись танками, в середині січня 1942 року уже німці почали тіснити радянські війська.17 січня ворог зайняв багатостраждальну Феодосію.

Згодом німці, заюшившись власною кров’ю, таки взяли Севастополь і очистили від радянських військ Керченський півострів. Це було зроблено з великим втратами і напругою усіх сил вермахту. Наші армії спіткала поразка — невдале керівництво призвело до загибелі і полонення десятків тисяч радянських бійців.

Тож у ці грудневі дні згадаймо героїчний десант на Феодосію і Керч, де відчайдушні моряки і піхотинці (по більшості українці та росіяни), попри брак досвіду і сил, виявили чоловічий характер, самовідданість і жертовність.

Зрештою Керченсько-Феодосійская десантна операція стала найбільшою морською десантною операцією на території СРСР під час Другої світової війни і лише брак досвіду не дозволив розвинути успіх на весь Кримський півострів.