Лист з багатьма невідомими

Найрезонанснішою політичною подією другої половини січня в Україні стало підписання Президентом, Прем’єр-міністром і Головою Верховної Ради України листа до Генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера. Адже це призвело до блокування опозицією парламентської трибуни, і, як наслідок, паралізувало роботу всього вищого законодавчого органу.

Висловити свою думку з цього приводу погодився Валерій Івасюк.

— Ваш погляд на нинішню політичну ситуацію.

— Те, що відбувається у Парламенті в зв’язку з підписанням листа до Генсека НАТО Президентом, Прем’єр-міністром і Головою Верховної Ради України, є безпрецедентною подією, яка була неможлива в Україні у попередні 17 років незалежності. Конституція України проголошує: зовнішні відносини держави регламентуються виключно законами України.

Чекаємо 5 лютого… Віктор Ющенко спробує виконати одну з найважливіших функцій посади Президента, визначених Конституцією України — оголосити звернення до народу з трибуни Верховної Ради України. У зв’язку з цим постає кілька запитань: чому саме зараз і яка у цьому невідкладна потреба? Очевидно, окрім, як завжди, формальної лекції і нотації про проблеми та деперсоніфіковану відповідальність за минулі гріхи та майбутні зобов’язання, Ющенко сподівається спрацювати своєрідним стартером запуску безперебійної роботи парламенту, який заглух з вини свого зухвалого і незграбного стернового.

Відтак межі люфту будь-кого з високопосадовців — Президента, міністрів, Глави уряду, тим більше Голови Верховної Ради — в частині їхніх повноважень щодо представлення України в її зовнішніх відносинах визначено Законом України про засади зовнішньої політики.

— То що такого неординарного у підписанні цього листа до Генсека НАТО?

— Зараз йдеться передусім про зміст листа, який прямо вказує: ця трійка сама вирішила, що майбутнє України — в НАТО, а не з НАТО. Жодним нормативно-правовим документом, жодним законом України не визначено такої перспективи. Захищаючи себе, підписанти наводять за приклад співпрацю Росії з НАТО, яка, не збираючись стати членом НАТО, має набагато змістовніші, взаємно корисні взаємини з Альянсом ніж Україна.

Справді, після подій 11 вересня 2001 року у Сполучених Штатах, після того, як тероризм став найефективнішим інструментом вирішення глобальних політичних проблем у світі, програма «Партнерство заради миру» є особливо доцільною. І доктрина таких партнерських стосунків дозволена і визначена відповідним рішенням Верховної Ради України. Отже, закон дисциплінує творчість і активність Президента.

Що ж до Прем’єра і Голови Верховної Ради. Окрім жорстких рамок закону, вони не вільні в самостійних діях, вони набувають права діяти тільки після відповідних рішень колегіальних органів, які очолюють.

Згадаймо, навіть таке «гуманне» прагнення Юлії Тимошенко обмежити вартість службових авто до 100 тис. доларів США стало рішенням тільки після демонстративного голосування всім урядом. Взагалі постає питання — а чи має право сама Верховна Рада України подовжити вектор стосунків з НАТО аж до межі членства. Ні! Конституція України забороняє розміщення на її території військових формувань інших держав чи якихось військових блоків. Це є достатнім застереженням щодо входження України у військові альянси.

Конституція народжена Актом проголошення незалежності України, зміст якого став її плоттю. Своєю чергою, Акт проголошення незалежності України — це жорсткий причинно-наслідковий зв’язок з Декларацією про державний суверенітет. Декларація про державний суверенітет проголошує Україну позаблоковою державою. Отже, проголошення незалежності України і її позаблоковий статус — взаємозалежні події. Акт проголошення незалежності України затверджено українським народом на референдумі 1 грудня 1991 року.

Отже, якщо оцінити дії трьох підписантів, виходячи з єдино правильної позиції — межі політико-військових стосунків України з будь-ким встановлює сам народ, то це вже є антинародним актом. Така зухвалість і незграбне її пояснення вказує, що для Президента настав цейтнот виконання зобов’язань. Червоними прапорцями для нього є вибори президентів Росії і США.

— Арсеній Яценюк намагався переконати і депутатів у сесійній залі, і всіх пересічних українців, що діяв чітко в межах законів України…

— Отже, автономізуємо дії Арсенія Яценюка, його підпис від того, чи корисно Україні бути в НАТО і кваліфікуємо цю дію з точки зору її правочинності. Конституція України, саме ст.88 ч.4 говорить, що Голова Верховної Ради «представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав». Ця норма стовідсотково вичерпує права і можливості спікера у відповідній царині його компетенцій. Кваліфікацію вчинку Голови Верховної Ради України розпочнемо зі звинувачення його у дешевій брехні зі свого спікерського місця у п’ятницю, 18 січня. Цитуючи «на пам’ять» згадану норму Конституції, Яценюк причепив до неї безневинний «хвіст»: «… і в зносинах з міжнародними організаціями». Отже, оскільки Генсек НАТО не є «органом інших держав», бо НАТО — не є держава, Голова Верховної Ради доточив собі повноважень.

Препаруємо вчинок Арсені Яценюка далі. Конституція дозволяє Голові Верховної Ради її представляти. Чи цей дозвіл передбачає усі можливі приводи та випадки, з причин яких потрібно представляти Парламент, а тим більше той предмет і наслідкові зобов’язання, які поза чинним законодавством? Звичайно, ні. Крім того, хіба ставлення до принципових проблем усіх складів усіх скликань Ради однаковий? Звичайно, ні. Запис у Конституції про право Голови ВР представляти парламент — це не індульгенція на безкарність свавілля, це обов’язок отримати дозвіл на те, аби представляти Верховну Раду у кожному конкретному випадку, окрім формальних протокольних контактів. Для дисциплінованих правових формалістів, якими, без сумніву, є натовські адміністратори, підписи Глави Уряду і Голови Верховної Ради України означають, що ті отримали свідому публічну згоду відповідних органів державної влади. Натомість про цей «акт трьох» і парламент, і народ дізналися постфактум, випадково, та ще й у принизливому статусі сторонніх.

Ющенко, Тимошенко, Яценюк провокують народ на пошук відповіді на запитання, яким був би відсоток «за» незалежність України у 1991 році, якби люди могли передбачити, що визначеність позаблокового статусу самостійної України свавільно перегляне Глава держави з асистентами, що фундаментальна цілісність Декларації, а відтак Акту про незалежність буде принесено в жертву політичним зобов’язанням керівників держави. Додаймо до цього якість перспективи стосунків з російським народом і його державою у випадку, якщо Україну, як теля, таки приведуть до НАТО такі пастухи, як нинішні чільники політичної і державної влади в України. Трійка стверджує, що злуки з НАТО не буде без згоди народу. Результат референдуму уже починають програмувати, зокрема «листом трьох». Бо очевидним буде погіршення стосунків з Росією, відтак паливні, енергетичні, торговельні, політичні, фінансово-платіжні, міграційні й інші проблеми неминучі. В ЄС Україну не чекають. Будучи загнаною в кут самостійності, Україна погодиться на членство в НАТО. Ціною крові.

— Зараз коаліція говорить про те, що опозиція використала питання відкликання підпису Арсенія Яценюка з цього листа, аби саботувати роботу в парламенті. У цьому нібито є логіка, адже Верховна Рада не працює, закони не приймаються. Чи правильну тактику обрали опозиційні сили?

— Реакція опозиції в особі Партії регіонів і комуністів була дуже примітивною, на рівні формального мислення. Хто дозволяв Яценюку підписувати «лист трьох», чи потрібно Україні бути в НАТО, коли більшість народу проти членства України в НАТО, і як примусити Яценюка відкликати свій підпис? Ось формула реакції опозиції. Я вже казав, що потрібно автономізувати два питання — право Яценюка підписувати документ такого політично-правового змісту і чи потрібно Україні НАТО. Якщо Яценюк навіть відкличе підпис, це зовсім не знімає з нього відповідальності за те, що він його поставив.

— Якою має бути реакція парламентарів?

— Реакція опозиції принижує її саму. Що значить просити Яценюка відкликати свій підпис!

За вимогою опозиції Верховній Раді належить прийняти Постанову про дезавуювання підпису її Голови з наступним відповідним повідомленням про це Генсека НАТО.

Паралельно має бути зібрано 150 підписів за відкликання Яценюка з посади Голови Верховної Ради. За регламентом це питання автоматично стає у порядок денний.

У разі відмови помаранчевої більшості здійснити ці кроки, опозиція має зробити політично-правову заяву про вчинок Яценюка та позицію більшості про ступінь, про ступінь ризику такого вчинку, і з метою розірвання ланцюга подальших наслідкових дій — набуття Україною членства в НАТО — вийти із складу парламенту. До всього цього слід утворити спеціальну слідчу комісію з метою з’ясування мотивів підписання Яценюком з метою з’ясування мотивів підписання Яценюком «листа трьох» з подальшим зверненням до ГПУ щодо порушення кримінальної справи за перевищення влади та зраду національним інтересам. Всі ці дії мають бути публічними з максимальним ступенем відвертості.

Голосування Постанови за відкликання підпису Яценюка має бути в спосіб підняттям рук, як це було при обранні Юлії Тимошенко прем’єром, адже питання щодо НАТО значно вагоміше. По суті, це буде голосування «за» членство в НАТО чи «проти».

Розмовляв
Валентин Лисенко