На останньому льоду у Гусинцях

Кореспондент «Персоналу Плюс» досліджує «екстремальні розваги справжніх чоловіків»

Вже зранку 23 лютого стало зрозуміло, що запланована на цей день риболовля проходитиме в складних погодних умовах. Шалений вітер, колючий дощ і найгірше для зимового рибалки — неочікувано раннє тепло ставили успішність нашої поїздки під сумнів. Проте старенький, але ще міцний, «жигуль» 6-ої моделі впевнено долає майже танкову дорогу (поблизу — полігон у селі Дівички) у напрямку села Гусинці, що в Бориспільському районі Київської області. Власне, села давно тут немає: його було зруйновано під час створення Канівського водосховища, і на згадку про безглуздість тих років височить над «морем» лише напівзатоплена Гусинська церква і дзвіниця без бані. Вночі якийсь старий запалює на дзвіниці каганець, і містичність цієї події зворушує грубі душі рибалок. Тож, подолавши дорогу в стилі «Париж—Дакар», кореспондент «Персоналу Плюс» вже отримав дозу адреналіну і зрозумів, що життя таки є і за стінами офісу. Дніпро зустрів нас непривітно, вітер і дощ заважали ловити, але окунь таки брав. Небезпека чатувала на тих рибалок, що рушили на острови, ближче до фарватера (він звільнився від льоду). Увечері вони поверталися як по мінному полю, обминаючи численні промоїни. Ми ж вмостилися у затишній затоці і не прогадали. Ранок і вечір потішив окунями «на долоню». Риба, налякана штормом, очевидно шукала схованки і заходила у затоки, під лід.

На щастя, ми переконалися, що риба у Дніпрі ще є. Але якщо безлад на водоймах триватиме, скоро її стане критично мало. То тут, то там зустрічали на льоду залишки дешевих сіток китайського виробництва. Ця гидота вільно продається повсюди... Браконьєрська вакханалія ледве стримується нечисленним штатом рибінспекторів. Плюс слабка матеріальна база... Вносять свої лепту у зменшення рибних запасів і офіційні кооперативи рибалок. Вони б і не проти зарибнювати «моря», як це було раніше, але з чого почати — не знають. Аби вирішити проблему, потрібні великі інвестиції, але наш бізнес шукає «проектів» зі швидким прибутком, а народ виживає як може і швидко спустошує природні запаси. Ситуацію вже давно треба вирішувати на загальнонаціональному рівні.

До речі, більшість з рибалок, які були поруч, підтвердили, що ловлять не заради кількості — просто отримують задоволення від процесу спілкування з природою. Чимало людей цінують риболовлю за можливість побути наодинці і забути про все.

Додому їхали у сутінках. Нас оточував чудовий сосновий ліс з вкраплинами берізок. Жодних звуків цивілізації, лише вітер гуляв високо в кронах дерев. Кілька разів дорогу перетинали козулі, пролітали сови: виявляється люди ще не все винищили в околицях мегаполіса...

Отже, основне враження від поїздки: ми дуже далекі від розуміння справжніх цінностей життя.

Андрій Гусєв (знімки автора)