Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Стрітення з Любов’ю Міненко

Експресивні полотна цієї художниці, манеру її письма, колорит не можна сплутати ні з якими іншими, хоч наше нинішнє малярство досить багате.

Ще тоді, в далекому 1974-му, коли молодих митців з усієї України зібрали до Харкова і їхні роботи аналізували критики з Петербурга, Любу виділили одразу: лише на її картинах була Україна. І — напророчили: якщо Міненко не скрутять шию і не переб»ють ноги, з неї вийде великий художник. На тій виставці Любину Шевченкіану вкрали!.. І то було чи не найвищою оцінкою її творчості.

 Той, хто виходить на змаг, не може розраховувати на легку долю. Дорога Люби Міненко теж не була встелена трояндами. До Київського художнього інституту вона, хоч не одразу, але таки вступила — наперекір усім випробам. Своїм учителем вважає Данила Лідера. Він навчив її вкладати в картину не лише руку, а й серце. Він «вів» її впродовж усіх п»яти років навчання.

 У 1976 р. закінчила Українську академію мистецтв за фахом художник-постановник театру і працювала головним художником у Державному музично-драматичному театрі м. Хмельницького, де оформила 10 вистав. У 1980-му повернулась до Києва. Від монументального цеху при Національній спілці художників отримала замовлення на карбування панно для Палацу шлюбу. Рік роботи, сякий-такий гонорар, творчі задуми... Та зненацька Любине карбування площею 10 квадратних метрів знімають із фасаду палацу: хтось спостеріг у нім забагато української любові і замало — радянської.

 Життя не раз випробовувало її на міцність. Були й довгі роки безробіття, обструкції, були важкі пошуки свого голосу. Визначальним стало знайомство з Іваном Макаровичем Гончарем, який заопікувався своєю землячкою і відкрив їй не лише українську ікону, й український світ загалом.

 У 2002 році, відмовившись від столичних спокус, малярка повернулась до рідного Канева і за той час створила кількасот вражаючих полотен. А працює вона одержимо. «Я ніби реінкарнувалася в саму себе. Вже тут, у Каневі, збагнула, що у мене немає жодної київської картини, — каже пані Люба. — Всі про Канів. Таке враження, що мені доручено місію виписати його для вічності». Паралельно вона викладає в художньому училищі.

 У доробку Люби Міненко — понад 1000 акварелей, 300 полотен олією і темперою, понад 100 авторських тканинних аплікацій, 20 пастелей. Значна частина творів куплена в приватні колекції за кордон.

 Недавно у Державному музеї книги і друкарства України відкрилась вражаюча виставка Люби Міненко під назвою «Стрітення», на якій представлено 65 полотен художниці. Це її 20 персональна виставка. Відвідувач потрапляє у глибинну енергію осягнення коріння свого роду, у вир болю за все втрачене, у блакитні струмені озивання до того, що так багато важить для нас сьогодні і важитиме взавтра. Сповідь художниці, яка говорить на рівні генетичної пам»яті, потужно детонує в душах тих, хто причащається її неповторним мистецтвом — і стає від цього сильнішим. Водночас мисткиня будить усіх, хто ще дрімає.

Наталка ПОКЛАД
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com