Європа зблизька

Брюссель — серце Європи, де вирішується доля Об’єднаної Європи

Схоже, Брюссель невдовзі стане для частини українців таким же близьким, як раніше Москва та інші міста на пострадянському просторі.

 З однієї причини: тут розміщено штаб-квартири НАТО — в Евері під Брюсселем, і ціле містечко — в так званій єврозоні. Ніхто з європейців не може гаразд пояснити, чому це нічим непримітне місто Західної Європи стало столицею Об’єднаної Європи. Нагадаємо: навесні 2007 року ЄС відсвяткував саме в столиці Бельгії 50-річницю підписання Римського договору про створення Економічного Європейського Співтовариства і Євроатому. Додамо, що в місті 56 міжурядових організацій і близько 2 200 іноземних компаній. Багато наших громадян вже відвідали Брюссель, а багато — це зроблять в найближчі 5 — 10 років. Для цього є всі передумови.

Потрапити до Брюсселя українцям не важко. Завдяки Міжнародним Авіалініям України встановлено повітряний міст між Києвом і Брюсселем. Останнім часом авіапереліт став популярним серед вітчизняних державних діячів, політиків, бізнесменів, банкірів, журналістів, оскільки тут зосереджено політичне й економічне життя ЄС. Про те, що центр Європи у Брюсселі, а не в іншій точці Старого Світу, нагадують десятки барвистих плакатів — The hеart of EUROPE (Серце Європи) в аеропорту столиці Бельгії.

Географічно столиця Бельгії лежить десь посередині — між крайньою північчю (Швеція) і крайнім півднем (грецький острів Крит). Вибір розташування головних органів Євросоюзу — Ради Міністрів, двох десятків Європейських Комісій (ЕК), Парламенту та ін. — континентальним політикам дався нелегко, оскільки на статус європейського центру могли б розраховувати Париж, Рим або «сільський» Бонн. Але отримала його саме неаристократична, неяскрава в архітектурному сенсі столиця Бельгії. Мабуть, не останню роль в розміщенні органів ЄС в Брюсселі відіграла відносна дешевизна вартості життя порівняно зі столицями інших європейських держав. За даними британського агентства Economist Intellenge Unit, у Брюсселі життя дешевше на 20 — 25%, ніж у Парижі чи Лондоні. Під час вибору столиці Євросоюзу було враховано і такий чинник як наявність зручного залізничного зв’язку між Брюсселем та іншими містами Європи. До речі, за одну-дві години швидкісним потягом можна доїхати з Брюсселя до Парижа (вартість повних квитків цілком коректна — близько $50), Амстердама або Лондона, а через п’ять годин опинитися у Мадриді.

Словом, Брюссель так і залишився на стику двох культур, двох мов. Париж — не Париж. Амстердам — не Амстердам. Одна нога в часах легендарного героя Середньовіччя Тіля Уленшпігеля, інша — у сучасному, в столиці Євросоюзу.

Увійшовши в число «елітних міст» Європи, Брюссель заживновим життям. Розгорнулося масштабне будівництво адміністративних споруд. «Мозковий центр Євросоюзу» розміщений на площі Р. Шумана в міському районі Беламонт (Вelaymont), названому на честь відомого французького діяча, натхненника ідеї створення об’єднаної Європи (європейці навіть не підозрюють, що цю концепцію висунув Ленін ще 1916 року, в Західній Європі якось не прийнято згадувати про цей історичний факт). На площі Шумана і навколо неї — Рада Міністрів ЄС, Парламент, а також штаб-квартира ЕК. Рік тому ЕК у своє розпорядження забрала і 114-метрову «Маду плазу» (це перший офіс Єврокомісії за межами престижної «єврозони»). Тут з 2007 року на площі 40 тис. кв.м працюють 1,5 тисячі «єврократів», як називають у Брюсселі урядовців найвищого органу виконавчої влади Євросоюзу. До речі, в ЕК планують відселити в новий офіс співробітників департаментів інформації і зв’язків з громадськістю, а також дирекції культури і освіти. Додамо, що ЕК знімає в Брюсселі офісні приміщення для своїх урядовців, яких налічується понад 200 тис. осіб, в більш як 60 будівлях у так званому європейському кварталі бельгійської столиці.

За останні 30 років в різних районах Брюсселя побудовано 80 основних і допоміжних споруд (кожна з 20 комісій працює у власній будівлі), включаючи і будівлю Інвестиційного банку ЄС. Деякі з них в архітектурному сенсі оригінальні, у них втілено найсучасніші ідеї зведення громадських будівель. У них багато світла, просторі холи з фонтанами і рослинами. Отже, європейським бюрократам гріх скаржитися. Найближчим часом передбачається побудувати ще кілька фешенебельних адмінбудівель, оскільки вищій і середній ланці ЕК в споруджених будівлях вже затісно. Європейських урядовців, що спілкуються між собою, як правило, пристойною англійською мовою, навряд чи цілком влаштовує надмірно спокійний Брюссель. Але середня місячна зарплата $5 000 і більше, без затримок виплачувана за рахунок платників податків країн ЄС, змушує 25 тис. урядовців терпіти кепські кліматичні умови цього краю. Влітку величезна армія європейських урядовців, а також представники і менеджери найбільших міжнародних структур і компаній з полегшенням полишають столицю Бельгії, щоб відпочити не так від напруженої роботи, як від не- привітної брюссельської погоди. Можливо, на деяких з них тисне і провінціалізм Брюсселя в культурно-розважальній сфері.

До речі, Страсбургу і Франкфурту-на-Майні все ж вдалося відірвати невеликий шмат від загальноєвропейського пирога — французи «приземлили» у себе другу, або, можливо, і першу будівлю, де засідають європейські парламентарі. І законодавцям доводиться розриватися між Страсбургом і Брюсселем.

А в Німеччині, у Франкфурті-на-Майні, в європейському ареалі хмарочосів, розташовано структури, що займаються питаннями економіки, насамперед інвестиційної політики ЄС.

Не можна сказати, що стосунки між міською владою Брюсселя і ЄС завжди добрі. Бути столицею об’єднаної Європи —і фінансово вигідно, і почесно, але й відповідально. Зі слів одного з експертів ЄС, з часом влада Брюсселя і бюрократи ЕК притерлися, навчилися мирно співіснувати. Все ж Бельгія і її столиця — це частина великого територіального європейського об’єднання. І брюссельці, як і жителі інших країн і міст ЄС, зацікавлені в прискореній інтеграції в західній частині Старого Світу. Не можна сказати, що Брюссель легко погоджується зі всіма ідеями ЕК. У допустимих межах місто прагне нав’язати свою концепцію розвитку «євроцентру» і пішохідних зон навколо нього, щоб зберегти історичні квартали. Звісно, Брюссель міг би запропонувати європейцям побудувати окремий район подалі від площі Гранд Плас. Але не зважився на такий крок, оскільки фінансові вигоди для міста від перебування в ньому органів ЄС значні. Це і робота для десятка тисяч жителів столиці Бельгії у різних комісіях, у сфері обслуговування європейських урядовців і менеджерів міжнародних структур, і солідні податки, і позапланові інвестиції. Недаремно рівень доходу брюссельців вищий, ніж по країні.

Брюссель — не просте місто, як здається на перший погляд. 1830 року після буржуазної революції він став столицею Бельгії, а якщо точніше, столицею об’єднаних в одну державу двох різних по національному складу жителів територій — Фландрії на півночі, розташованої ближче до Нідерландів, і Валлонії на півдні, недалеко від Франції і Німеччини. Упродовж кількох століть (17 — 18 ст.) дві території мали свої особливості економічного і культурного розвитку. Мова фламандців схожа на голландську, а валлонців — на французьку. Фламандці і валлонці пишаються своїми визначними політичними і культурними постатями. До речі, у Фландрії жила і творила видатна «трійця художників Середньовіччя» — П. Рубенс, А. ван Дейк і Я. Іорданс.

Не можна сказати, що відносини між Фландрією і Валлонією завжди були стабільними. Багато західних експертів стверджують, що Бельгія, як і Іспанія, розпадеться (до речі, у Фландрії націоналістичні настрої сильніші, ніж у Валлонії). Щоб зберегти єдність держави, Брюсселю доводиться лавірувати. Сама мерія проти ідеї розпаду федерації і відокремлення Брюсселя в окрему територіальну і економічну одиницю. Її позиція гранично проста: «Брюссель — серце ЄС».

Влада столиці Бельгії поставили перед собою чітку мету — перетворити її на багатомовне і багатокультурне місто Європи, але водночас не втратити статусу адміністративного і політичного центру 27 країн Європи. Невелике місто на північному заході континенту вже отримало немало користі від того, що стало столицею Об’єднаної Європи. Сюди приїхали дипломати, урядовці, лобісти, консультанти, юристи, представники тред-юніонів, неурядових організацій і великого бізнесу. Регіон Брюссель, створений 1989 року як один з трьох регіонів федеральної Бельгії, розташований на території 161 кв. км. Тут мешкає близько 10% населення країни. На нього доводиться 20% виробництва промислової продукції і більш як 18% експорту країни. Брюссель привернув 25% іноземних інвестицій, вкладених у національну економіку. За даними європейських експертів, з 1992 року країни ЄС інвестували в економіку приблизно 100 — 165 млрд бельг. франків. Це 10% ВВП. Регіон відраховує 35% податків до федерального держбюджету, нічого не одержуючи у вигляді дотацій. У столиці Бельгії функціонує пан-європейська фондова біржа Easdaq. За капіталізацією цінних паперів, що обертаються на ній, вона поступається паризькій і франкфуртській.

Столиця Об’єднаної Європи поки що уникла долі 15-мільйонних мегаполісів, таких як Мехіко, Мумбая і Калькутта. Але населення Брюсселя за сто років зросло з 100 тис. до 1 млн. Щоправда, ці цифри не точні. Хоч тут мешкає «лише» мільйон людей, місто не обривається за кільцевою автострадою — лише якихось 10 хвилин їзди відділяють його від сусідніх населених пунктів. У Європі урбанізація відбувалася не через укрупнення віддалених один від одного населених центрів, а через стирання грані між містом і селом. У результаті великі, середні, малі міста і селища зливаються в агломерації. Від французького Лілля через бельгійські Кортрейк, Гент, Шарлеруа, Брюссель і Антверпен і до голландського Амстердама тягнеться зона майже суцільної забудови.

Кажуть, столиця Євросоюзу, штаб-квартири НАТО, «пісяючого хлопчика» і гарячих бельгійських вафель, — місто спокійне. Але якщо вірити гідам, все навпаки — у «тихому болоті» столиці Євросоюзу, напевно, водяться біси. Наприклад, відомо, що англійський поет Байрон якось напився і розбив у Королівському парку статую, а російський цар Петро I, приїхавши на «води», під час прийому на його честь, знову ж таки напився, і в тому ж таки парку чи то полегшився при всіх у фонтан, чи то туди виблював… А зараз у цьому парку квітнуть каштани і відпочивають засмаглі італійські туристи .

 Та що там далеко ходити, взяти б хоча символ міста (а то і всієї країни!) — Maneken Pis (біля площі Гранд-Плас) — « пісяючого хлопчика». Європейці сміються, що бельгійці носяться з ним, як з писаною торбою. Глави різних країн нагороджують його орденами, а у свята одягають у різні костюми: наприклад, у форму збірної по футболу або костюм шотландця. Одного разу мерія Брюсселя надала право Україні одягти «хлопчика» на півгодини в український одяг на День незалежності. А найперший костюм «хлопчику» був подарований самим Людовиком XV. На Гранд-Плас є і Музей «пісяючого хлопчика», де зібрано більш як 600 його костюмів, а також представлено історію європейської каналізації — від пісуарів і унітазів різних епох до каналізаційних систем. До слова, пам’ятник на превеликий подив малий за розміром. Але не за своїм значенням. Кожен бельгієць вдячний рятівникові свого міста, який порятував Брюссель від пожежі. Недавно з’явився і жіночий варіант статуї на сусідній вулиці — Яннекен-Піс. Встановлення фонтанчика добилися європейські феміністки. Але «сестричка» поки що не така популярна. На честь «пісяючого хлопчика» щорічно влітку влаштовують свято пива, цього дня фонтанчик «заряджають» не водою, а, відповідно, пивом. Городяни підставляють долоні і п’ють… У Бельгії кілька тисяч сортів пива і з’явилося воно ще за часів Тіля Уленшпігеля.

Слава Амстердама як секс-столиці не дає спокою Брюсселю. Суперництво тягнеться з тих пір, коли Амстердам і Брюссель були однією країною — Фландрією. Напівголі дівчата серед білого дня красуються у відкритих вікнах, що виходять на залізницю, щоб громадянам, що приїжджають, була забезпечена «свобода вибору» по приїзду.

До речі, Брюссель називають ще «Парижем у мініатюрі». Парижани, щоправда, глузують над брюссельцями — мовляв, ті нічого самі не придумають, усе крадуть. У Брюсселі є Королівський Палац (схожий на Версаль — але не Версаль), головний кафедральний Собор Св. Мішеля і Гудули (схожий на Нотр-дам де Парі, але в десятки разів красивіший). Є навіть своє кладовище Пер-Лашез, Люксембурзькі сади і церква Сакр-Кер (тільки в Брюсселі її люблять, а парижани свою називають «фігою над Парижем»). Є навіть вузенька вуличка, де розташовано десятки ресторанів дуже близько один до одного, як у Латинському кварталі Парижа, де можна чудово пообідати курчам на грилі або випити чашку гарячого шоколаду із знаменитими бельгійськими вафлями (гофрами).

Якщо ж порівнювати Брюссель з Парижем, то справді, можна знайти багато схожого, але різниця в атмосфері. У Брюсселі вона інша, більш аристократична і не така зарозуміла, як у Парижі. Навіть не знаючи англійської мови (у Бельгії дві державні мови — французька і фламандська), кожен легко скористається мовою жестів.

Тему досліджував
Сергій Лебедько

Київ — Брюссель — Київ