Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Далай-лама: «Тибет має стати зоною миру»

Це інтерв’ю індійському журналісту Карану Тапару Далай-лама дав ще у квітні минулого року. Але, зважаючи на події у Лхасі у березні цього року, багато сказаного духовним лідером тибетців здається актуальним і донині.

— Ваша Святість, ось вже тридцять років минуло з того часу, як ви прийняли політику серединного шляху, відмовившись від посягань на незалежність Тибету та вирішивши відстоювати автономію у складі КНР. Однак китайці не проявляють ані гнучкості, ані готовності обговорювати з вами ці питання, Тибетський молодіжний конгрес закликає до більш агресивної та самовпевненої політики. Ви опинилися між двох вогнів?

— Ми на боці демократії. У тибетському суспільстві є різні точки зору, іноді навіть різка критика на адресу тієї чи іншої політики. Однак у цілому наша позиція така — ми не прагнемо незалежності, але намагаємося добитися справжньої автономії, що передбачає і конституція КНР. Хоча ми наразі не досягли відчутних результатів, китайська інтелігенція та працівники сфери освіти підтримують нашу політику.

— Спинімося на цьому детальніше, Ваша Святість. 16 березня китайський прем’єр Вєнь Цзябао виклав умови, які, за його словами, ви повинні виконати, перш ніж китайці сядуть за стіл переговорів. Він стверджує, що ви повинні відмовитися від будь-якої підтримки руху за незалежність Тибету та визнати, що Тибет завжди, з незапам’ятних часів, був невід’ємною частиною Китаю. Ви готові прийняти ці умови?

— По-моєму, всьому світу відомо, що я не прагну незалежності. Що ж до історії, то я завжди наголошую — минуле є минуле. Не політикам це обговорювати. Це сфера істориків чи експертів у галузі права…

— Китайці кажуть: попри ваші запевнення, нібито ви визнали Тибет частиною Китаю, деякі з ваших висловлювань свідчать про протилежне. Наприклад, у своїй заяві з нагоди Тибетського народного повстання від 10 березня 1995 року ви зазначили: «Реальність така, що Тибет є окупованою країною з колоніальним режимом». У своїх знаменитих «П’яти пунктах» ви стверджуєте, що «Тибет був абсолютно незалежною державою у 1949 році, коли було введено війська Китайської визвольної армії». За думкою китайців, ці заяви доводять: ви не визнаєте, що Тибет завжди був частиною Китаю, що ви і досі прагнете незалежності.

— Гадаю, навіть серед китайців є різні точки зору на предмет історії. Колись китайський уряд заявляв, що Тибет був частиною Китаю з VII ст. Потім вони відмовилися від цього ствердження й почали наполягати, що володіють Тибетом з XIII ст. Тепер навіть щодо цього китайські вчені висловлюються по-різному. Коли Китайська визвольна армія увійшла у Тибет, на думку деяких експертів в області права, він де факто був незалежною державою. Тому, відштовхуючись від цієї точки зору, ми вважаємо Тибет окупованою країною. Але це не означає, що ми прагнемо незалежності. Світ змінюється — така реальність. Тибет — відстала країна — і економічно, і матеріально. Духовно ж ми досить розвинуті, і це відомо всім. Тому задля наших інтересів і матеріального зростання ми хочемо залишатися у складі Китайської Народної Республіки.

— Отже, ви визнаєте, що Тибет є частиною Китаю?

— Так.

— І більше не прагнете незалежності?

— Ні.

— Чому ж китайці стверджують, що ви закликаєте до демілітаризації Тибету, вимагаєте, щоб китайські переселенці покинули Тибет. За їхніми словами, це спроба з вашого боку досягти незалежності за допомогою хитрих маневрів, так би мовити, зайти з чорного ходу.

— Вони не досить уважно читали мої виступи у 80-х. Я вкладав у свої слова такий сенс (і це була угода, яка влаштовувала Індію і сусідні країни) — пропонував перетворити Тибет у зону миру, беззбройну зону. Але я сказав, що це лише мрія, моя мрія.

— І це не умова?

— Ні.

— Ще одне. Ви закликаєте до «широкої автономії» або «справжньої автономії» Тибету. Китайці кажуть, у Тибету й так автономний статус у складі КНР. Чого в такому разі ви домагаєтеся від китайців? Чим вас не влаштовує китайська автономія?

Далай-лама: Багато хто сьогодні відвідує Тибет, зокрема багато китайців. Коли вони добираються до Лхаси, то бачать: Тибетом управляють з позиції страху. Автономія передбачає іншу форму правління. Тибет повинен володіти абсолютними повноваженнями у всіх питаннях, зокрема у сфері міжнародних відносин і оборони. Так, на папері у нас є автономний статус. Але насправді на всіх ключових постах китайці, які поняття не мають про культуру Тибету, його звичаї і менталітет.

— І це вже умова. Це не мрія на майбутні часи. Це те, чого ви хочете зараз.

— Цілком правильно.

— І це досить важливо.

— Так.

— І коли китайці кажуть, що вже надали автономію Тибету, ви відповідаєте, що це не автономія. Китайці тримають Тибет у страху.

— Саме так. Управління з допомогою страху — це реальність сучасного Тибету.

— Ще один момент, Ваша Святість. Китайці стверджують, що ви вимагаєте, аби всі тибетомовні народи, які мешкають за межами сучасних кордонів Тибету, було включено до складу розширеної автономії. А це, на їхню думку, не практично. Цього не було в історії, цього не може бути і сьогодні.

— Як я казав раніше, справа тут не в історії. Реальність нині така: постала загроза зникнення нашої культури у всіх куточках Тибету. Тому всі шість мільйонів тибетців відчувають щире бажання зберегти свою культуру, мову і духовність. Ми ж нині діємо від імені всіх цих людей. Оскільки незалежність або відокремлення не є нашою метою, то будемо найвищою мірою задоволені, якщо китайці нададуть нам визначені права у рамках автономії. Ми багато в чому готові до співробітництва з китайцями. Наша головна проблема — збереження своєї культури, духовності і навколишнього середовища.

— І саме тому тибетців необхідно об’єднати?

— Так.

— Мені зрозуміла ваша позиція, ваша відповідь китайському прем’єр-міністру. Але дозвольте окреслити ще одну проблему. Вам — 71 років. Китайці кажуть, що вік — ваш ворог, а час на їхньому боці.

Далай-лама: Це не лихо. Тибетське питання — це не моє особисте питання. Я не відстоюю власних інтересів чи інтересів «старого інституту» Далай-лами.

— Тобто він і надалі існуватиме?

— Це залежить від народу. Ще коли мені було 69 років, я сказав, що подальшу долю інституту Далай-лами повинен визначити тибетський народ. Питання не в інституті Далай-лами. Питання в долі 6 мільйонів тибетців.

— Це важливо?

— Доки існуватиме тибетський народ, доти існуватиме тибетське питання. Ми маємо його вирішити насправді, на практиці.

— Словом, не сподівайтеся, що Далай-лама помре — і тибетське питання помре разом з ним. Воно, як і раніше, буде актуальним.

— Безсумнівно.

— Ви пропагуєте «серединний шлях», однак молоді тибетці кажуть, що він не приніс результатів. Вони втрачають терпіння, бо стомилися жити у вигнанні, і хочуть впевненішої, агресивнішої політики, навіть йдеться про необхідність застосування насильства».

— На жаль, серед тибетців, особливо серед молоді — і у Тибеті, і за його межами — зростає невдоволення. Я говорю їм: «Ваші вимоги обгрунтовані, ви вільні їх висувати, але ви повинні викласти свої плани поетапно. І ось отут у них немає ясності.

— Тобто ви кидаєте виклик молоді Тибету, кажучи: «Я розумію Вашу нетерплячість, але якщо ви хочете впливати на нашу політику, ви повинні робити це систематично і викласти нам свій метод. Ви повинні довести, що ви здатні на лідерство».

— Так.

— Дозвольте мені процитувати те, що ви, Ваша Святість, сказали французькому журналісту в 2003 році: «Якщо через два-три роки переговорний процес не принесе результатів, мені буде важко пояснити молодим людям, що серединний шлях ефективний». І ось, минуло два-три роки. Переговори так і не почалися. Що ж ви говорите сьогодні тибетській молоді?

— Конкретних результатів ми поки що не домоглися. Однак підтримка і симпатія серед китайців зростає.

— Я не дивуюся, Ваше Святосте, що ви бачите промінь надії навіть у найгустішій пітьмі. Багато хто думає, що нині, перед Олімпіадою-2008 у Пекіні, у вас є найбільші можливості для врегулювання тибетського питання. Як гадаєте з цього приводу?

— Так, багато хто сверджує, що перед Олімпіадою є така можливість, а опісля все може стати складніше. По-перше, це питання державного характеру. У нас вибори кожні п’ять років. Якщо в молоді є серйозна програма, вона має донести її до громадськості й обрати сильного лідера. Жодних проблем.

— А це не виклик молоді?

— Ні. Я захоплююся молодими. Вони вірні ідеї і своєму народові. Просто їм часом бракує терпіння.

— Тоді зустрічне питання. Ви 50 років терпляче чекали свого повернення на батьківщину. Чи сподіваєтеся в цьому житті побачити Тибет?

— З огляду на нинішній розвиток подій у світі й Китаї, я не втрачаю надії.

— Ви — оптиміст.

— Так, я оптиміст.

— А якщо не зможете, не встигнете повернутися до Тибету?

— Не страшно. Я — буддійський чернець, якому вже 71. Усі ці десятиліття я тренував свій розум відповідно до буддійського вчення.

— У листопаді, коли Ху Цзінтао відвідував Індію, індійський уряд пішов на безпрецедентні заходи, щоб зупинити протестувальників-тибетців. Тензіну Цунду, одному з найзначніших протестувальників, заборонили залишати Дхарамсалу. Хіба це личить найбільшій у світі демократичній державі?

— Політика Індії щодо Китаю загалом і щодо тибетського питання зокрема є надмірно обережною. І часом позиція індійського уряду викликає збурення серед тибетців.

— Нинішній епізод викликав збурення серед тибетців?

— Кілька разів. У такі хвилини я закликав дотримуватися ціліснішого підходу в оцінці політики уряду Індії. У цьому аспекті політика індійського уряду часом розчаровує нас. Але в останні 50 років він надав нам колосальну допомогу.

— Дотримуючись ціліснішого підходу в оцінці політики уряду Індії, чи вважаєте ви, що для індійського уряду настав час переглянути свою політику стосовно Тибету, щонайменше, змінити вектор?

— Політику уряду Індії стосовно Тибету з початку 50-х і, зокрема, з 54-го року, важко змінити. Якщо тоді було допущено якісь помилки, то їх важко виправити. Однак дуже важливо час від часу переглядати свою політику.

— Дозвольте мені процитувати Брахму Челлані, одного з найвідоміших стратегічних мислителів Індії — цю цитату наведено у Times of India в дні візиту Ху Цзиньтао: «Єдине, як Індія може протидіяти Пекіну, — це спокійно відновити обговорення анексії Тибету і наступної відмови в наданні автономії тибетському народу». Він додав — Нью-Делі в дипломатичному порядку може довести, що китайському народу — його безпеці і благополуччю — тільки піде на користь, якщо Китай погодиться на переговори з тибетцями і виробить рішення, яке дозволить Далай-ламо повернутися. Ви згодні з цим?

— Звучить гарно, але наскільки це реально, не знаю.

— Ви хочете, аби індійський уряд уважно прислухався до цих слів?

— Це вирішувати уряду Індії.

 — Але ваша посмішка означає згоду, нехай навіть ви не можете вимовити це через розуміння дипломатії. Ваша Святосте, було дуже приємно розмовляти з вами.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com