Наталя Скакун: «Вирішила присвятити себе родині»

Наталя у свої 23 роки знала усі можливі спортивні перемоги — європейські, світові, олімпійські. Тож після Ігор в Афінах-2004 вона взялася за облаштування сімейного вогнища — вийшла заміж, народила сина. Згодом чемпіонка знову розпочала тренування, проте повернення було нетривалим...

Улюблена учениця

- Наталю, що змусило вас залишити великий поміст назавжди?

- З одного боку, знову нагадала про себе травма спини, з іншого — сімейні проблеми. Усе це одразу звалилося на мене. Не вистачало ні сил, ні часу на тренування, адже треба було ще доглядати за дитиною. Тому вирішила піти зі спорту красиво, присвятивши себе сім’ї.

- Легко далося таке рішення?

- На мою думку, можна досягти не менших успіхів і в іншій сфері, не обов’язково тільки в спорті. Головне — знайти заняття для душі.

- А тренери умовляли не залишати штангу?

- Ні, вони завжди з розумінням ставилися до мене. Особливо мій особистий наставник Олександр Риков постійно говорив, що незалежно від результату його ставлення до мене ніколи не зміниться.

- Ви, мабуть, були його найулюбленішою ученицею?

- Ну звісно! (Сміється). Просто результативнішою була, ніж інші атлетки. На змаганнях будь-якого рангу з шести можливих виконувала мінімум п’ять успішних спроб. Однак переконана, тренер любить усіх своїх підопічних — з титулами вони чи без них.

- Що найбільше вам запам’яталося зі спортивної кар’єри?

- Ми й досі всією командою згадуємо, як відсвяткували мою перемогу на чемпіонаті світу й світовий рекорд у канадському Ванкувері-2003. Разом з білоруськими спортсменками, моїми товаришками, які виступали зі мною в одній ваговій категорії, до ранку не могли вгамуватися.

- А чи піджартовували одне над одним?

- Це любив робити головний тренер Василь Григорович. Повертаючись із Олімпійських ігор у Сіднеї-2000, де я фінішувала сьомою, в аеропорту здивувалася — чому в мене така важка валіза? Вирішила з’ясувати, розстебнула — а там готельне простирадло. За розмірами воно згодиться на триспальне ліжко. Посміялися, а в господарстві мені воно навіть дуже пригодилося.

Нова роль

- Великі спортсмени не так часто стають тренерами. Чому ви на це зважилися?

- Це моя рідна справа, яку знаю зсередини, добре розуміюся на цьому. До того ж мені цікава ця діяльність. Я дуже вдячна головному тренеру збірної Василю Кулаку, що запропонував мені працювати з жіночою командою.

- І як почуваєтеся в ролі тренера?

- Нормально, поволі втягуюся. Спочатку не знала, як зробити дівчатам зауваження, було якось незручно. Та тепер почуваюся впевненіше. Щоправда, зі своїми новаторськими ідеями — наприклад, змінила б плани тренувань — не поспішаю. Адже їх треба теж правильно репрезентувати, порадитися з іншими тренерами, які більш досвідчені за мене.

- Як сприйняли вас спортсменки, адже з деякими з них ви разом тренувалися і захищали синьо-жовті кольори на змаганнях?

- Ми, як і раніше, подруги. Та під час першого мого робочого дня дівчата зверталися до мене офіційно — Наталія Анатоліївна. Тепер же мої «старі» товаришки говорять мені «ти», ті, які недавно поповнили лави збірної — «ви».

- У вас є улюблена учениця?

- Провокаційне запитання. (Сміється). Вони в мене всі хороші й працелюбні. Цікаво спостерігати за тренуваннями новачків, зазирнути у їхній внутрішній душевний світ.

- Уже поставили перед собою і командою мету?

- Вона одна — Олімпіада. Нині ж в Італії триває чемпіонат Європи, а на початку травня відбудеться національна першість, яка буде останнім етапом відбору на Ігри-2008. На мою думку, Наталія Троценко та Ольга Коробка уже забронювали собі місце в олімпійському складі збірної. Ще двох учасниць (а українки вибороли право на максимальне представництво — чотири атлетки. — Авт.) будуть обирати, враховуючи стабільність виступів, максимальну кількість підйомів, результати.

- Нині у вас вистачає часу на родину?

- Так, адже в Кончу-Заспу їжджу тричі на тиждень. О дев’ятій ранку — вже на роботі, повертаюся ввечері. Проте між двома тренуваннями маю час для відпочинку.

- А хто ж доглядає Микитку, коли ви виховуєте нове покоління чемпіонів?

- Ми з ним живемо з мамою і моєю молодшою сестрою Надією в селі під Борисполем. Тож з малим бавиться бабуся. Проте їй тяжко дивитися за внуком, адже після інсульту вона погано ходить. Сподіваюся, з червня син вже відвідуватиме дитсадок. Нині ми стоїмо в черзі, адже на три села — лише один садочок.

- Крім тренера збірної, були інші варіанти з працевлаштування?

- Мій особистий наставник пропонував залишитися в Чернігові — працювати там на стадіоні теж тренером. Та з дітьми, як на мене, складніше, ніж з дорослими — потрібно більше терпіння. Моєму Микиті два з половиною роки, а він уже демонструє свій характер. Інколи не можу з ним впоратися. А то ціла група чужих хлопчаків і дівчаток...

Сувора мама

- Брали коли-небудь сина на тренування?

- Двічі був разом зі мною на навчально-тренувальних зборах. Особливого враження на нього спортзал не справив, не давав мені спокійно потренуватися. Дівчатам цікаво було з ним погратися, але він уважно стежив за ними, аби вони його не чіпали.

- Поступаєтеся Микиті чи ви сувора з ним?

- Залежить від ситуації. Не завжди доречно виявляти своє лідерство і впертість. Інколи треба його пожаліти, умовити. Та намагаюся не розпещувати. Коли заходимо до Наді на роботу в магазин, у Микити звичка — набрати всіляких цукерок чи шоколадок. Він їх не їсть — просто розкриє, розколупає, подивиться і покине. Коли починаю на нього кричати, він одразу влаштовує істерики. Вихід один — не заходити в магазин зовсім. Я так і роблю. Не вважаю себе хорошою мамою — надто вибуховий характер, не завжди вистачає терпіння спокійно все пояснювати сину.

- Мабуть, весь у маму?

- Це точно. Тільки ще в кілька разів гірше. Поки що у нас з Микиткою триває притирка характерів. (Сміється).

- Чи відведете його до спортивної секції?

- Сама — ні, та якщо він сам захоче — перечити не стану. Проте на бокс чи щось подібне ніколи не погоджуся. Адже людина може стати інвалідом, померти будь-якої миті.

- Якби життя можна було повернути назад, що ви в ньому змінили б?

- Я вважаю, не варто оглядатися в минуле. Інколи в душі накопичуються негаразди й образи, починаю шкодувати, що колись чогось не зробила. Та ці спогади перериває усвідомлення того, що життя продовжується. Я заспокоююся і дивлюся в майбутнє...

 

Досьє

Наталія Скакун. Народилася 3 серпня 1981 року в Алтайському краї (Росія). Заслужений майстер спорту з важкої атлетики. Вагова категорія: 63 кг. Олімпійська чемпіонка 2004 року. Чемпіонка світу 2003-го. Чемпіонка Європи-2002. Екс-рекордсменка світу в поштовху (138 кг). Тренери: Олександр Риков, Василь Кулак.

Надія Тарасевич